Про співтовариство

Тут публікуються всі, хто вміє і хоче писати вірші.
Це місце, де Вас читатимуть. Пишіть частіше, пишіть краще.. воно того варте.
Вид:
короткий
повний

СТИХИ, СТИХИ, СТИХИ

Поспдний разговор

Я помню наш последний разговор;
Мы в опустевшем парке медленно шагалиhttp://img01.chitalnya.ru/upload/348/83782890299335.jpg
Под ноги .осень,наши бросила ковер,
С опавших листьев,разными цветами

В прозрачном воздухе стоял осенний тлен
Прохладный воздух лез ко мне за ворот
Я умирающей природой был взят в плен
А за оградою шумел беспечно город.

Я знаю,что тебя я потерял,
Последний раз пришла ты на свидание
Банальные слова я в мыслях повторял,
Люблю,люблю-пришла пора прощаться

Я посмотрел в ,мне милые ,глаза
Но для меня они уж не сияли
В моих глазах блестит предательски слеза
Все рухнуло- мы счастье потеряли
http://www.samarkand-foto.ru/data/thumbnails/28/_b031540.jpg
Последние-прости.Пожатие милых рук
И тает силуэт все дальше удаляясь.
Ах!Осень ,осень.ты наперсница разлук
Вердикт провозглашен -ему я покаряюсь.

Осінь роздає автографи

На площі, у самОму центрі міста,
Малює осінь золотом картини.
Перехопило дух від того хисту:
Не звикла-бо творить наполовину.

Серед стандартів фарб і супокою-
Осінній вернісаж  як спалах дива.
І мліють люди від краси такої:
Художниця у згардах так красива!

Працює панна майже до знемоги,
ВизнАння осені натхнення додає.
Летять червінці панночці під ноги,
Вона ж автографи на пам'ять роздає.




Віртуальна сім’я

  • 09.11.13, 00:46

Нас ніхто не вінчав. Свідок наш – Інтернет.
В нас і спільного – майже нічого.
Лиш слова і слова… Й на екрані портрет,
І надія хіба що на Бога…
 
Наша доля давно вже не в наших руках,
Ми бредем, як сліпі кошенята.
Ми загрузли в словах, ми загрузли в гріхах,
Тож на кого тепер нарікати?
 
Ми несемо до Церкви печалі свої,
Та не в силі уста розтулити,
Бо стіною між нами минуле стоїть –
Не здолати її й не звалити.
 
Кожен дотик наш – мить. І кохання – момент
У жорстоко-шаленому світі.
То для чого серця розриваємо вщент
І оплакуєм скалки розбиті?
 
В Світі Правда одна. Решта – просто міраж,
Що його ми плекаєм для себе…
Віртуальна сім’я – дивний досвід і стаж.
…А я жити не можу без тебе!

Искренне

Хочешь научу тебя любить? Искренне.
И не искать причин.
Неизвестно сколько еще жить можно мне.
Ты лучший из мужчин -
честность подчеркнула красоту. Будь собой
нам нечего терять.
Расскажу как приласкать мечту. Мой герой,
позволь тебя обнять...

Бродяга-вітер

Серед пишнот і блиску Ренесансу,
Шляхетності осіннього вбрання,
Як виклик - танцівник брейк-дансу,  
Бродяга вітер хуліганить навмання.

Лиш порух - і зникають злитки кленів,
Злітають згарди літніх горобин.
І осідають у його кишенях
Прості намиста, зірвані з калин.

А через хвилю полетять пожитки
(Хандра вселенська чи осінній сплин?).
З кишень посипляться скарби і злитки
На прядиво доріг, вузьких стежин.

І заіскриться світ лимонно-жовтим,
Багряним і бурштиново-черленим.
Який же пречудовий місяць жовтень
На фоні різнобарвних гобеленів!



Призрак коммунизма.



                       



                                    '' 
Вся власть-советам! ''
                                        Красивый призыв!-
                                        Но песня спета,
                                        Закончен порыв.
                                        Дальше разруха,
                                        Голодомор,
                                        Жизнь-показуха,
                                        Репрессий позор.


                                        Землю- крестьянам!
                                        Великая муть!
                                        Колхозным хамом,
                                        Обгажена суть.
                                        Словно баранов,
                                        Вез паровоз,
                                        Марь да Иванов,
                                        В отсталый колхоз.


                                        Врагов искали,
                                        Хватали подряд,
                                        Вмиг расстреляли,
                                        Невинных ребят.
                                        Счастье все ждали,
                                        Семьдесят лет,
                                        Видеть желали,
                                        Коммунизма свет.


                                        Но свет лишь мерцал,
                                        В безбрежной дали,
                                        И призрак блуждал,
                                        Где-то в пыли,
                                        Он всем раздавал,
                                        Бредни идей,
                                        В будущее звал,
                                        Наивных людей.


                                        Призрака бродит,
                                        По Европе тень,
                                        Страх не наводит,-
                                        Сейчас другой день!
                                        Уже не зовет,
                                        Шипит лишь порой:
                                     " К вам счастье придет,
                                        Смело за мной!"


                                       

Моя любовь...

Моя любовь...

Так призрачна и так туманна...

Она чиста...

Ни капли в ней обмана...

Она печальна...

Льются слёз потоки...

Она открыта...

И стихов пишу я строки...

Она жестока...

И ошибок не прощает...

Она слепа...

Над  пропастью... у края...

Отчизна



Под синим небом нива золотая,
Леса и горы, благодатная земля.
Моря и степи без конца и края.
Страны прекраснее нигде не видел я.

Люблю тебя всем сердцем, всей душою 
И для тебя я на подвиг готов.
Одной семьёй и в радости, и в горе
Нашу  Родину мы с тобой навеки сбережём.

Прости Отчизна наши глупые страсти,
Прости за жадность, за гордыню и за ложь.
Мы честь и совесть заменили властью
Убогих духом и бессовестных вельмож.

Наступит день и рабские оковы
Народный гнев, словно вихрь разметёт.
Свободы луч блеснёт сквозь тучи снова
Над родною Отчизной солнце новое взойдёт.

Вагітна сонцем

Змагають одне одного знайомці -
Свята і будні... Так минають дні.
Народжується в лоні сонце
І визріває осінню в мені.

Пори цієї менше світла:
Дощі в роботу дружно запряглись.
Хай злегка сонечко поблікло -
Тай менш ймовірно стало обпектись.

Хтось скаже: "Світить, та не гріє!" -
Тепло дарує сонце й восени!
І тріпотить в душі надія:
Поволі зріє осінь у  мені!



Бело-черное кино

Черные крылья, белая перхоть - 
Ангелы палят б/ушные скаты.
Чинят они революцию сверху  -
Бьют персонал и курочат палаты.

Черная копоть, белые стены,
Каждый второй обзавелся планшетом,
Оцепенев деревянным поленом,
Каждый пленен шаровым Интернетом.

Черная злоба, белая зависть -
Каждый залип в социальных потёмках,
Вянут цветки, формируется завязь -
Профиль рождается в муках и ломках.

Белые души черного хлева,
Переливают безумство транзитом.
Сеют и серут продуктами гнева
Серые акки цветных неофитов.

Белые сайты, черная почта
Тухнут порталы в пылу диалогов.
В жуткой агонии, в круге порочном
Лупят по клавишам руки и ноги.

Белый грибок черноты Интернета
Мигом обложит игом и данью.
Стены разъела, решетки, запреты...
Странная кровь по изношенным венам.

Черные крылья белых монахов
В саже, которая ровно ложится
На инструменты, на шприцы, на плаху -
Едкая плесень мятежной больницы.