Про співтовариство

Тут публікуються всі, хто вміє і хоче писати вірші.
Це місце, де Вас читатимуть. Пишіть частіше, пишіть краще.. воно того варте.
Вид:
короткий
повний

СТИХИ, СТИХИ, СТИХИ

Пока полны все знанья ложью

  • 08.02.12, 22:52
Пока полны все знанья ложью,
Пока живу я наугад,
«Ах, обмануть меня не сложно –
Я сам обманываться рад!»

ЛЮБИМЫМИ НЕ РАЗБРАСЫВАЮТСЯ

  • 08.02.12, 22:21


Любимыми не разбрасываются,
С любимыми не расстаются.
Они так тяжко достаются.
Они врастаются корнями
И застывают камедью -
Целительною смолкой -
и не на ветках, в самом сердце.
От них уж никуда не деться.
Они - как снимки на рентгене.
Они как я и Гена.

ИГРА СЛОВ - 314

  • 08.02.12, 19:00
зачем же нас вы ОСУЖДАЛИ? –
ведь мы не вас, а ОСУ ЖДАЛИ!

Чому ми такі?

  • 08.02.12, 14:50



Століття двадцять перше наступає,
А українці все такі ж:
Бо  не було культури -  і немає,
А ми ліниві, бездуховні, злі.

На тротуар жбурляє папірці
У соболиній шубі гречна дама.
Летять вони, неначе горобці,
Й на землю осідають плавно.

З машини висунулась пика,
Червоний стиглий помідор.
Старому дідусеві дулю тика -
Плювати він хотів на світлофор.

Тяжкого дога тягне чолов'яга,
Упрів увесь - й собаку відпуска.
Сніг до весни усе сховає,
Не треба ні пакета, ні совка.

А гляньте, що у нас в  будинках:
На стінах сленг і матюки.
І вирвані поштові скриньки.
На лавках - п'яні "синяки".

На дитмайданчиках машини
Знайшли під небом гаражі.
В піску не грається дитина:
 Шприці сичать, немов вужі.

Ізпозаранку стукають пляшками
Самознищені , проте  живі  бомжі.
Хотілося, щоб це було  не з нами.
Здається, ми  країні цій чужі...

І ти ідеш - ворона біла -
Повз  бездуховності лайно.
О Боже, ну чому такі ми?
І знаю, що  Йому не все одно.

Подарок




Скромный подарок в ладошке сжимаю.
День Валентина – влюбленных пора.
С трепетом душу тебе открываю,
в чувствах прекрасных признаться пора.

Ты мой единственный, правильный, нежный,

сказочный, ласковый маленький принц.
Пусть станут общими наши надежды.
Счастье – навечно! Любовь – без границ!


Стих написала для конкурса. Главный приз - поездка в Прагу. Из 280 стихов выбрали 80.  Мой среди них. А теперь оказывается голосование по платным СМС. Вот так всегда, сначала напишешь стих, а потом читаешь условия конкурса. В общем Прага похоже мне не светит. А я так всегда мечтала туда попасть. Очень-очень. Ну в принципе не страшно. Если очень хотеть и стараться желание обязательно сбудется )))

Зелёный чёрт!




Стою один,дрожа от жути,
Стою один,под скрип арбы,
И,чувствуя дыханье мути,
Я замираю на распутье
Своей поломанной судьбы.

И вдруг,как-будто мышь из проса,
При свете падающих звезд,
Мелькнула тень,и как-то просто
Перед моим возникло носом
Свиное рыло,тонкий хвост.

Мучению похмельных пыток,
Я не поддамся и на пядь,
А он хохочет мне открыто,
И,для приветствия,копыто
Мне тянет,чтоб его пожать

Я замер,этим изумлённый,
Я замер,проявив почет,
Не эльф,не гном,не кот учёный,
Передо мной стоял зелёный,
Довольно симпатичный чёрт.

Как он проник в моё сознанье,
Как отыскал в тумане путь,
Быть может в виде наказанья,
Исполнив женское желанье,
Его ко мне послала муть.

Но,веря в торжество науки,
Чеснок и крест кладу в карман,
Гоню я чёрта не от скуки,
Но он в протянутые руки
Суёт мне с водкою стакан.

И граммов триста для услады,
Могу похмельные глотнуть,
Потом я чёрту дам по заду:
"Такого щастя мя не надо
А ну-ка брысь к кому-нибудь!!!"

"Точка сборки".

Зачитанный до дыр Шекспир

И странный Кафка мне мигают.

Мол, выпей мир иллюзий сей до дна.

Заплеванный подъезд,

Проснувшись ото сна.

Поет.

Гламурный глянец под ногами

Дышит

Своим шлифованным понятием добра.

Во мне внутри эрзац-тепло.

Оно совсем не греет.

Не хочет отрывать

Ленивый взгляд

Окна.

Бубнит про "точку сборки"

По утрам

Противный голос -

Мой старенький "Самсунг."

Собрав в себе частицу Бога,

Мир

Сохранил во мне:

Стремление туда,

Где будет "третье небо".

А может и не будет

Никогда...






Когда - нибудь

Когда-нибудь наступит день и мы проснемся рядом.

И из открытого окна повеет в дом весной.

Я улыбнувшись прошепчу: "Так суждено...так надо.

А все, что было до Тебя - то было не со мной..." 

Не верь. Не бойся. Не проси.

  • 07.02.12, 22:47
НЕ ВЕРЬ!
Верить сейчас не в моде.
Курить и бухать тоже, вроде.
Откроешь души половину,
Для ножа подставляя спину.

НЕ БОЙСЯ!
Друзей не бывает много!
И как бы там одиноко...
Твои никогда не скажут:
"Прощай!" Невзначай, однажды..

НЕ ПРОСИ!
У бомжа не попросишь хлеба.
От дождя не укрыться под небом.
И то, что безудержно слева горит,
Никогда, никого не проси погасить!

ГОРОБЦІ

  • 07.02.12, 21:31


У місті на засніженім пероні
Розкидали брунатні камінці.
Коли ж я додивилася уважно:
В снігу паслися ...горобці!

Ну, що б, здавалось, у цій пташці:
І непримітна, і коричнево-руда.
В'є гнізда в стрісі чи в повітці,
Чи жметься до лелечого гнізда.

А вік пташини, ой, не довгий,
І вирій для малих - далека путь.
Тож горобці - пташки осілі,
Біля людини і харчуються, й живуть.

Два виводки на рік приводять,
А пощастить - і три, бува...
Та доля багатьох недобра:
Скількох поглинула зима...

Людині стануть у пригоді,
Коли в колодки убирається весна.
Комах в саду і в огороді
Дзьобають так, що йде луна.

А ми то пугалом, а то дрючком,
Від страху, щоб не випили зерно,
Смородину, настояну на сонці,
І виноград, з якого робимо вино...

Природа, як і атом, неділима.
Даруйте на такім слівці:
Допоки існуватиме людина,
Пастися будуть  горобці!