Ми – разом. І ми – в бузковому.

Забирала сьогодні Сашу зі школи. Поки чекала, мимоволі слухала розмову – мама якоїсь дівчинки спілкувалася з вчителькою. Дівчинка повільно одягалася неподалік. Вчителька дівчинкою була незадоволена.

Відволікається, математику не любить, ручки губить, весь час стрибає, скільки можна стрибати, це ж школа, не дитячий садок. Мама слухала вчительку і гнівно дивилася на дочку.

– Чуєш? Аріно, ти чуєш? Підійди до нас!

Аріна в цей час понуро натягала на себе бузковий комбінезон. Потім вона довго боролася з шапкою, змінним взуттям, лямками портфеля, і нарешті неохоче підійшла ближче.

– Ти зрозуміла, про що ми говорили? Ти погано поводишся. Мені доведеться розповісти все татові.

Дівчинка мовчки вивчала свої чоботи. Вони теж були бузковими, як і комбінезон.

– Тато може прийти в школу, я сама йому все розповім, – зауважила вчителька.

– Прекрасно! Аріна, ти чуєш? Завтра тато прийде в школу! – переможно закінчила мама.

Аріна продовжувала вивчати чоботи. Вона стояла навпроти матері і вчительки – одна.

Вони – удвох, з іншого боку. Навпроти. Білі проти червоних. Чи навпаки.

У цій конкретній ситуації я взагалі ніхто. Я не знаю ні маму, ні дівчинку, ні вчительку. Ні тим паче тата цієї дівчинки, якого зібралися завтра пригнати в школу.

Але я знаю одне! У той момент, коли ти об’єднався з кимось проти своєї дитини, нехай навіть на хвилинку, хай по дрібниці, нехай з праведної причини. У цей момент ти її – дитину – втрачаєш.

Не можна грати на протилежному боці.

Ніколи. Навіть якщо дитина тисячу разів не права. Якщо ви на одній стороні – то це ваша спільна проблема. І ви разом будете її вирішувати. Інакше вона залишається одна.

Все, що потрібно в цей момент – встати на сторону дитини. Навіть просто фізично. Зробити крок і перенести своє обурене тіло на іншу сторону. Стати поруч. Не навпаки – а поруч. Усе!

Ми разом.

Так, Х’юстон, у нас проблеми. Ми губимо ручки і не любимо математику. І стрибаємо. Х’юстон, ти Х’юстон чи кінь, ну скільки можна стрибати?

Але ми – разом. І ми – в бузковому.

Автор: Світлана Багія

Коментарі

WalKing

126.01.20, 20:08

БезЛица

226.01.20, 20:10

А с какого возраста ребёнка нужно учить понимать, что он сам создаёт себе проблемы?

идиётец

326.01.20, 23:49

спочатку, подання питання викликало розуміння та підтримку. Та, по невеличких роздумах , навпаки, викликало обурення.
Це досить поширена помилка молодих мам - захищати, захищати, від цього безумного світу.
Насправді, дитина усі свої рішення та вибори робить сама. Ми їй можемо підказувати, підштовхувати, примушувати. Та вона, все одно, усі до єдиного, рішення приймає сама. Без мам. Без пап. Сама. Навіть дуже неприємні для себе рішеня - все одно сама.
І чим швидше вона це почне робити - тим більше часу залишиться мамам-папам на допомогу та корегування.
А ставши на бік дитини - ви лише навчите відкладати тай перекладати такі рішення на інших. Ви навчите її недієздатності.
Так, ви - адепт родини.
Та має бути відповідальна родина. де кожен не ховається за родину, а відповідає за всю родину.

Mykolaj_58