Лишь ты и я...Звучит шансон

На белой скатерти-вино и два бокала

Милодии,звучавшей в унисон ,

В янтарной жидкости два лучика играли

Твой тост уже,не в первый раз,

Пиподнят залюбовь,поет оссану.

Я в прошое гляжу не опуская глаз,

О нем я вспоминать не перестану.

Ты долго мне о чем-то говорил

 О чем?...Я вся в воспоминаньи

Я помню парк,котопый ты забыл,

И первое любовное свидание

Тот летний дождь,который нас накрыл

И липу старую,что от дождя укрыла

Те поцелуи,шепот,обо всем забыв,

Тебя я мокрыми руками обнимала.

Сейчас гляжу в лицо-совсем чужие мы

Звучит шансон и нет любви я знаю

От прошлого остались миражи,

Мелькнут в глазах,когда их закрываю.

 

Підставляй вуха!

- Як ти навчаєшся у школі? -
Допитувала внука бабця Маня.
- Пятірки , - вихвалявся Коля, -
Скажу я вам, оцінки непогані!
Та бабця і сама не промах,
Бо радіо і телевізор слуха.
-Якщо за дванадцятибальною, Миколо,
То підставляй не гаманця, а вуха!

Просилася на похорони

Зустріла вчительку стара бабуся:
- Як там онука, чи слухняна?
Лиш за уроками сидить Настуся,
Перевтомилась, зник рум'янець.

Змарніла, бідна, ніби в неї горе,
Не їсть нічого: ні борщу, ні каші...
- Та й правда, горе: ще з учора
Просилася на похорони Ваші!

Пенсія в бабусі

Біжить Сашко і витирає з лоба піт.
- Що сталося? - йому кричать услід.
- Бабуся пенсію отримала в обід,
А в неї внуків п'ятеро й  п'яниця-дід!

Лиш ти  і  я..    Звучить    шансон...
Два келиха на білій скатертині.
Промінчик виграє  в бурштині.
Твій тост вже вкотре за любов.

Ти говорив, щось довго говорив,
А я поринула всеціло у минуле.
В той парк, де ми про все забули, 
У дощ, що із  відра обох накрив.

Старенька липа під своє крило
Взяла, промоклих  аж до  нитки.
Цілунки. Шепіт. Пульсувала жилка
У скронях швидко-швидко. Це було...

...Вдивляюся  в обличчя - ми чужі!
Змінилась музика кохання на шансон.
Не стукають два серця в унісон.
Любов в минулому. А зараз - міражі...

Всё  вечно - сущее  создано  Любовью,
Величайшей  бесконечности  предел,
Хотя  свечу  поставив  к  изголовью,
Мы  думаем,  что  кто-то  не  у  дел,

Но  проявление  Любви  во  всём,
К  ребёнку,  зверю  и  листочку,
К  воде  и  суше,  в  которых  мы  живём,
И  в  этой  каждой,  каждой  строчке,

Нам  не  дано  осмыслить  эту  Высоту,
Понять  ведь  Бога  может  только  Бог !
Безмерность,  бесконечность,  чистоту,
Создание  всего,  да  кто  бы  это  мог,

А  как  всё  есть,  и  любит  ли  нас  ОН ?
Анализ  в  очень  тонкой  сфере,
Сравнения  с  собой? Иль  высшего  закон?
Любовь  мы обретаем  только  в  вере,

Пусть  назовём  нашу  любовь - земной,
Соединив  своё "любовное"  с  Любовию  Творца,
Он  дал  нам  всё  и  "рай  и  ад"   с  собой,
А  мы  вершим :  хотим  иль  не  хотим  венца.

Он искал её по жизни не один десяток лет,
Ведь её ему по жизни не хватало.
И врагам назло курил он много меньше сигарет,
И мечтал, чтоб их любовь не умирала

"...Самовластительный Злодей! Тебя, твой трон я ненавижу, Твою погибель, смерть детей С жестокой радостию вижу."

Отрывок из оды "Вольность"

Учитывая нижестоящие гениальные строки гениальнейшего поэта (являющихся не единичным продуктом его словоизъявления) следует заметить, что к его творчеству нельзя относится, как к пророческим словам наделённым мудростью.. Восхищаться поэтическим даром изложения можно, это да! Но, не смыслом написанного...

Роса  на  пальцях  в  кришталевих  переблисках,

  Зітхає  сонце  в  хмарах  диво-ранку,

І  ангели  плетуть  в  барвистих  нитках

Майбутнє  світло  вже  погаслого  світанку.

Струнка  панянка  босоніж  ридає,

Збирає  власні  сльози  у  відерце,

А  Бог  природу  знов  благословляє,

Й  здіймає  стомлене  від  ночі  серце.

Так  форс-мажорно  поєдналась  віра,

Планета,  простір  і  людина  світу  ,

В  молитві  ранішній,  коли  здіймалась  сила

На  ореолах  райського  повіту.

А  я  біжу,  бліда  роса  на  пальцях,

Дощем  вчорашнім  ллється  крізь  покоси,

Душа  кружляє  в  молитовних  танцях,  

Забувши  зло  і  вітряні  морози.

Столько войн было на свете, Столько горя, столько бед; Что уже на каждом месте Скрыт землёй их страшный след.

Украина 2011 год

Щодня торкаємося
                        одне  одного
Словами брудними,
                         холодними.
 Байдужими душами,
                          змалілими,
В піввуха  слухаємо
                         про наболіле,
Нам кажуть:
             "Матеріал відпрацьований",
А ми погоджуємось,
                          хилим голови.
Ми - перекотиполе,
                         мчимо у неволю,
Під впливом
                       наркотиків та алкоголю.

Яничари без батька-матері,
Безбатченки ми...Безхатьки...
Хліба нам і видовищ...пригірщ.
Пригірщ, бо не можна більш...

Замість шабель -
                       на шиї дзвоники,
Замість коней -
                      в травичці коники.
Замість голосу -
                       пустота, німота,
Замість гонору -
                       глупота, срамота.
Ми - стогін,
                      у ярма запряжений,
Пісок 
                       на підошвах у  ряжених,
Чекаєм  милості
                       у закривавлених,
Перевертнів
                        перевдягнених,

Яничари без батька-матері,
Безбатченки ми...Безхатьки...
Хліба нам і видовищ...пригірщ.
Пригірщ, бо не можна більш....
______________

Беріть же, смійтеся,
                          якщо у змозі...
Сміюся із вами, брати,
                          крізь сльози....