Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто хоче жити в іншій Україні! Україні, де вартують справжні людські цінності:чесність, порядність, любов. Де шанується культурна та історична спадщина, де люди з шаною ставляться до природи та рідного краю.

На жаль, політика в житті нашої країни є визначальною і риба гниє з голови. Протиріччя між особистими інтересами кубла олігархів і стратегічними інтересами українського народу стали несумісними. Вони є фундаментальними, ціннісними.
Україні потрібна правова держава з опорою на громадянське суспільство. Натомість олігархам потрібна поліцейська держава з опорою на сексотів-пристосуванців.
Україна має будуватися на двох базових цінностях: Україна є самостійною суверенною державою та Україна шанує європейські цінності і впроваджує європейські стандарти.
Натомість олігархи своїми діями позбавляють Україну самостійної політики, перетворюють на васала іншої держави, впроваджують в Україні авторитарно-репресивний політичний режим.
Україна повинна будувати свою економіку на конкурентних ринкових засадах. Олігархи знищують засади конкуренції в економіці України, монополізують стратегічно важливі сектори економіки країни.

Тим не менше, наше життя є різнобарвним, а людині притаманне відчуття прекрасного, то ж не хотілося б, аби дописувачі обмежувались суто політичною проблематикою :)
Дописувачем може стати той, хто поділяє наші цінності і пише на українську тематику.

Хочеться наголосити, що засади модерування цього співтовариства є абсолютно прозорі і демократичні, модератори можуть змінюватись за волевиявленням дописувачів.

Шукати в архіві

Важливі замітки

Вид:
короткий
повний

Твоя Україна

helsan

helsan

«Ящик Пандоры» и иллюзии порядочных людей.

  • 27.02.12, 18:41
От знатока социального инферно

Мне хочется сделать ряд дружественных, но критических замечаний в отношении единомышленников или психологически родственным людям.

Я в период предвыборной кампании давал себе слово не выступать с открытой критикой тех, кто и без меня ежедневно подвергается обливанию грязью – и чья критика была бы просто непорядочностью.

Но «накипело».

 

Точнее – скопилось много такого, о чём молчать нельзя, не обманывая себя и других.

Спасибо Виктории Андреевой из «ОРД» за тёплые слова в мой адрес. Хочу только заметить, что я НЕ журналист, а аналитик, философ и филолог, историк по призванию, работающий журналистскими  методами.

Т.к. сейчас длинных текстов в основном не читают.

В Х1Х веке в условиях цензуры политические публицисты с целью избежать цензуры писали то как писатели (в России), то как философы (как в Германии до 1848 года).

Наука об обществе и вообще наука в Украине и России очень непопулярна (умные люди не книжки читают, а МОЛЧА делают деньги. «Заговорят» лишь их дети и внуки).

 

Итак:

Тарасу Возняку.

Диктатура Януковича НЕ есть производное от партии регионов. А если и есть – в ней больше не нуждается. А если нуждалась раньше – то теперь нет, не нуждается.

Все разборки внутри диктатуры Януковича касаются ЛИШЬ самой диктатуры Януковича. ВСЕ диктаторы сначала опираются на более-менее широкую поддержку в обществе – потом эта поддержка диктатуре НЕ нужна, только лишний расход ресурсов.

Диктатура, тем более тоталитарная, САМОДОСТАТОЧНА – поэтому в общественной поддержке НЕ нуждается.

Вместо одних олигархов будут НАЗНАЧЕНЫ другие – Виктор Викторович, Александр Викторович…

Так что «рейтинги популярности» диктатору НЕ НУЖНЫ.

Система диктатуры – как «чёрный ящик»: интересно только то, что «на входе» – и что – «на выходе».

Так что стремление массы людей на Майдан – непродуктивно: это невозможно, тем более по экономическим мотивам. На смерть по экономическим мотивом не идут. Это хорошо понимали Владимир Ленин и Адольф Гитлер.

 

Идеал процесса:

Возле Бункера диктатора нет вооружённой охраны.

По материальным, экономическим мотивам такое организовать просто невозможно.

Экономическая борьба раскалывает, а не объединяет людей. В своё время мощные профсоюзы НЕ смогли противостоять коммунизму, фашизму и нацизму.

Против тоталитарной диктатуры возможна только сильная идеологическая мотивация, без видимых материальных причин. Точка.

Так как диктатура Януковича опасна не сегодняшним днём, а завтрашним: когда снова будет уничтожен сам институт гражданских свобод личности и институт частной собственности вообще.

 Диктатура в целях самосохранения ОБЯЗАНА уничтожать частных собственников и «слишком умных».

А главное – независимых людей.

Так что о партии регионов как политическом факторе нужно забыть.

Пока силовики и частные бандиты режима не задействуют свой инстинкт самосохранения – ничего не будет.

Так что произойдёт что-то – когда охранникам режима придётся выбирать между карой от диктатора и расправой от альтернативной революционной власти.

Третьего не дано.

 

Наталии Королевской

При её потугах «создать, написать народные законы» ради экономического и культурного процветания мне хотелось вспомнить украинскую народную поговорку: «Дай Боже нашому теляті вовка з'їсти!».

Имея подавляющее провластное  большинство в Верховной Раде перспектив провести прогрессивные законы по предпринимательству не было никаких. Другое дело – надо было показать, что регионалы хотят не так упорядочить конкуренцию, как её уничтожить.

Заодно с субъектами такой конкуренции. Желательно даже физически.

Так что не надо было присоединяться к сокрушителям забора вокруг Верховной Рады – но разъяснить, что в условиях тоталитарной власти ни парламент, ни даже Кабмин роли никакой не играют.

Это сокрушение заборов – дыра не на волю, а «в соседнюю камеру» согласно известной поговорке. «Афганцы» сокрушили забор, даже ворвались в Верховную Раду – и остановились там.

 

По двум причинам:

- нельзя совершать рискованных действий по экономическим причинам

- «афганцы» - не партия, не гражданское движение, а ВСЕГО ЛИШЬ социальный слой, который нуждается в социальной помощи. Как говорили до революции 1917 года – в «социальном призрении».

Значит – эти с виду грозные люди делятся, колются по тем же меркам, что и остальное украинское общество. Без порядка в голове чётких военных действий ожидать нельзя.

 Пусть как хотят афганцы и присутствовавшая при том Наталия Юрьевна, но поворот кругом при виде «президента» - это круто… на уровне детской песочницы.

 Наталия Юрьевна в частных беседах должна была это афганцам разъяснить.

Так как эти «грозные афганцы» на сегодня – ДЕТИ в политике.

И обида их – тоже детская.

Царские офицеры (фронтовики!) в 1917 – тоже рассыпались по политическим лагерям. Или просто рассыпались. Более, чем на треть!

Напоследок: уважаемая Наталия Юрьевна призывает к отставке правительства Азарова!

Где оно? Его нет. Есть диктатура Януковича, где кабмин, администрация президента, приватные бандиты режима между собой плохо различаются.

 Ну, вместо Азарова будет Саламатин или Хорошковский.

 Лучше будет?

 В природе, в космосе, где сорвало электронные оболочки с атомов и слепило ядра в один огромный «галух» чудовищной плотности – НЕТ химических элементов, нет!

 Вот и тоталитарная диктатура есть такой огромный слипшийся галух силовиков, чиновников и бандитов. Где и разобрать невозможно – кто есть кто…

 Если в космосе такая «чёрная дыра» поглощает все световые лучи – и нам уже ни черта не видно, что там делается – так и тоталитарная диктатура постепенно или сразу поглощает все лучи света и все звуки. Да так, что постороннему наблюдателю уже не понять – что там вообще делается?

 

Марине Сороке:

Как и к Наталии Юрьевне Королевской – к пани Марине отношусь очень хорошо.

Есть досада:

Ну зачем надо было говорить что-то Андрею Новаку, троллю Ющенко, перешедшему без остатка на службу к диктатуре  Януковича? Зачем делать ему бесплатный пиар?

 Если уважаемая Марина Сорока – выпускница ФИЛОСОФСКОГО факультета КГУ – то напомню кое-что не из формальной логики, а из философии: (точнее – слова киевского философа Густава Шпета.

Чем отличается профессионализм от дилетантства? (Философия очень любит точные исчерпывающие определения)?

НЕ уровнем и объёмом знаний, нет. А именно тем, что

- профессионал СЕРЬЁЗНО относится к предмету и поиску истины;

- дилетант же РАЗВЛЕКАЕТСЯ вокруг предмета обсуждения, истина его НЕ ИНТЕРЕСУЕТ. Т.е. тут тотальный цинизм подлецов,к которым относятся кушнируки, новаки и пр. В Интернете таких подлецов называют «троллями».

Что с того, что Вы правы, а Новак – нет?

Может Новак, зато, как и Пиховшек с Соней Кошкиной могут «накрыть стол» с обслуживанием, включая сексуальное…

Меню на столе для этих троллей – истина в последней инстанции.

 А Вы о формальной логике. Представьте: банде уличных хулиганов Вы попытались прочитать сказку Грина об «Алых парусах»…

Представили?

Теперь серьёзно: формальная логика ПРИНЦИПИАЛЬНО не может охватить любой предмет – об этом говорится у Гёделя о неполноте логики без обращения к содержанию логики предмета…

Но я не Ассоль и знаю, как говорить с такими людьми, как

 Нужно выработать правила поведения в условиях, когда нет никаких правил

Тогда и освободим Юлию Владимировну.

Только для этого надо ехать НЕ в Качановку и даже не в Межигорье – а туда, где находится диктатор.

Чтобы он к нам уже не вернулся. И галух диктатуры распался.

