Когда умолкают кларнеты и чувства, 

Ніжність живе у хатині моєї бабусі,
У щирому погляді, в теплих руках.
У віночку сестрички, в хустині матусі,
У татових мудрих і добрих казках.

У горнятку полив'янім з сонця і глини,
У кудахтанні Ряби: яєчко знесла!
В ароматі любистку й терпкого полину,
І у пильному погляді Йсуса Христа.

В рушничку, що удома висить на іконі,
В муркотінні Кицюні в червонім намисті,
Що співає красиву сумну колискову
І бавить   Івася в вербовій колисці.

Ніжність у  посмішці немовляти,
У слідочку копитець кози на містку.
У диханні крилець малих янголяток,
У кумканні жабки на кладці в ставку.

У чистій росі на зеленій шовковій  траві,
У щебеті пташки в суцвітті калини.
У жовтій кульбабці, що в нашім дворі.
В улюбленій  мові народу моєї Вкраїни.

Ніжність у доторку сонця до вас,
У тобі, у мені і у кожному з нас!

Мороз трескучий, белый снег,
Дремучий лес и я с тобою.
Укутавшись в пушистый мех,
Мы целовались под Луною.

Могучих ёлок трескотня,
Затишье, словно перед бурей...
Ты околдовывал меня,
От счастья становилась дурой.

А вместо холода огонь
Охватывал все части тела.
С ума сходили я и он,
Да и кому какое дело?

Любви не выбирать сезон,
Она настигнет незаметно.
Не ждали мы: ни я, ни он
Весны рассвет, закаты лета...

Нам зимний лес дарил любовь,
Мерцанье звезд над головою...
Самозабвенно, вновь и вновь
Мы целовались под Луною.
    10.06.12.

Если  песни  петь, то  с  желанием,
А  что  сказать,  если  сердцу  холодно,
И  дымит  слегка, но нету  пламени,
Потерпи  чуть-чуть,  хоть  и  голодно,

Хоть  и  кажется  логика  странной,
Иному  не  в  прок,  что  не  дай,
Лучше  пусть  будет  спонтанно,
Смертнику  затяжку - и  в  рай,

Вот  орёл  летит,  так  орлом  и  звать,
Парит  гордо  в  небесах  синих,
Сила  есть,  чтоб   добычу  рвать,
Красота,  когда  такой  сильный,

Не  понять  эту  логику  странную,
Вот  вьётся  и  страстно  воркует,
Наверное  тоже  спонтанно,
Голубку  обхаживает  и  танцует,

Голубь  выглядит  просто  шикарно,
Но  не  понять,  что  это  фальшиво,
Собрата  может  забить  безжалостно,
А как  завораживает,  как  красиво,

Вот  войду  в  эту  логику  странную,
И  не  мерить  желание  вздохами,
Понимать  не  хочу, а хочу  желанную,
И  страсти  не  хочу  крохами,

Пусть  разрывается  сердце  моё,
И  обнять  вселенную  хочется,
Исступлённо  отдам,  полюбив  её,
С  безрассудного  разве  спросится?

                Сповідь подруги (свіжими слідами)

На словах був безмірно сміливий,
І за мене в огонь він і в воду.
Говорив, що затулить від вітру,
Берегтиме від бур і негоди.

На словах він розумник і душка:
Прочитав Карла Маркса й Дідро.
З ідеалів у нього лиш Пушкін,
І  улюблений фільм - "Міміно".

На словах - дуже пристрасний мачо,
В сексі дока і метр у коханні.
Скільки мав! І кого тільки бачив!
Про лібідо щомиті волав він.

Ось ми з ним наодинці зостались,
Люди милі, він миші злякався!
Шерхлі губи від страху тіпались,
Він гикав і без міри сміявся.

Чи була в нас культурна програма?
Ну аякже: вино, телевізор.
Правда, милий Берідзе Вахтанга
Сплутав з Бубою Кікабідзе!

А коли вже дійшло і до діла
(Ви ж догадливі, все зрозуміли!),
Казанові звело в ліжку... спину!
Ставсь конфуз на Зелену неділю!

Мій знайомець опісля ще довго
Червонів, белькотів, вибачався.
Наостанок штани в нього спали,
Коли слідом собака мій гнався.

-----------------------

Оця байка - чистісінька правда,
Залишу я її вам на пам'ять.
Не хваліться наліво й направо -
Нехай ліпше вас люди похвалять!

                                 

Ассоциации

О  тебе  скажу,  милый  мой,
О  тебе  пою  песни  звонкие,
Во  мне  горишь,  для  меня,  святой,
Так  любила  твои  пальцы  тонкие,

Так  любила  твои  губы  нежные,
Что  голубили  меня  и  ласкали,
Где  же  видишь  ты  меня,  прежнюю?
Ты,  прежним  остался?  Едва  ли,

Что  же  тут  я  с  собою  делаю?
Для  чего  образ  милый  рисую?
Лучше  мёда  любви  отведаю,
Как  отведал  ты  ту,  другую,

Не  войти  в  реку  мне  сейчас,
И  воды  утекло  не  мерено,
Вот  влюбиться  бы  по уши - самый  раз,
Вот  тогда  и  скажу - потеряно !

                   

                                     

                                    Снова романс возвышенный,

                                    Нессется надо мной,

                                    Когда-то мною слышаный,

                                    Красивый и простой.

                                    Я слушаю,как зачарованный,

                                    Трепещет моя душа,

                                    Мелодией эаколдованный,

                                    Я замер чуть дыша.

                                    Я вижу парк с пахучими,

                                    Цветами и прудом,

                                    И месяц молодой за тучами,

                                    Сверкает фонарем.

                                    Клен цветет,акации,

                                    Везде зеленый цвет,

                                    Березки,словно грации,

                                    Исполняют на траве балет.

                                    Романсом заколдованный,

                                    Стою я чуть дыша,

                                    Любовью очарованной,

                                    Поет моя душа.

                                    

Говоришь, что меня плохо знаешь,
Что меняюсь, как летом погода.
Пожимаешь с досадой плечами,
Подбирая ключи, но не ведая кода.

Говоришь: равнодушная, злая,
Что ты любишь, но мной не любим.
Эгоисткой в сердцах называешь...
Не суди, да не будешь судим.

Хоть недолго с тобою знакомы,
Не разбить наши чувства врагам.
Не желаешь любви из флакона?
Коль достойный - сполна я отдам!

Постепенно друг к другу притремся -
Дверь открою - не надо ключей!
Дай мне время - и мы разберемся!
Дорогой, не гони лошадей!

Я жду тебя, перебирая гардероб.