В рамках сессии Парламентской ассамблеи НАТО состоится презентация документального фильма о судебном процессе против Юлии  Тимошенко. Об этом сообщил народный депутат фракции «БЮТ-Батьківщина», член  постоянной делегации Верховной Рады в ПА НАТО Остап Семерак, сообщает пресс-служба партии.   «С этим фильмом наша делегация поедет на сессию Парламентской ассамблеи НАТО, где как раз запланирован доклад относительно Украины – о тех  политических процессах, которые происходят у нас после Оранжевой  революции и о состоянии демократии в нашей стране», – от метил он.. По его словам, англоязычная лента «The trial of Yulia Tymoshenko. The  true story» («Суд над Ю.Тимошенко. Правдивый рассказ») «не содержит  никаких политических выводов». «Мы специально делали политически нейтральный фильм – лишь документальные кадры, текст которой объясняет,  что происходит на экране, и комментарии основных участников этого судебного процесса», – отметил парламентарий. «Идея фильма возникла в ходе общения с нашими партнерами  из Европарламента и с членами парламентов других стран. Они спрашивали  нас, что происходит в суде против Юлии Тимошенко, и когда мы рассказывали о ходе событий, они нам не верили. Не верили, что  в европейской стране, которая декларирует демократические принципы,  может происходить что-то подобное с лидером  оппозиции и прежним премьер-министром. Поэтому мы пришли к мнению, что,  очевидно, нужно сделать документальный фильм», – сообщил он. «Мы стремимся строить отношения с нашими партнерами в Европе и мире  на принципах открытости. Этот фильм является демонстрацией того, что  наша политическая сила хочет построить открытую Украину без кривых  зеркал и затемненных окон», – подчеркнул Остап Семерак.  Он также  сообщил, что вскоре планируется презентация фильма для депутатов  Европейского парламента в Брюсселе.

Колишній доповідач Парламентської Асамблеї  Ради Європи по Україні Ханне СЕВЕРІНСЕН вважає, що доповідь міністра  закордонних справ України Костянтина ГРИЩЕНКА на сесії ПАРЄ була не  зовсім щирою. Таку думку Х.СЕВЕРІНСЕН висловила в інтерв`ю власному кореспонденту УНІАН у Брюсселі. "Якщо ми порівняємо те, що говорить ваш міністр - я слухала виступ міністра  закордонних справ... І коли він говорить, що прем`єр-міністр Ісландії,  наприклад, постав перед судом, він не каже, що це – суд імпічменту, де працюють спеціально призначені  судді, які розбирають політичні справи", - сказала Х.СЕВЕРІНСЕН. На її думку, перехід влади від однієї до іншої політичної сили має  відбуватися цивілізовано. "Дуже важливо, аби був мирний, скажімо так,  спосіб переходу влади від одного уряду до іншого, аби члени урядів не садили один одного до в`язниць", - підкреслила вона. Х.СЕВЕРІНСЕН вважає, що резонансні політичні справи в Україні продемонстрували всі недоліки судової системи. "Можливо,  це так само погано, як було в радянські часи. Мабуть, судова система  завжди була такою поганою, і я знаю, що є багато ув’язнених, які не  одержують достатньо захисту, не одержують достатніх можливостей для  зустрічей з рідними. А ці чотири справи найвищих функціонерів (Юлії  ТИМОШЕНКО, Юрія ЛУЦЕНКА, Валерія ІВАЩЕНКА та Євгена КОРНІЙЧУКА - УНІАН)  показали дуже добре те, що і так відомо, що захист не має змоги захищати підсудних, що умови для людей у в`язницях дуже погані, дехто з них дуже хворі, як ІВАЩЕНКО і ЛУЦЕНКО, і не одержують медичної допомоги", -  зазначила вона.

"У моїй країні, наприклад, їхні рішення вважалися б нормальними політичними рішеннями, які в Україні криміналізовані. Влада часто говорить, що вона бореться з корупцією, але в цих випадках немає корупції, тобто злочинів з метою збагачення для себе, а, як у випадку з  ТИМОШЕНКО, - для вирішення газової проблеми. Вона була в умовах холодної зими, коли ЄС говорив їй: "Роби, роби це", а колишній Президент Віктор  ЮЩЕНКО не робив нічого, крім того, що склав руки. І вона повинна була приймати якесь рішення, а наскільки воно погане - це завжди може  обговорюватися. Я, наприклад, можу сказати, що угоди Віктора ЯНУКОВИЧА,  підписані у Харкові, були не на користь інтересам України", - підкреслила Х.СЕВЕРІНСЕН.

Колишній доповідач ПАРЄ по Україні  наголосила, що політик за свої рішення має нести політичну відповідальність. "У будь-якому разі, якщо ви хочете порушувати такі  справи, як проти ТИМОШЕНКО, то це має відбуватися за процедурою  імпічменту. Але криміналізувати політичні рішення... Якби це робилося скрізь, то в`язниці всього світу були б заповнені міністрами", -  резюмувала вона.