 Тогда можно будет поговорить и об идеальной стране Юлии Владимировны, и об идеальных экономических законах Наталии Юрьевны.   

svetiteni

Станислав Овчаренко 

22

stepan

stepan

Радянські джерела стверджують: УПА воювала проти гітлерівців

Радянські джерела переконують, що УПА таки воювала проти гітлерівців

У результаті боротьби УПА з німцями в Західній Україні виникали цілі повстанські партизанські краї, де гітлерівці боялися навіть з’являтися. Один із таких було створено в травні 1943 року, де повстанці проголосили Колківську республіку. Я свідомо не використовую націоналістичні джерела, а тільки звіти німецького СД і партизанських з’єд­нань. Думаю в неправдивості цих документів годі сумніватися. Ці дані можна отримати в Центральному архіві вищих органів влади та управління України, що на Солом’янській площі в Києві, та в Центральному державному архіві громадських об’єднань України (вул. Кутузова, 8). У першому, у фонді 4628, містяться німецькі документи, котрі проливають світло на цю проблему. У другому — потрібні дані знайдете у фонді 1, опис 22, де зберігаються звіти радянських партизанів перед Українським штабом партизанського руху (далі — УШПР). Невже радянські партизани “брешуть”? Отже, розпочнемо з партизанських звітів, адже партизанів як представників радянської влади лідерові КПУ Петру Симоненку, представникам Партії регіонів та їхнім прихильникам важче буде звинувачувати в брехні. Про бойові дії українських повстанців проти Вермахту в УШПР повідомляв 1 червня 1943 року штаб партизанських загонів Житомирської області: «20.5.43 року націоналісти напали на німецький гарнізон с. Чудель, що в 20 км на Південний Схід від Сарн, у результаті було вбито 30 німців». Командир Рівненського партизанського з’єднання №1 Василь Бегма у своєму черговому звіті писав: «26.6.43р. в с. Хараїмівка Деражнянського району німці вели бій з націоналістами. Убито 4 німці й 19 націоналістів. При виїзді з Хараїмівки націоналісти влаштували засідку та вбили 7 німців». Українсько-німецьке протистояння підтверджує у власному щоденнику відомий комісар Сумського партизанського з’єднання Семен Руднєв: «Наконец мы попали в район действия так называемых «бульбовцев», это одна разновидность украинских националистов, которые дерутся против немцев и партизан. Здесь же в этих районах находятся «бандеровцы», тоже националисты, которые дерутся против немцев, «бульбовцев» и партизан». У наступному записі від 24 червня 1943 року він ще раз наголошує на збройній боротьбі УПА з німцями: «За эти дни… нервы настолько напряжены, что я вторые сутки почти ничего не кушаю. Так как здесь такое политическое переплетение, что надо крепко думать, убить — это очень простая вещь… Националисты — наши враги, но они бьют немцев. Вот здесь и лавируй, и думай». Свідчення німецьких документів А ось що з цього приводу пишеться в німецьких документах. У звіті СД за 19 березня 1943 року йдеться: «У генеральному окрузі Волинь-Поділля націоналістично-українська… банда розвиває власну активність. Численні напади на територію східніше від шосе Рівне — Луцьк проводять переважно члени цієї банди». В липні 1943 року занепокоєність ситуацією з УПА висловив керівник генерального округу Волинь — Поділля Шене в записці на ім’я А.Розенберга: «На Волині немає жодної області не зараженої націоналістичними бандами. Особливо в західних областях — Любомль, Володимир-Волинський, Горохів, Дубно, Крем’янець — діяльність банд прийняла такі форми, що вже декілька тижнів можна говорити про збройне повстання». Шеф СД в Галичині телеграфував 22 квітня 1944 року керівникові СС Г.Мюллеру: «УПА виступає в регіоні як переконлива дестабілізуюча сила, вона має намір посилити цю діяльність надалі й намагається захопити всю українську молодь так званою «лісовою ідеєю»… Окремі групи, особливо в південній частині регіону, не бояться навіть нападати на підрозділи німецького». У свою чергу, керівник охоронної поліції і СД в Тернополі у звіті за 22 травня 1944 року писав: «10 травня 1944 р. УПА знищила обоз жандармського пост Бучача, коли він перебував у Річиці, округ Дрогобуж». Колківська республіка У результаті боротьби УПА з німцями в Західній Україні виникали цілі повстанські партизанські краї, де гітлерівці боялися навіть з’являтися. Один із таких було створено в травні 1943 року на територіях Колківського, Маневицького, Рожищенського, Ківерцівського районів, у його межах проголосили так звану Колківську республіку. Як відомо, вона проіснувала до жовтня 1943 року й була знищена саме німецькими військами. До речі, аналогічні утворення виникали на звільнених від окупантів землях радянськими партизанами. Командир 1-ї Української партизанської дивізії ім. Ковпака П.Вершигора, описуючи це явище, зазначав: «Усе Полісся, за винятком великих комунікацій Сарни — Ковель, Ковель — Брест і Сарни — Лунинець, було повністю вільне від німців, величезна територія від Сарн до Буга було поділена між УПА і з’єднаннями радянських партизанів, виштовхнутих з-за Горині… Західний берег р. Горинь, райони Стиндень, Степань, Домбровиця, район Колки — Рафалівка були в руках УПА, за ними до Стохода — радянські партизани, і від річки Стоход на Захід — повністю націоналістичні райони УПА, партизанами навіть не розвідані, — якась біла пляма на карті Полісся». «Суперсекретний» документ російських спецслужб Зовсім інша ситуація щодо співпраці УПА з Вермахтом. Справа в тому, що в архівах є безліч документів, котрі підтверджують наявність відповідних договорів, на них і спираються відповідні політичні сили. Однак вони свідчать про підписання з кінця 1943 року лише локальних домовленостей, на окремо взятих територіях, але не було загальної угоди між вищим керівництвом Рейху та ОУН (б), про що говорять комуністи й окремі представники партії регіонів, явно маніпулюючи даними.  До цього питання варто підходи не з позицій сьогодення, а тогочасної ситуації, яка склалася в західноукраїнських землях. Наступ Червоної Армії поставив українських повстанців перед необхідністю вести боротьбу на два фронти. Розуміючи її безперспективність, націоналісти шукають контактів із Вермахтом. І справа не в прихильності до нацистського режиму — командири окремих загонів УПА намагалися в такий спосіб убезпечити себе від повного розгрому радянськими військами, адже розуміли, що в недалекому майбутньому саме з цією силою доведеться вести боротьбу за незалежність, тому й прагли отримати від німців зброю, звільнити своїх бійців із в'язниць та захистити місцеве населення від свавілля німецьких солдатів. Відповідні угоди підписувалися на тих територіях, де повстанці не мали змоги вести боротьбу з переважаючими силами противника. У свою чергу, радянські партизани, що перебували в таких районах, робили суперечливі звіти щодо діяльності УПА.  Наприклад, у змісті одного з договорів, укладеного з німецьким керівництвом Володимирського округу 5 грудня 1943 року, ішлося про те, що нацисти зобов'язуються не нападати на українські села з боку залізничних доріг (окупанти проводили каральні акції як відплату за диверсії червоних партизан на залізниці. — Авт.), відпускати полонених, відмовитися від практики переслідування сімей повстанців, вести спільні військові дії проти радянських партизан. У свою чергу, українці, мали проводити диверсійну та розвідувальну роботу в тилу радянських військ. З такою ж метою використовував УПА в районах Постойно, Кременець, Верба, Кохін, Бережанце, Подкамень, Деражне керівник відділу розвідки бойової групи «Прюцман» штурбанфюрер СС Шмітц. Варто визнати, що була спроба підписати загальну угоду щодо спільних дій. Такі переговори велися з січня 1944 року, проте безрезультатно. Обидві сторони зрозуміли, що не в змозі виконати вимог один одного. Упівці — не нападати на німецькі частини, не вести пропагандистську роботу серед поліції та солдат дивізії СС «Галичина», припинити терор проти польського населення. Німці — не проводити продуктові та каральні операції, не відправляти українців на роботи до Німеччини. Уже в ході цих перемовин нацисти дійшли висновку, що українські повстанці їх використовують. «Незважаючи на те, що контакти з Герасимівським (уповноважений для проведення переговорів зі сторони ОУН(б). — Авт.) і командирами УПА більш низького рангу підтримуються доволі довго, видається, що всі ці старання охоронної поліції залишаються безрезультатними, — писалося в одному зі звітів СД. — Хоча Герасимівський запевняє, що будуть негайно віддані накази про заборону завдання збитків німецьким інтересам… За діями загонів УПА в регіоні Галичина не помітно, що вони отримали від свого керівництва накази, що виходять із домовленостей… І надалі… українська сторона знищує німецьких поліційних чинів… Дезертири й перебіжчики з дивізії СС «Галичина» приймаються в загони, посилюється терор української сторони проти польських населених пунктів. Ці факти підтверджують припущення, що для бандерівської групи неважливо дотримуватися вимог німецької сторони та зміцнення співпраці. Поставши перед необхідністю боротьби на два фронти, вона, використовуючи тактику затримок та обіцянок, намагається опертися на німецьку сторону й дочекатися, доки остаточно проясниться військова ситуація». До речі, саме цей документ наводять противники УПА, говорячи про підписання договору як про доконаний факт. А російські спецслужби, після того як у СБУ почали розсекречувати документи тих часів, навіть вивісили його на своєму сайті, «відкопавши» його у своїх фондах, і піднесли як суперсекретний. Звідки ж їм знати, що в Україні кожен дослідник може безперешкодно ознайомитися з його змістом у Центральному архіві вищих органів влади. Німецькі документи доводять, що для окупантів ці переговори були вигідні з декількох причин: по-перше, зменшувалися напади українців на тилові продуктові склади; по-друге, з’являлася можливість у ймовірному збройному конфлікті з поляками отримати в особі повстанців якщо не союзників, то принаймні помічників для забезпечення порядку в тилу; по-третє, давали можливість отримати розвіддані про ворогів Вермахту від УПА, що полегшувало роботу німецьких спецслужб; по-четверте, зустрічі з представниками різних течій українського націоналістичного руху сприяли поглибленню розколу в ОУН; по-п’яте, знайомство з ватажками повстанської армії давало змогу її контролювати, а в майбутньому, за необхідності, ліквідувати. Співпраця УПА і партизанів Варто зазначити, що аналогічні угоди в 1943 році підрозділи УПА укладали з радянськими партизанськими з’єднаннями. Щоправда, умови в них відрізнялися: як правило, партизани прохали повстанців пропустити їх через свою територію, націоналісти — не розповсюджувати більшовицьку пропаганду. Нерідко і ті, й інші відзначали, що роблять спільну справу — б’ють гітлерівців. Коли партизани тільки з’явилися в західноукраїнських землях, то воліли не конфліктувати з націоналістами через слабкість своїх позицій у регіоні, відсутність підтримки населення та утримування повстанцями кращих вогневих рубежів, що могло призвести до непотрібних втрат серед особового складу. Причому підписання угоди про ненапад у одній області не убезпечувало від бойових дій в іншій. Деталі одного з таких договорів описав у своєму щоденнику вже згадуваний Руднєв: «Нам сегодня предстоит задача форсировать Горынь, переправ нет, за исключением Яновой Долины, но там немецкий гарнизон… Решили делать наплавной мост через Горынь между селами Крчин — Здвиждже, но националисты, человек 500, заняли Здвиждже и заявили, что переправу строить не дадут. Ковпак решил раз так, то дать бой и смести это село, чему я решительно воспротивился; это просто не требуется большого ума, но жертвы с одной и другой стороны, жертвы мирного населения, детей и женщин. Я решил пойти на дипломатические переговоры… Договорились не трогать друг друга. Наша бескровная дипломатическая победа является блестящим маневром… Оказывается, здесь надо быть не только хорошо грамотным в военном и политическом отношении, но и применять «дипломатию». Бойцы смеются, что придется писать 3-й том дипломатии» (напередодні війни було написано тільки два томи. — Авт.). Аналогічний договір уклали «народні месники» Григорія Балицького. Під час переговорів з повстанцями під командуванням Карпенка в листі до нього вони писали: «Шановний Карпенку! Одержавши Вашого листа, повідомляємо Вас і Ваших друзів у тім, що ми загін Червоних Українських партизан: наше головне завдання, як нам відомо, і Ваше, вести боротьбу з німецькими загарбниками. А тому зрозумійте Ви, що ми не ведемо боротьби проти Вас і мирного населення, а навпаки разом з Вами воліємо знищувати спільного ворога — німця». Після підписання договору партизани Балицького безперешкодно пройшли необхідною їм територією. Утім, партизанські ватажки не завжди притримувалися визначеної тактики. Невдоволення з цього приводу висловлював в своєму звіті секретар Рівненського підпільного обкому Василь Бегма: «Отдельные командиры партизанских отрядов стали на путь переговоров с полевыми командирами УПА и даже заключали с ними договоры о нейтралитете». Балицький у своєму щоденнику за 1 серпня 1943 року з цього приводу зробив ще більш гнівний запис: «Вечером приехал полковник Медведев со своей свитой. Поставил мне несколько вопросов, обвиняя меня в том, что я беспощадно бью националистическую сволочь. Я ему ответил, дипломатически: «Пошел ты к х-м, ты можешь вести дипломатические переговоры с этой сволочью, но я буду вести разъяснительную работу из автоматов и пулеметов». І це незважаючи на те, що його з’єднання також підписувало мирні домовленості. З наближенням до регіону Радянської армії дипломатія партизан змінилася, вони відмовилися від підписання будь-яких домовленостей і розпочали активні воєнні дії проти УПА, чим, власне, і підштовхнули упівців до пошуку союзника в особі німецького Вермахту. Неабияку роль у цьому відіграв і той факт, що радянська влада засуджувала й не сприймала дії українських націоналістів, спрямовані на відновлення української державності. …Як бачимо, у той час договори про неведення військових дій з УПА укладали не тільки німці, а й радянські партизани. Причому кожен із партизанських загонів чи німецьких військових гарнізонів переслідував власні цілі — у конкретний момент і в окремо взятому регіоні. Тому говорити в такій ситуації про співпрацю УПА з Вермахтом одночасно на всій території Західної України, на нашу думку, є абсурдним і некоректним. Мову можна вести про підписання локальних домовленостей, при цьому не варто забувати, що аналогічні угоди укладалися між українськими повстанцями й радянськими партизанами. Володимир Гінда, історик

