Про співтовариство

Прочтите "Цели и правила сообщества". Стоит важной заметкой.
Я знаю, что почти все пишут стихи.Зачастую просто*В стол*. И у вас есть стихотворения любимых авторов.Многие пришли к этому через какую-то стихию, что наталкивает на жгучее желание выразить себя в стихах.Мне интересны ваши стихи.И я верю, что каждый человек уникален.Надо разжечь эту искру поярче.Пусть мы у неё согреемся.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Стих_и_я

По сходах в небо



Сумнівні тіні дня розтали...
Мені не буде вороття -
По сходах в небо - від буття,
І вже не грішними ногами.

Вгорі лунає дзвін криштальний…
Чи чує хтось його іще?
Лиш Той, що небо стереже
Від тих, хто не збагнув нірвани.

Він смертю гоїть людські  рани.
Душевні та тілесні теж.
Дарує  простір весь без меж
Тому,  хто день прожив останній.

Дарує мить, щоб все згадати.
Від перших кроків  у житті
До дня, коли на самоті
Збагнути, як це - помирати…

До батька прийдуть його діти,
Дружина прийде - вже вдова…
Прошепче милому слова:
Скажи, без тебе як нам жити?!

Як дощ зцілить пов’ялі квіти,
Дві пари сірих оченят
У небо глянуть, помовчать,
А я десь там буду летіти…

Хмаринкою по небу синім.
Якою? - Ще не знаю сам.
Та все тепло своє віддам,
Яке в житті я мав до нині.

Прийде могильний камінь гріти
Проміння через пил віків.
Здме вітер стрічки із вінків,
Та я ще буду вас любити.

А потім все зітреться часом -
Ім’я, світлини, та вірші.
Та все одно  - моїй душі, 
Бо будемо тоді ми разом. ..

01.12.20
                        © Copyright: Віталій Тугай, 2020 р.
------------------------------------------------
мій офіційний творчий сайт "Камін для душі":
http://lesovihok.avtor.me
та авторська сторінка на Фейсбук:
www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

От высот еды до высот мышления

От высот еды
До высот мышления
Много лет езды,
Тайна искупления,

Поиски вины,
Поиски невинности,
Взгляд из-за спины
Страсти и повинности,

И влечёт нас страсть
В высоту мышления,
Где еда, как сласть,
Богопоявления,

С ним глубины стань
На хлеба намазывать,
Чтоб пороки тайн
Добротой наказывать,

Чтоб услышав глас
Звёздной гололедицы
Засветился глаз
Разумом Медведицы

Автор: Геращенко Сергей Иванович
            Sengey
            15.11.2020

Хроника марсианки

  • 14.11.20, 00:44



Ты помнишь Марс? В тот раз мы проиграли.

Самоуверенность – ошибка той войны,
Чьи дети мы… но нет на нас вины,
Другой планету эту мы не знали.

Свободы воздухом пьянели, полной грудью,
Сильны, красивы, пыль стряхнув с одежд,
За баррикадами… мы верили, что люди
Стоять готовы не смыкая вежд.

Все дети Марса сложены как боги.
Нас не пугали ни угрозы, ни блокады,
Ни дымный яд, ни каменные грады,
Не выбирали мы свои дороги…

Один лишь миг – и нас с тобой не стало.
Безумен враг в жестокости своей…
Без компромиссов, без условий и страстей
Непокорённых стёр с пути немало.

Пространство делит времени река…
Мы честь свою врагу не подарили.
Так безупречно верили, любили… 
Но стёр песок и память без следа.

Ты помнишь Марс? Он красен от стыда.
Он сраМ для нас – себя не сохранили.
Там нас с тобою разделяли мили,
А здесь мы разлетелись на века.
...................................

Там кто-то выжил... Чую слезы их и плач,
Тоску и зов... Не помню, кто палач!
Кто подлостью своей обезоружил?
Нас не спасали груды ржавого металла -
Песок в глаза, палящий зной и ветер.
Без правил не играют божьи дети...
Однажды всем придётся снять забрала -
Открыв лицо смотреть в глаза. При свете.

Талая вода

  • 14.11.20, 00:38



Бесстрастен день, безумна ночь...