«Деякі наші сусіди пояснюють  небажання брати участь у просунутих інтеграційних проектах на пострадянському просторі тим, що це нібито суперечить їх європейському  вибору»…

Сьогоднішня стаття в «Известиях» за підписом Путіна під назвою «Новий інтеграційний проект для Євразії –  майбутнє, яке народжується сьогодні» самим автором приурочена до дати 1  січня 2012 року. У цей день вступить в дію проект Єдиного економічного  простору. Але насправді масштабні геополітичні конструкції, так  привабливо і детально накреслені тут Путіним, явно продиктовані іншою  датою. Днем виборів президента Російської Федерації навесні наступного  року. Глава російського уряду у статусі «майже обраного»  президента РФ намалював для мислячого російського виборця (звісно,  по-імперському мислячого – таких серед тамтешньої інтелігенції переважна більшість) масштабну картину величної Росії, «збирача земель  євразійських», лідера всього неозорого євразійського простору. Саме  Росія стоїть у центрі всіх цих організацій – СНД, Союзної держави Росії  та Білорусі, ЄДКБ, ЄврАзЕС, ШОС, ЄЕП, Митного союзу…

А тепер Росія на додаток очолить нове запропоноване Путіним ще масштабніше й  поліфункціональне геополітичне утворення – Євразійський союз (не плутати з Євразійським економічним союзом). І як це утворення постане нарівні з Європою, США, Китаєм та іншими глобальними світовими гравцями. До чого, власне, зводиться суть розлогого матеріалу, виконаного в плавному науково-публіцистичному стилі? ЄЕП стане історичним етапом не лише для «трійці» Росії, Білорусі та Казахстану, а й для всіх пострадянських держав. Чому? Чесно кажучи, не  дуже зрозуміло. СНД своє відпрацював, але став «колискою» для пострадянської «різнорівневої та різношвидкісної» інтеграції (див. вище  весь той довгий список інтеграційних організацій), тож нехай ще собі  поживе.Криза диктує насамперед економічну інтеграцію, тому у  2000-му і був створений ЄврАзЕС. А «невблаганна логіка» (російської  експансії? – Авт.) вивела євразійську «трійцю» на створення Митного  союзу. 1 липня 2011 року були зняті митні кордони між трьома країнами – і це було добре. Тепер вступить в дію ЄЕП – і стане взагалі «супер». На  всіх напрямках. Макроекономічному, транспортному, візовому,  сільськогосподарському (Путін постарався не пропустити жодного  важливого). Усі кордони і перепони впадуть – і буйним цвітом розквітне  вільна конкуренція між бізнесами країн. І буде пильно враховано  Шенгенський досвід. Про європейський досвід Путіну б помовчати.  Реалії Митного союзу є принципово іншими. Там одна велика країна диктує  фіскальні правила двом маленьким. Статут МС виписаний так, що рішення в  ньому приймаються Росією практично одноосібно. У Європі уявити собі таке просто неможливо. А щодо того, як стало добре в Митному союзі та ЄврАзЕС, яскраво демонструє Білорусь. На яких умовах ця друга інституція (читай – Росія) надала стабілізаційний кредит Білорусі, що переживала  економічну катастрофу? Зокрема, обвальне падіння національної валюти,  паніку, скупівлю товарів ширвжитку?  Білорусь, відповідно до умов  кредитної програми ЄврАзЕС, у найближчі три роки має приватизувати  активи на 7,5 мільярда доларів. Мозирський НПЗ, Белтрансгаз – усе, що  було рентабельним, перейде до російського (трохи й до казахського)  бізнесу. Отака взаємодопомога. А тепер, зі вступом у дію ЄЕП, російські  «обійми» стануть ще тіснішими. Зустрічаємо в тексті блискітки  неповторного путінського «гумору». Читаємо: «Для громадян зняття міграційних, прикордонних та інших бар`єрів, так званих «трудових квот»  означатиме можливість без усяких обмежень вибирати де жити, здобувати  освіту, трудитися. До речі, в СРСР – з його інститутом прописки – подібної свободи не було». А розуміти це слід так: «Ми охоче  приймемо й завантажимо роботою всіх бажаючих з пострадянських країн,  тому що переживаємо справжню депопуляцію. А народ до нас поїде, оскільки зарплати завдяки продажу неймовірної кількості енергоносіїв у нас куди  вищі, ніж деінде в екс-СРСР. І буде цей народ любити Росію і Путіна –  нікуди не дінеться. Отака буде свобода». А на «відкритих  динамічних уніфікованих ринках» Росія знову-таки отримає переваги для  свого бізнесу не так завдяки якості, як кількості, грошовій масі. Пан Путін також із явним задоволенням нагадав про «наддержавні утворення» в Митному союзі та ЄЕП. Завдяки ним Росія отримує додаткові можливості для впливу на економічну політику своїх союзників. Російський  майже-президент повідомив, зокрема, що на додаток до Комісії Митного  союзу буде створено ще й Колегію. Скупо сказано про «залучення до повноцінної роботи» МС та ЄЕП Киргизії і Таджикистану. Читай – «взяття  під повноцінний контроль Росії».

Але всього цього Путіну мало. Він збирається створити ще масштабніше утворення – Євразійський союз. При  цьому спеціально застерігає – не йдеться про відновлення СРСР. Люди,  знайомі з особливостями путінського дискурсу, сприймуть його слова  правильно – саме це він і збирається робити. Судіть самі:  «Ми пропонуємо модель могутнього наднаціонального об`єднання, здатного стати одним з полюсів сучасного світу і при цьому грати роль ефективної  «зв`язки» між Європою і динамічним Азіатсько-Тихоокеанським регіоном.  Складання природних ресурсів, капіталів, сильного людського потенціалу  дозволить Євразійському союзу бути конкурентоздатним у індустріальній і  технологічній гонці, у змаганні за інвесторів, за створення нових  робочих місць і передових виробництв. І разом з іншими ключовими  гравцями та регіональними структурами – такими, як ЄС, США, Китай, АТЕС, - забезпечувати стійкість глобального розвитку». Отакі скромні  цілі. Створення геополітичного гіганта, конкурента інших світових потуг. І скільки б не вживати далі приємну для вуха Заходу лексики, типу  «лібералізованого торговельного простору», «зони вільної торгівлі» тощо, розшаркуватися перед ЄС (готові виробляти з ним спільні принципи й  поширювати їх «від Атлантики до Тихого океану»), від цього сутність не  міняється.