Народний оглядач


100%, 31 голос

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
26

stepan

stepan

Герой України Роман Шухевич і совкова пропаганда що його оточує

Текст статті викладено російською мовою для того щоб зрозуміли ті хто отримав найбільший переляк від совкової людиноненависницької пропаганди.

Сотрудник СБУ:  Мы ездили в Израиль увидеть досье против Шухевича – а его просто не существует

Владимир Вятрович сотрудник Института национальной памяти, советник главы СБУ, исследователь истории Украинской повстанческой армии и биографии главнокомандующего УПА, Героя Украины Романа Шухевича ответил на вопросы УНИАН.

И СМЕШНО, И СТРАШНО, КОГДА ВИЦЕ-ПРЕМЬЕР ПО ГУМАНИТАРНЫМ ВОПРОСАМ РАСПРОСТРАНЯЕТ ДЕЗИНФОРМАЦИЮ Когда в прошлом году отмечалось столетие со дня рождения Романа Шухевича, гуманитарный вице-премьер правительства Януковича Дмитрий Табачник заявил, что он к такому празднованию относится с отвращением. Процитирую почти дословно: “Это каким же надо быть специальным капитаном, чтобы его привозили к Гитлеру и он получал из его рук орден...” Меня удивляет как историка, что мой коллега, доктор исторических наук, оперирует баснями о том, что Шухевич был награжден железным крестом. Есть опубликованные списки всех награжденных железным крестом: можно зайти в Интернет и посмотреть, что среди награжденных нет Шухевича. Сопутствующей этой является басня о том, что якобы крест вручал ему Гитлер. Это и смешно, и страшно слушать, когда государственный чиновник такого уровня, как вице-премьер по гуманитарным вопросам, позволяет себе распространять такую дезинформацию. За такие вещи он как чиновник должен был бы отвечать, а как историк – считаться совершенно скомпрометированным. Потому что ни одного исторического основания для этого утверждения нет.  Столетний юбилей нужно было отмечать. Шухевич – одна из ключевых фигур двадцатого века. В других странах таких героев было сотни, и именно они являются ориентирами для нации. Украинцы имеют право называть героями тех, кто воевал за свободу своей страны. Романа Шухевича упрекают: у него, мол, на руках кровь, но главное задание военного – воевать... В 40-50-ые годы ХХ века поставить на повестку дня вопрос о создании Украинского государства можно было только путем вооруженной борьбы. Никто не собирался слушать украинцев в парламентах и предоставлять им права, единственным способом привлечь к себе внимание было вооруженное восстание. Можно сказать что, выбирая между двумя режимами – советским и немецким, Шухевич избрал тот, который обещал независимость Украине? Роман Шухевич сотрудничал с немцами, я имею в виду именно создание легиона «Нахтигаль» зимой в 1941 году, а также в 1942 году, когда после расформирования «Нахтигаля» был создан батальон «Шуцманшафт 201». Украинское освободительное движение, которое ставило себе целью создание независимого Украинского государства, имело право выбирать союзников. Тем союзником была избрана Германия. Почему? Потому что это была единственная сила, которая претендовала на пересмотр геополитических условий, которые существовали в Европе на то время. Это было четко антисоветское движение, а на тот момент Украина была оккупирована советской властью. Однако после 30 июня 1941 года, когда немцы не приняли Акт возобновления независимости Украины и создание правительства Стецко, когда начались репрессии против руководства Организации украинских националистов, то ОУН переходит на антинемецкие рельсы. С началом 1943 года Роман Шухевич становится в ряды УПА и с оружием в руках борется против немцев. Вы как исследователь пытаетесь избегать каких-то страниц биографии Шухевича, которые в нашем сознании считаются грехом. Даже если Шухевич и сотрудничал с Абвером с 1939 года, как пишут в России, то что здесь крамольного? Руководство СССР тогда активно сотрудничало с Вермахтом, так почему Шухевич не мог сотрудничать с Абвером? Шухевич имел право как личность сотрудничать с разведкой. Нам важно не избегать этого момента, а оценивать цель, которую он ставил перед собой. Цель была единственная – создание вооруженной части, которая может впоследствии стать ядром украинской армии. Очень многие старшины «Нахтигаля» потом стали командирами УПА. И почему Франция и Британия имели право на протяжении 1938–1939 годов сотрудничать с Германией, почему Советский Союз имел право сотрудничать с Германией на протяжении 1939–1941 года? И почему украинцы по определению не имели права сотрудничать с немцами? Отмечу, что речь идет о периоде, когда немцы еще не успели показать своего звериного лица и воспринимались как освободители от советской власти. Когда Шухевич понял это, а также то, что немцы не выполнили договоренностей, он начал воевать с ними. ОУН–УПА — это та сила, которая отважилась бросить вызов обоим тоталитаризмам: и немецкому, и советскому. Даже Черчилль пошел на компромисс с одним злом, чтобы побороть второе. И уже 1946 году он понял, что они, уничтожив одного монстра, утвердили другого. Почему Шухевич, осознав, что немцы обманули его и что верхушка ОУН арестована, сразу не повернул оружие против немцев? Давайте говорить о реальных вещах. Роман Шухевич вел за собой семьсот воинов, а Вермахт имел на то время близко полумиллиона. Повернуть в 1941 году оружие откровенно против Вермахта и сказать: теперь мы как военные формирования «Роланд» и «Нахтигаль» воюем против Вермахта, – значило быть уничтоженным на месте. Они подали петицию командованию Вермахта о том, что бойцы прекращают выполнять приказы. Германия же не захотела, чтобы украинцы начали играть роль независимого политического фактора, после этого ребят из «Нахтигаля» отправили в лагеря переподготовки, где они фактически находились в статусе пленных, которых в каждый момент могли расстрелять. До конца 1942 года воины имели подписанный контракт, который обязывал их оставаться в рядах батальону «Шуцманшафт». Когда контракт закончился, эти люди заявили: мы больше с вами служить не будем. Многим из них это стоило жизни. Шухевича тогда повезли во Львов, и он, понимая, что его ожидает, сбежал из-под стражи. После этого Шухевич во время оккупации Украины Германией (в 1943–1944 годах) возглавлял УПА, главным фронтом которой была вооруженная борьба против немцев. Есть тысячи документов, которые это подтверждают. Когда мы начинаем говорить с российской стороной об этом языком документов, то дискуссии прекращаются. Все, что говорит российская сторона и пророссийские силы в Украине, опирается лишь на стереотипы советской эпохи. Утверждают, что после 1942 года, Шухевич воевал против белорусских партизан и поляков. Батальон «Шуцманшафт», где были бывшие представители «Нахтигаля», в том числе Роман Шухевич, прекратил свою деятельность в конце 1942 года. После этого большинство ребят влились в Украинскую повстанческую армию. А вот были ли советские партизаны в 1942 году в Беларуси? Василий Быков пишет, что были... Василий Быков – писатель. Посмотрите документы. Документы говорят, что то были специальные диверсионные группы, созданные под руководством НКВД, которые засылались в немецкий тыл для проведения антифашистских действий. Называть их партизанами тяжело, потому что партизаны – это сопротивление, организованное местным населением. МЫ ЕЗДИЛИ В ИЗРАИЛЬ УВИДЕТЬ “ДОСЬЕ” ПРОТИВ ШУХЕВИЧА, А ЕГО ПРОСТО НЕ СУЩЕСТВУЕТ В этом году во время визита в Израиль нашего Президента сотрудник мемориального комплекса Яд-Вашем сказал, что Шухевич уничтожал евреев. Потом, после правительственной поездки в Израиль, появилось опровержение – что якобы в архивах Израиля ничего компрометирующего нет. Не могли ли западные сторонники демократии ради поддержки Ющенко попросить Израиль не обнародовать настоящие документы относительно Шухевича? Нет... Скорее можно допустить, что на кое-кого в Израиле, в частности на сотрудника мемориального комплекса Яд-Вашем Йосифа Лапида, повлияли российские представители, сторонники гипотезы о «бандах УПА», и в результате всплыло “досье на Шухевича”, которое вроде бы содержит документы, которые доказывают его участие в антиеврейских акциях (о наличии такого “досье” сотрудник мемориала заявил Президенту Украины во время его визита в Израиль. – Авт.). Мы, то есть правительственная делегация приезжали специально в Израиль ознакомиться с этим “досье” и встретиться с человеком, который имел смелость сказать Президенту Ющенко о “документах”. Однако Йосиф Лапид, к сожалению, не явился не встречу. Я хотел пообщаться с ним, мне было крайне интересно посмотреть документы... Почему это не было сделано? Ни документов, ни господина Лапида... В Израиле почему-то доминируют абсолютно советские стереотипы. Нам передали два советских документа КГБ, но мы предоставили четкие материалы – инструкции, как создавались такие “документы”. А создавались они уже через десятки лет после самих событий... Написана ли исторически выверенная биография Шухевича? Нет... Не создано научной базы для исследования истории Украины двадцатого века. У нас нет единой концепции новейшей истории Украины. Вместо этого есть эклектика между советской концепцией и новыми национальными веяниями. До последних лет политическую власть в Украине представляли воспитанники советского режима, они и формировали запрос на историографию эклектического характера. Эта ситуация частично изменилась с приходом Ющенко: некоторые изменения происходят, но очень медленно. Историческая наука сейчас также во многом представлена людьми, которые писали оды Сталину и формировали советскую историческую память. И сейчас им очень тяжело признать: то, что они писали на протяжении всей жизни, – ничего не стоит. РОССИЯ БОИТСЯ ПРОИГРАТЬ ИНФОРМАЦИОННУЮ ВОЙНУ, ПОТОМУ ЧТО СРАЗУ СТАНЕТ ПОНЯТНОЙ ЕЕ РОЛЬ В ИСТОРИИ УКРАИНЫ Почему российский Интернет завален рассказами о том, что Шухевич устраивал погромы, и нет аналогичных страниц с альтернативной информацией? Историческая память – это арена информационной войны. А эта война – одна из основ российской политики. Она заключается в том, что Украина не имеет права на независимый взгляд на свою историю. Россия ведет против нас информационную войну потому, что в случае поражения будет понятна роль России в нашей истории. Будет понятно, что Россия несла в Украину колониализм. И это очень ослабит возможности влияния России на нашу современную политику. Можете ли как историк ответственно сказать: Шухевич не совершал еврейских погромов? Да. Так же Вы можете сказать, что Шухевич не убивал мирное население, белорусов и поляков? Очень интересный вопрос относительно мирного населения в партизанской войне... Если говорить о регулярной войне, непартизанской, то боец от бойца отличается униформой. Считать ли мирным населением поляков или белорусов, которые днем работают как обычные крестьяне, а вечером вооружаются и нападают на село, независимо, кто это – поляки или украинцы? С автоматом — он воин, с сапой – мирное население. Когда его в стычке убивают, то он мирное или немирное население? История борьбы УПА против немцев может стать мощным антитезисом сегодняшнему лозунгу “о реабилитации гитлеровских “пособников”. О борьбе УПА против немцев есть пять или шесть томов сборников материалов, изданных в Украине. Первые командиры УПА, которые их создавали, погибли в боях против немцев. Есть четырехтомное издание Косика, профессора Сорбонны, который работал в немецких архивах, опубликовал четыре тома документов, которые говорят о том, как УПА воевала против немцев. Есть отчеты советских историков, изданные у нас, где написано: “Однозначно установлено, что националисты бьют немцев”. Это же есть и в научных работах советских историографов. Шухевичу приписывают фразу: «Те, кто безоговорочно приняли советскую власть, должны быть уничтожены». Покажите источник... Бандере приписывают слова: «Наша власть должна быть страшной». И замалчивают продолжение этой же фразы: “Власть должна быть страшной по отношению к нашим врагам» и так далее... Есть еще “знаменитый” тезис, что УПА осуждена Нюрнбергским процессом... Возьмите любое издание материалов Нюрнбергского процесса, и если вы найдете там аббревиатуру УПА, то я лично подарю вам приз. Еще россияне утверждают, что УПА после 1942 года – это “проект Абвера”... Ну это просто абсурд! “Проект Абвера”, придуманный для борьбы с Вермахтом? А почему же немцы сами писали о себе, что они борются против УПА? Города Мизоч, Высоцке и Колки были освобождены от немцев, там создавались повстанческие республики. Не советую глотать то, что готовит советская пропаганда. Мне кажется, что мы слабее в этой информационной войне, потому что у нас Шухевичем занимается один историк, да еще и связанный с СБУ... Ну, во-первых, не один историк. А во-вторых, я работаю в СБУ с 9 января этого года, а тематикой УПА занимаюсь свыше десяти лет. Есть закон Украины о национальной безопасности, согласно с которым распространение заведомо неправдивой информации, которая дестабилизирует ситуацию в Украине, является одной из угроз национальной безопасности. А что делается сейчас? На дезинформации об УПА расшатывается ситуация в Украине. Специально нагнетается противостояние, которое базируется на лжи. Кроме того, я пошел в СБУ, потому что архив этой службы является наибольшим хранилищем материалов об ОУН–УПА. И эти материалы должны “работать”, настоящими документами мы должны опровергнуть все стереотипы относительно ОУН–УПА.

