Про співтовариство

Сообщество для тех талантищ, которых посещают эти... порой наивные, порой глупые, порой пустые, но порой интересные, порой захватывающие, порой полезные, порой возбуждающие (возбуждающие разум), порой оригинальные, порой безумно красивые, порой печальные, смешные и т.д. мысли... Давайте в этом сообществе разместим свои размышлизмы и будем размышлять.. :)))))))))))))

Важливі замітки

Вид:
короткий
повний

Авторские РАЗМЫШЛИЗМЫ

Просто зумій роздивитися...

На моє підвіконня золотим листочком завітала осінь...
Вона повідала мені одну таємницю...
Якщо ви зможете розгледіти у цьому казку, то навіть крихітний кленовий метелик із жовтавими крильцями буде дорожчим за будь-які коштовності.
Це дарунок природи.


Варте уваги...

  • 30.10.09, 14:37

Минають дні...минають ночі...йде час...навіть не йде ,а біжить я б сказала...не так давно почула від знайомої фразу : „Нечиста сила краде наш час”...я замислилась...і справді...раніше час так не летів...можливо він починає протікати швидше у кожної людини з віком...я не знаю ,я не в праві стверджувати...але все ж таки...плин часу мене хвилює...Я часто стверджую, що не потрібно витрачати час даремно ,на думки про те, що важко пояснити й, в принципі, не потрібно пояснювати...все одно не має сенсу, адже, частіше всього коли ми довго намагаємось щось пояснити ,то зрештою досягнувши необхідного результату отримуємо лише крихту самовдосконалення і розчарування....саме так - розчарування... розчарування від того, що відповідь надто проста і розчарування за втрачений час... хоча... .бувають і винятки... головне не зациклюватись на одному... не потрапляти в полон своїх питань...нехай в світі буде місце і речам, які не пояснюються...

Ось заглянемо в минуле... так, раніше не було формул і точних розрахунків ,які нині дозволяють нам жити краще і в деяких розуміннях - довше, проте... в ті часи, люди більше раділи речам і подіям, які зараз навіть школяр назве „примітивним науковим явищем”...

Хочеться задати просте питання - як давно ви бачили захід сонця чи його схід?... я маю на увазі не так „на ходу” з вікна маршрутки, чи по дорозі додому, чи в гості... як давно ви дивились на зоряне небо?... чи намагались взагалі, хоч раз порахувати зірки чи хоча б знайти якесь сузір’я? ...хоч раз в житті гуляли під дощем без парасольки?....ловили сніг руками?...

Здається ,ми стали всі аж надто „серйозними” і вічно „заклопотаними”...просто йдучи по вулиці, їдучи в громадському транспорті чи навіть просто сидячи в черзі хоч раз не поглиблюйтесь в свої думки ,і не роздивляйтесь хто в чому вдягнений, а простежте за діями оточуючих... за їхньою поведінкою... скоріше всього вони будуть займатись саме тим, що я вам рекомендувала цього разу не робити...

Мене шокує байдужість людей.... Ми всі звикли „замикатись” в своєму тісному колі спілкування і жити „пливучи за течією”...От ви колись посміхались зовсім незнайомій людині?...ні?...чому?...гадаєте він(чи вона-це справи не міняє) подумає: „Що за бовдур”?...можливо...я вже звикла, що на посмішку реагують частіше не посмішкою у відповідь, а зляканим поглядом в дзеркальце і поправлянням зачіски чи макіяжу і оглядом власного зовнішнього вигляду...так...схоже, що забули ми зовсім стару, добру пісеньку з мультику про крихітку єнота -„От улыбки хмурий день светлей”...ех...

А знайомства...Ви хоч раз знайомились спонтанно?...розмовляли з зовсім незнайомою вам людиною?....навіщо? - запитаєте...а просто так...чому б і ні?...хіба краще сидіти з „мінним” лицем?...звичайно ж, не слід забувати про скромність ,але вона повинна бути в мірі...не слід замикатися в собі...

От поясніть мені, чому ми знавши як, і мавши можливість людині(хай і не близькій) зробити приємне ,змусити її(його) посміхнутися-не робимо цього?...і саме цікаве, це те, що ми пояснюємо відсутність цих дій-одним словом -„Навіщо?”....невже ми всі такі „ліниві”, що нічого не можемо зробити просто так?...невже в світі не залишилось безкорисливих людей?...

Чому ,щоб зблизитись нам потрібно потрапити в критичну ситуацію, чи мати спільного ворога?

Звичайно, суспільство так просто не зміниш...але, як то кажуть -„Не один день Москва будувалась”...і, взагалі - все величне починається з малого... Давайте змінювати цей світ на краще, починаючи з себе, з свого внутрішнього світу... І, можливо, посміхнувшись одного разу незнайомцю, протягнувши руку допомоги перехожому, принісши крихточку щастя ледь знайомій людині, чи подарувавши радість другу, ви отримаєте навзаєм вдячність, підтримку, повагу і вогник в очах, сама згадка якого змусить вас посміхнутися навіть в тяжку хвилину...і в той же час, отримавши в подарунок ці ж „дари” від когось - не скупіться на радість і подяку!...І якщо ви дочитали мою статтю до цього моменту, якщо ви приділили їй 5 хвилинок своєї уваги - то я вам дякую!...я рада, що я була почута...І якщо мені вдасться зробити щасливішою бодай одну людини-то не даремно був витрачений мій час, який я виділила на написання цього повідомлення....

 

Лист, котрого ти ніколи не прочитаєш...

