У такі дні справжні українці прагнуть позитиву..


Нам "подарували" атрибути державності та незалежності щоб ми тішились ними наче діти та не бешкетували..

       Нагадаю, що і за часів СРСР Україна мала всі атрибути незалежності і навіть представництво у ООН..

Для романтиків держава-Україна та УКРАЇНА ніби одне і те ж..

       А для мене Україна - це ОУ-КЪ-РА-Й-НА

ОУ - "оукъ" - наука, вчення, навчання http://ru.wikipedia.org/wiki/

КЪ - устремління до чого-небудь, з чим по суті являєшся одним цілим.. таке устремління є не чим іншим, як єднанням, процесом об'єднання в одно ціле ТОГО, ЩО РАНІШЕ БУЛО ОДНИМ ЦІЛИМ..  

РА - Бог, світло, Світло-Бог

Й - "і" чи "й" - сполучник..в словотворі використовується саме для поєднання різного в одне ціле, наприклад, мати-й-мачуха..

НА - "нам" або "нас"

       Ось такий мій подарунок всім оукраїнцям..

Взагалі-то все на "У" раніше вважалось соромітним, а на "А" - заперечувальним, протилежним, тому і в запозичених словах попереду виставлялась приголосна буква.

       УЖ - ВУЖ, АННА - ГАННА, УДКА - ВУДКА, Андрій - Гандрій тощо

Так було до тих пір, поки наші люди пам'ятали, що УД - означає *уй   http://ru.wikipedia.org/wiki/УД

       Самі подумайте, що тоді значать російські УДаль, УДовольствие, УДовлетворение, або ж ЗАДОволення..

ОУ-КЪ-РА-Й-НА - це досвід наш і наших предків, це духовний простір, це те, що ми можемо зберегти й після нашої смерті і навіть взяти з собою в інші світи, якщо цей світ знищать..

       Любіть ОУ-КЪ-РА-Й-Ну, бо іншої нема.

[ файне!!! ]

З Днем відновлення Незалежності всіх!!!
Друзі,

Вчора, як завжди по дорозі на роботу, слухаючи радіо, я почув новину про спробу встановити новий рекорд прямої трансляції єфіру без перерви, який присвячений Українській незалежності.

Україна - молода країна, молода для тих хто її не знає. І всі досягнення українців в будь якій сфері, то є досягнення України.

Спочатку я не надав великої ваги цій новині, але слухаючи ефір (бо дивитись немає часу), та час від часу таки поглядаючи на картинку з учора і от ще сьогодні, дійшов того, що ці люди таки заслуговують на нашу повагу, адже окрім того, що це ще одне намагання показати світу Україну, це ще й велике фізичне навантаження на ведучих каналу, які будуть працювати без сну і відпочинку більше 50-ти годин поспіль піднімаючи суспільно важливі теми.

Ведучі вже не сплять 23 години, пропоную висловити свою підтримку нашим співвідчизникам, які роблять цікаву і мабуть. таки корисну справу.
Зробити це можна тут

Трансляцію можна спостерігати тут,  трансляція йде і під час реклами, що дає змогу трохи більше пізнати людей, які показують нам новини.

Україні виповнилось 20!

Вагома дата, якщо оцінювати її з точки зору просто людини, вік якої обмежений у 2-4 таких періоди. Можна багато доточувати часових розмірів до державницького буття України, але варто визнати, що реально як омріяна багатьма поколіннями українців Самостійна Соборна Українська Держава - це сталось 24 серпня 1991 року. Фактичне державне буття України починається від цього часу, а все інше - то історія державотворення.
Водночас потрібно чітко для себе визначити, що незалежність Україні дісталась чисто механічно, як і всім іншим республікам СРСР просто за фактом його самоліквідації. Далі кожен уламок цієї імперії поплив своїм курсом, а Україна обрала за курс - багатовекторність...
Що з того вийшло - прошу самим визначатись. Щоб добре було - не скажу, але категорично не погоджуюсь, що все погано аж нікуди. І тут зовсім не "маємо те, що маємо...", а якраз: маємо те, що заслуговуємо! Народне прислів'я каже: біда вимучить - біда й виучить! Подивимось далі, чому нас за 20 років життя научило, бо як влучно сказав Степан Бандера: "Ніщо не зупинить ідею, час якої настав"! А на думку Богдана Гордасевича, для сучасної України настав час такої ідеї: "Якщо у народу немає гідних лідерів, то лідером має стати сам народ" - тільки так! І крапка.

