Буквально в эти часы решается судьба нашей армии. Не в Донецке, не в Мариуполе – в Киеве. Потому что солдаты и офицеры без тыла – смертники, а в тылу засели такие, как Иван Апаршин. Этот «полкан запаса» в свое время окопался в оборонном департаменте Кабинете министров и всеми правдами и неправдами вставлял палки в колеса тем, кто кормил армию на принципах введенного с 2007 года аутсорсинга. «Крышует» он гособъединение «Концерн «Военторгсервис» - правопреемника Главного управления торговли тыла Минобороны. Все бы ничего, если бы «Военторгсервис» не был… банкротом. В принципе, политическим банкротом является и Апаршин, который на недавних выборах пытался стать депутатом от партии экс-министра МО Анатолия Гриценко, но связи в верхах, невзирая на Революцию Достоинства, продолжают играть свою роль.

В итоге Апаршин может оперативно убрать с рынка четыре фирмы, кормящие армию по контракту до конца года, и на их место завести  «Военторгсервис», который сам же планирует и возглавить (раз с депутатством не сложилось). Нам не известны рычаги влияния Апаршина на министра обороны, но известно, что генерал-полковник Полторак написал уже письмо на имя премьера Яценюка с предложением определить монополиста по питанию армии на 2015 – 2017 гг. - «Военторгсервис». Если Премьер пойдет на поводу тыловых крыс и штабных сук – армии хана.

Потому что, повторяем, «Военторгсервис» - банкрот, не имеющий собственных мощностей для обеспечения Вооруженных сил, зато обремененный долгами перед всеми. К примеру, его структурное подразделение – «Белоцерковский военторг» - должен МО Украины порядка 42 млн. грн.

Комиссии МО и Геншатаба неоднократно уличали «Белоцерковский военторг» в попытках скормить солдатам некачественные продукты, в повальной антисанитарии, против ответственных лиц «БВ» возбуждались уголовные дела, но до протеже Апаршина так и не было донесено: принцип аутсорсинга – это тоже бизнес, но в армейских условиях он имеет специфику, отягощенную бременем национальной безопасности.

Ненакормленная армия не готова к выполнению боевых задач. Выведенный некачественным питанием из строя личный состав все равно, что поражен неприятелем. Сегодня наша армия ведет боевые действия. Для народа Украины это означает – все для фронта, все для победы. Для таких, как Апаршин, боевые действия – это дополнительные ресурсы, бюджеты, расходы, «мать родна» одним словом.

И если он приберет к рукам питание военных – наша армия окажется заложником игр штабных сук. На чьей стороне глава Кабмина – узнаем через пару часов. Знает ли он, как в случае победы «Военторгсервиса» Апаршина отреагируют военные, которым в окопах терять нечего?

«Перемир’я?» — зі сміхом запитав у бойовиків Михайло Порєчєнков. І взявся за кулемет... А потім розповів: «В аеропорту (де він стріляв по українських бійцях. — С.Г.) я переконався, що перемир’я немає і не було».

Що ж, слід визнати — хоча би про щось Порєчєнков сказав правду. І хоч би як він потім крутив, пояснюючи цей епізод, — мовляв, і патрони були холостими, і стріляв він кудись угору, і каску блакитну з написом PRESS одягнув суто випадково, і взагалі — йшлося про постановочні кадри, — але факт є фактом: перемир’я у Донбасі немає. Як на лінії фронту, так і (головне!) у головах місцевих і присланих із Росії та Придністров’я «вождів». Й у головах виконавців ролей пересічних бойовиків, «гарматного м’яса», «ватників» у тій грандіозній трагедії, що її на очах усього світу розігрують Кремль і Луб’янка.

Утім, судіть самі — чи є на Донбасі «перемир’я» і чи наявне там «припинення вогню» — не тієї стрілянини, щоб полякати когось, а тієї, яка б’є і прицільно, і по площах, лишаючи після себе мертвих, поранених і випалену землю.

Ось коротка хроніка кількох останніх діб.

Неділя, 2 листопада

За добу загинуло троє українських військовиків, семеро отримали поранення. За словами речника Інформаційно-аналітичного центру РНБО Андрія Лисенка, «протягом доби бойовики чотири рази обстріляли наші війська з установок «Град»: тричі поблизу Маріуполя, а також на околиці села Водяне Новоазовського району. На півдні також відбулися обстріли у районах населених пунктів Павлопіль, Новоласпа, Гнутове та Гранітне. Також бойовики чотири рази обстріляли з танків, мінометів та стрілецької зброї блокпост українських військових неподалік села Майорське у передмісті Горлівки». Це на Донеччині; на Луганщині найнебезпечніша ситуація склалася на блокпосту в районі селища Кримське, який бойовики п’ять разів обстріляли з «Градів». Обстріли відбулися й у районі Щастя, Чорнухиного, Золотого, Гірського. Лисенко зазначив, що триває інтенсивне переміщення військової техніки та живої сили противника з території РФ на територію, підконтрольну бойовикам: «Фіксується переміщення техніки, але її точна кількість нам невідома». Крім того, в районі одного з блокпостів поблизу Маріуполя стався теракт, унаслідок якого двоє військовиків загинули, один отримав поранення. «На блокпост на автомобілі приїхав мешканець одного з навколишніх сіл, який начебто збирався передати певну кількість гуманітарного вантажу для бійців полку «Азов». Автомобіль було зупинено для догляду. При підході до транспортного засобу доглядової групи військовослужбовців відбувся потужний вибух», — зазначив Лисенко.

