- Умру!
- Ще будеш жити!
- Але не можу
  полюбити...
- Колодязь забруднив -
  Біда!
  І стала каламутною
  вода...
- Прости...
- Господь простить...
- Болить...
- А біль лікує.
 Та як же мені
  жить?
- Усує.
- Не хочу так!
 - Живи, як хочеш.
- Прости мене...
  "Прощу!" -
  говорять очі.
  Сама ж кричу
  І тупочу
  І знать не хочу.
- Все зіпсував...
Як же ти міг?!
Живи
І пам'ятай
Навік!

Чуть-чуть любви...

Цей спогад – все що в мене є
В мовчанні листям шелестіли,
Та кожний мріяв про своє.
Все вийшло так, як ви хотіли.
Минали жовтнями роки
Дощі ночами цокотіли
Спливло усе, але думки
Про вас – лише закам’яніли.
Все вийшло так, як ви хотіли.
Минуло два десятиріччя
Життя і час своє зробили
Змінили погляд і обличчя
І голос трохи зачепили,
Та все ж не дуже постаріли.
Все вийшло так як ви хотіли.
20й рік. В мого кохання,
Що ви його не розділили,
Вже вийшов термін зберігання
І почуття заціпеніли,
Заклякнули, здерев’яніли.
Все вийшло так, як ви хотіли.
Здійснивши мрії ті жіночі
(на все що вистачило сили)
Пустивши пил комусь у очі
Комусь ті очі ви закрили.
Все вийшло так, як ви хотіли.
Ви стали як усі, як інші
Ті що ніколи не тремтіли
Як голос в слухавці і вірші
Немає щастя - ви купили.
Все вийшло так, як ви хотіли.
Луна,  без голосу печальна
Бо ви її не пережили,
Осіння мрія пасторальна
Той листопад, де ви - любили.

В моїм дитинстві, де дерева
Сягають неба, а джмелі
Дивують квіти гучним ревом
І равлики пасуться у траві,

Все незвичайне і казкове:
Кульбабку стрибунець пасе,
Бджола, старанна  і невтомна,
В відеречку медок несе.

У клітці птиця жалібно голосить
Й на землю кидає  перо.
Телесик гусенятко просить,
Щоб підхопило на крило.

Коза біжить калиновим місточком,
Скубе листочок молодого клена.
Бурчить позаду бабця із ціпочкам:
"Що з неї взяти: молоде - зелене..."

Три дня не ел ,не брился.   На фотографию дивился. И похудел и соком весь истек.   Всем хороша красио сложена И рост  и вес и очертанья..    Но тока вся пардон без одеянья. Куда такую вот повесть. Ведь надо покормить,обуть ,одеть Шампанским напоить, в постели обогреть.

.....Ну сделаю я так. .........На фото буду продолжать дивиться. С любовью ж я повременю пока.    А може кто другой вот на нее польститься. Хотя и мне ужо давно пора жениться Да говорят женитьба не напасть.   Как бы за нею не пропасть. Хотя с хорошею женою. Наверное все будет мене  в масть. ......Данилов...

                                       

Моя версия по мотивам известной притчи О.Вишни.

                              Зимой воробей по небу летел,
                              Но от мороза он вдруг задубел,
                              Крылья отморозил,на землю упал,
                              И казалось совсем,бедняга пропал.


                              На счастье корова мимо шагала,
                              Того отморозка она увидала,
                              Решила помочь.Хвост вверх задрала,
                              Горячей лепешкой его обдала.


                              От дара такого ожил воробей,
                              И стал нахалюга еще больше наглей,
                              Зачирикал вовсю, опасность презрев,
                              Песней тишину нарушить посмев.


                              Но кошка рядом тут где-то была,
                              И певца она быстро того сожрала,
                              Только вот был он,и уж нет воробья,
                              Видно чирикал совсем он ведь зря!


                              Мораль,кого-то научит немножко,
                              Не чирикай друг,коль рядышком кошка!