Слава Україні! Героям слава!

Я ж писав про те, що є факти, які вимагають судового підтвердження перед тим, як про них кричати на весь світ..

І я вірю, що колись хто і розпочне нарешті позиватись з "нашим" ФОКУСОМ за поширення неправдивої інформації.. 

Запущено сервіс для створення патріотичних аватарок для соцмереж. Тепер, щоб створити красиву патріотичну аву треба тільки зайти за адресою (http://vidsich.org.ua/avatar/) завантажити своє фото і вибрати із списку картинку, яку хочете накласти і все, аватарка готова до повторного завантаження на акаунт.

Тож прояви солідарність і до Дня Незалежності прикрась свою аву українською символікою!

А також, якщо маєш гарні картинки (і хочеш, щоб вони з’явилися на сайті) можете їх відправляти на пошту ( a.ilkiv.ye [равлик] gmail.com )

Адреса сервісу: http://vidsich.org.ua/avatar/

"Майдан".

Як ви всі знаєте, на порталі i.ua проводиться конкурс (в тому числі конкурс віршів) "Україна - це МИ", присвячений 20-тиріччю Незалежності України. Ну, я був набрався хоробрості, та й вирішив взяти участь в тому конкурсі. Надіслав туди свої вірші. Ну, та не про те мова. Порився я по своїх шухлядах, погортав старі і дуже старі записи. Дещо з того, що розкопав, хочу показати тут шановному товариству. Тема одна - все про нас, про Україну. Отже, почну з от такого вірша:

Дніпро, Славуто, як ти обмілів!
Де щезла сила, грізна, нездоланна?
Колись не шепотів ти, а ревів,
Народжуючи велич ураганну!
Сьогодні бетонований, убогий
Сховав круті пороги під водою,
І звідти чути тільки жаль і стогін
За силою стрімкою, молодою.
Потік бридкий чужинських нечистот
Залив святу козацьку домовину...
Як схожий ти, Дніпро, на цей народ,
І на свою колиску – Україну!

А ось цей вірш колись був у "Самвидаві", і був дуже несхвально прийнятий. Та ще раз ризикну:

Трава горіла, вітер очманілий
Котив над полем жадібність вогню,
А темна хмара сонечко закрила,
А чорний попіл падав на стерню.
Вогонь лизав надгробки вапнякові,
Хрести козацькі, цвинтар на горі.
Прадавній степ, здобутий морем крові,
Немов людина корчився, горів.
То не орда зайшла повоювати,
Не злий ландскнехт з сокирою в руці -
То йшов хохол, байдужий, мудруватий,
Недопалки метав на праотців!
Я бачив більше - яму на кургані,
Розкидані кістки і черепи.
То скарб шукали жадібностаранні.
Та хто вони? Про те мовчать степи.
Я бачив клуб, розгромлений жлобами,
Розорену лікарню у селі,
Бруд і сміття, навалене горбами.
Невже туди прокрались москалі?
Ні, це зробив не п'яний росіянин.
То може негр? Та точно, що не він.
І жадібний, підступний євреянин
Не завітав туди на хелувін.
Хто ж заблював фортецю старовинну,
Ще й написав на стінах мовчазних:
"Тут был Иван" і "Ай лав ю, Ирина"?
Хто? Мовчимо, хоч знаємо про них:
"То був хохол, байдужий наче ідол,
Плював на совість, вічне не жалів,
І все кивав на москалів і жида,
Що винні в бідах нашої землі!"

Ну, якщо вже продовжувати цю тему, то ось ще один вірш:

Невже ми, дійсно, хрещені сармати,
А наша мати – баба кам’яна?
Бо прагнемо жиріти, розкрадати,
Служити накопиченню майна,
Бо навіть поминати наших мертвих
Не вміємо в сльозах і молитвах,
А, як сармати, носимо пожертви
Своїй жадобі жерти на гробах.
Огидні наші Проводи в пияцтві,
І цвинтарі, де наче ресторан,
Святі свята в блюзнірстві і паяцтві
Парторгів, нині зведених у сан.
Невже пророки наші без’язикі?
Хай оголосять заповіт про гнів
Від Того, хто в нас бачить лиш велике,
І любить в нас не блазнів, а синів!

