..........1 ..................................................................

Я мріяв про далекий листопад,

моря глибокі і ліси безмежні.

Лунали урочисті словеса...

Я не збагнув зпросоння ,в чом був сенс їх.

.

Я мріяв про високий зорепад,

неясних хихотань блакитне ехо,

німих очей безсилий напввзгляд...

Я не збагнув зпросоння, в чом був сенс їх.

.

То листопад, то зорепад

надходили, тривали, нескінчені.

Відлуння слів, душі таємний знак....

Я не збагнув зпросоння, в чом був сенс їх.

.

............2 ....................................................

У дзеркали душі моєй таємной

пливуть моря ,небачені, туманні,

контрасти фарб наз занавіссю темной,

краї ґотичні , кинуті, незнані.

.

В душі моєй тремтить пурпурне небо

напоєне шаленими сонцями,

сади незбирані, сп`янілі, терплять

засуху самогубчих ароматів.

.

Душі моєї темні ґрані,

фраґменти небезпечной ночІ

пробуджені незнаними пісням,

що силу стало точать.

.

Душа моя у спогадах зникає;

в усьом і вся нанОво ся знаходить;

уходить в ніч, із моря виринає;

пісні глибокі, нескінчені повнить.

...........3 ..........................................................

Я бачив фортеці вогнями пожерті,

і стоси мерзотні укладені часом,

народи на порох і ґравій розтерті,

і все, що існує, щоб скоро зникати.

.

Я бачив богів занурених в ніч,

тендітнії арфи побитиі ґвалтовно-

и новотвори рвались через гній,

нове життя тянулось до сонця.

.

Удень ропухнуть- згинуть в ночі-

траґедия як мир стара...

Відтак заграймо, не змовчим!

.

Життя, несамовитий обіг,

красу і славу укрива

вінком іронії терновой.

 

(переклад з німецької-------------------------------------------------------------------------Терждиман)

На твоих губах горький вкус сигарет,

И сейчас для меня ничего больше нет.

И рука на плече, и задумчивый взгляд,

Это все для меня? И ты, кажется рад.

Я не знала тогда, что ты болен чумой,

Что пронзает игла твое сердце. Про боль…

Я не знала, что каждую лунную ночь,

Ты берешь полный шприц,

И уносишься прочь.

Облегчение ты только в нем находил,

Ты не знал, что тем самым меня погубил.

Ты не знал, что с тобой в один день я умру.

Глупо думать про все, не хочу жить в гробу!

Ты мне песни играл на гитаре и пел,

Вот такой по ночам,

Был наш славный удел.

Как-то песню ты про колесо сочинил,

До сих пор ее помню, а ты вот забыл.

Пронзила игла, прямо в сердце тебя,

А колесо накрыло с головой…

Возьми ты теперь, и забудь про меня,

И дверь в мою душу закрой.

Тебе тридцать шесть, ну а мне тридцать два,

Ты любишь, но образ мой помнишь едва.

Тебе восемнадцать, четырнадцать мне,

Ты панк, я девчонка,

Мы жили в огне...

Ты умер, и вместе со мной мир скорбил,

Но мне наплевать, ты меня не простил.

Ты думаешь, после тех сказочных лет,

Смогу я жить дальше?

Не верь в этот бред.

Твой голос, услышав в последний на пленке,

Я падаю с крыши,

Идите все к черту....

Тебе тридцать шесть, ну а мне тридцать два,

Ты умер, ты умер,

И я умерла.

Ну, вот и конец,

Тебя больше нет.

И умер с тобою,

Горький вкус сигарет.

 

 

 

Сальвадор Дали: Христос Святого Хуана де ла Крус

 

 

Поселилась в моём сердце боль

И не хочет его покидать.

Затопила до краёв сердце боль –

Хочет жить там и чего-то ждать…

И болит моё сердце день и ночь,

И не знает покоя теперь.

Как же бедному сердцу помочь –

Оно стонет, как израненный зверь!

 

То ль в мольбе к Тебе руки протянуть

И воззвать, и просить, и простить,

То ли выбрать мне восстания путь –

Обвинить, отказаться, оттолкнуть?!?

 

Разрывает моё сердце тоска,

Разрубает меня надвое Твой мир!

То ли молча Ты следишь издалека,

То ли нас давно забыл Ты, наш Кумир?