Давно должна прогнать я прочь
Водоворот сумбурных мыслей
И не искать спасенья в смысле
Ненужных фраз и ложных слов,
Ошибок сеть – весь мой улов...

Мне не вернуть покоя дней -
Чужой вдруг стал себя родней.
Сколь ни далёк – безмерно близок…
Порыв высокий так же низок
Как снег чистейший - втоптан в грязь
В тепле весеннем растворясь...


***
Чем мимолётней, тем опасней
Мечты забытых мною дней.
И чем мечта твоя прекрасней,
Тем поскорей забудь о ней.

Птица счастья

  • 14.11.20, 00:31



Слёзы? Разве? Это Счастье


Бьется с болью в каждой клетке,

И взрывая все мембраны

Птицей рвется прочь, из клетки…

Но в свободе нет покоя,

Там пространство, что безлико,

Там рассеянное горе,

Где ни стона нет, ни крика...

Безутешна, молчалива,

Бесполезно вольна птица...

Ей, чтоб снова стать счастливой,

Нужно горечи напиться.

И себя превозмогая

Вновь влачит земные доли.

Ярко Фениксом сгорая

Обретает болью волю.

Бир Тенгри

  • 14.11.20, 00:23



Тяжелый труд  моей  души

Не оправдает леность тела.

Здесь, от людей вдали, в глуши,

Она и плакала, и пела…

И в заточеньи, Бир Тенгри,

Из органического плена

Она светилась изнутри,

Чтоб не познало тело тлена.

Доля

  • 14.11.20, 00:14



Якщо розглянути в цілому,
То Доля кожному своя...
Дрібничка-часточка - це я,
Він і вона, звір, птах, Земля...
Кохання, єдність - шлях додому.

І тому, хто його шукає
І зрозумів, що він є доля
Чи хвиля... у загальнім полі,
Той вже не матиме і волі
В полоні Щастя. Грати має.

Біль

  • 14.11.20, 00:06


Коли чуже тобі болить

Згадай, що й ти – фрагмент Живого
І уяви, хоча б на мить,
Як все твоє болить у Нього…
Якщо ж відчуєш, як стражда
Те безневинне янголятко…
Гріх материнський? Ворожба?
Звіряча вдача його татка?
Несе батьків-дідів гріхи
Той роду паросток – дитина…
Що віддаси у спадок ти
Своїм нащадкам? Кров не стине?
Чи може роду твоєму 
Жаліє простору планета
Бо ти є ланка в ланцюгу 
Мов павутиння, злі тенета…
Чи схожий ти на хробака?
Забув, де є твоє коріння?

Рослина хвора і слабка
Не дасть здорового насіння.

Сповідь

  • 13.11.20, 23:59


Мій любий, Сонечко не грiє,

Коли тебе немає поряд –
Десь там, за обрієм, де мрії
Злітають в небо, сяють зорі
Як діаманти в оксамиті
Та в сонній вранішній блакиті
Сам Місяць Сонце зустрічає,
Думки мої. За небокраєм…
Там, де твоя душа пречиста,
Слова збираю я в намисто
Коштовних спільних почуттів.
Колись давно зреклась віршів
І поклялася не писати
В молитві Богу… Як не знати,
Що покарання неминуче?
Тримала слово. Вірш останній
Вогонь забрав собі охоче,
Забула рими. Спокій хоче
Тримати й далі у полоні,
Подалі від думок про тебе.
Мовчала б, якби мала б волю.
Навіщо нас з’єднало небо?
Знайти й не втримати… Не час.
У цім житті не буде «нас»,
Пробач, я знов мовчати б мала,
Та навіть слів тепер замало.

Сон

  • 13.11.20, 23:50



Я шукала його по галактиках…


Заблукала, йдучи навмання.

Вишивала на сонячних клаптиках

Срібним сяйвом коштовне ім’я…

 

Я літала світами прозорими

Та блукала в суцільній пітьмі,

Чаклувала з далекими зорями

Дивосвітло даруючи тьмі…

 

Я шукала його в потойбічності…

По далеких безмежних світах…

І життя це – зупинка у вічності,

Помилковий мій зоряний шлях.

 

Споконвічна кохана обраниця,

Не збагну лиш важливу я річ:

Чи втікачка його, чи вигнанниця?..

Чи суцільний клубок протиріч…