Можливість залишити відчутний слід в історії - це, напевно, найбільш сильний і довгостроковий мотиватор продовжувати допомагати армії на четвертому році війни, коли волонтерських організацій стає все менше, а суспільство - все холодніше. Волонтери все частіше йдуть або вигорають. Хтось продовжує по інерції їздити на фронт, хоча оголосив про кінець свого волонтерства. Хтось повернувся до колишньої діяльності, але продовжує телефонувати друзям на фронт. Хтось тепер обмежується лише гнівними постами в Фейсбуці. Хтось махнув рукою і сам пішов воювати. Кожен зробив свій вибір. І ми зробили свій.

Останнім часом я все частіше замислююся над тим, коли прийде моя черга писати свій прощальний пост, який завершить цей несподіваний і непростий період в моєму житті. І я приходжу до думки про те, що це станеться, коли фонд стане абсолютно автономним, а я вичерпаю його потенціал або вичерпаю в ньому свій потенціал як керівник.

На четвертому році війни все складніше пояснювати собі і іншим, навіщо ми це робимо. На нашу адресу періодично летить критика від колишніх колег по цеху. Ми чуємо думки про те, як повинні були б працювати. Але, на жаль, під час бригадних ротацій на під'їздах до КСП батальйонів ми не потрапляємо в пробку з бажаючих привезти їм тепловізори. І все частіше чуємо, що ми були єдиними, хто зміг привезти більше двох. Історично склалося так, що саме наш фонд возить цю дорогу техніку і бере на себе відповідальність за те, щоб по всій лінії зіткнення число цих та інших потрібних для ефективної роботи приладів було на мінімально достатньому рівні. Під це вибудувана наша логістика і робота в полях. Ця мета зрозуміла тисячам наших спонсорів, хоча вони теж від неї достатньо втомилися.

Незважаючи на втрати в боях, природний знос і банальні крадіжки, з 800 закуплених на ваші гроші тепловізорів велика частина жива, і ми постійно переміщаємо прилади між підрозділами під час ротацій, переміщаємо їх між фронтом і майстернею, де їх лагодять та проводять профілактику, між десантниками , піхотою, спецпризначенцями і правосєкамі, в залежності від того, кому вони зараз потрібніші. Ми не брали на себе таку відповідальність. Вона впала на нас сама, коли всі інші розступилися або пішли. Ми не зобов'язані це робити згідно із законом, статутом або ще чимось. Ми просто розуміємо, якою буде ціна припинення нашої роботи.

Ми самі вирішили, що така-то мінімальна кількість має бути на Промзоні, Світлодарці, в зоні ДАП, Широкино і багатьох інших місцях. Це сотні приладів, які потрібно ставити на облік, обслуговувати, ремонтувати і замінювати, якщо вони згоріли. І якщо ми підемо і знімемо з себе цю відповідальність - то ніхто її не візьме і не підхопить цей стяг: ні інші волонтери, ні, на жаль, держава. Багато хто говорить, що волонтери - це милиця для неефективної системи забезпечення армії. І я з цим згоден. При цьому я чудово усвідомлюю, що станеться, якщо цю милицю прибрати. Іншої армії у нас немає, і якщо ми дозволимо їй впасти - між нами і агресором залишаться тільки степи, якими танки можуть спокійно їхати зі швидкістю 60 кілометрів на годину.

Крім того наш фонд не вичерпав себе і в питаннях лобіювання реформ. Від очевидної необхідності змусити державу перекрити те, що зараз перекриваємо ми, до передачі напрацювань наших інструкторів в навчальні центри, кадрових призначень і прийняття адекватних концепцій розвитку різних силових структур.

Колись давно ми провели стратегічну сесію і усвідомили, що місією, в глобальному плані, для нас є зміна менталітету суспільства. Ми хочемо, щоб взаємодопомога, довіра і бажання допомагати один одному стали національними рисами українців, які присутні не лише в національному фольклорі. Нам здається, що на країну, де люди згуртовані, більше нікому не захочеться нападати. І головне - в ній буде хотітися жити і ростити дітей.

Якщо спростити цю місію до побутового образу - то нам би хотілося жити в країні, де якщо ти став на аварійку на узбіччі і відкрив капот, кожен водій за тобою зупиниться і запропонує допомогу. Я розумію, наскільки фантастично це звучить у сьогоднішній Україні. Але потрібно мріяти про велике і створювати його вже сьогодні. У нас є достатня медійна потужність, щоб впливати на людей та нести в суспільство правильні цінності та ідеї, які об’єднують людей. Ми це вже робимо.

Що стосується війни. Війну ще потрібно виграти. І якщо вклад волонтерів у 2014-му всі цінували, то в 2017-му на нас вже все частіше дивляться, як на ненормальних, яким нічим зайнятися.

Відкрию вам таємницю: ми дійсно не зовсім нормальні і ми дійсно любимо свою роботу. Ми абсолютно не залежимось на ринку праці і, точно не будемо отримувати менше, ніж у фонді, після закінчення волонтерства. Але поки є кілька справ, які хотілося б завершити за найближчі роки. Для того, щоб з чистим сумлінням можна було ставити фонд на більш мирні рейки і думати про волонтерську пенсію. Ми хочемо порушити давню українську традицію і довести свою маленьку справу до логічної точки. Точніше до коми. І для цього нам треба буде сильно оновити Фонд.