 

Есть ли сердце у Тебя и душа?

Ты похож ли на нас, Демиург?

Так ли жизнь Твоя, как наша «хороша»

Или это – лишь Твой танец: «Встаньте в круг!»?

 

И кружится и кружит за веком век

Этот мир под звуки флейты Твоей;

И не знает ни зверь, ни человек

Тайный смысл своих рождений и смертей…

 

Разорви, останови этот круг!

И рассей его, как звёздную пыль,

Урони свою флейту из рук

И услышь Своего сердца стук!

 

Пусть стучит оно сильней и сильней,

Чтобы разум Твой, Твоя душа

Переполнились болью людей

И лесов, и полей, и зверей,

Океанов, рек и морей

И травы, и каждого листа!

 

И когда Ты пойдёшь снова в Путь

Собирать эту звёздную пыль,

Не забудь, не забудь, не забудь

Эту страшную сказку – нашу быль!

 

И когда Твоё Слово опять

Прозвучит, создавая миры,

Пусть тем Словом не «Бог» будет – «Мать»,

Чтобы были миры те добры.

 

Чтобы в них красота и любовь

Никогда не страдали от ран,

Чтобы в них никогда ничья кровь

Не текла бы в зла океан.

 

Я не Бог, я – творенье Твоё,

Я не знаю, как строить миры,

Но измученное сердце моё

Слышит все в лесах топоры,

Все предсмертные стоны людей

И отчаянные крики зверей,

Тихий шёпот увядающей травы,

Не сносившей под косой головы,

Всплески жалобные рыб в глубине,

Писк мышонка, что бежал по стерне.

Когти, пули, клыки и клинки –

Защемилось сердце в страшные тиски!

Эту боль передать хочу Тебе,

Свято веря голубой своей звезде!!!

 

 

 

 

 

 

 

 

......................................................................................

.

Паскудний кущ у місячному світлі

заворожив гойданням гілок мене-

і я відчув ся зв`язаним, підбитим,

на шабаші відьмачим свідком-жертвой.

.

Пекельні жарти, ґоцалки нечисті

у серці розпалили ватру хтиву.

Мій ріт прияв досвідчені язиччя:

вони війшли в гортань мою сп`янілу.

.

Тропічних висп гурток , чумних тюльпанів

моім губам підставився, піддався.

По пелюсткам слина пахуча лилась.

.

Одна із тих, разючая менада,

взяла мене за плать м`яку, гулялу

і, заголивши, дико закусала.

(мій переклад з німецької-------------------------------------------------------------------------Терджиман)

-----------------1.-----------------------------------------------------------------------------------------

Я через кинуту кімнату йшов.

...Блакитна ніч.Зірки мерехкотіли.

У полі десь собаки гучно вили;

а вітер злий наскоком дручив холм.

.

Та ось, нарешті!  Лихоманка пне

із рота моєго криваві рожи;

тичок росте, тремтить, на жало схлжий;

і крапля крові падає. Паде.

.

Із задзеркальной змієвой порожні

встає лице незнанеє, тотожнє.

У скроню б`є сакральная печать.

.

Колишеться плисована портьєра.

В вікно заглянув Місяць- свідок мертвий.

Нас двоє тут живих. То морда час.

-------------------- 2.----------------------------------

Чоловічки, бабва, нещасненькі потвори-

в блакить і рожи зойко горнете-

прискіпливі, ще й повні непокори,

аж доки смерть паяцтво прибере.

.

Ось тіні ваші- гнівнії прокльони,

а ви- опецькуваті як кущі.

Осінній вітер дме жалобні дзвони.

Палахкотять невдалості свічки.

.

То ваша жисть- омани, борюкання:

Піхвяний Бог хіба благословить.

Зостануться в міжзоряном тумані

останніх слів блукаючі хвістки.

 

(мій переклад з німецької-------------------------------------------------------Терджиман)

Почула по радіо бідная Женя

пісеньку московську "Простиє двіженья",

питає у матоньки :"Що то за рухи?

Чи варта уваги расєйська порнуха?"

А мати Марія доньцІ одповіла:

"Осьо о ганчірка, а туточки мило.

Помию цю раму- за іншу візьмУся,

а ти надолужуй, рідненька Женюсю.

