Цей усміхнений чоловік прославився в Парижі, написав понад 3000 картин, але нам з вами нічого не скаже його ім'я. Адже воно, серед решти інших, було замовчаним, затертим, щоби не мали українці підстав для пишання.

Говоритимемо про Сергія Васильківського - "Шевченка в живописі", як його називали колеги-митці. Син писаря, онук чумака, походив з козацького роду, тому не дивно, що присвятив чимало робіт саме цій тематиці.

Народився у місті Ізюм, що на Харківщині, в 1854 році, а через сім років родина оселилася в Харкові. Йому дуже пощастило із оточенням - було кому навчати малюванню, було з ким поруч рости і розвиватися. А родичем був автор хіта всіх часів - "Ходить гарбуз по городу".

Після школи шлях пішов ламаною - батько категорично не хотів, щоби він став художником, тому вступає на ветеринара. Але далі життя все взяло до своїх рук - змушений припинити навчання і піти працювати до казначейства, бо не стає коштів на оплату.

Робить силодухий вчинок, який можуть зрозуміти ті, кому доводилося приймати такі неспрості рішення, розвиває взаємини з батьком і йде за покликом серця - малювати. Його беруть до петербурзької Академії, бо талант беззаперечний.

Батько навідріз відмовляється підтримувати, але підтримують усі, з ким він стикається. Один з них, від вчора нам з вами відомий, наш геній світла Володимир Орловський.

Жив на горищі, їв, що було, але при тому був дуже веселим.

Отримав дві срібні нагороди за етюди з натури, а після Академії поїхав разом з другом у мандрівку світом. Подорожували Англією, Іспанією, Італією, Південною Африкою та Німеччиною.

Жив у Парижі і якось вони одного разу собі копіювали полотна з шедеврів у Луврі, аж раптом чують: "Хлопці, а від борщу не відмовитеся?"

Озираються, а то ще один український художник І. Похитонов, який постійно жив у Парижі. Васильківський оселяється у Похитонова, про якого теж неодмінно розповім, і продовжує працювати над собою, навчається у нього.

І це виходить настільки прекрасно, що після виставки у Парижі в серпні 1913 року про нього напишуть в пресі, що "витонченість та вишуканість пензля виявилася у цьому українському пейзажі із особливою яскравістю". На картині було зображено пейзаж з Мерефи, містечка на Харківщині.

Значні кошти і велику кількість робіт, більшість з яких втратилися у період Другої Світової, художник заповів Музею Слобідської України, мріючи про створення великого музею в Харкові.

Напиймося сонця з картин Сергія Васильківського, людини, яка не побоялася піти за покликом серця і прославила українські пейзажі та козацтво далеко за межами України.