Разговаривала Маша Мищенко

http://www.unian.net/rus/news/242921-sotrudnik-sbu-myi-ezdili-v-izrail-uvidet-dose-protiv-shuhevicha-a-ego-prosto-ne-suschestvuet.html 


82%, 31 голос

13%, 5 голосів

5%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
16

helsan

helsan

Мясные ряды Верховной Рады. Часть 1

  • 27.02.12, 07:38

Тема продажности и предательства в высших эшелонах украинской власти снова вышла на первые полосы масс-медиа Украины. Причиной тому послужили исследования Романа Забзалюка, который на два месяца погрузился в бесформенную массу парламентских Иуд, и успешно вынырнул, прихватив на поверхность массу интересных записей.

По горячим следам виновник торжества давал интервью каналу INTV, точнее, отвечал на вопросы читателей и зрителей. Несколько раз к нему обратились со следующей просьбой: назвать продажных депутатов поименно, рассказать про их жизненный путь, адреса, явки и пароли… видимо, в целях праздного любопытства.

Роман Емельянович морщился, говоря, что ему опротивели гнусные рожи Иуд, и вспоминать о них нет никакого желания. Мерзко и гадко. Тяжело не согласиться с уважаемым человеком, и всё же – народ хочет знать своих «героев» в лицо. Стоит уважить Забзалюка, и без того получившего моральную травму от общения с Рыбаковым со товарищи, и сделать эту работу за него. Что же, немного испачкаемся, не впервой.

Несколько слов предыстории. В марте 2010 года состоялось голосование за отставку Ю. Тимошенко с поста премьер-министра и выдвижение Н. Азарова сидельцем на той же пороховой бочке. Во время этого голосования 19 депутатов из числа «оранжевых» проголосовали вопреки воле партийного руководства, были изгнаны из фракций и сплотились в новосозданной группе «Реформы ради будущего». Они и составили костяк тушек, к которому смотрящим прикрепили Рыбакова и усилили 3-мя выходцами из ПР.

Уже в первые дни существования этого малоуважаемого коллектива по парламенту и СМИ прошли вести о суммах, которые платятся продажным депутатам. И только сейчас, спустя 2 года, общество получило непосредственные доказательства. Только сребреники нынче возятся в микроавтобусах мешками, формат такой, прогрессивный. Итак, приступаем….

Тушки от НУНС

Бут Юрий Анатольевич. Уроженец Черниговской области, 1967 года рождения. В Верховный совет вошёл от НС, фигурируя в списках как доцент, подвизавшийся преподавать гражданско-правовые отношения в «Поплавке» (Институт культуры и искусства, руководимый певучим ужасом отечественной квазиэстрады Поплавским). Надо отметить, что Бут умудрился отодвинуть в списках Степана Хмару, Николая Жулинского… вот какая неординарная личность!

Как выясняется, гражданин Бут совсем недавно перебрался к нам из РФ. Гражданином Украины он стал лишь в 2002 году, а паспорт получил практически перед самыми выборами. До того, как попасть в списки НС в качестве «общественного деятеля», Юрий Анатольевич успел тесно поработать с администрацией Путина – директором Центра международных проектов при президенте России. Нужно ли объяснять, чем занимается это учреждение?

Какое же образование у человека со столь значительными связями? Хитрое образование, непростое: Бут окончил Военный университет Министерства обороны Российской Федерации. С золотой медалью, не просто так…

И вот какое удивительное совпадение: тот же университет закончил другой Бут, по совпадению оказавшийся Анатольевичем. Это всемирно известный торговец оружием Бут Виктор Анатольевич. Его долго разыскивало ФБР и таки арестовало. Теперь продавца смерти ждёт американский суд… это вам не Украина.

Чего только не бывает. В связи с этим хотелось бы вспомнить нынешнего Министра обороны Саламатина: он практически одногодка Бута, так же совсем недавно стал гражданином Украины, имеет непосредственное отношение к оружию. Интересно, как высшая власть стала насыщаться подобными чиновниками-неофитами. Невольно задумываешься…

Довгий Станислав Алексеевич. Уважаемый человек: доктор наук, как Михаил Чечетов, член-корреспондент НАНУ, подобно Азарову. Родился в Кировоградской области, 1954 год. Известный кучмист, утверждают, что друг семьи Леонида Даниловича. Член «За ЕдУ», директор НВО «Топаз-Информ», занимающегося сборкой из оригинальных деталей разнообразной аппаратуры.

Будучи гендиректором Укртелекома, отличился показательным «опусканием» компании «Голден телеком» в 2002 году. Маски-шоу, погромы, всё, как положено…. Украина это вам не Россия, Кучмой клянусь.

Является паровозом, тащащим в политику своего младшего брата Тараса и сына – несравненного Олесика Довгого. Ради сохранения спокойствия последнего готов продать в рабство всех избирателей вкупе и поштучно.

Уже в 2007 году, вместе с 6-ми коллегами по НУНС несколько недель блокировали формирование коалиции с БЮТ. Характер проявляли, или первый транш отрабатывали – сие остается загадкой.

Жвания Давид Важаевич. Очень, очень зажиточный человек. Характер весёлый и непостоянный. Родился в солнечном Тбилиси, 44 года тому назад. Когда Гамсахурдия усмирял непокорных кавказцев, Давид Важаевич благоразумно утек в Европу, где ненароком обзавелся кипрским гражданством. Заодно, как говаривал депутат Москаль«автоматом», Жвания имел и грузинское гражданство. Загадочная история, так до сих пор никто не сосчитал, сколько гражданств у него в действительности.

Березовский до сих пор утверждает, что именно Жвания, вместе с Виктором Андреевичем выпросили у него денежку на организационные потребности революции в 2004 году. Впрочем, тот же Березовский говорил в интервью Гордону, что с противной стороны (Янукович и теплая компашка) было потрачено более 4 миллиардов. Такой вот ассиметричный ответ.

Давид Важаевич – человек зажиточный. Вряд ли его могли привлечь несчастные полмиллиона долларов. Злые языки говорят, что первые «черные схемы» с поставок ТВЭЛов ЗАО “Бринкфорд” Жвания нажил около 200 миллионов долларов. И это только для разминки.

Увы, а может и к счастью, предательство только отсрочило приход проблем. Жвания всё рано не свой, не макеевский, поэтому его бизнес начал подвергаться налетам пацанов от власти. Будет ли это моралью… тяжело сказать.

Плющ Иван Степанович. Несгибаемый ветеран Верховной Рады со специфическим чувством юмора. Этого знатного депутата поставила нам Черниговская область, ещё в 1941 году. Сменил множество групп и фракций, начиная с КПУ, всегда оставаясь на плаву, что заставляет задуматься об истинной сущности этого человека.

Иван Степанович – духовный наставник Виктора Андреевича, двигавший его по служебной лестнице с незапамятных времён. С точки зрения истинного представителя племени «патриотов» его поступок вполне понятен: вслед за Виктором Андреевичем он двигается к политическому небытию.

Опять же животворящая денежка может поддержать немолодого человека в условиях нескончаемого мирового финансового кризиса, купно с кризисом власти. В его годах о душе бы подумать….

Поляченко Владимир Аврумович. Коллекционер государственных наград, кстати – Герой Украины (это к слову о статусе и значимости этого звания). Киевлянин, 1938 года рождения.

Друг и соратник другой популярной в народе тушки – Александра Омельченко. Вместе они продавливали такую структуру, как «Строительная Палата Украины». Зачем? – а чтобы добиться монопольного положения на рынке строительства в Киеве, который плотно занимает фирма Поляченко «Киевгорстрой» – самая крупная организация этого рода в Украине.