Спеціальний месидж адресовано «дурненькій» Україні, яка сама не розуміє свого  євразійського щастя: «Тут хотів би торкнутися однієї, на мій погляд, вельми важливої теми. Деякі наші сусіди пояснюють  небажання брати участь у просунутих інтеграційних проектах на пострадянському просторі тим, що це нібито суперечить їх європейському вибору. Вважаю, що це помилкова розвилка. Ми не збираємося ні від кого  відгороджуватися і  комусь протистояти. Євразійський союз будуватиметься на універсальних  інтеграційних принципах як невід`ємна частина Великої Європи, об`єднаної єдиними цінностями свободи, демократії і ринкових законів». Поблажливий тон месиджу, на жаль, непрямо підтверджує готовність української сторони йти на серйозні поступки Росії в нескінченних газових переговорах, про яку вже писали у пресі. Саме слово «Україна» Путін, на відміну від назв інших пострадянських країн, не вжив у  програмово-пропагандистському тексті жодного разу. Автор схильний розцінювати це як поганий знак. Нами займуться окремо… Хоча, з другого боку, намагаючись поглинути Україну, можна й зуби зламати…

Микола Писарчук

Сегодня на сессии Луганского городского совета охране пришлось применить силу, чтобы убрать с трибуны общественника. Свидетелем инцидента стал кореспондент Lugansk. Медіа стиль.

Общественный активист Михаил Пащюк попытался выступить на сессии Луганского городского совета с обращением, в котором жители Луганска протестовали против переноса еженедельной ярмарки из центра города (район стадиона "Авангард") на окраину, на оптовый рынок«Околица».

Депутаты горсовета проголосовали не предоставлять общественнику слово. Добровольно Михаил Пащук уйти отказался, в сессии был объявлен перерыв. Активист при выключенном микрофоне продолжил свое выступление, и тогда охрана решила применить силу. Михаил Пащук и охранник наносили удары лбом в головы друг друга. На помощь к Михаилу Пащюку пришли пожилые женщины из зала, которые наносили охраннику удары по спине и голове, выкрикивая при этом «Негодяи!», «Депутаты регионалы - на х**!». Сопротивляясь, Михаил Пащук укусил охранника за палец, потекла кровь. Оказывать первую медицинскую помощь охраннику приехала «скорая».

Михаил Пащук показал кореспонденту Lugansk. Медіа стиль документы с подписями жителей Луганска, поддержавших его инициативу. Он рассказал, что собрал тысячу подписей жителей Луганска за то, чтобы даже после открытия нового оптового рынка «Околица», каждую субботу можно было продавать, торговать и покупать сельскохозяйственную продукцию на Ярмарочной площади, возле стадиона "Авангард". По его словам, делая покупки на ярмарке в центре города, жители города могли экономить от 20 до 50 грнивен, поэтому продавцы и покупатели были возмущены закрытием ярмарки. Михаил Пащук был задержан сотрудниками милиции и отправлен в РОВД.

Сергій Магнітський був юристом фірми Firestone Duncan, він представляв інтереси британського фонду Hermitage Capital. Як стверджують його колеги, Сергій Магнітський розкрив схему розкрадання грошей з російського бюджету.

Слідчі, проти яких він дав свідчення, завели на самого Магнітського кримінальну справу, звинувативши в ухилянні від сплати податків. Після одинадцяти місяців ув'язнення, восени 2009 року Магнітський помер у СІЗО.

За даними видання, як мінімум шістьдесят російських чиновників тепер позбавлені можливості відвідувати Велику Британію. Їхні імена не розголошуються, "щоб не погіршити британсько-російські відносини".

The Observer, зокрема, посилається на колишнього міністра закордонних справ Великої Британії Кріса Брайанта. А він, у свою чергу, - на чинного міністра у справах імміграції Деміена Гріна.

«З розмови з Деміеном Гріном я зрозумів, що цих людей тут не чекають. Видається, що існує непублічна заборона на їхній в'їзд у країну... Америка і Євросоюз рухаються в напрямку повноцінної, публічної, заборони. І дійсно, варто було б інформувати про візові санкції не тільки ту людину, яку вони торкнулися, а й громадськість. Саме публічні санкції, як ніщо інше, дали б усім зрозуміти: якщо ви замішані в корупції в Росії, то в Англію вам дорога закрита», - заявив Брайант виданню.

Нагадаємо, в липні 2011 року візові санкції відносно до російських чиновників застосував Державний департамент США. Імена чиновників також не розголошувалися, а новини про заборону з'явилися в газеті The Washington Post.

Представники Держдепу тоді заявили, що можуть застосувати подібні санкції до будь-якого іноземного чиновника, який з великою часткою ймовірності міг бути причетний до порушення прав людини.

Втім, припустити, кому заборонений в'їзд до Великої Британії і США, нескладно. Швидше за все санкції торкнулися фігурантів так званого списку американського сенатора Бенджаміна Кардіна. У квітні 2010 року він оприлюднив список, у якому були перелічені шістьдесят високопоставлених держслужбовців Росії, ймовірно причетні до загибелі Магнітського.