Учись на "відмінно", тримайся у формі,

дивись, Тимошенко почала приборку:

таргани-кучмісти від капця тікають;

вишні терикони донбаські квітчають;

на півдні -куточокок, назвали йо`Кримом,

морями оточен, а влада- немита!

По радіо слухати надочки казки:

"Ґринджоли", "ВВ", БЕерезовський, Бортнянський"

...Прозореє скло, біло-синенький хмарчик,

а сонечко святле як той помаранчик.

Матуся із донбкою вимили раму,

а Юля здолала Проґраму Державну!

................................................................................................................,Юлія Володимировно ,пробачте мені попередні пасквілі! ----Терджиман)

Осеннее небо  бесшумно плывет,
Куда-то в далекие страны,
И буря затихла, уже не ревет,
И птица ведет себя странно.

Осенний листок мягко падает вниз,
Уносит последние мысли,
Оставив лишь легкий, неловкий каприз
Услышать любимые песни.

А чтобы успеть и остаться на месте
Приходится нам все сложнее:
Быстрее бежать, раньше думать, сказать,
Чтоб сделать дорогу светлее.

Да и вечная жизнь никому не нужна,
Ведь память никак не отнимешь,
И время не в такт, и жизнь – суета,
Вот и мир ты уже не покинешь.

Так и живут в мире сотни людей,
Не зная, где дремлют их души.
Другие – попробовать столько ролей
Успели, что страшно послушать…

Грає Вітька Янукович

по вівторкам в кошиковку,

по суботам пілку копа,

в понеділок штангу штовха,

.

а у середу -контрольна:

"Януковіч, снова кол вам!".

Записався у боксери:

"Всюду бить жєлаю пєрвим!"

.

Бути хочеться здоровим,

хутко бігать і стрибать,

бити першому по морді.

якщо треба- здачі дать.

.

Вітькін татонько- кєровца,

тепловоз та й сто ваґонців.

Вітькі мама -медсестра,

штрикалка з  термометра.

.

У неділю сонце миле

помаранчем накотило,

запалило зимним ранком

біло-синії фіранки.

.

ТАК! прокинутись ПОРА!

Марить вітька:"ВИ_БО_РА..."

Мама каже: "Синку, спи ще.

Ти здобудеш таки вищу.

.

Вчителька- дурна кобіта-

Є "житєйская" просвіта-

най бурчить, свариться, зойка-

шистко єдно: буде "тройка".

.

Тато борсався з ваґоном:

заморився, руки чорні,

каже:"Ми- звичайні люде,

хай собі навчені блудять.

.

Ми невчені, роботящі-

у кишені гроші пляшуть.

А учітєлька твоя

не імєєт нікуя".

.

Вітька бачить дикий сон :

він -у боксі чемпіон,

космонавта помічник,

ниво, закусь, гоп та й смик.

.

Де поділись дехвіцити!

Покупається просвіта:

хочется- проффесором?

"Пріходітє в сємь сорок"

.

"Мама, я хачю как Брєжнєв!"

"Вітя брєдіт: пєрєгрєлся".

Хлопчик бачить Україну

вільну, щАсливу, єдину:

.

ті -на мерсиках ганяють;

ці- пляшки в смітті збирають.

Кинеш оком- всюди барви;

хопиш вухом - співи жваві.

.

Ті- бадьорі та зубасті;

ці- живуть як в Бухенвальді.

Всі у джинсиках пом`ятих

пиво напоказ хиляють.

.

Бачить вітя власну морду

на галімому біґборді.

Церква б`є в московські дзвони:

"Съ нами Богъ и Януковичъ!"

.

Тількі вільні українці

не бажають влади ницой:

"Постривай, начальнику,

дам тобі по чайнику...

.

Покажи своє лице-

я поб`ю його яйцем.

Вивертай, ґаздо, кишені-

диктохвона маю в жмені"

.

Вітя в імпортом костюмі

просторіче вищі думи:

"Хрєна сієл, кваску б папіть,

рєдькой руской закусіть...

.

Будєм жить у триєдінствє,

нє в Європє, срєді свінства,

лапті рускіє таптать,

бульбу в салє потрєблять..."

.

Назбиралося студентів

як у ста долярах центів...

"Нєдовольниє скавчать-

будєм палкамі навчать.

.