Ради такого счастья гражданин Поляченко, видимо, готов на любые поступки, что и подтверждается его тушкованием. Что может быть низменнее предательства, как и чем бы его не оправдывали.

Шемчук Виктор Викторович. Молодой человек, 1970 года рождения, г. Тернополь. Кузница патриотов поставило на рынок «тушек» такого себе молодого малопримечательного прокурора. Поработав в застенках родного Тернополя, Виктор Викторович подался в Крым, наводить там порядок и законность. Служба у него была опасна и трудна. Так, однажды его задержали коллеги-менты в компании известного криминального авторитета Айсберга при пикантных обстоятельствах – Шемчук, якобы, принимал участие в похоронах другого жулика Калины. Казалось бы поклёп, но после Кузьмина, наяривающего «Мурку» такая смычка не кажется чем-то невероятным.

Будучи в Крыму, да ещё и республиканским прокурором, как землицей не обзавестись? Гражданин Шемчук себя не обделил, и прихватил два участочка в Коктебеле (как дар от родственников) и один в Феодосии, причём в охранной историко-культурной зоне, там, где разрешение должен давать Кабмин АРК. Впрочем, прокурорам всегда было начхать на разные крючкотворные бумажонки. Местные утверждают, что на одной из вечеринок Виктор Викторович в порыве откровения заявил: «До назначения сюда я думал, что миллион долларов — это деньги! А теперь убедился — это говно!».

Радует прокурор славным лицемерием. В интервью как-то сказал: «…благодаря безнаказанности, которой сегодня наслаждаются коррупционеры, честные чиновники оказываются в среде, где если нет Bentley — ты "лох", и многие начинают задумываться...». Задумался и сам Шемчук, в результате чего таинственный фонд «Правопорядок и правосудие» дал ему покататься на Митцубиси-Паджеро, парочке Фольксвагенов и Тойот, несчитано Шкод, плюс служебный Ауди А-8… в общем фонтан автомобильного изобилия. В Киеве он катается по Днепру на роскошной гоночной лодке… которая тоже ему не принадлежит. Все записано на зиц-председателей из конторки «Украинский дух».

Славный путь стяжательства до Киева доведёт. Тут, в качестве продажной тушки, гражданин Шемчук, полагаю, заканчивает свою политическую карьеру. Почему про эту незначительную персону так много написано? Потому, что он эталонный представитель «новой» прокурорско-депутатской элиты.

Василенко Сергей Владимирович. Молодой человек, 1971 года, родом из Симферополя. Очень обижен на Яценюка, который злодейски взял, и сокрушил его надежды слиться в объятьях с ПР. Из интервью Главкому: «Я ще тоді сказав Яценюку: «Арсен, ти зробив велику помилку». От такого горя Василенко лёг под новую власть сам.

Подобно тушке Шемчуку он крымский. Правда, не правоохранитель, а чрезвычайник, спасатель в своём роде. Протащил его в Верховную Раду скандальный депутат Москаль, который по совместительству приходится Василенку тестем. С кем не бывает… эко родственничек попался.

Утверждают, что неплохой бакшиш Василенко поимел на страховом обществе «Добробут», которое присосалось к паспортной системе Украины в оные времена. Приходит гражданин за документом в ГИРФЛ, а там его гонят оплачивать не оговоренный законом платёж-страховку в «Добробут». Не оплатил? – не видать тебе документов.

В 2008 году СБУ обвиняла Василенко в препятствовании расследованию хищений на Укрзализныци. Когда служивые приехали с обыском к одному из фигурантов, то на двери офиса увидели табличку, что нынче тут принимает граждан депутат Василенко, и идите вы куда подальше. Даже двери не открыли. До этого случая Сергея Владимировича обвиняли в незаконном получении статуса участника боевых действий.

Куда подастся этот друг Жвании, после того, как его вышвырнут из ВР неизвестно. Хотелось, чтобы граждане запомнили это лицо… так, на всякий случай. Может попадется где-то…

Клименко Александр Иванович. Уроженец Донецка, вошел в ВР как представитель костенковской УНП. Ничем особенным не прославился – простой функционер, один из немногочисленных представителей «оранжевых» на Донеччине.

Местные изрядно веселились, наблюдая попытки Клименко стать «героем Майдана». Члены УНП обвиняли его в неспособности к политической деятельности, донетчане – в насильственной украинизации и тайном потакании злобным националистам, что вызывает сейчас лишь сарказм.

Клименко – коллекционер наград, так же, как и его коллега по тушкофракции Поляченко. По случаю им приобретены даже две медальки от московского патриархата (ордена Святого Владимира III и ІІ степени), не считая других регалий. Мнение местной прессы (не очень-то лояльной к нему): «Откровенно говоря, оппозиционным партиям в Донбассе мало что светило бы даже при самой активной и бескорыстной работе, однако сейчас и вовсе все выглядит крайне плачевно. … учитывая аспекты поведения этих партий и безликость их представителей на местах, результат этот Партию регионов может разве что насмешить. Впрочем, не только Партию регионов...».

Вот такая непримечательная тушка.

Омельченко Александр Александрович. Бывший городской голова Киева, сам родом с Винничины, 1938 года рождения. Его конёк – киевское строительство. На нём Омельченко начал свою карьеру и шёл по жизни в тесной связке с депутатом Поляченко, составив последнему компанию по предательству избирателей.

Яркая персона, которая до последнего времени не успела забрызгаться политической грязью. Землишка – это да, а вот политику Александр Александрович обходил третьей дорогой.

Что подвигло его замарать своё имя таким позорным поступком? Возможно, имущественные проделки держат Омельчеенко за горло. Или дружба с главзастройщиком Поляченко связывает настолько крепко, что заставляет забыть про совесть. Верно сказал бывший «тушковец» Черновол: «отмыться от этого до конца жизни будет трудно». Эх, Александр Александрович, а вам-то уже за 70. Как отмываться? Или уже всё равно…

Палиця Игорь Петрович. Юный политик, 1972 года, родом с Волыни. Несмотря на младые лета, юноша – вундеркинд, с 2003 года возглавляет ВАТ «Укрнафта». Так же контролирует компанию «Нафтохімік Прикарпаття», что и неудивительно: чего охраняем, того и воруем.

Игорь Петрович – любитель футбола, вице-президент ФК «Волынь». В Верховной Раде считается доверенной особой Коломойского, с которым якобы связан через туристический комплекс Буковель.

Интересный факт: среди компаний-посредников, присосавшихся к государственной нефти, что добывается под чутким руководством Игоря Петровича, нашелся ещё один Палиця, только Петр Яковлевич. Он один из соучередителей «Мавекса», вместе с тремя примечательными персонами. Не откажу себе в удовольствии, перечислю соратников Палицы: Уриел Цви Лейбер, Мордехай Корф и Киперман Юрий. Все вместе они повязаны с нефтяным бизнесом «Привата», контролируемого тем же Коломойским.

Ради сохранения нефтяной жилы Игорь Петрович предал своих избирателей. А ему ещё жить да работать….

Слободян Александр Вячеславович. Родился в Тернополе, в 1956 году. Уже в 2008 году его состояние по оценке «Фокуса» приближалось к четверти миллиарда. Гражданин Слободян является одним из собственников ЗАО «Оболонь» – крупнейшей пивоварни Украины. По традиции миллиардеров содержит футбольный клуб «Оболонь».

Сомнительно, чтобы с такими достатками Слободян польстился на полмиллиона долларов. Это прикормка для разных прокуроров и прочих чиновников. Понятно, что Александр Вячеславович защищает свой бизнес. И делает это, продавая доверие граждан режиму.

Позор? Наверняка да, но у большого капитала свои представления о морали….

На этом список тушек от НУНС заканчивается. Во второй, заключительной части, будут приведены жития и славные деяния тушек из БЮТ. А пока, завершая первый раздел, хотелось бы подумать о целесообразности пребывания крупных предпринимателей в украинском парламенте. И сколько уже слюны излито ораторами по этому поводу, ан нет! Опять прыжок на грабли, снова капитал ради прибыли и спокойствия предаёт и продаёт граждан. Суть проблемы не в том, что он плохой. Просто таков его способ действия. Отсюда родились тушки Слободян и Жвания. Стоит ли совмещать несовместимое: борьбу за права граждан и преумножение собственного капитала? Вопрос риторический…

Юра Химик

http://voronz.in.ua/note/24-2-12-1003
11

helsan

helsan

Дворіччя здорового глузду та соціальної антиутопії

  • 27.02.12, 07:16

  

«Хто розумно дивиться на світ, на того й світ дивиться розумно» Г.В.Ф. Гегель, німецький філософ Х1Х ст.

 Не треба багато думати та жалітися.

УСЕ, що відбулося – вже давно відбилося у світовому досвіді та добре задокументоване.

Тільки відкривай джерела інформації та читай як підручник для студентів перших курсів чи навіть для старшокласників.

У мене таке враження, що я пишу для тих, хто забув відкрити підручник середньої та вищої школи, де все викладено як слід.

Але справа у тому, що найбільш розумні МОВЧКИ не вчаться і не говорять – а щосили роблять гроші, гроші та гроші. Заповнюючи нішу, спорожнілу з радянського минулого.

Але, якщо нищення системи приватного підприємництва було дурістю та злочином (на це пішло майже все ХХ сторіччя ), так і зосередження ЛИШЕ на зароблянні грошей як таких – ТЕЖ однобічність, гранична теж з дурістю.

На що витрачається кінець ХХ та початок ХХ1 сторіччя.

Капіталізм містить у собі механізм економічного perpetuummobile, тобто вічного двигуна.

 Але не має ЖОДНОГО механізму самозбереження від зовнішніх впливів диких племен, або, як казав Тойнбі, «світового пролетаріату». Тому Ленін дуже влучно щось казав про куплену на Заході мотузку, на якому капіталістичних західників і повісять…

Саме тому усі ганять шановного Віктора Федоровича: він і такий і сякий…

Ми єдині, хто його похвалить і зробимо це краще Єфремова та Ганни Герман (агов, регіонали – де мої гроші!?).

Отже – згадаймо Олександра Пушкіна, який першим співчував цензорові – бо ніхто не читав стільки нудних нездар, як означений бідний цензор…

У нас таке саме ж м’яке серце, як і у шановного Олександра Сергійовича.

Віктор Федорович нагадав нашим націонал-патріотам прописні істини, якими ці патріоти завжди нехтують у повсякденному житті – не тільки політичному.

Він весь час відіграє роль «санітара лісу», бо поглинає та перетравлює у собі усіляку людську покидь. Ми б ніколи не здогадалися – хто такий, наприклад, Володимир Олійник, тушка попередніх скликань (він теж був у БЮТі – чи хто про це пам’ятає?).

Але тема тушок стала надто популярною, усі, кому не ліньки, друкують списки з фото цих…  пахучих створінь. Саме тому, ми, які започаткували цю тему – трохи призупиняємо таку тему та нагадуємо про тих, хто став тушкою так давно, що ті втратили навіть імідж зрадника. Ми вже забули, що Олександр Лавринович, який їздить на краденому автомобілі, був колись другою людиною у Народному Русі.