Нагадаємо, у січні цього року депутат Європарламенту, член підкомітету з прав людини Крістіна Оюланд в інтерв'ю журналу The New Times заявила, що прем'єр-міністр Росії Володимир Путін може опинитися в чорному списку Європарламенту через причетність до справи колишніх співвласників "ЮКОСа" Михайла Ходорковського і Платона Лебедєва

«Ми підійшли занадто близько до критичної межі, коли через зневіру в правосудді, суперечки вирішуватимуть не в судах» Правник Валентина Теличенко відома як представник Мирослави Гонгадзе у справі про вбивство її чоловіка, журналіста Георгія Гонгадзе. Сьогодні вона одна з тих, хто взяв на себе цю роль щодо Юрія Луценка та Юлії Тимошенко в Європейському Суді з прав людини. Крім юридичної практики, Валентина має багаторічний досвід правозахисної та громадської діяльності – від членства в Українській Гельсінській спілці часів Перебудови до участі в удосконаленні виборчого законодавства. Є автором численних аналітичних звітів про реформу судоустрою, дотримання прав людини та верховенства права в Україні. В інтерв’ю Тижню вона розповіла про перспективи судових слухань у справах убивці Гонгадзе Олексія Пукача та колишнього президента України Леоніда Кучми, про наслідки недавньої судової реформи та чесних служителів Феміди, які, попри все, існують. Про справу вбивці Гонгадзе У.Т.: Як ви кваліфікуєте дії генерала-лейтенанта МВС Олексія Пукача, який зізнався в убивстві Георгія? Він у вашому розумінні є одним із виконавців чи організатором злочину? – Олексій Пукач є організатором і безпосереднім виконавцем замовлення на вбивство. Саме він заздалегідь усе продумав і спланував. Маючи достатньо часу обміркувати, він знав, за яку винагороду йде на це, і зробив свідомий вибір: убити. Це не був його перший злочин. У червні 2000 року той самий Пукач, використавши двох своїх підлеглих працівників міліції, незаконно затримав Олексія Подольського, вивіз його в ліс, побив і залишив уночі напризволяще. У цьому злочині він також був і організатором, і безпосереднім виконавцем. У.Т.: Ідеться про наказ «згори» чи персональну ініціативу Пукача? – Відповідно до обвинувального висновку, він скоїв обидва злочини, виконуючи наказ Юрія Кравченка та Леоніда Кучми. Тобто, за версією слідства, обох їх слід вважати замовниками. Але чи витримає ця версія випробування судом, казати зарано. Крім того, вирок у справі Пукача не назве замовників, бо в цьому процесі їхніх дій суд не аналізуватиме. Обвинувачений один – Олексій Пукач, а всі решта – поза межами судочинства, справи щодо них в окремих провадженнях. Сьогодні зрозуміло, що сам Пукач покарання не уникне, адже давно набули чинності вироки щодо обох епізодів – і вбивства Георгія Гонгадзе, й побиття Олексія Подольського. Але чи дійдуть до суду справи за обвинуваченням замовників – це ще питання. Ще й досі Генеральна прокуратура України робить усе, щоб їх не було покарано. У.Т.: Олексій Пукач назвав замовниками вбивства Георгія тодішнього президента Кучму та главу його Адміністрації Литвина. Але він також заявив, буцімто розправою над журналістом урятував країну від теракту. То коли підсудний каже правду, а коли бреше? Чи можна вірити його свідченням? Яку гру він може вести й за чиїм сценарієм? – Під час допиту в судовому засіданні Олексій Пукач вдає недалекого, нетямущого, на запитання відповідає неконкретно, нечітко. Багато розказує такого, що не стосується обставин злочину, і тим самим намагається уникнути прямої відповіді. Він кілька разів повторив під час допиту в судовому засіданні, що «Георгій Гонгадзе – шпигун, готував державний переворот». Так він хоче виправдати власні дії та пояснити мотиви убивства. Водночас усі колеги Пукача відгукуються про нього як про висококваліфікованого фахівця. Він має вищу юридичну освіту і звання генерал-лейтенанта міліції. Генерал, котрий керував кримінальною розвідкою МВС, не може не знати, що шпигунами займається СБУ, а не його підрозділ, і що наказ убити є очевидно незаконним. Судове слідство щойно розпочалося, ще навіть не закінчено допиту Пукача. Тож мені ще не час робити всебічну оцінку його свідчень. Зрозуміло, він силкується уникнути пожиттєвого ув’язнення й задля цього, від першого дня після затримання в липні 2009 року, пішов на оборудку із владою. На початковому етапі Пукач виторгував принаймні перебування не в Лук’янівському СІЗО, а в ізоляторі СБУ, якого де-юре не існує, – до винесення судового вироку. Різниця умов утримання ув’язнених – суттєва. Рішення помістити Пукача саме до легально не наявного ізолятора спецслужби (офіційна назва – відділ забезпечення досудового слідства СБУ) винесла особисто голова Печерського суду суддя Інна Отрош, свідомо – на мою думку – вийшовши за межі своїх повноважень. Адже не суд, а відповідний територіальний орган Державної пенітенціарної системи визначає місце перебування особи, яку вирішено тримати під вартою. Цей ізолятор СБУ – фактично незаконна, ніде не зареєстрована установа, що не призначена для утримання будь-кого в неволі. Перебування там – не лише комфорт для Пукача, а й можливість приховано контактувати з тими представниками влади, що в цьому зацікавлені. У.Т.: Чому, на вашу думку, справу Пукача засекретили? – Засекречено лише незначну частину її матеріалів, на жаль – включно з обвинувальним висновком. Але наявність кількох таємних томів суд вважає приводом, щоб усе засідання провести в закритому режимі. Очевидно, що на нього тиснуть і змушують приховувати недоліки досудового слідства. Зрозуміло, якби в залі були присутні журналісти, те, що суд «не бачить» недолугості слідчого, помітили б усі. Отож судді просто бояться уподібнитися до свого колеги Кірєєва й ховаються за зачиненими дверима зали. Цим вони порушують і право потерпілих, і право громадськості на відкритий процес. За таких умов, відповідно до частини першої статті шостої Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суду справедливим вважати ніяк. У.