Музика: Володимир Верменич

 Слова: Микола Сингаївский

Чорнобривців насіяла мати

У моїм світанковім краю.

Та й навчила веснянки співати

Про квітучу надію свою.

Приспів.

Як на ті чорнобривці погляну,

Бачу матір стареньку.

Бачу руки твої, моя мамо,

Твою ласку я чую, рідненька.

Я розлуки та зустрічі знаю,

Бачив я у чужій стороні

Чорнобривці із рідного краю,

Що насіяла ти навесні.

Приспів.

Як на ті чорнобривці погляну,

Бачу матір стареньку.

Бачу руки твої, моя мамо,

Твою ласку я чую, рідненька.

Прилітають до нашого поля

Із далеких країв журавлі.

Розквітають і квіти, і доля

На моїй українській землі.

Рідна мати моя, ти ночей не доспала, І водила мене у поля край села, І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя дала. І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, І зелені луги, й солов'їні гаї, І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші твої. І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, 1 засмучені очі хороші, блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю, В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров, І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю — І дитинство, й розлука, і вірна любов.   І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю — І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов

Хтось пам'ятає, зима якого року відчутно приморожувала ночами і сипала снігом 17-18 березня?

Хочеться з гідністю вшанувати таку унікальну зиму 2009-10 рр., дати на згадку відповідну пісню, ну і... щоб вона вже швидше забиралася!!!    

Winter song        Зимова пісня

Кріс Рі

It's a cold, cold feeling        Оце так холод, дає себе знати

Був зорепад і зелен сад, І ми були у парі. По тім саду без тебе йду, Коли горять стожари. Приспів: Гей, ви, стожари, мені насняться ваші чари, Так хочу стріти кохання наяву. Так чом, стожари, ви знов заходите за хмари, Коли я з вами і мрію, і живу. Як маків цвіт в полях горить, - Так зорі квітнуть ясно. Впаде зоря і вмить згора, Моя ж любов не згасне. Приспів Зірки горять, а де ж зоря, Що долею озветься? Я кличу знов свою любов, Вона навіки в серці.

Приспів 2р.

Посіяла людям літа свої, літечка житом, Прибрала планету, послала стежкам споришу. Навчила дітей, як на світі по совісті жити, Зітхнула полегко - і тихо пішла за межу. - Куди ж це ви, мамо?! - сполохано кинулись діти. - Куди ж ви, бабусю? - онуки біжать до воріт. - Та я ж недалечко... де сонце лягає спочити. Пора мені, діти... А ви вже без мене ростіть. - Та як же без вас ми?... Та що ви намислили, мамо? - А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках? - А я вам лишаю всі райдуги із журавлями, І срібло на травах, і золото на колосках. - Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злата, Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт. Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу, - Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть! Вона посміхнулась, красива і сива, як доля, Змахнула рукою - злетіли у вись рушники. "Лишайтесь щасливі", - і стала замисленим полем На цілу планету, на всі покоління й віки.