Ми вже забули, що Віктор Ющенко НІКОЛИ не бив себе у груди, що він і є найщиріший опозиціонер при Кучмі. Фактично, це саме опозиція ПРИМУСИЛА його вдягатися у опозиційні одежі, і так інтенсивно, що той здався під тиском тієї ж Юлії Тимошенко…

Адже усі політичні злочини, що відбуваються на відкритій політичній арені, НІКОЛИ по справжньому таємничими НЕ бувають. Треба добре мружити очі, щоб нічого не бачити, не чути, не розуміти…

Чи може нагадати, як В’ячеслав Кириленко за часів настійливо хотів позбавити народних депутатів парламентської недоторканності.

Тепер не хоче?

Але ми весь час писали, що з античних часів розуміли: є такі посади та політичні ролі, які передбачають саме персональну недоторканність. Бо ця недоторканність є умовою їх адекватної діяльності. Народних трибунів у Стародавньому Римі не чіпали. Коли вбили Тіберія та Гая Гракхів, теж народних трибунів – Рим став скочуватися до диктатури Сулли а потім Цезаря.

У Стародавніх Афінах це теж добре розуміли.

Правила демократії, як і статут для саперів «писаний кров’ю» поколінь.

Але наші націонал-патріоти (тобто – націонал-дурні) не хотіли нічого знати про якісь фундаментальні речі, про які забувати не можна з ризику втратити не лише майно, але й життя. Але шалене «заробляння грошей», зведене у абсолют, робить таких «діячів» необачними.

Віктор Федорович є покаранням за таку елементарну необачність зарозумілих скоробагатьків.

Спасибі йому за це!

Але, якщо українське суспільство потрапило у таку «експериментальну» ситуацію – не треба втрачати голову – а робити висновки з наслідків такого «експерименту» соціальної антиутопії.

Адже елементарне: якщо судова та законодавча гілки влади зливаються у ГАЛУХ суцільної виконавчої гілки влади – утворюється якась суцільна «чорна діра» влади тоталітарної.

З якої вже нормального демократичного виходу немає. Це – не я говорю, це висновки з «підручника», тут елементарні речі.

Отже – ми маємо не парламент, а залишки парламентського ладу. Треба чітко розуміти: там не закони приймають, а лише використовують відкриту трибуну, яка ще залишилася. Бажання регіоналів зробити парламентські засідання закритими – логічний крок до перетворення України у у повну диктатуру.

Тому колись важливі речі стрімко перетворюються у дрібниці.

Відставка уряду Азарова? А що це таке?

Призначення Петра Порошенка? Щоб мати такого собі Леоніда Красіна чи Сокольнікова, які своїми розумними обличчями прикривали дикунство більшовицької диктатури? Навіщо їм Ступка? Щоб грати роль Анатолія Луначарського? Все вже було, було, було…

Отже – якщо зараз ми будемо і далі жити думками та настроями у минулому – то стикнемося з ЖАХЛИВИМИ речами, бо цей режим страшний не сьогоднішнім днем, а наступним. Адже від вільної прогулянки по Зимовому палаці до ровів з розстріляними селянами та чекістами ще треба було дожити.

 Але в науці є таке поняття як «внутрішня логіка розвитку предмету». Яка відтворюється  багаторазово у різних місцях та у різні часи.

Режим Януковича НЕ може програти вибори – бо неодмінно доведеться переїджати з Межигір’я у Качанівку чи ще куди гірше…

І така дилема буде залежати від якогось жалюгідного виборчого бюлетеня?

Фаріон закликала «розстріляти Януковича бюлетенем». Романтик…

Це все одно, як писав Маяковський про «побудований у боях соціалізм». Хто будував щось у боях?

Гітлер. Той мріяв будувати у себе та кидати бомби на інших. Довелося лізти у Бункер ще з 1940 року…

А Фаріон будуть розстрілювати НЕ бюлетенем, нехай буде певна.

 Отже – вибори – НЕ вибори, а лише засіб, привід, підняти мільйони людей проти режиму.

У цьому «чорному ящику» диктатури буде відбуватися будь-що – але зовсім не за логікою нормальної європейської країни.

У закритому суспільстві влада нищить саму можливість опору собі. І гине через внутрішній розпад (по науковому – через ентропію).

 Виживають найпростіші організми, найпримітивніша культура та психологія. (Богданов).

Режим виживає лише нищенням власної суспільної матриці – цілої країни.

 За що ж ми повинні бути вдячні Януковичу?

За те, що він є щепленням від такого режиму, а не самим режимом.

Бо порушив елементарні правила, яких дотримуються диктатори: спочатку нищити опозицію, потім уже гнобити населення.

Він повинен замилювати очі навколишнім сусідам.

 Але він запізнився історично та має для відтворення найгірший людський матеріал.

І сам є найгіршим таким матеріалом. Та ще мусить поспішати…

 Його образом іміджем є не бібліотека, не комп’ютер і не архів – а вертоліт та золотий унітаз. (І справді – навіщо прив’язалися до того унітазу – це б горе та останнє!?

 Мені особисто нецікаво – чи є у нього цей виріб сантехніки чи ні.

Цікаво інше:

-  чи вистачить у диктатора сил, щоб охопити діями державних та «приватних» силовиків – щоб творити «політику спаленої землі» під ногами потенційної опозиції?

Чи вистачить у суспільства сил перешкодити проводити таку політику спаленої землі?

Чи вистачить здібностей та сил у опозиції навести лад протестним настроям українського суспільства?

 Адже опозиція, рух опору, керівники опору не так здіймають протест, як організовують те, що є в суспільстві. Опозиція НЕ може більше того, на що наважується суспільство.

Але сьогодні протестні настрої ВИЩІ, ніж здатність опозиції цим скористатися.

Віктор Федорович дбайливо об’єднав Схід і Захід, помирив тих, хто раніше знати нічого не хотів одне про одного.

Отже – випробувальний стенд спрацьовує у зворотному напрямку від того, що хоче диктатура. Бо надто слабка на рівні генокоду.

Нам тільки треба пам’ятати, що важать зараз НЕ електоральні характеристики – а міра НЕНАВИСТІ до тих, хто хоче здеградувати Україну до рівня піратського табору людського непотребу.

Наостанок:

ми нагадаємо, що практикуючі підприємці НЕ повинні йти у депутати та приймати участь у протестах. Бо з рушниці дуже добре поцілити у велике вим’я. Нам потрібні бойові корови, яких вивели на наявність не вим’я, а рогів.

Тобто перейняти досвід творців Ізраїлю: кращі воїни були з Росії та СРСР. Але фінансування йшло від західних євреїв, які безпосередньої участі у боях за незалежність не приймали…

svetiteni

С. Овчаренко
7

helsan

helsan

Щоб не перекривав дорогу. Президенту зробили офіс у Межигір'ї

  • 27.02.12, 06:42
На території резиденції президента Віктора Януковича в Нових Петрівцях облаштовано офісне приміщення для офіційних зустрічей.

Про це повідомляє в неділю ввечері прес-служба президента.

Фото прес-служби президента

Зазначається, що рішення про облаштування офісного приміщення безпосередньо біля місця проживання президента прийнято у зв’язку з його потребою оперативно працювати будь-коли, в тому числі у робочий, позаробочий час, вихідні та святкові дні тощо.

"Йдеться також про уникнення складностей, які виникають на дорогах Києва через рух кортежу, особливо в "час пік", - додає прес-служба.

Ці офісні приміщення для роботи президента були обладнані нещодавно. Досі Янукович користувався для цих цілей кабінетом та вітальнею у своєму будинку, "що, на жаль, не відповідали належному рівню організації роботи та вимогам протоколу".

 

Для оренди цих офісних приміщень Управління адміністративними будинками ДУСу уклало договір згідно з вимогами законодавства, строком до 2020 року з можливістю щорічної пролонгації.

Згідно з договором, орендатор надає повністю облаштовані для роботи офісні кімнати. ДУС зі свого боку забезпечив орендовані приміщення спецзв’язком та канцелярськими товарами.

Орендна угода передбачає, що президент використовує для своїх робочих зустрічей та нарад три кімнати загальною площею 128,8 квадратних метрів: кабінет, приймальню з робочим місцем для помічника та кімнату для зустрічей.
7

viktor67

viktor67

Как Римма залезла на кран, чтобы остановить незаконную стройку

  • 27.02.12, 03:35

В чистом и спокойном на первый взгляд городе Северодонецке Луганской области сегодня кипят нешуточные страсти. 

Не так давно «ОстроВ» побывал на судебном заседании по делу, рассмотрение которого началось еще четыре года назад, но которое в итоге превратилось в «долгоиграющее»: подобно мячику в известной игре «пинг-понг», оно перебрасывается от одного суда к другому, от одного судьи - к следующему. 

Главный фигурант дела - известная в городе правозащитница и активистка Римма Белоцерковская, возглавляющая в Северодонецке известную общественную организацию «Правовий простір» .

Как оказалось, Белоцерковская обвиняется в «хулиганстве» и «нанесении легких телесных повреждений» одной местной предпринимательнице. Обвиняемая не соглашается с обвинением, которое проходит в обвинительном заключении, переданном на рассмотрение суда. Она утверждает, что закон - «не нарушала» , просто «пыталась бороться с системой коррупции и беззакония», которые сегодня царят в городе.

Магазин у дома

Уголовному делу, которое возбуждено в отношении Риммы Белоцерковской, уже четыре года. Возбуждено оно было 18 сентября 2007-го. Несмотря на это, заседание, на котором побывал корреспондент «ОстроВа», - первое по этому делу. Все предыдущие (а их было  уже немало ) , как утверждают работники Мельпомены, «не имеют никакого значения», поскольку, согласно закона, с отводом каждого судьи, новый судья начинает вести дело ... заново.

Итак, данное дело уже побывало в судопроизводстве у четырех судей. У двоих - был отвод, двое - сделали самоотвод. Пятым был назначен судья Юхимук, который провел первое заседание 12 сентября 2011 года.

«В самом центре Северодонецка строился огромный торговый центр прямо впритык к жилой застройке, который перекрывал свет жителям двух домов, - рассказывает Римма Белоцерковская. - Мало того, что строительство велось и в выходные дни, не давая покоя гражданам, так еще и до конца строительства оказалось, что земельки с придомовой территории этих домов маловато украли, а вернее, ее не хватало для такого грандиозного строительства. Дерзость застройщиков дошло до того, что строить начали просто с проезжей части дороги, по тротуару. Устанавливая автокран просто под троллейбусной линией электропередач, создавая опасность не только работникам, которые работают с автокраном на строительстве, но и для прохожих - они вынуждены были обходить весь этот беспорядок по середине проезжей части дороги и только потом садились в троллейбусы».

Так сегодня выглядит уже практически достроенный магазин, из-за которого Римму Белоцерковскую сейчас судят. По ее словам, ей удалось своими действиями добиться, чтобы застройщик отступил хотя бы положенные по нормам 11 метров от жилого дома 

Магазин еще не открыт, но уже построен

По словам Белоцерковской, терпение людей «лопнуло» к 18 сентября 2007 года, и они вышли на митинг. Стали вызывать положенных в этом случае представителей закона – из органов архитектурно-строительного контроля, инспекторов охраны труда, ГАИ, милицию.

