"Так, Гайтана добре співає, але вона не представляє нашу культуру, тому ми в черговий раз програємо. "Євробачення" має бути шоу національних талантів. Гайтана - це наднаціональний талант, тому розмивається сам сенс "Євробачення". І краще було б, якщо на цей конкурс поїхала людина, яка представляє саме Україну. А виходить так, що ми не хочемо показати своє обличчя. І Україну будуть асоціювати з іншим континентом, десь в Африці", - зазначив у коментарі "Новому Регіону" член Політради ВО "Свобода" Юрій Сиротюк.

Чи репрезентує "Євробачення" культуру громадян певної країни?

Чи на "Євробаченні" співають національними мовами?

Чи обов'язково репрезентує "Євробачення" культуру титульної нації держави-учасника?

Цей пісенний конкурс, швидше, є такою собі одою мультикультуралізму та мультиетнічності.

Тому Гайтана цілком вписується у такий формат "Євробачення", а, отже, має певне моральне право там представляти Україну.

                                                                                                               Андрій Калахан

http://gazeta.ua/blog/2428/za-kulisami-skandalu-z-evrobachennyam-oda-multikulturalizmu

………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………

Має таке право, бо ще і є громадянкою України. Якщо розмірковувати подібно Сиротюку, то тоді треба відмовити у праві виступати за збірну і Мілевському, і Алієву, не кажучи вже про Девіча. Та мені здається, що люди, які отримали українське громадянство і виступають від імені України приносять державі тільки користь.

Ю. Сиротюк має право на свою точку зору. Більше того, впевнений, що якби щось подібне сказав хтось інший, не свободівець, не було б такого галосу. Але він політик і тому повинен передбачати наслідки своїх висловлювань. Подібні заявки навряд чі додадуть ваги Свободі, і перед усім, на Сході та Півдні, тобто у тіх регіонах, на які націоналісти мають звертати особливу увагу.

Судьба городов, каки судьба

людей,вертится колесом. 

Луций Анней Сенека (младший)

 Колесо судьбы вращается непрерывно, всю жизнь. В результате чего жизнь человека постоянно меняется. Когда ты находишься на волне удачи и у тебя в жизни всё замечательно, нельзя забывать, что колесо постоянно вращается и никогда не останавливается. В любой момент  можно оказаться в самом низу.

Так и получается, что  усердно отстаивая интересы Московского патриархата с  1992 года, до хрипоты споря с опальным в РПЦ Филаретом(условно), и только попав в точно такую же ситуацию, он  с некоторыми оговорками признал  - в Украине автокефалия церкви возможна. То, о чем ранее даже говорить нельзя было, то, за что низложили митрополита Филарета сейчас:  

…Много разговоров ведется о возможнойавтокефалии, но официально вопрос о конечном решении не ставился. Это не означает, что церковь запрещает на эту тему говорить… …Вопрос автокефалии особенно важен для Западной Украины, где есть своя история церкви и Отчизны. Но надо понимать, что за этим будут стоять новые проблемы, ряд вопросов, связанных со структурой управления, распределением власти…

…Сейчас добиваться автокефалии или автономии, учитывая ту смесь, у нас в Украине, трудно, опасно, я считаю, что сегодня — и не нужно.

 Немного назад во времени, когда колесо судьбы ставило перед Владимиром те же вопросы,исполняя Определение Священного Синода РПЦ от 21 мая 1992 года, митрополит Харьковский и Богодуховский Никодим, 27 мая собрал и возглавил Собор Украинской Православной Церкви, который по месту своего проведения вошёл в историю УПЦ как Харьковский. Основным деянием Харьковского  Собора было выражение недоверия митрополиту Филарету, смещение его с Киевской кафедры, с поста Предстоятеля Украинской Православной Церкви. Данное деяние совершилось в отсутствие митрополита Филарета. Состоялось избрание нового предстоятеля УПЦ. Так митрополит Владимир был избран  митрополитом Киевским и Предстоятелем Украинской Православной Церкви, а участники Собора единодушно осудили деятельность низложенного митрополита Филарета и подтвердили постановление об освобождении его с поста Предстоятеля УПЦ и извержение его из священного сана. 

       Надо отметить последовательность взглядов митрополита Владимира в вопросах автокефалии и отношениях с оппонентами УПЦ МП, что характеризует его как человека преданного идее и системе.        На Юбилейном Архиерейском Соборе в Москве в августе 2000 года было заслушано выступление митрополита Владимира о положении Православной Церкви на территории Украины:                 ...Пребывая в каноническом единстве с Московским Патриархатом, мы имеем реальную возможность влиять на его церковную политику, что никак невозможно сделать извне… 

…Если же политические силы в Украине не могут воспользоваться возможностями УПЦ в вопросах, в которых наши интересы совпадают, то это случается не через Ее слабость или связь с Москвой, а через отсутствие конструктивного диалога с Церковью. К сожалению, наши оппоненты не в состоянии мыслить на далекую перспективу, поскольку их мысли оказались замкнутыми в узких границах примитивного большевистско-националистического мировоззрения или меркантильностью западной идеологии. 