Т.: Чи можна припускати, що до вбивства Гонгадзе якось причетні силові структури РФ? Леонід Кучма казав, що ця справа «інспірована зарубіжною розвідкою»... Чи говорять про це в суді? – Причетність російських силових структур справді не виключена, але в обвинувальному висновку не йдеться про наявність жодних зарубіжних чинників у справі. Мушу зазначити, що слідство уперто не хотіло бачити й перевіряти версію про зв’язок зі спецслужбами. Закритість судового процесу фактично означає, що суд відмовлятиме в допитах свідків, які не заявлені державним обвинуваченням, аби уникнути несподіванок. У.Т.: Кого зі свідків у справі Пукача вже допитали? Які напрошуються висновки? – Свідків іще не допитували. Ще навіть не завершено допиту підсудного. Обвинувачення заявило свідками 13 осіб, із яких лише одна не є і не була працівником міліції. Не заявлено свідків, які могли б говорити про обставини замовлення злочинів, навіть тих, кого під час допитів назвав Пукач. Не заявлено й тих, хто, за словами підсудного, знав іще 2000 року, що вбивство скоїв саме він. Тих, хто сприяв звільненню Пукача з-під варти, а потім і від кримінальної відповідальності 2003-го. З такою сукупністю свідків та доказів перевірити показання Пукача вповні й підтвердити мотиви злочину, заявлені державним обвинуваченням, виявиться просто неможливо. Тому потерпілі через своїх представників будуть змушені заявляти додаткових свідків. Справа Кучми У.Т. Чи існують сьогодні шанси на неупереджений розгляд справи екс-президента Кучми та справедливий вирок? – Після проведеної торік реформи судоустрою, яка, до речі, була розкритикована Венеціанською комісією, судова система в Україні втратила останні ознаки незалежності. Вища рада юстиції мала б бути дієвим механізмом очищення суддівських лав, але стала інструментом шантажу й тиску на суддів. Крім того, результат провадження великою мірою залежить від якості досудового слідства. Я вже вивчила матеріали справи за обвинуваченням Леоніда Кучми і готова сказати, що його проведено не достатньо повно. Ми заявили клопотання, але дістали відмову. Частина клопотань стосувалася порушення кримінальної справи щодо Володимира Литвина, Леоніда Деркача (екс-голова СБУ) та ще декотрих високопосадовців. Відповідь фактично є відмовою в порушенні кримінальної справи. Але самої постанови про відмову слідчий виносити не ризикує. Ми спрямували оскарження його дій до Печерського суду. І це вже вдруге. Торік у жовтні Генеральна прокуратура вже скасовувала постанову свого слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи щодо Кучми, Литвина, Деркача та Едуарда Фере (генерал-полковник МВС, якого вважали одним із важливих свідків у справі Гонгадзе; Генпрокуратура неодноразово надсилала запити на його допит, але до цього не дійшло через перебування Фере в стані коми, з якого він не вийшов аж до смерті 2009 року. – Ред.). Щодо колишнього президента Кучми слідчий визначився, ба навіть пред’явив обвинувачення. Вже закінчено досудове слідство. Але стосовно решти – за рік так і не спромоглися з’ясувати, чи є в їхніх діях ознаки складу злочину. Хоча за законом на це відведено не більше 10 днів. Отож якщо взяти до уваги можливості представників Генеральної прокуратури впливати на суддів у Вищій раді юстиції, то результат будь-якого кримінального процесу, зокрема і проти Кучми, великою мірою залежить від позиції та намірів ГПУ. У.Т.: Чи варто судити майора Мельниченка? – Закон зобов’язує реагувати належним чином – порушувати кримінальну справу – в будь-якому випадку, коли наявні ознаки складу злочину. Микола Мельниченко стверджує, що він зробив записи розмов у кабінеті президента України, й демонструє плівки, на яких окремі учасники розмов упізнали свої голоси. Поза сумнівом, він учинив це незаконно – але нібито з міркувань викриття злочинної діяльності високопосадовців. Ніхто, крім суду, не має повноважень оцінювати, достатнім є таке виправдання чи ні. Отож відповідь на ваше запитання ствердна. Хоч ми й говоримо про залежність судів, але іншого інструменту немає. Крім того, обов’язковою частиною розслідування справи за обвинуваченням Мельниченка є встановлення походження записів. А це, своєю чергою, – одна з необхідних передумов використання інформації з них у справах проти можновладців. Оскільки він так досі й не надав нікому первинних носіїв своїх записів, це серйозно перешкоджає їх подальшому використанню як доказів у кримінальних справах. А тривалий саботаж розслідування: хто, коли, як і з якою метою записав розмови в першому кабінеті держави, – фактично становить загрозу національній безпеці й суттєво шкодить репутації України. Про майбутнє Тимошенко і Луценка У.Т.: Юрій Луценко свого часу заявляв, що його справа «тріщить по швах». Це справді так ? Щось подібне стверджує і захист Юлії Тимошенко... – Якби суд був незалежний, він мусив би визнати неспроможність обох обвинувальних висновків. Те саме стосується ще кількох справ – зокрема за обвинуваченням Валерія Іващенка (екс-в.о. міністра оборони. – Ред.) тощо. Складу кримінального злочину в діях, які описано в обвинувальних висновках, немає. Є політичні рішення, які можуть мати наслідком лише політичну відповідальність, можливо, є порушення фінансової дисципліни. Називати ці дії корупцією неправильно, адже в кожній із перелічених справ не було встановлено факту особистої наживи. У.Т.: Як хвороба Юрія Луценка може змінити перебіг судового процесу? – Очевидним є порушення права й Тимошенко, й Луценка, й Іващенка на охорону здоров’я. Згідно зі статтею шостою «Основ законодавства про охорону здоров’я», кожен громадянин має право на медичну допомогу й на вільний вибір лікаря. Їм відмовлено в такому виборі, а це в окремих випадках уже призвело до серйозного погіршення фізичного стану. До медпрацівників, яких обирає влада, довіри немає так само, як і до судової системи. Бо ж вона посилає саме тих, хто правильно виконуватиме її замовлення. У Юрія Луценка попередньо діагностовано цироз печінки. Це захворювання виключає утримання під вартою. Тільки-но діагноз буде остаточно підтверджено, суд муситиме вирішити питання про заміну запобіжного заходу на не пов’язаний із позбавленням волі. Недостатнє медичне забезпечення особи під час утримання під вартою Європейський Суд кваліфікує як катування. У.