Лист, котрого ти ніколи не прочитаєш...

Мені зараз так боляче... Мені так не вистачає тебе... Так хочеться, щоб ти був просто зі мною, просто поряд, просто неба...

Берегти мовчазну тишу і згаслий вогник почуттів. Важко було тебе любити... Важко забути... Але важче - жити без тебе... Навчитися жити без тепла, що гріло душу, без згадки про єдиний порух коханих вій, про глибокий синій погляд, що так пекуче морозив серце... Про самовпевнену усмішку, яка вселяла в мені надію і водночас сум... Мені так хочеться бути поруч із тобою... Бачити... Чути... Кохати... Я так хочу про тебе пам'ятати... Не зважаючи на те, що ненавиджу... Ненавиджу ту пустку у грудях, ненавиджу той пекучий біль, ті сни, що не приносять нічого, крім страждань... Ту музику, яку я так дбайливо берегла для тебе... Ті рядки, що уособлюють мою дівочу слабкість... Ті згубні мрії, що підштовхують до краю пропасти... Ті хвилини про тебе... Без тебе... Із тобою... Ті нестерпно кохані секунди, що їх берегла в серці і пам'яті, наче святу іконку на грудях... Я ж їх так люблю... Я люблю тебе... Не знаю, чи справді люблю, та справді любила... Мені важко... Та тобі це, мабуть, ні про що не говорить... Тобі це взагалі ніколи ні про що не говорило. Ти знав лише своє задоволення... Свою втіху... Я була тією втіхою... Я ненавиджу тебе за ті думки, ті очі, вуста і усміхи... Я люблю ті вуста, і очі, і усміхи, і думки, і мрії, і тебе... Мабуть... Мабуть, тобі це ні про що не говорить... І твоє серце не озветься, навіть якщо станеться чудо і моє серце воскресне... Воно не знає тепла і віри в чудо... Воно як та синя холодна безодня у твоїх очах... Ти не знаєш віри в чудо... Не маєш в серці дитини, що може щиро радіти кожній крапельці дощу, кожній сніжинці із зимного неба... Ти ніколи не вірив, що можна зігріти сніжинку вустами... Я ж віддала усі свої перші поцілунки стихії... І мої вуста залишилися невинними. Ти не маєш у собі дитини... Я мала... Через тебе ця дитина тане, неначе замерзла сніжинка на вустах... Ти захотів зігріти цю сніжинку, і тепер вона тане... ...і майже розтала... Я НЕ ХОЧУ ТЕБЕ ЛЮБИТИ... І я тебе не люблю. Моє серце тебе пам'ятає... Я лиш хочу повернути ту дитину, що загубилася десь і безвісті, скалках і попелі загаслих почуттів... Я лише хочу повернути собі те, на що маю право... Чого ти мене так безжалісно позбавив... Ти можеш хоч тисячі разів розбивати мені серце... Тільки не чіпай дитини... Залиш дитину... Позбавити себе віри - то гірше за смерть. Я тебе люблю... Я хочу повернути собі віру у краще... Я люблю життя... Люблю цю осінь... Люблю тихе вмирання природи... Люблю жити і насолоджуватися казкою навколо... Я люблю це... Не позбавляй мене того, що я люблю! Я люблю жити... І повертаю собі дитину... Віру... Мабуть, тобі це ні про що не говорить... Тому ти ніколи не отримаєш цього листа.

Коментарі

Fata Morgana

115.10.09, 23:51

так боляче(

Купідонка

215.10.09, 23:53Відповідь на 1 від Fata Morgana

Знаю... Але треба із цим боротися! Його не зміниш... Легше забути... Тільки-от важкувато знову вчитися жити...

Гість: Мяффо4ка

316.10.09, 00:27

оце так...сьогодн1 в мене були саме так1 думки

dark s@vior

416.10.09, 00:39

Гість: Сергій +

516.10.09, 08:07

Люби життя таким, як воно є і воно полюбить тебе...
Не вимагай того, що тобі не належить.
Тоді все твоє залишеться з тобою, а потрібне з часом приложиться, само по собі...

616.10.09, 09:30Відповідь на 2 від Купідонка

Знаю... Але треба із цим боротися! Його не зміниш... Легше забути... Тільки-от важкувато знову вчитися жити...
треба

але забути дуже важко

Панча Шила

716.10.09, 10:58

не знаю, що сказати, адже подібного ніколи не відчувала, бо моє перше кохання виявилось взаємним і щасливим... А твоє
Та повір, ще настане весна, ти ще будеш коханою, жаданою, єдиною на все життя...
Повір, ти ще зустрінеш Того Єдиного, котрий полюбить в тобі твою Дитину, котрий матиме в собі такуж дитину...
Ти будеш щаслива, головне вір і не втрачай надії