       Однако, несмотря на «возможность влиять» на церковную политику в 2007 году Патриархом Московским и всея Руси принимается новая редакция  Устава УПЦ. Примечательное  отличие:  удаление слов «из числа украинских архиереев» прежней его версии из пункта о порядке избрания предстоятеля УПЦ — «Предстоятель Украинской Православной Церкви избирается пожизненно украинским епископатом из числа украинских архиереев».

        Интересен и следующий факт. После смерти Алексия II, в преддверии Поместного собора 2009 года, епископат УПЦ обратился к митрополиту Владимиру с просьбой принять их выдвижение его кандидатуры на Патриарших выборах. Однако на совещании епископата УПЦ и делегатов Поместного Собора РПЦ МП от Украины митрополит Владимир отказался от выдвижения своей кандидатуры на патриарших выборах.         Кандидатура Владимира не была выдвинута Архиерейским собором 2009 года. Во время Поместного собора 27 января 2009 года владыка Владимир, как епископ старейшей в Русской православной церкви Киевской кафедры, обратился к избранному патриархом митрополиту Кириллу с традиционным вопросом о том, приемлет ли он избрание: 

Преосвященный митрополит Кирилл, Поместный Собор Русской православной церкви избрал тебя патриархом Московским и всея Руси. Принимаешь ли ты сие избрание?

       Думаю, что ответ известен.        Еще до недавнего времени трудно было представить, что судьбы Владимира и Филарета будут иметь много похожего. Оказывается, церковная история, как и светская, имеет свойство повторяться.        Невзирая на то, что митрополит Киевский и всей Украины выступил против проведения заседания Священного Синода Украинской Православной Церкви и засвидетельствовал перед камерами свою дееспособность, 21 февраля 2012 года в Киево-Печерской лавре Синод состоялся. Ввиду «болезни» Блаженнейшего митрополита Киевского и всея Украины Владимира заседание проходило под председательством митрополита Одесского и Измаильского Агафангела.        Так вот, двадцать лет тому назад митрополиты Агафагел (Савин), Лазарь (Сапожник), Илларион (Искало), Ануфрий (Березовский), Іоникій (Кобзєв), участники ныненшнего Собора, "сдали" своего предстоятеля, митрополита Киевского Филарета. И теперь они «в строю», щеголяя перед московским руководством «чего изволите», хотя еще вчера клялись митрополиту Владимиру в верности и любви.        Правда в последний момент, толи испугались, что  сил маловато, толи сообразили, что перегибают, похоже, изменили решения и ударили по правой руке митрополита Владимира. Члены Священного Синода УПЦ обратили  внимание «на смуту, которое вносит в жизнь Украинской Православной Церкви деятельность Преосвященного Александра (Драбинко), архиепископа Переяслав-хмельницького и Вишневського, викария Киевской Митрополии, председателя Отдела внешних церковных связей Украинской Православной Церкви, постоянного члена Священного Синода Украинской Православной Церкви, личного секретаря Предстоятеля УПЦ.»        Маховик переворота в УПЦ уже запущен, похоже, самим Патриархом Московским и всея Руси Кириллом. Московские православные адепты или их руководители из светского мира не меняют почерка. Так когда-то поступили и с митрополитом Филаретом.

 

Матуся дивилися на кривобоку церквину і тільки клали раз за разом на себе хрест. Потім зробили велике хресне знамення на храм, що вже й храмом назвати було важко. Вона пам*ятала його ще з дитинства. Коли ще не все було втрачено, були надії, а сутінки марилися лишень тим, хто вже бачив червоний рай по той бік річки.

Тепер з дзвіниці падав старий угорський дзвін. З важким звуком розвалившись внизу на шматки того, що вже ніколи не заспіває в радості та в смутку. Кругом церкви вили собаки, голосили бабці та тихо під ніс кляли новий світ чоловіки. А біля брами вже заклопотано бігали міліціянти. Зносили до купи золоте храмове начиння.

Я стиснув матусину руку і тихо сказав:

- Мамо, йдім гет дому. Ниська вон студінь...

Гет (русинське) - геть
Ниська - сьогодні
Вон - надворі
Дому - додому
Студінь - холодно

http://youtu.be/XfUU_CMQgmo

Проф. Михаил Максимович, "Нечто о Межигорьи...", газета "Киевские епархиальные ведомости", 30 сентября 1864 г.