Т.: Позов Юрія Луценка перебуває на позачерговому розгляді в Європейському Суді. Якщо Страсбург зробить висновок, що превентивне ув’язнення колишнього міністра – порушення правового стандарту, які це відкриє можливості для самого підсудного та його захисту в Україні? – Якщо таке рішення буде винесено, це дасть підстави звертатися до Верховного Суду України, який переглянув би всі попередні ухвали про арешт і скасував їх. У.Т.: Юлія Тимошенко також звернулася зі скаргою до Євросуду. Як швидко можна сподіватися на відповідь? Часом позивачам доводиться чекати довгі місяці й роки... – Навіть якщо суд вирішить застосувати прискорену процедуру, все одно процес триватиме понад півроку. У.Т.: На вашу думку, які шанси має Юлія Тимошенко оскаржити вирок за її справою, що його, вочевидь, винесуть найближчими днями? – В апеляційному порядку скасувати вирок шанси мізерні, бо судді відповідного суду не більш незалежні, аніж будь-якого районного. А от оскарження в касаційному порядку має кращу перспективу. Багато залежатиме від конкретних осіб, які переглядатимуть касаційну скаргу. Якщо це будуть судді, котрі не відчувають за собою та за своїми близькими гріхів, а отже, й не боятимуться шантажу, якщо вони не розраховують одержати квартир чи інших благ ближчим часом, то їхня залежність від влади мінімальна. У.Т.: А такі судді є? – Так, є. Крім того, вони розуміють, що влада змінюється. Сьогодні замовили Тимошенко, а завтра це зроблять уже з ними – за те, що виконували замовлення на неї. Отож вони не повинні залишити в силі вироку Кірєєва. За тієї кількості порушень, що їх було допущено під час слухання справи у Печерському суді, з огляду на те, наскільки надуманим є обвинувачення, він підлягає скасуванню. Звичайно, суддя Родіон Кірєєв розуміє, що обвинувальний вирок у цьому процесі не пишеться. Але він навряд чи виправить свої помилки власною волею, бо надто далеко зайшов у своєму протистоянні з підсудною. Зрештою, він є дуже слабким порівняно із системою. У.Т.: Наскільки обґрунтованими, суто з правового погляду, є звинувачення Тимошенко в «перевищенні повноважень» стосовно газових домовленостей? Оскільки документ було укладено між суб’єктами підприємницької діяльності, себто Нафтогазом та Газпромом, а не між урядами України та Росії, чи може колишня очільниця Кабміну бути відповідальною в справі інакше, ніж політично? – Юлію Тимошенко звинувачують у тому, що вона дала вказівку (яка називалася «директиви прем’єр-міністра») керівництву Нафтогазу підписувати угоди, котрі фіксують ціну на газ. І хоча НАК є державним підприємством, його посадовці не зобов’язані виконувати вказівки прем’єр-міністра, але той має право їх висловлювати. Тимошенко взяла на себе політичну відповідальність за економічно важке рішення, а керівники – з огляду на те, що це зробила прем’єр-міністр, – виконали її вказівку й підписали відповідні угоди. Таким чином, говорити про перевищення влади та службових повноважень підстав немає. Крім того, в обвинувальному висновку не вказано, а в судовому засіданні не було доведено жодних мотивів, які пояснили б нібито злочинні дії підсудної. Сама ж вона посилається на те, що відсутність угод заблокувала б постачання газу до Європи. Таким чином, немає ані перевищення, ані мотивів злочину. У.Т.: Є думка, що Україна остаточно скотиться до авторитаризму, якщо Євросоюз не підпише угоди про асоціацію через політичні переслідування. Ви теж так вважаєте? – Рятувати сьогодні треба не лише Тимошенко чи Луценка, рятувати треба державу. Європа змушена балансувати. З одного боку – їй не потрібна Україна, яка не поділяє західних демократичних цінностей, а з другого – якщо її відштовхнути, вона впаде до ніг Кремля. Асоційоване партнерство Києва з ЄС створює додаткові й потужніші чинники впливу Євросоюзу на нашу державу, зокрема і в сфері дотримання прав людини. Отож в інтересах України, як я їх розумію, невідкладне підписання угоди. У.Т.: Правозахисники, міжнародна спільнота критикують владу за політичний характер процесів проти опонентів. Де є межа зарубіжного втручання в справи країни? – Не можна допустити, щоб Україна була змушена кланятися Кремлю. Якщо від нас відвернеться Європа, вибору не залишиться і станеться те, що було восени 2000 року. Ось цим і визначається межа. Межа У.Т.: Україна входить до п’ятірки лідерів за кількістю позовів до Європейського Суду з прав людини. Чому це так? Люди не вірять вітчизняному правосуддю, не знаходять правди вдома чи, як зазначив один знайомий дипломат, «зрозуміли, куди треба скаржитися»? – Швидше – не знаходять правди в Україні. Але доки захисту шукають у суді, навіть включно з Європейським, спати можна спокійно. Якщо розчарування та зневіра щодо системи правосуддя сягнуть критичної межі, то суперечки вирішуватимуть не в судах. Це небезпечно. Ми до цього підійшли занадто близько. У.Т.: Чому за 20 років незалежності Україна не поставила до дії ефективної судової системи, якою не могла б маніпулювати виконавча влада? – Ми ще не досягли дна тієї прірви, яка навчить нас, що краще закон та незалежний суд, навіть коли вони нам незручні, ніж сваволя сильнішого. Сьогоднішні політичні справи – теж частина падіння в цю прірву. Всі повинні зрозуміти, що ні влада, ні сила не є назавжди, а страховкою для слабшого в державі є незалежна судова система й закон. Саме це має стати мотивацією в плануванні реальної реформи правосуддя, а не політичні чи приватні інтереси, як сталося нещодавно під час проведення так званої судової реформи. Вона виправила окремі елементи, але не вирішила основної проблеми – залежності суддів. Тож судова система сьогодні – майже безвідмовний інструмент у руках влади. Говорити про права людини за цих умов не випадає. Їх не порушують рівно доти, доки в можновладців немає такої потреби або просто бажання.