«Единственные, кто прибыли к митингующим – сотрудники ГАИ. Они составили административный протокол на крановщика, зафиксировали местоположение крана, не соответствовавшее проектному. Однако, опасность они не устранили», - говорит активистка.

Далее она поясняет, что, имея высшее строительное образование ( и красный диплом), все опасные моменты той стройки она оценила с первого взгляда.

А дальше все происходило, словно в кино. На стройке на митингующих не реагировали, кран продолжал работать. Белоцерковская не нашла другого варианта остановить «беззаконие», чем забраться в кабину крана.

«Только после этого крановщик, столкнувшись с напором активистки, покинул рабочее место, а Римма Белоцерковская осталась в кабине, - рассказывает Игорь Запрудский. - Далее события стали накаляться все больше, обернувшись в результате, уголовным делом против Белоцерковской».

Через некоторое время к месту конфликта прибыл взволнованный застройщик, точнее застройщица Елена Землянская. Она также забралась на кран, после чего между двумя женщинами произошла потасовка.

В ходе конфликта Землянская брызнула Белоцерковской в лицо перцевым баллончиком «Шок», а Белоцерковская поцарапала обидчицу. Это общий сюжет случившегося инцидента, а детали предстоит выяснить суду.

В итоге, после поданного Землянской против Белоцерковской иска о нанесении легких телесных повреждений против последней было возбуждено уголовное дело. Теперь женщина ходит по судам, а дело, по ее же словам, как мячик в игре «пинг-понг», перебрасывается от одного суда к другому.

По мнению правозащитницы, в деле на всем протяжении времени преобладает «предвзятый подход со стороны судей». Поэтому, двоим судьям уже дан отвод , а двое - сделали самоотвод.

Новый виток старого дела

Ко встрече с судьей Юхимуком активистка готовилась не одна.  Дело в том, что она - предприниматель, занимается производством мебели, входит в Ассамблею малого и среднего бизнеса Украины. Потому, поясняют нам, у Белоцерковской много друзей, соратников и единомышленников среди предпринимателей.

«Римма всегда помогает своим коллегам, когда у тех проблемы, – говорит председатель Ассоциации малого и среднего бизнеса Игорь Запрудский. – Лучше  нее никто в законах не ориентируется».

В центре фото - Игорь Запрудский

В день очередного судебного заседания 13 сентября, чтобы поддержать активистку, в Северодонецк из разных городов Украины съехались ее коллеги из Ассамблеи. В том числе, из Краматорска, Запорожья, Луганска, Черкасс, Славуты, Хмельницкого.

Вот так и проходил суд: северодончане участвовали в заседании суда, а участники автопробега - скандировали под окнами суда.

С учетом того, что суд начал рассматривать документы дела заново, ничего принципиально нового не прозвучало. Не дошло даже до опроса свидетелей – на это просто не хватило времени (заседание шло с 10 утра и до перерыва).

Римма Белоцерковская готовится к заседанию

Однако, Белоцерковская и ее сторонники уверены – на «справедливое отношение со стороны судьи» - рассчитывать снова не приходится.

«Я заявляю, что в документах дела намеренно делается путаница с названием предприятия- Белоцерковская. - В свидетелях со стороны обвинения проходят люди, якобы рабочие из бригады. Мы просим приобщить к материалам дела официальную информацию о бригаде, о ее работниках, но эти просьбы игнорируются».

По мнению обвиняемой, весьма вероятно, что рабочие из бригады не были оформлены официально, а если так, то налицо нарушение закона со стороны потерпевшей Землянской.

Узнать мнение стороны закона в этом случае, увы, не представилось возможным. Мы попытались остановить спешащего после заседания прокурора, чтобы взять у него комментарий. Но, на вполне невинный вопрос, прокурор отреагировал молча и - поспешно ретировался в коридоры суда. Судья же перенес рассмотрение дела на следующую неделю.

«Этот суд может стать показательным для коррумпированных чиновников и объединить активистов и просто неравнодушных людей, - уверен Запрудский с присущей ему категоричностью. - Сегодня все покупаются, - мэры, судьи, прокуратура. Почему они имеют право открывать детский сад на наши налоги, и представлять это своей заслугой? Наши акции, и автопробег, который мы устраиваем, протест против суда над Риммой Белоцерковской дрлжны показать чиновникам, что общество просыпается! И пусть они все знают, что каждый, кто воровал, будет наказан за это, лишится работы и встанет перед судом».

Сама же Белоцерковская намерена стоять на том, что она «защищала интересы жителей дома» и пыталась «остановить незаконную стройку».

«Я не одна, у меня много единомышленников, которые также готовы ломать систему беззакония. Пусть об этом знают все, кто сегодня нарушает закон», - говорит активистка.

Елена Старых-Навроцкая, «ОстроВ», Луганск
http://ostro.org/articles/article-261563/print.html

10

viktor67

viktor67

Влада не збирається програвати вибори на Донбасі

  • 27.02.12, 01:05


Луганськ – Деякі київські політики після своїх швидкоплинних відвідин Донбасу марять потім у київських та львівських телестудіях про те, що Партія регіонів не подолає 5-відсотковий бар’єр і буде після виборів розпущена. Але самі донбасівці не згодні з цими легковажними заявами, бо політичні реалії в їхніх містах та селищах дещо інакші.

Упродовж 2004–2010 років мешканці Донецької та Луганської областей були надійним електоральним підґрунтям для Партії регіонів та її лідера Віктора Януковича. За них тут голосувало удвічі більше люду, ніж у середньому по Україні.

Спрацьовував передусім чинник регіонального патріотизму, який старанно культивує місцева влада. Виборців-«патріотів» не лякало навіть кримінальне минуле їхнього обранця – згадаймо хоча б такий «залізний» аргумент на користь такого вибору: «Це нічого, що бандит! Зате наш, донбаський!»

На тлі ж нинішнього загальноукраїнського невдоволення президентством Януковича (за даними Центру Разумкова, саме він із 32 відсотками є лідером рейтингу в номінації «Розчарування року-2011») цікаво було б знати: а якою буде підтримка Партії регіонів серед донбасівців на цьогорічних парламентських виборах?

Які нині настрої в луганців

Позаминулого року Луганщина віддала за Януковича майже 90 відсотків своїх голосів (щоправда, з традиційними для Партії регіонів приблизно 30 відсотками голосів, здобутими за рахунок адмінресурсу та махінацій). А сьогодні, мабуть, більшість луганських симпатиків Віктора Федоровича вже не хотіли б голосувати за партію влади, бо на собі відчули реальні результати її «реформ».

За моїми спостереженнями, освічені й політично грамотні мої земляки добре розуміють, хто саме «покращив своє життя вже сьогодні», хоч і з неохотою про це говорять уголос (мають підсвідомий страх). Хизування влади своїми розкошами, відсутність у неї почуття міри вони пояснюють пострадянським синдромом і характеризують прислів’ям: «Боронь Боже з хама пана!»

Продавщиці на базарі, почувши про золотий унітаз Президента, гелікоптер і Межигір’я, про маєтки інших високопосадовців у Відні, хихикають, але обговорювати тему бояться. Люди цього кола пояснюють: «Так, ми лохонулись, коли проголосували за Януковича, але на щось добре ще трохи сподіваємося».

Підійшовши до гурту пенсіонерів, які з сумними обличчями обговорювали тарифи на житло, питаю їх, за кого вони тепер будуть голосувати. Відповідають, що не знають, але не за Партію регіонів. Про неймовірні розкоші високопосадовців вони не чули, але впевнені, що «всі вони однакові».

Головним винуватцем своїх бід вони вважають усе ж не нинішню владу, а Юлію Тимошенко. На їхню думку, її правильно посадили за ґрати, а одна бабуся додала: «Краще б її за ноги підвісили!» Питаю, за що її так. «Вона ж крадійка!» Як виявилось, про це їм розповіли у фільмі «Просто Юля» (цей пропагандистський фільм, створений регіоналом Олегом Калашниковим, було показано на телеканалі ЛОТ 4 січня; цього ж дня його продемонстрували, окрім Луганська, ще у 12 областях).

Наостанок одна з моїх співрозмовниць зізналася, що проголосує за того, хто дасть їй сто гривень. Уже попрощавшись із пенсіонерками, я почула від них прохання: «Підкажіть, за кого ж треба голосувати?» Питання, що й казати, сьогодні риторичне.

Є й агресивні бабусі з числа колишніх прихильників Януковича. Вони кажуть приблизно таке: «Я б їх постріляла, бандитів! Програму не виконали, усі пільги познімали!»

Підприємці скаржаться на те, що за цієї влади чесно працювати стало неможливо: хабарі треба заносити в численні служби, кабінети місцевих виконавчих органів. Нахабство чиновників-корупціонерів не знає меж, у їхній манері спілкуватися з підприємцями фразами на кшталт: «Плювати ми хотіли на цю поправку до закону!» Тому ті, хто хоче вести чесний бізнес, ладен виїхати з Донбасу в будь-яку іншу нормальну країну.

У луганських селах роботи немає, молодь тікає до обласного центру, працездатні люди середнього віку заробляють хто в Москві, хто в Пітері. Майже всі селяни здали свої земельні паї агрофірмам або новітнім латифундистам (усі вони під опікою партії влади, яка має з цього зиск) і по-рабськи задоволені тим продуктовим мізером, який кидають їм ці господарі.

Хто протестує на Луганщині

І все ж таки не всі на сході мовчки терплять «покращення життя » від Партії регіонів. Хтось насмілився обляпати білборди з новорічними привітаннями Президента – у Старобільську й Сіверськодонецьку. Свої суто корпоративні інтереси досить активно захищали чорнобильці й «афганці», менш активно – підприємці. Опозиційні партії теж долучалися до пікетів місцевих органів влади, але переважно з метою самопіару.

У тому ж Старобільську народні майстрині навідріз відмовилися вишивати портрет Януковича, навіть за гроші. Такого за попередніх Президентів ще не було.

Громадського активіста, студента Івана Жеведя невдовзі після того, як він розклеїв наліпки з написом «Я проти Януковича!», двоє міліціянтів запхали в автівку, відвезли на околицю міста, побили, навіть стріляли й обіцяли зробити інвалідом і виключити з університету.

На Ігоря Запрудського, організатора Луганської профспілки підприємців, якийсь анонім написав скаргу (так само робили в 1937-му), після чого був штурм його магазину з боку правоохоронців із биттям електротоварів і конфіскацією оргтехніки.

Правозахисника Юрія Косарєва, який порушив питання незаконної розробки кар’єра в Лутугинському районі і став на захист працівників, представники міліції побили ногами, а потім його ж звинуватили у спротиві їй і посадили в СІЗО.

Громадського діяча зі Свердловська Геннадія Філіна за його спробу боротьби з корупцією в органах влади, незаконним видобутком вугілля в копанках, наркоторгівлею та знищенням природного середовища жорстоко побили невідомі бейсбольними битами, зробивши чоловіка інвалідом. Після цього на нього ще неодноразово нападали, спалили його автомобіль та інше майно. Сім’я Філіна живе в постійному страхові, розслідування злочинів відносно нього ніхто не веде.