Субота, 1 листопада

За останню добу в зоні АТО загинули шестеро українських бійців, ще 10 отримали поранення. Терористи шість разів завдавали ударів по позиціях сил АТО на території аеропорту «Донецьк» та селища Піски з мінометів, гранатометів, зенітних установок та стрілецької зброї. Також бойовики обстрілювали позиції українських військових у районі Дебальцевого, Орлово-Іванівки та Малоорлівки Шахтарського району Донеччини. У районі селища Сартана прикордонники двічі зафіксували повітряну розвідку за допомогою безпілотників. Також терористи активізувалися на півдні Луганської області. Випадок застосування реактивних систем «Град» для обстрілу позицій сил АТО зафіксовано поблизу села Чорнухине в районі Дебальцевого. В районі Шахтарська і Тореза переміщалася техніка та жива сила терористів.

П’ятниця, 31 жовтня

За останню добу в зоні АТО загинув один військовий, ще чотири поранено. Про це повідомив Андрій Лисенко. Крім того, звільнено одного пораненого військовика, повідомив він.

Четвер, 30 жовтня

За минулу добу в зоні проведення антитерористичної операції загинуло семеро українських військових, 11 — дістали поранення. Про це на брифінгу повідомив Андрій Лисенко. «Біля села Петрівське Волноваського району під час руху колони сил АТО український підрозділ, який здійснював прикриття, виявив диверсійну групу терористів і вступив у бій. Частину диверсантів було знищено на місці, решта відступила. Під час цього бою загинуло троє військовослужбовців, один отримав поранення. Завдяки мужності наших розвідників вдалося уникнути значно більших втрат, — сказав він. — Ще одна колона вступила в бій на півночі зони АТО, на правому березі річки Сіверський Донець. Зараз активність терористів зосереджена в районі селищ Кримське та Сокольники Новоайдарського району».

Далі, думаю, заглиблюватися у хроніку подій не треба — картина зрозуміла.

Перемир’я справді немає. Масштабної війни на всіх напрямках — теж. Але це все одно війна, вона триває безупинно — практично щодня на фронті гинуть та дістають поранення військовики точаться запеклі бої, працюють системи «Град» та артилерія, руйнуються цивільні споруди та падають під кулями й осколками цивільні люди. А тепер, як бачимо, до цього «асортименту» додалися ще й начинені вибухівкою автомобілі — класична зброя терористів.

У світлі наведених фактів не те, що вкрай незугарно, а відверто цинічно лунають слова деяких коментаторів та офіційних осіб про те, що, мовляв, «минулої доби в зоні АТО «режим тиші» порушувався 45 разів»... Яка тиша? Якщо цю «тишу» за добу щонайменше десятки разів розривають постріли з гармат та черги важких кулеметів (як-от той, з якого стріляв Порєчєнков), то це не просто «окремі зіткнення», а справжні бойові дії тієї війни, для якої поки що не знайшли кращої назви, ніж «гібридна війна». Нехай буде так, поки хтось не намацає краще позначення для розпочатого Кремлем на сході України бойовиська; головне — давати собі звіт, що це війна, і називати речі своїми іменами. Бо ж якщо війна — то не якась там «зона АТО», а фронт, не «бійці АТО», а фронтовики. Ну і, звичайно, вся інша територія країни — це тил, ближній і глибокий, оперативний і військовий. Зрештою, Президент і Верховний Головнокомандувач Петро Порошенко не випадково ж уже кілька разів ужив поняття «Вітчизняна війна 2014 року», чи не так?

І це не просто слова. Від правильного найменування тих чи інших явищ залежить дуже багато. Навмисно наведу такий приклад, що краятиме серце у багатьох читачів «Дня»: погодьтеся, «загинув під час АТО» і «загинув на Вітчизняній війні українського народу» — це не зовсім те ж саме...

Але ж, сказавши «а», слід говорити й «б». Власне, не тільки говорити, а й діяти відповідним чином, дотримуючись принципу єдності слова і діла.

Якщо йдеться про війну, та ще й істинно Вітчизняну, то слід відповідним чином перебудовувати і фронт, і тил, і структури державного управління, і командування Збройними силами та Нацгвардією. Треба і психологічно до кінця перебудовуватися — як можновладцям, депутатам, чиновникам і бізнесменам, так і пересічним громадянам України. «Все для фронту, все для перемоги!» — без утілення в життя цього принципу не буде перемоги, нехай і «гібридної», як сама ця війна, тобто досягнутої далеко не лише воєнною силою. Перемоги, яка, зокрема, мусить вилитися й у те, що жоден Порєчєнков не матиме змоги вільно приїхати в українське місто і взятися за кулемет, щоб потішити свою імперську пиху й постріляти по українцях...