Заженемо в армію-

нащо тії пари їм?

Двісті гривеньок окляд-

животій тихенько, брат.

.

П`ятдесят- стипендія.

Ти чєвота блєдная?"

Вітя чує: у кишені

дзеленчить якась нікчема-

дістає мобільника...

"Што ета за мильніца?!"

.

-Заполняйте цю анкєту.

Бить хатітє Прєзідєнтам?

- Я хачю бить Брєжнєвим!

Дам січас па чєрєпу!

.

Написати "окодємік"

або "дайтє кучу дєнєг"?

Вітя смокче олівця...

(Дістає Студент яйця...)

.

Матюкається незнайко...

(підійма Студентик яйко...)

Кажуть мальчіку :"Прастітє,

ету кнопочку нажмітє,

там, гдє чорна дудачка...

Мутіт ілі пучіт вас?"

.

Дивиться на "мильницю",

чухає потилицю,

на руці уздрів часи

небувалої краси,

.

"Хто аз єсмь?"-пита гайдуків:

"Бидло, бля, казляри, сукі!"

"Пане Вікторе, Прем`єр Ви!

Бєрєгітє сваї нєрви"

.

(Голодаючий Студентик

затулив в руці презентик...)

Янукович кнопку тискав:

"Здраствуй, Барсік, ета Кіска.

.

Чєм тєбя би паддєржать?

Газу дьошево прадать?

Как там твой надутий рєйтінґ?"

(Яйцемет насилу терпить...

.

Пузо хоче попоїсти;

мозок оком дико блиска;

серденько вагається:

прагне, а лякається...)

.

(Шепче Бідная Студентка:

- Не їси, назву опеньком.

Я тебе не поцілую,

як не трафиш цього Х.....)

.

Всі студенти виють хором:

"Віва, Віктор Янукович!

(втім, бурмочуть дружненько:

"Оберемо Ющенка")

.

На трибуну вліз Пацан...

Ахтунґ, ахтунґ ! Рев яйця...

Навкруги усі завмерли-

а воно стрімить ракетой,

.

а воно блищить титаном

як татарський гість незваний,

як ц гирлі риб`я кістка.

"Фак! Об`єкт савсєм уж блізка!"

.

Яйко мужністю палає.

Путін Вітю озиває:

"Барсік, толька что званілі

будта Юща атравілі.

Дастайот мєня Берьоза.

Вишлі свінскава навоза.

Буш ласкал мєня на ранчо.

Плюнь на етіх памаранчєй..."

.

 Вітю, чуєш: згусток гніву

в серце черстве просто вцілив?

Вітю, віриш: ми- не бидло,

нам безправ`я остогидло.

Вітю, ти махатись вмієш,

накачав бичачу шию.

Що ти в дідька за прохвесор,

не читаєш навіть пресу.

Згриз на палець олівця,

завалився од яйця!

Ми тебе не оберемо-

їж соломи оберемок!

Не дамо ті бюлетня-

ба, розстебнута матня!

Ти не станеш Президентом-

не свари студента ментом!

.

Пан упав.

Ся син прокинув.

Мама дивиться, змарніла.

Тато зошита гортає,

Вітю лагідно питає:

"Ти когось облаяв, синку?

Теревенів без упинку!

Попрошу бєз етіх "бля":

ми з матусей- ВЧИТЕЛЯ.

.

Глянув Вітя у віконце...

Ген, весна: сміється сонце.

- Скільки можна в ліжку спать!

Я пашол мяча ганять!"

- А города хто копати?

А корову годувати?

Гній у курнику зчищати?

Теореми научати?

.

Хлопця тягне на російське...

- Ми же- щирі УКРАЇНЦІ !!!

Де ті рідні терикони!

Хати ,вишні, свині, кони.

.

Любі хлопчики, дівчатка,

поцілуйте маму, татка,

подивіться перед сном

у чарівнеє вікно:

що покаже телевізор-

то і станеться(насниться?).

Живемо у Конотопі-

маєм мешкати в Європі.

Мама -Хавієр Солана;

батько рідний- Буш-молодший;

ми сильніші разом з НАТО,

ми в Європі переможні!

...................................................................................................................