Ще один вірш, і теж не зовсім про приємне:

За Дністром не поле, а самі могили,
Від дощів далеких обрій почорнів.
В боротьбі за волю, Батьківщино мила,
Скільки там загинуло лицарських синів?
Їхні поховання не знайти у травах,
І мовчать фортеці тих страшних віків,
Та на вежах – тіні від гаків іржавих,
На яких вбивали наших земляків.

За Дністром не поле, а самі могили.
Та для тих, хто каже, що чужі вони,
„Славний лицар Байда, князь орлинокрилий!”-
Плачуть літописці з виру давнини.
Тут він помолився і пішов на Сирет,
Заповівши дітям на віки віків:
„Доки Бог у серці – ми не купа сиріт,
А велике плем’я вільних козаків!”

За Дністром сьогодні є страшна дорога:
Заповіт забувши, плюнувши в гроби,
Ті, хто там блукають, не шукають Бога –
З турками гендлюють, блазні і раби.
Їм услід сміється злодій хитроокий,
І плюється навіть злидень-бусурман:
„Та невже їх предок той залізний сокіл,
Що його боявся славний Сулейман?”
А вони бажають більше нахапати,
Труситься, пульсує жадібна рука...
І не йдуть до вежі на шляху в Галату,
Щоб згадати подвиг князя-козака.
Там його розп'ято, там його убито,
На гаку іржавому, князя козаків...
А онуки наче свині від корита,
Наче гурт жебрацький з їхніх смітників!

За  Дністром не поле, а самі могили...

Ну і останні на сьогодні вірші (продовження буде):

Печаль одна, та пори року - різні.
За вікнами, де вчора дощ дзвенів,
Лежать поля у чорно-білій тризні,
І сад  завмер у кварцовому сні.
Печаль зими чи схожа на осінню?
В ній є повільність змерзлої ріки:
Налазять хмари, важкокрилі  тіні –
А вчора йшли голодні хижаки.
Та що мені до їхніх перетворень?
Дощ чи сніги спадають їм до ніг –
Я все одно самотній, битий ворон
Десь на хресті. І що мені цей сніг?
Моя печаль що влітку, що весною
Не визнає замирених октав:
„Чи зайвий я? Чи плаче хтось за мною?
Де так заснув, що півжиття проспав?
Моя земля чому терпляча, мирна
До ворогів, чужинців і приблуд,
І невблаганна, заздрісна, настирна
Коли синів затоптує у бруд?
Та я хіба святий від того блуду?
Чи не міняв натхнення на майно?”
Я вічно у печалі самосуду,
Яка б пора не билась у вікно.
Бо над сумлінням – хворий сон Вітчизни,
Підсилений байдужістю синів.
Там біль один у іпостасях різних,
Хоч сніг іде, хоч дощ загомонів.

    + + + + + + + +

Над обрієм здіймається імла,
Клуби кудлаті котяться до моря.
Іде війна. То спалюють тіла –
За містом задимився крематорій.
Війна іде, невидима, страшна,
Де убивають ні, не ятаганом,
Не кулею у чорних полинах,
А безробіттям, здирством і дурманом.
На голку садять молодість і цвіт,
Живцем кидають старість до могили,
І розтирають з брехобрудим пилом
Тих, хто не зрадив Божий Заповіт.

І знову ми безпомічні, слабкі,
Роз’єднані інтригами вражини.
І знову розплодили байстрюків –
Безправних емігрантів у чужини.
А враже каже, що нова доба
Нам подарує море благодаті...
Війна іде. Чадить страшна труба.
Летять над світом хмари кострубаті.
Згасає день, чи це чиясь свіча?
Чи є нам порятунок від кошмару?
Невже наш вибір – доля втікача,
Чи димом крематоріїв за хмари?

10.50 22.08.2011 Повідомлення було НІБИ хибним, і диктатор поки в плюсі.. ПОКИ..

Ось нарешті довгоочікувана подія - Муамар Каддафі арештований..