Мені зараз так боляче... Мені так не вистачає тебе... Так хочеться, щоб ти був просто зі мною, просто поряд, просто неба...
Берегти мовчазну тишу і згаслий вогник почуттів. Важко було тебе любити... Важко забути... Але важче - жити без тебе... Навчитися жити без тепла, що гріло душу, без згадки про єдиний порух коханих вій, про глибокий синій погляд, що так пекуче морозив серце... Про самовпевнену усмішку, яка вселяла в мені надію і водночас сум... Мені так хочеться бути поруч із тобою... Бачити... Чути... Кохати... Я так хочу про тебе пам'ятати... Не зважаючи на те, що ненавиджу... Ненавиджу ту пустку у грудях, ненавиджу той пекучий біль, ті сни, що не приносять нічого, крім страждань... Ту музику, яку я так дбайливо берегла для тебе... Ті рядки, що уособлюють мою дівочу слабкість... Ті згубні мрії, що підштовхують до краю пропасти... Ті хвилини про тебе... Без тебе... Із тобою... Ті нестерпно кохані секунди, що їх берегла в серці і пам'яті, наче святу іконку на грудях... Я ж їх так люблю... Я люблю тебе... Не знаю, чи справді люблю, та справді любила... Мені важко... Та тобі це, мабуть, ні про що не говорить... Тобі це взагалі ніколи ні про що не говорило. Ти знав лише своє задоволення... Свою втіху... Я була тією втіхою... Я ненавиджу тебе за ті думки, ті очі, вуста і усміхи... Я люблю ті вуста, і очі, і усміхи, і думки, і мрії, і тебе... Мабуть... Мабуть, тобі це ні про що не говорить... І твоє серце не озветься, навіть якщо станеться чудо і моє серце воскресне... Воно не знає тепла і віри в чудо... Воно як та синя холодна безодня у твоїх очах... Ти не знаєш віри в чудо... Не маєш в серці дитини, що може щиро радіти кожній крапельці дощу, кожній сніжинці із зимного неба... Ти ніколи не вірив, що можна зігріти сніжинку вустами... Я ж віддала усі свої перші поцілунки стихії... І мої вуста залишилися невинними. Ти не маєш у собі дитини... Я мала... Через тебе ця дитина тане, неначе замерзла сніжинка на вустах... Ти захотів зігріти цю сніжинку, і тепер вона тане... ...і майже розтала... Я НЕ ХОЧУ ТЕБЕ ЛЮБИТИ... І я тебе не люблю. Моє серце тебе пам'ятає... Я лиш хочу повернути ту дитину, що загубилася десь і безвісті, скалках і попелі загаслих почуттів... Я лише хочу повернути собі те, на що маю право... Чого ти мене так безжалісно позбавив... Ти можеш хоч тисячі разів розбивати мені серце... Тільки не чіпай дитини... Залиш дитину... Позбавити себе віри - то гірше за смерть. Я тебе люблю... Я хочу повернути собі віру у краще... Я люблю життя... Люблю цю осінь... Люблю тихе вмирання природи... Люблю жити і насолоджуватися казкою навколо... Я люблю це... Не позбавляй мене того, що я люблю! Я люблю жити... І повертаю собі дитину... Віру... Мабуть, тобі це ні про що не говорить... Тому ти ніколи не отримаєш цього листа.

Absolut zero


Обещали радость и тепло – мерзну… Жалко…
Говорили – райское крыло… Стала – галкой…
Галочку поставила в дневник – дело в прошлом…
Вычеркнула… Может быть привык… Мой хороший…

Что-то там напутал Фаренгейт… Врет и Цельсий…
Я ждала в душе сонаты флейт… Что там… целься…
Упаду картинно и легко… как на вату…
Быть девицей «кровь-да-молоко» поздновато…

Что вчера пила я? Absolut? – нет… «Немироff»…
Я стремлюсь к привычному нулю… Кашемиров
Не дари… меня им не согреть… пригодятся…
Будешь снова серенады петь… притворяться…

Будешь где-то звёзды доставать… по бутИкам…
Раздавать… и два, и три-давать… есть бруснику…
Пить из горлышка мою беду… и простуду…
Будь здоров…
Наверное пойду…
Тоже буду…

мини-повесть

Жизнь была ко мне мила, так сложилось,
не со всеми я спала (и ложилась),
не со всеми отпивала из чаш(к)и
чай янтарный из мелиссы с ромашкой...

жизнь не била, не лгала - просто длилась...
и сгорала я до тла, и делилась
как амёба на куски - студень крепок -
и терялась от тоски между кепок...

грела руки под Луной (или Солнцем?)
повернулась бы спиной... не срастется -
мини-жизнь... и мини-боль... мини-совесть...
что ты... это не роман...
просто повесть))))))

Рейтинг 6 666

Проснулся, глянул на себя в "зеркало", а там...

Полез в блог, чтоб засорить этим ненужным окрытием ваши мозги, глядь.. а у меня еще и 6 читателей!!!

Классно начался денёк! lol

Что это за новый диалект украинского на канале СТБ?

Неоднократно замечал на канале СТБ странное произношение слов "Європа", "Євро", "Європейський".

Произносят не как "ЙЭвропейськый", а как "Эвропейський".

То есть, как будто по-украински слово написано не как "Європа", но "Европа".

Что это за бредятина? bazar

Может, я не прав? Разговариваю-то по-русски.. но вроде, и украинский на слуху постоянно.. 

А тут такую фигню с экрана вещают. Слышу исключительно на канале СТБ.

P.S. старочешский, блин.. опопешку какашек..

Не купить ли мне машину?...!!!

Не могу найти ни одной фотографии автомобиля PIONIER. Что эт за чудо такое? Знает кто нибуть? Вроди видала когда-то надпись на какой то машине, но не помню. Может я не так пишу название в поисковик. Как услышала со слов, так и пишу..