присвячую річниці Помаранчевої Революції, бажаю всім нам здійснити змарновані кумотою й проффесурою наші сподівання власними руками та головами----ТЕРДЖИМАН "Слушайте музыку Революции!"(с)

Я запізнилась

На десяток років...

Згубилась

В просторі і часі.

Й зустріла –

Сліпо так й невчасно –

Ті очі, ті слова, ті кроки...

Німе питання

Поміж нас.

А я – лечу у вир

Щоразу!

І дикий час,

Зрадливий час

Кидає в душу

Болю фрази.

Роки... Летять,

Немов у сні,

Двигтять

І днями, і словами...

І ці пекучі,

Дивні дні

Постануть болем

Поміж нами.

..........................................................................для всех но РАди Васъ-прим.перев.)

ЧАСТЬ ПЕРВАЯ

СЦЕНА ДВАДЦАТАЯ

"Собор"

Служба, орган и пение. Гретхех среди мнодества народу, позади нея -Злой Дух.

Злой Дух:

С нами купно,Гретхен, прежде,

коль была ты невинна,

ходила к алтарю,

из книжицы затёртой

молитвы лепетала

полуиграя детством

да с полуверой в сердце!

Гретхен!

Что у тебя на плечах?

На сердце твОем

что за грех?

Ты ль молишься за мать свою,что

тобой на муки долгие-предолгие усыплена?

А на твоём пороге кровь чья?

А нА сердце твоём ничто не скребётся?

не тревожно тебе?

Гретхен:

Больно мне!

Думы прогнать бы:

в душу проникли, обьяли наружность!

Всю меня!

Хор:

Dies irae,dies illa

solvet saecolum in favilla.

(День Гнева Божьего

обратит міръ в пепел)

Звуко оргАна

Злой Дух:

Труба гремит!

Грохочут грОбы!

А сердце твоё

из покоя праха

для мук полымяных

восстаёт

дрожа!

Гретхен:

Мне б прочь отсель,

мне кажется, оргАн

душит меня.

Напев мне в серце

до донца проник.

Хор:

Judex ergo cum sedebit,

quidquid latet, adparebit

nil inultum remanebit.

(Коль Судия воссядет,

сокровенное явится

к возмездию)

Гретхен:

Мне так тесно!

Арки да своды

тиснут меня!

Смрад напирает!

Дышать!

Злой Дух:

Берегись! Но грех и срам

не схоронИшь!

Дышать? Дивиться?

Горе тебе!

Хор:

Quid sum miser tunc dicturus,

Quem patroum rogaturus,

quum vix justus sit securus?

(Что я, несчастный, тогда скажу?

Ккакому покровителю припаду,

когда даже праведник вострепещет?)

Злой Дух:

Святые отвращаются

от тебя,

руку подате тебе

им ,чистым, мерзко!

Горе тебе!

Хор:

Quid sum miser tunc dicturus?

(Что я ,несчастный, тогда скажу?)

Гретхен:

Соседка! Нашатырю! валится в обморок

 

ЧАСТЬ ПЕРВАЯ

СЦЕНА ДВАДЦАТЬ ПЕРВАЯ

"Вальпургиева ночь"

Гарцкие горы. Окрестность деревень Ширке и Эленд. Фауст и Мефистофель.

Мефистофель: Тебе ли не угодно помела?

                          Себе желаю дюжего козла:

                          поколдовав, я б цели вмиг достиг.

Фауст: Пока держусь и движусь на двоих,

            хватает посоха-"ствола".

            Нам сокращать нелёгкий путь зачем?

            По лабиринту троп стремиться вгору,

            карабкаться утёсами упорно,

            отколь ручей довечно скачет вниз

            мне благостно -труд корнем есть пути!

            Весна недавно приняла берёзы;

            и даже сосен зеленее озимь;

            весне ли наших членов не найти?

Мефиистофель: Признаться, мне не до того!

                            Мороз гнездится в моём теле.

                            Сугробов всюду чтоб затор.

                            Луна горит, яснА, нецЕла,

                            да тУсклится! Шаг грозен "поцалуем":

                            валун ли, пенб- лоб впополам.

                            Поможет нам блудило-свет!

                            Я вижу:там один блестит прелестно.

                            Дружище, эй! Угодно ль послужить нам?

                            Почто шатаешься? Изволь степенно

                            дорогу нам собою предсвещать!