За свідченням лідера незалежного профспілкового руху Костянтина Ільченка, на Луганщині «міліцейські перевертні знищують громадських діячів».

А 4 лютого в Первомайську невідомі розстріляли родину підприємця, власника автозаправок Олега Труфанова. Подейкують, що той не погоджувався віддати свій бізнес дуже «високим» людям, які монополізують його…

Інструкція від влади, як виграти вибори

Яким би низьким не був теперішній рейтинг влади, саму владу це не дуже засмучує. Відсотки, яких їй зараз бракує, вона добере своїми давно випробуваними методами.

Уже активізували свою роботу так звані комітети місцевого самоврядування, представники яких, як правило, є членами Партії регіонів. Квартальні беруть під свою опіку літніх людей, інвалідів: носять їм продуктові набори (обов’язково при цьому наголошуючи, що це від депутатів-регіоналів) до різних свят; тим, хто ще може ходити, вручають запрошення на концерти Надії Бабкіної абощо; перед самими виборами дають і грошову допомогу – кому 50, а кому й 100 гривень.

По селах ініціативу в регіоналів перехоплюють комуністи. Вони організують у клубах різні «Надвечір’я» з концертами самодіяльності, ностальгійними спогадами про добрі радянські часи і ганьбленням усього «незалежного». Не забувають при цьому пригостити запрошених 100 грамами і закускою. І люди тоді гомонять по селу: «Швидше б прийшли комуністи!»

37-річний луганський регіонал, депутат обласної ради і власник заводу «Маршал» Сергій Горохов здобуває собі передвиборчу славу організацією пунктів обігріву та соціальних кухонь для бомжів (але якщо це робить Горохов сам, чому тоді тут стоять машини й намети МЧС?) і забезпеченням будматеріалами медичної амбулаторії в Жовтневому районі міста.

Ось-ось завезуть до Антрацита й прилеглих районів 20 мільйонів гривень, виділення яких із держбюджету пролобіював народний депутат Олександр Єфремов як пряму субвенцію на соціально-економічний розвиток цієї «правильної» території.

Напевне, що така сама передвиборча ситуація і в сусідній Донецькій області. Тобто перемоги опозиції на наступних виборах на Донбасі годі очікувати не тільки за мажоритаркою, а й за партійними списками.

Ірина Магрицька – кандидат філологічних наук, доцент Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, журналіст, громадський діяч

http://www.radiosvoboda.org/content/article/24495529.html
9

viktor67

viktor67

Порівняльний аналіз виборчих систем

  • 27.02.12, 00:20

На сьогодні вже не викликає серйозних заперечень необхідність зміни в Україні існуючої виборчої системи на систему, яка б скористалася позитивними якостями відкритих партійних списків, що існують ще з 2006-го року, і яка б нарешті дала змогу українським виборцям отримати реальну, а не декларативну можливість впливати на формування складу Верховної Ради.

Власне тепер суперечки точаться не з приводу необхідності змін, а з приводу того, яка ж система на сучасному етапі розвитку громадянського суспільства є найоптимальнішою.

В якості можливих для використання в Україні виборчих систем пропонуємо розглянути та порівняти варіанти як тих виборчих систем, що діють зараз, так і принципово нових:

Пропорційна система голосування (чинна). Нинішня система голосування, за якої виборець голосує за партійний список, але не має можливості впливати ні на його формування, ні на остаточне місце, яке в результаті виборів посядуть кандидати з цього списку.

Пропорційно-мажоритарна з 450 округами. Змішана мажоритарна система голосування, за якої виборець має можливість обирати між єдиним кандидатом від кожної з партій, які беруть участь у виборах на даному окрузі, та безпартійними самовисуванцями.

Мажоритарна з 450 округами. Чисто мажоритарна система голосування, яка триває у 450 округах серед безпартійних кандидатів. Партії за такої системи не беруть участі у виборах.

Пропорційно-рейтингова з 1 загальнонаціональним округом (ПРС-1). Система голосування, за якої виборець замість хрестика проти обраної їм партії, вписує номер кандидата з відкритого списку цієї партії.

Після остаточного дворівневого оброблення бюлетенів ЦВК оголошує не лише просту кількість депутатів для кожної з партій, які подолали прохідний бар'єр, але й розставляє кандидатів згідно з кількістю набраних ними голосів, формуючи таким чином підсумковий пропорційно-рейтинговий партійний список. За такої системи у виборах не беруть участі безпартійні самовисуванці.

Пропорційно-рейтингова змішана з 1 загальнонаціональним округом (ПРСЗ-1). При голосуванні за цієї системи виборець має можливість вписати або тризначний номер кандидата з відкритого списку обраної ним партії, або п'ятизначний номер безпартійного самовисуванця, які конкурують між собою на єдиному загальнонаціональному окрузі. Отже, в цій системі можлива участь як партій з відкритими списками, так і мажоритарних самовисуванців на рівні єдиного загальнонаціонального округу.

Пропорційно-рейтингова змішана з 450 округами (ПРСЗ-450). При застосуванні цієї системи країна розбивається на 450 округів, в яких у виборчих перегонах змагаються як партії, так і самовисуванці. Виборці вписують у бюлетень або тризначний номер з відкритого партійного списку, або тризначний номер безпартійного самовисуванця.

В Таблиці 1 порівнюються наведені вище виборчі системи:

 
http://s006.radikal.ru/i215/1202/9b/ed1f9963f709.gif

 
http://i018.radikal.ru/1202/f2/03168b1c0e22.gif

 
http://s018.radikal.ru/i509/1202/21/5099d525fd9e.gif

Порівнявши наведені у Таблиці1 дані, можемо дійти висновку, що найоптимальнішою на сьогодні системою виборів є або Пропорційно-рейтингова змішана система (ПРСЗ-1), або Пропорційно-рейтингова змішана система (ПРСЗ-450).

Окрім принципової можливості прямо впливати на депутатський склад Верховної Ради, будь-яка пропорційно-рейтингова система голосування дозволяє реалізувати ще й механізм прямого відкликання народних обранців, які, з якихось причин, перестали відповідати тим критеріям, за якими їх було обрано (депутатів Верховної Ради, мера Києва чи навіть президента України).

Для цього використовується запропонований нами механізм "народного імперативу" за допомогою "імперативного бюлетеня".

На Малюнку 1 представлено ескіз імперативного бюлетеня, який реалізує варіант пропорційно-рейтингової системи голосування ПРСЗ-450.



Імперативний бюлетень відрізняється від існуючого нині тим, що містить ще один елемент, а саме "Контрольний талон №2", за допомогою якого виборцями і реалізується процедура прямого дострокового припинення повноважень народних обранців.

Для цього виборець, який віддав на виборах свій голос за депутата Верховної Ради (або мера Києва, або президента) і який вирішив відкликати свій голос, надсилає рекомендованим листом до ЦВК заяву про це та копію свого "Контрольного талону №2", який є документальним свідоцтвом його волевиявлення.

Отримавши заяву виборця, в якій він добровільно припиняє дію таємниці свого голосування, ЦВК автоматично зменшує суму набраних голосів на одиницю, і при зменшенні загальної кількості голосів нижче встановленого порогу відкликання, народний обранець позбавляється свого мандату.

Отже, використання технології пропорційно-рейтингового голосування з механізмом імперативного бюлетеня нарешті дасть змогу реалізувати положення статті 5 Конституції про те, що єдиним джерелом влади в Україні є народ.








Ігор Гурчик

http://spivzahist.com.ua/default/blog/view/61/blog/3/Por%D1%96vnyalniy-anal%D1%96z-viborchih-sistem

9

Strannik777

Strannik777

Сын полицая или потомок крестоносца?

  • 26.02.12, 22:22
Нардепы поспорили в отношении Януковича — он сын фашисткого полицая или потомок германского крестоносца?

0
Народный депутат от фракции Партии регионов Анна Герман в своем комментарии журналистам сказала, что Виктор Янукович в данном случае никак не будет реагировать, поскольку это работа штабистов БЮТ, и такие шаги у Януковича вызывают только улыбку. 

Также Герман говорит, что в ходе предвыборной кампании ее не удивит, если из штабов будет поступать прочая подобная информация о родителях, дедушках и бабушках Януковича. «Я не удивлюсь, если окажется, что там были Тутанхамоны», – пошутила Герман. 

Напомним, что согласно мифу Федор Владимирович Янукович — отец Виктора Федоровича Януковича, вначале войны был ранен. 

В годы войны Федор Янукович похоже, что не воевал против фашистов на стороне Красной Армии и вернулся на Донеччину через несколько лет после ее окончания. 

Поводом для высказываний в отношении фашисткого прошлого отца Виктора Януковича стали архивные документы, согласно которым дезертир Федор Владимирович Янукович, 1923 г.р., уроженец с. Януки. Витебской области вместе с другими фашистскими пособниками этапируется из спецпоселения в Сталинской области УССР в УИТЛК НКВД БССР для расследования по делу о дезертирстве и пособничестве фашистским оккупантам. 

Нардепы поспорили в отношении Януковича — он сын фашисткого полицая или предок германского крестоносца?


Согласно другому архивному документу, Янукович дослужился до начальника полиции деревни Мацки Радошковического района (в труднодоступных и был обязан следить за контролем сдачи молока с каждой дойной коровы в количестве приблизительно 3-х литров.

Нардепы поспорили в отношении Януковича — он сын фашисткого полицая или предок германского крестоносца?


Как известно, Виктор Янукович гордится тем, что его род берет начало с белорусской деревни Януки. Ему даже прислали оттуда герб, как сообщила три года назад Анна Герман. «Дама Его Речи» поведала, что якобы раньше у неких Януковичей в этой деревне был герб, который односельчане и восстановили. В основе герба — золотой щит, который держат два тигра. Снизу вверх идет черное острие (шеврон) и пальмовые ветви. Девиз герба: «I superabo». 

Может более давние предки Януковича из германских крестоносцев?
 

Источник
6
Сторінки:
1
…
258
259
260
261
262
263
…
482
попередня
наступна
Радіо онлайн Слухай улюблені радіостанції в одному місці
 
I.UA, 2006—2026.
Ok Для зручності користування сайтом використовуються Cookies. Детальніше у політиці конфіденційності
This website uses cookies to ensure you get the best experience on our website. Learn more

Суб'єкт у сфері онлайн-медіа
Назва онлайн-медіа – «i.ua»
Адреса: 04050, місто Київ, вул. Мельникова, буд. 12
E-mail: [email protected]
Телефон: 044-205-43-00
Ідентифікатор медіа – R40-06580

Матеріали сайту i.ua призначені для осіб старше 21 року (21+). Участь в азартних іграх може викликати ігрову залежність. Дотримуйтесь правил (принципів) відповідальної гри. При виявленні перших ознак залежності негайно зверніться до спеціаліста. Пам'ятайте, що участь в азартних іграх не може бути джерелом доходів або альтернативою роботі. Інформаційний ресурс i.ua не проводить ігри на реальні та/або віртуальні гроші, також сайт не приймає ні в якій формі оплату ставок та інших платежів, які пов’язані/можуть бути пов’язані з азартними іграми, букмекерами чи тоталізаторами. Будь-які матеріали на інформаційному ресурсі i.ua публікуються виключно в інформаційних цілях.