В Росії випустили горілку "Хохлушка" з головою Тимошенко
В російських продовольчих магазинах з'явилася горілка "Хохлушка" з гумовою кришкою, виконаною у вигляді голови Юлії Тимошенко. За словами продавців московських магазинів, цей напій не є російським винаходом. Горілка виготовляється в Казахстані компанією "Акрос" і невеликими партіями експортується до Росії. Випуск продукту почався більше 2 років тому, тоді посольство України в Казахстані просило призупинити випуск горілки з головою Тимошенко. Посол Україні в Астані Микола Саливон також писав протести. Але, незважаючи на обіцянки казахських офіційних осіб, продукт не перестав випускатися. Більше того, тепер фірма "Акрос" зареєструвала торгову марку "Хохлушка" і в Росії. На сьогоднішній день в Москві вартість такого напою еквівалентна 40 гривням за півлітри. Це одна з найдешевших горілок в російській столиці.

На Львівщині відзначили 120-ліття від дня народження Йосипа Сліпого

Згідно з рішенням Львівської обласної ради, 2012 рік на Львівщині оголошений роком Йосипа Сліпого, тому заходи  по вшануванню пам'яті патріарха УГКЦ будуть проводитися протягом усього року. Однак важливо, щоб ці заходи розпочалися з відзначення 120-ї річниці від Дня народження митрополита Йосипа Сліпого. Отож, 17 лютого 2012 року у Львові відбулася Архієрейська Божественна Літургія в соборі Святого Юра, а також здійснено урочистий чин панахиди біля могили Йосипа Сліпого в крипті собору святого Юра та покладання квітів на могилу Йосипа Сліпого.
Також представники влади та молодіжних організацій побували у Музей-садибі Йосипа Сліпого у селі Заздрість Тернопільської області.

Патріарх і Кардинал Йосиф Сліпий-Коберницький-Дичковський, народився 17 лютого 1892 р. в селі Заздрість, Теребовельського повіту в Галичині.
Святу Тайну Священства приймає 30 вересня 1917 р. з рук Слуги Божого Митрополита Андрея. Продовжує студії в Інсбруці і в Римі в Орієнтальному Інституті, Анджелікум і Грегоріянум. Стає габілітованим професором догматики. Від 1922 р. є професором догматики в Духовній Семінарії у Львові, а від 1925 р. її ректором.
22 грудня 1939 р. під час першої більшовицької окупації Митрополит Андрей висвячує о. Йосифа на єпископа з правом наслідства. Після смерті Слуги Божого Андрея 1 листопада 1944 р. серед руїн нашої Церкви і Народу архієпископ Йосиф стає Главою Церкви-Мучениці і духовним Батьком Народу.
11 квітня 1945 р. арештований, за віру засуджений в Києві на 8 років примусових робіт у сибірських таборах. У 1953 р. засуджений знову на заслання. Третій раз засуджений в 1957 р. на сім років ув'язнення і каторжних робіт і четвертий раз в 1962 р. засуджений на ув'язнення в Мордовії. Разом – 18 літ ув'язнення, заслання, тюрем, каторжних робіт. Папа Іван XXIII у 1960 р. номінує Митрополита Йосифа Кардиналом "іn ресіоrе".
Впродовж 21 року на волі відвідує всі українські поселення в світі, об'єднує український єпископат у Синод Української Церкви, в 1975 р. приймає титул Києво-Галицького Патріарха в очікуванні на визнання його папою, купує монастир для монахів-студитів, і збирає їх, розсіяних по світі, основує і будує Український Католицький Університет св. Климента папи з храмом Святої Софії. Весь час на волі переповнений безупинною працею та багатогранною діяльністю, молитвами за свою Церкву і Нарід і на славу Бога та благо Народу.
Помер 7 вересня 1984 року при храмі Святої Софії в Римі. У 1992 р. мощі Патріарха Йосифа перенесено до Львова у крипту архикатедрального собору Св. Юра.


