Q...
- 13.07.21, 08:44
До мене зачастило пустощастя,
Коли я забуваю все і всіх,
Підпалюючи спогадів манаття,
І, пурхаючи в легкість пустоти,
Дивлюсь як шахи з дошки полетіло
Донизу все, туди до самоти,
Де так безжально, прісно і безкрило.

Осиротелый блеск дорог
И тихий шелест шин над ними,
И, еле слышный, ветра слог
Под небесами голубыми.
По крыше дома и окну,
Когда я спал, дождь прогулялся.
Но к пробужденью моему,
Он в небеса опять поднялся.
Он был не грустным, нет - отнюдь,
Светился радугой цветною.
И я коснулся её чуть,
Сквозь расстояния, душою.
Стеклом стекала капли дрожь, -
Я провожал её глазами, -
Никак я ей не мог помочь,
Была ведь матрица меж нами.
Дождь мне оставил мокрый след
Напоминанием, что в скором,
Не ждать с метелицей бесед,
Что январю не быть суровым.
И я не знаю, рад ли был,
Снега, (но чистые), мне в радость.
Но дождь, бывает, тоже мил,
И сном снимает он усталость.
Я понял сразу роль его -
Зачем он приходил, я знаю.
Кому-то, может, он - изгой,
Но я дождями вдохновляюсь.
Желаю тоже быть дождём,
Январским утром капать с крыши,
Чтоб в одиночестве своём
Кому-то быть субъектом свыше.
03.01.21
© Copyright: Виталий Тугай
------------------------------------------------------
мой официальный авторский сайт
"Камин для души": http://lesovihok.avtor.me
моя авторская страница на Фейсбук:
www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

© Copyright: Віталій Тугай, 2020 р.Сумнівні тіні дня розтали...
Мені не буде вороття -
По сходах в небо - від буття,
І вже не грішними ногами.
Вгорі лунає дзвін криштальний…
Чи чує хтось його іще?
Лиш Той, що небо стереже
Від тих, хто не збагнув нірвани.
Він смертю гоїть людські рани.
Душевні та тілесні теж.
Дарує простір весь без меж
Тому, хто день прожив останній.
Дарує мить, щоб все згадати.
Від перших кроків у житті
До дня, коли на самоті
Збагнути, як це - помирати…
До батька прийдуть його діти,
Дружина прийде - вже вдова…
Прошепче милому слова:
Скажи, без тебе як нам жити?!
Як дощ зцілить пов’ялі квіти,
Дві пари сірих оченят
У небо глянуть, помовчать,
А я десь там буду летіти…
Хмаринкою по небу синім.
Якою? - Ще не знаю сам.
Та все тепло своє віддам,
Яке в житті я мав до нині.
Прийде могильний камінь гріти
Проміння через пил віків.
Здме вітер стрічки із вінків,
Та я ще буду вас любити.
А потім все зітреться часом -
Ім’я, світлини, та вірші.
Та все одно - моїй душі,
Бо будемо тоді ми разом. ..
01.12.20
------------------------------------------------
мій офіційний творчий сайт "Камін для душі":
http://lesovihok.avtor.me
та авторська сторінка на Фейсбук:
www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/