Українські новорічні традиції

Проте дати – це не найважливіше. Не залежно від того, як вони мінялись, традиції – це те що ми дійсно можемо зберегти. Тож далі піде мова не про історію, а саме про українські новорічні традиції.

Святковий стіл із купою страв, щедрування, засівання і навіть ворожіння – все це в тій чи іншій мірі залишилось і дотепер.

Характерною рисою новорічного святкування в Україні було щедрування – обхід хат із побажаннями щастя та здоров’я членам сім’ї і розвитку господарства. Цей обряд супроводжувався «щедруваннями» у віршах чи піснях.

Ось одне із традиційних новорічних привітань: «Сію, сію, посіваю, з Новим роком поздоровляю! На щастя, на здоров’я, на Новий рік! Щоб краще родило як уторік. Жито, пшениця, горох, сочевиця! Коноплі до стелі, а льон по коліна! Щоб хрещена голівка не боліла!»

Господарі радісно зустрічали посівальників, пригощали їх яблуками, пиріжками, цукерками, печивом та дрібними грошима. Зерно, яке «посівальники» розкидали у домі під час поздоровлень, господиня обережно змітала та давала їсти курям, щоб ті краще неслись.

Санта Клаус VS Морозко. Усім в дитинстві розповідали про те, що десь цього міфічного чоловіка називають Сана-Клаусом, десь Пер Ноелем, а у нас і в Росії – Дідом Морозом. Проте це ствердження хибне. В українській міфології не було ніякого Діда Мороза, а був такий собі Морозко – сивий дід з великими червоними губами і  бурульками на обличчі. Але він асоціювався з зимою, а не конкретно з Новим Роком.

Так само не було в українських новорічних традиціях і ялинки, без якої ми сьогодні не уявляємо цього свята. Натомість був «дідух», якого робили з першого або останнього зажинкового снопа. Обв’язувалидідуха стрічкою, прикрашали різнокольоровими смужками, яблуками, спеціально виготовленим печивом, засушеними квітами і ставили у світлиці біля покуття. Стояв «дідух» у світлиці протягом усіх новорічних і різдвяних свят, а символізував він спільного предка.

Окрім того, будинок згодом почали прикрашати «павучками»: житні стеблинки соломки  різали на частинки, протягували крізь них нитку і формували трикутниками, ромбиками і квадратиками таких собі «павучків». Найбільшого «павука» ставили у центрі, а інших навколо нього. Вони символізували гостей, які принесуть хорошу звістку.

У творі Бориса Харчука «Новолітування» яскраво описується святкування Нового Року, так і уявляєш собі стареньку хатинку, до якої підходить найстарший у сім’ї чоловік з житнім снопом і сіном, стукає у двері і гукає: «Не я йду, Новий Рік йде!». А родичі відповідають йому з хати: «Нехай іде… Нехай мирний, здоровий буде!»За тим ставлять снопа на покуття, а сіно розстилають на столі. Накривають стіл святковою скатертиною і ставлять дванадцять страв, «… бо в такий вечір дванадцять братів-місяців сходяться докупи». Дійсно, в українських казках пов’язаних із Новим Роком, дванадцять місяців зображуються у людській подобі – дванадцять братів, кожен з яких має ім’я та риси відповідного місяця.

Сьогодні ж в українців традиції дещо змінились – замість дідуха давно стала рідною прикрашена іграшками ялинка, а дітки беззаперечно вірять у Діда Мороза. Проте багато традицій залишаються і до сих пір. До святкової вечері так само як і колись, подають дванадцять страв, а у перший день нового року люди ходять в гості одне до одного із привітаннями. Засівання також залишились досить поширеною традицією, особливо у селах, де часто навіть так само зодягаються у новорічні костюми.

Щодо ворожіння – це радше сприймається тепер як розвага для дівчаток підліткового віку, котрі ворожать на свого майбутнього судженого. Наприклад, є прикмета, що коли дівчина вийшла вперше у новому році з дому, потрібно запитати у першого зустрічного чоловіка на вулиці, як його звати – так буде звати і її майбутнього нареченого.

І головне, що залишилось і до сих пір – це атмосфера сімейного свята та віра у те, що з настанням нового року прийде нова радість та життя принесе ще багато хорошого.