Прага – Впливові західні видання констатують, що більша частина європейських країн «не схильні вважати стосунки з країнами «Східного партнерства», включно з Україною, своїми головним економічним і зовнішньополітичним пріоритетом». І це продемонстрував саміт ЄС у Варшаві минулого тижня. Та й Москва вже не боїться «Східного партнерства», бо воно, як пишуть деякі західні експерти, є свого роду «східним глухим кутом» для Євросоюзу. Газети також не виключають, що вже до кінця цього тижня Верховна Рада спеціально ухвалить закон заради звільнення Юлії Тимошенко від судової відповідальності.

Лондонська «Файненшел Таймз» констатує, що більша частина європейських країн «не схильні вважати стосунки з країнами «Східного партнерства», включно з Україною, своїм головним економічним і зовнішньополітичним пріоритетом». І це продемонстрував саміт ЄС у Варшаві минулого тижня. Лише Анґела Меркель була у польській столиці єдиним очільником з числа лідерів головних країн Європи. Глави Великої Британії та Франції не випадково проігнорували саміт у Варшаві. Та й самі лідери шістьох країн «Східного партнерства» не горять бажанням рватися до Європи, бо схиляються перед могутнім сусідом – Росією. Тим більше, що розширення ЄС на Схід у найближчі десятиріччя не передбачається, Євросоюз зосереджуються все більше своїх внутрішніх проблемах, «борговій кризі»… Лише одна мета «Східного партнерства» сьогодні близька до реалізації – угода про зону вільної торгівлі з Україною, але й вона пов’язана з небажанням деяких країн ЄС укладати таку угоду з Києвом через суд над лідером опозиції Юлією Тимошенко. Якщо українська влада припинить це переслідування глави опозиції, ЄС має відкрити перспективу вільної торгівлі для України, вважає у редакційній статті «Файненшел Таймз». Оглядач австрійської «Дер Штандард» Йозеф Кірхенґаст песимістично розцінює перспективи розвитку програми Євросоюзу під назвою «Східне партнерство», бо вважає, що замороження розширення ЄС на Схід не сприяло стимулюванню руху шістьох країн цього партнерства з ЄС до демократії і дотримання прав людини. Єдиною, та й то довготривалою перспективою для цих країн може бути угода про асоціацію та зону вільної торгівлі. Але й такий шлях проблематичний у зв’язку з тим, як наголошує Кірхенґаст, що диктатор Білорусі Лукашенко «грає у піжмурки» з Європою, у подібному напрямку рухається й Україна з Президентом Януковичем, де відбувається зміцнення авторитаризму, що підтверджує судове переслідування опозиції в особі її лідера Юлії Тимошенко. ЄС, як вважає австрійський експерт , практично витратив свій запас можливостей щодо впливу на Білорусь і 12-річна перспектива правління Володимира Путіна в Росії з наростанням економічних проблем Мінська лише посилює повний економічний контроль Москви над Білоруссю. Такий шлях новий глава Кремля передбачає й для України. Тому, як резюмує Йозеф Кірхенґаст, чи має ЄС ідею, кращу від перспективи асоціації і зони вільної торгівлі з Україною, щоб спонукати зацікавлення Києва у вдосконаленні демократії? Експерт не виключає, що врешті-решт ЄС зайшов «у глухий кут» із своєю політикою на Сході Європи.

Московська «Комерсант» цитує главу Верховної Ради України Володимира Литвина з приводу того, що Юлії Тимошенко вдасться уникнути в’язниці лише у випадку ухвалення парламентом низки законів. Йдеться про розгляд Верховною Радою вже від 5 жовтня з подачі, як опозиції, так і влади, законопроектів про пропоноване звільнення від кримінальної відповідальності колишніх владних очільників, котрі ухвалювали політичні рішення. Опозиція також пропонує «декриміналізувати» статтю 365 Карного кодексу, за котрою звинувачують нині Юлію Тимошенко через суд у «перевищенні влади і посадових повноважень».

Василь Зілгалов

http://www.radiosvoboda.org/content/article/24347651.html

Жесткий стиль Владимира Путина может вытолкать Киев в объятия Евросоюза. Но необходимое для евроинтеграции построение демократии в стране совершенно не выгодно Виктору Януковичу, пишут Комментарии.