У колишній катівні пом’янули Олену Телігу

До 70-річчя убивства гітлерівцями відомої української поетки Олени Теліги у Львівському Національному музеї-меморіалі „Тюрма на Лонцького” 5 лютого о 13.00 відбувся вечір пам’яті.
Вiдома поетеса, лiтературний критик, дiяч української культури Олена Теліга пішла у вічність 35-літною у лютому 1942 р. із гестапівської в’язниці у Києві, надряпавши на стіні камери №34 тризуб, а під ним свій останній автограф: «Тут сидiла i звiдси йде на розстрiл Олена Телiга». 22 лютого 1942 р. українську письменницю-патрiотку було розстрiляно у Бабиному Яру разом з її чоловiком та соратниками.
Вшановуючи 70-річчя гестапівських арештів української інтелігенції у Києві, Олену Телігу та її побратимів з Організації українських націоналістів пом’янули у Львові виставою „Або-або”, що її актори театру ім. М.Заньковецької відтворили в автентичних декораціях в’язничного простору. Адже, як в українській столиці, так і у Львові гестапо обирало своїм  осідком колишні в’язниці НКВС.
У Львові в колишній катівні тепер діє Національний музей-меморіал жертв-окупаційних режимів „Тюрма на Лонцького”. Це особливе місце, у якому за повної відсутності театральних умовностей фрагменти заньківчанської вистави „Або-або” про Олену Телігу звучать із особливим емоційним навантаженням, - вважають автори вистави „Або-або”.
Виконавиця ролі Олени Теліги - акторка Національного академічного драматичного театру ім. М. Заньковецької Наталія Лісова й режисер-постановник „Або-або” Інна Павлюк супроводять сцени із вистави, створеної на основі спогадів Олени Теліги, її листів і віршів та інших історичних матеріалів, не менш цікавим відеорядом із архівних фото- і кінодокументів, що демонструються на екрані.
Голова просвітянського фонду ім. І. Фещенка-Чопівського «Джерело» Ярослав Гелетій на вечорі пам’яті Олени Теліги у музеї-меморіалі презентував  книжки  „Олена Теліга. Я вихор, я вогонь” та «Олена Теліга. Або-або», до яких увійшли вірші, п’єси, статті та світлини.

Вхід і вихід до Національного музею-меморіалу жертв-окупаційних режимів „Тюрма на Лонцького” та на всі його мистецькі заходи – довільний!

Запали свічу пам’яті 22 лютого!

Прочитав одну замітку з російського сайту ( рекламувати його не буду ). Там обговорюється чергова програмна стаття Путіна. Про армію. Основна теза - те, що називалось Радянською Армією, вже не підходить для сьогоднішніх і завтрашніх реалій. А втім, ось самі читайте...
«потенциал развития прежней военной структуры, доставшейся нам от
СССР, полностью исчерпан… Выход был только один - строить Новую Армию.
Армию современного типа - мобильную, находящуюся в состоянии постоянной
боевой готовности».
На сегодняшний день «в Сухопутных войсках развернуто более 100
общевойсковых и специальных бригад. Это полноценные боевые соединения,
укомплектованные кадрами и техникой. Норматив их подъёма по тревоге -
один час. Переброска на потенциальный театр боевых действий – сутки».
«В Военно-воздушных силах созданы 7 крупных авиационных баз с мощной
инфраструктурой. Модернизируется аэродромная сеть. За последние 4 года -
впервые за 20 лет - капитально отремонтировано 28 аэродромов. В текущем
году планируются работы еще на 12 военных аэродромах… Доля современных
ракетных комплексов наземного базирования за последние четыре года уже
возросла с 13 до 25 процентов. Будет продолжено переоснащение ещё 10
ракетных полков стратегическими комплексами «Тополь-М» и «Ярс». В
Дальней авиации полностью сохранен парк стратегических ракетоносцев
Ту-160 и Ту-95мс, идут работы по их модернизации… На дежурство заступают
подводные стратегические ракетоносцы нового проекта «Борей».
«В предстоящее десятилетие в войска поступит более 400 современных
межконтинентальных баллистических ракет наземного и морского
базирования, 8 ракетных подводных крейсеров стратегического назначения,
около 20 многоцелевых подводных лодок, более 50 боевых надводных
кораблей, около 100 космических аппаратов военного назначения, более 600
современных самолетов, включая истребители пятого поколения, свыше
тысячи вертолетов, 28 полковых комплектов зенитных ракетных систем
С-400, 38 дивизионных комплектов зенитно-ракетных комплексов «Витязь»,
10 бригадных комплектов ракетного комплекса «Искандер-М», свыше 2 тысяч
300 современных танков, около 2 тысяч самоходных артиллерийских
комплексов и орудий, а также более 17 тысяч единиц военной автомобильной
техники».

Знайомий служить в одній нашій військово-повітряній частині , там аж п'ять винищувачів і трохи більше екіпажів... Раніше служив він в Луцьку, тепер тут ВЗАГАЛІ нема літаків, крім музейних...
Схоже, владці на випадок чого загітують три сотні школярів і студентів і з старими "калашами" відправлять їх обороняти Україну...

"Хотим мы этого или нет, но мы навсегда запомним как Кличко утерся после унизительного оскорбления. Пусть даже разумом мы стороне обоих братьев"

Лично я не согласен, но что-то в этом есть:

http://sd.net.ua/2012/02/20/klichko-poteryannoe-lico.html

Если у Кличко не хватает гордости чтобы дать сдачи и разобраться с обычным уличным гопником, то тем более ему нечего делать в украинской политике, живущей по правилам подворотен на городских окраинах Енакиево.

Особенно, если это политик претендующий на роль лидера оппозиции – ведь противостоять здесь надо именно таким гопникам, которые объединились с «мальчиками из хороших еврейских семей» в деле выворачивания карманов простых украинцев в поисках последних медяков