Блуждающий Огонь: В угоду вам, возможно, мне придётся

                                  понУдить свою лёгкую природу:

                                  мы лишь зигзагами привыкли прыгать.

Мефистофель: Ай-яй! Он людам подражает.

                          Во Имя Чорта, марш, тварь неживая,

                          не то задую жизнь твою я мигом.

Блуждающий Огонь: Я полагаю, вы тут всевладыка.

                                   Готов вам услужить, но знайте:

                                   чаруют ныне горы. Зайка

                                   вас поведёт не прямо- врастопырку.

Фауст, Мефистофель и блуждающий Огонь поют попеременно

Фауст: Мы в чарующие сферы

            верно, медленно ступаем.

            Нас, огонь, веди примерно

            ибо мы достичь желаем

            шири, тёмнаго пространства!

Блуждающий Огонь: Чую бег: деревьев стая

                                   нас угрюмо обгоняет.

                                   Скалы главы к нам склоняют

                                   да носами мощно бают

                                   хрипы, храпы исторгая.

Фауст: Между камней, мимо дёрна

            ручейки бегут проворно.

            Чую гомон? Слышу песни?

            Чую зов страстей весенних?

            Что мы ждём? Кого мы любим?

             Вторит эхо были:"Будем!"

Мефистофель: "У-ху, шу-ху"- слышно, близко

                           сыч да сойка с ними -чибис.

                           Все проснулись! Жабы- к суше:

                           долголапые толстушки.

                           Вьются когти будто змеи

                           да песок в ущельях веют,

                           строят нам силки из вервья-

                           мы минаем их что звери.

А гнильё грибных наростов

что полипы кажет ости

путешествующим. Мыши

пестробоки скопом рыщут

чрез болото косогором.

Светляки гурьбой вскишели

чтоб сошёл с пути пришелец

увлечённый их разором.

Фауст: Но ответь мне: мы стояли

            али вёрсты отшагали?

            Всё-то вОкрест будто ходит,

            древа, скалы рожи скалят.

            Огоньки, дробя проклятья,

            мигом множат бликов сотни.

Мефистофель: За меня держись храбрее!

                          Перевал нам дух укрЕпит:

                          мы отсель рассмотрим мило

                          как блестит Маммоны жила.

Фауст: Как стрАнны проблески скрозь грУнты

            туманной золотой зари:

            едва сочатся из-под спуда,

            а к нам доходят их пары.

            Здесь встал туман- там пар клубится:

           мы ловим отблески сквозь чад.

           Свет нам сочится нежной нитью,

           гляди- и грянет огнепад;

           ещё немного- пробуравит

           долину жилок мириад,

           соединится ураганом,

           пойдёт в блистательный парад.

           БлизкИ блистающие искры,

           последний рудознатца смыв.

           Гляди, огнём утёс укрытый

           зовёт искателя на "вы".

Мефистофль: Ужель б Маммона поскупилась

                        на украшение дворца?

                        Я вижу бОрзого гонца-

                        за ним толпа гостей явилась.

Фауст: Невеста- буря мчится, шлейфом треплет

            затылок мой!

Мефистофель: Держись за рёбра скал,

не то смахнёт тебя летунья в пасть ущелья.

Туман сгущает темноту. Трещит лесоповал!

Напуганы, летают совы!

Ты чуешь, рушатся основы

вечнозелёнаго поместья!

Стволов вековых молитвы!

Кореньев хрипы да скрипы!

Валя соседа, дуб ложится

на ель, сочится кровь-живица;

и скрозь нелад древесной смерти

несётся , рыщет, свищет ветер.

Слышишь, гласы в вышине:

дальше? ближе- те вдвойне!

Горы грохотом облапив,

льётся дикое камланье!

Ведьмы хором:

На Брокен, ведьмы, пожтивей!-

Посев- зелЁн; жнивьё- желтей-

туда весь двор сегодня зван.

Король на троне -Уриан.

Метла на гульки отнесёт;

спердят и ведьмы, и козёл.

Голос: Хозяйка Баубо в осадке,

           верхом явись на свиноматке.

Хор: Хвалу тебе наш хор поёт,

        фрау Баубо, веди вперёд!

        Свинья добра, а мать- верхом-

        за ней- весь двор одним грехом.

добью до 16.11 пока читайте------------прим.перев.)