Новость о том, что Владимир Путин намерен вернуться в кресло президента России, Виктор Янукович узнал, так сказать, из первых рук — пренеприятное известие застало его как раз во время собственного визита в Москву. И судя по всему, общая дата посещения украинским Президентом Белокаменной и съезда "Единой России", на котором было официально объявлено о выдвижении в президенты Путина от российской партии власти, была вовсе не совпадением, а тщательно подготовленным "сюрпризом" Януковичу.

Уже сейчас понятно, что после третичного избрания Путина главой РФ наказание Киева за неправильную ставку на переизбрание Дмитрия Медведева будет жестким. Казалось бы, прогнозировать осуществление сценария "Путин-3" могли даже школьники, а наш Президент окружен и не такими мудрецами. Можно, конечно, оправдать столь крепкий промах Банковой тем фактом, что ставку на проект "Медведев-2" делали многие европейские столицы, включая столицу Европы — Брюссель. Но делали они это в теневом режиме. Но Янукович, в отличие от витиеватых еврочиновников, действовал смело, свою ставку на победу Дмитрия Анатольевича сделал более чем прозрачно и с помощью Генпрокуратуры даже нанес Путину обиды сугубо личного характера. А как можно иначе трактовать тот факт, что при рассмотрении в суде дела Юлии Тимошенко ГПУ в своем обвинительном заключении сделала Владимира Владимировича фактически "соучастником преступления" Юлии Владимировны.

Третий срок Путина и подготовка к нему будет, прежде всего, стоить украинскому Президенту мегапроблемы в так и не разрешенном при президентстве Медведева украинско-российском газовом споре. С "медведевцами" Киев имел добротную переговорную группу, правда, наличие которой к прорыву в переговорах так и не привела. С "путинцами" такой переговорной группы у страны нет вовсе — отвечающие за этот сектор украинско-российского диалога Дмитрий Фирташ, Юрий Бойко и Константин Грищенко ассоциируются исключительно с компанией RosUkrEnergo, от посреднических услуг которой отказался лично сам Путин еще два с половиной года назад в результате небезызвестного газового соглашения, за подписание которого Тимошенко сидит в СИЗО. Теперь разговор с Януковичем пока еще премьер РФ будет вести без посредников, а, возможно, при участии пока еще вице-премьера РФ и лидера группы "питерских чекистов" Игоря Сечина, крайне недолюбливающего Виктора Федоровича. Разговор, можно предполагать, будет до неприличия короткий, конкретный и, мягко говоря, резкий.

С не меньшей проблемой уже в краткосрочной перспективе столкнется Янукович, а также в большей степени его олигархическое окружение, в деле обострения экономической экспансии в Украину российского бизнеса, ассоциируемого лично с Путиным. Наступление российского государственного Внешэкономбанка, председателем набсовета которого является премьер РФ, на украинский индустриальный Восток началось не сегодня и даже не вчера. В последние годы во всех крупнейших сделках в Украине в металлургической отрасли фигурировал именно Внешэкономбанк, и, судя по всему, этот процесс с возращением Путина в президентское кресло лишь обострится. Параллельно с поглощением украинской металлургии происходит монополизация химической отрасли страны Фирташем, задолжавшем изрядную сумму с девятью нулями как раз российским банкирам. Так что не ровен час, и практически вся украинская химия отойдет "дзюдоистам", а возможно, эти планы в Москве имели изначально, давая Фирташу взаймы. Таким образом, установление контроля над экспортно-ориентированными отраслями украинской промышленности является не только угрозой национальной безопасности, но и глобальным вызовом для самых богатых украинцев. А это, как говорят в Одессе, две большие разницы.

Но есть от третьего срока Путина для Украины существенный плюс, возможно, даже нивелирующий все вышеупомянутые минусы. Атакуемые Путиным бизнес-интересы украинской элиты могут склонить последнюю в сторону безапелляционного европейского выбора. Но тут есть одна маленькая неувязочка: для полноценной евроинтеграции Евросоюз требует соответствовать европейским ценностям. А это вообще не вяжется с Януковичем и режимом, который в Украине строится в авральном порядке с начала 2010-го. Так что, перефразируя известную поговорку, можно сделать однозначный вывод: что украинцу хорошо, то действующему украинскому Президенту — смерть.

У преступников под шквальным огнем не было шансов остаться в живых 

В СМИ попали редкие кадры со штурма логова убийц одесских  милиционеров. На оперативном видео видно, как силовики обстреливают  здание, в котором находились преступники. Правоохранители окружили  дом, перекрыли все пути отходов, заняли удобные позиции на крышах  близлежащих зданий и вели огонь из ручных гранатометов и автоматов  Калашникова. Под таким градом пуль и снарядов у преступников не было никаких шансов остаться в живых.

Напомним, штурм засады боевиков длился около 6 часов, преступники были вооружены до зубов и отказывались сдаваться. При этом перед смертью они кричали «Аллах акбар». Напомним, инцидент с убийством милиционеров произошел в ночь на пятницу, 30 сентября: преступники во главе с известным российским киллером оказали вооруженное сопротивление украинским правоохранителям во время операции по их задержанию.  Также отметим, «Багнет» ранее писал, что к данной ситуации привело то, что в Украине отсутствует продуманная миграционная политика. И винить в случившемся можно  и нужно двух чиновников центрального аппарата МВД – некоего  малоизвестного заместителя министра внутренних дел Дмитрия Ворону и  новоиспеченного главу Государственной миграционной службы (ГМС) Украины, подчиненной МВД, Александра Забрудского.

К слову, в СМИ упорно муссируется информация о том, что якобы погибших в  результате штурма было больше, а также о том, что среди убитых есть и  один мирный житель. Впрочем, уполномоченные комментировать данную  ситуацию милицейские чины категорически отрицают эту информацию. 

Геннадий Стеценко

http://www.bagnet.org/news/summaries/ukraine/2011-10-02/160777