Цієї зими нас чекає велика стратегічна сесія, на якій ми оновимо нашу місію, цінності і цілі, а також визначимося зі списком необхідних дій. У фонді будуть створені нові посади і ліквідовані деякі з існуючих. Буде перекроєна оргструктура. І буде проведено кілька хвиль мобілізації людей.

Перша з них стартує завтра і буде покликана закрити існуючі вакансії. Якщо ви прийдете до нас працювати - то ми разом визначимо подальший шлях Фонду і яким він буде найближчим часом. Точно можу сказати, що через півроку «Повернись живим» складно буде впізнати (в хорошому сенсі). Зміни торкнуться і обкладинки, і змісту. Ми станемо ще більш професійними, по-спортивному злішими, більш амбіційними і креативнішими. Ми хочемо вплинути на хід війни, ми вже це робимо та хочемо робити це набагато краще і відчутніше. Тому я запрошую тебе, дорогий читачу, стати частиною цієї історії, історії нашого фонду та історії російсько-української війни початку ХХІ століття.

Одразу скажу, що роботи у нас багато, вона нестандартна, не завжди нормована і оплачується нижче за ринкову. Але якщо ви поділяєте ті ж цінності та цілі, що і ми - то вас це не має зупиняти.

Нам потрібні найрізноманітніші люди. На початку наступного тижня ми будемо обирати собі: головного редактора, піарника і фінансового менеджера. Ці люди стануть частиною ядра нашої команди, будуть працювати в режимі повної зайнятості і отримувати заробітну плату.

Крім цього, нам потрібні волонтери творчих професій, таких як: креативщики, журналісти, блогери, дизайнери, фотографи, оператори, відеомонтажери та художники. Ці люди визначать якість нашого контенту, можливості по збору грошей і впливу на громадську думку. Більшість з них не будуть отримувати грошей або будуть отримувати вкрай символічні гонорари.

Більшість людей, які писали ці роки нам кращі тексти, не вміли робити цього професійно. Але це не завадило їм справлятися з цим завданням краще за всіх. Тому, навіть якщо вас немає в списках вище, але ви хочете допомогти нам і відчуваєте, що будете корисними – подавайте резюме. Ми щось вигадаємо зараз або в майбутньому.

Крім того, нам потрібні спонсори, які готові регулярно жертвувати зручну для себе суму на наші організаційні витрати. Формат може бути абсолютно різним: від невеликої але щомісячної суми, до взяття на зарплату одного або декількох наших співробітників. На даний момент нас підтримує сервіс таксі Uklon та ряд інших фізичних і юридичних осіб. Їх допомога є добровільною і не несе в собі прихованих зобов'язань з нашого боку. Ми не беремо і не маємо наміру брати ані копійки з надходжень на фінансування своїх зарплат. Тому, якщо ви не готові допомогти нам своїми руками - можете оплатити роботу того, хто буде це робити. Для цього потрібно заповнити форму тут...

Для того, щоб ми з вами зв'язалися та запросили на чай, нам потрібно надіслати своє резюме на адресу [email protected]. В тілі листа бажано написати пару слів про те, хто ви і чому хочете працювати у нас. Для головного редактора, піарника і фінменеджера це обов'язково. Решта можуть просто заповнити цю форму тут...

Кілька слів про вимоги до перерахованих посад.

Фінансовий менеджер - це серце фонду. Людина, яка відповідає за роботу бухгалтера, складу, облік витрат і надходжень, ведення відкритої звітності, договорів з крупними спонсорами, закриття актів прийому-передачі і багато іншого. Це досить складна праця, що вимагає підвищеної відповідальності, скрупульозності, уваги до деталей, вміння ставити завдання і працювати в команді. На цю посаду можуть претендувати як люди з фінансовою або бухгалтерською освітою, так і без неї. Ця посада швидше про особисті якості, ніж про наявність освіти.

Піарник і головний редактор - це дві людини, яким належить працювати разом. Головний редактор організовуватиме наших письменників, фотографів та операторів, буде вичитувати їх тексти, давати ТЗ на фото та відео, і головне – буде підвищувати якість контенту нашої сторінки та майбутнього сайту. Піарник - сприятиме висвітленню цього контенту та нашої діяльності в цілому. Він або вона буде проводити спільні акції зі спонсорами, працювати з волонтерами, які розробляють та виготовляють рекламу, представниками радіостанцій, телеканалів і інших ЗМІ. Вони відповідатимуть за результат роботи великої кількості інших людей, в основному волонтерів.

Ще раз повторюся, що навіть якщо ви не підходите під жодну з зазначених вакансій - надсилайте нам свої резюме. Це не останній набір людей в наш фонд і часто, зовсім несподівані люди стають кістяком нашої команди. І я б дуже хотів, щоб у їх числі були і ви.

Віталій Дейнега

http://facebook.com/deynega 

Засновник фонду «Повернись живим»

НАРОДЕ, ПРОСТИЙ МІЙ НАРОДЕ…
Народе, простий мій народе,
Зморений, змучений, зболений,
Живеш ради волі й свободи,
Обдурений, обездолений.