Багрянцем вкриваються клени,
Жовтим полум"ям займаються берези,
У червоні шати увібрався дикий виноград,
Міддю відливає вбрання дубів,
Жовтогарячою строкатістю красується горобина,
У сарі місячного кольору вдяглися тендітні тополі -
Всі приготувалися до осінньго балу...
Закружляють у танку,
Захмеліють від жовтневих п’янощів,
Поскидають своє чудове вбрання
і заснуть... до весни...
У буденності -
гинеш.
У мрії -
відроджена.
Насторожено
линеш,
але очі
зволожені.
До нестями
кохаєш.
Та, кохаючи,
мучишся.
І причини
не знаєш,
та в докорах
канючишся.
Непорочна
та грішна,
Безневинно
засуджена.
І цей сон,
ніби вічний,
лине колом
засмученим.
Що людське життя?...
Лише миттєвість між минулим і майбутнім.
Немов падаюча зоря - блиснуло і згасло...
Не встиг навіть задумати бажання.
Чорна ніч та чорна кава-
Дві супутниці мої
У ці сірі та незграбні,
Сумомвимучені дні.
Щоб триматись, вип"ю кави,
Щоб спочити, піду в ніч-
Пригорну душу загнану до сну.
- Навіщо?
- Навіщо що?
- Зустрічі без розмов?..
- Можна говорити серцем.
- Зустрічі без доторків?..
- Торкнутись можна поглядом...
- Без поцілунків?
- Проте, з посмішками...
- Без здійснення мрій?
- Мрія - то майбутнє...
- У цьому сенс?
- Сенс у бажанні, яке є головною
рушійною силою життя:
ти бажаєш чогось - ти живеш.
Сіро, сіро, сіро всюди,-
Ні, не темінь,
І не світло:
Сіро.
Сумно.
Сірі хмари. Сірі душі. Сірі люди.
Липень, липень, трохи серпень
Закрадаються у пам"ять...
Смуток грудня
Грає в сурми,
Сіро, сіро, сіро всюди...
Стан зручної обреченності,
Стан німої незбагненності,
Час сумної нерухомості,-
Час завмерлої свідомості.
Мляво, ледь помітно
Виростають за спиною
Крила мудрості;
І на стовбурі життя
Тремтить пожовклим листочком
Юність.
Рано чи пізно
Вона прийде.
У кожного різно.
Тебе знайде
Таємна, незнана,
Чарівна, кохана,
Заквітчана панна
Зрада.
