ДАО ДЕ ЦЗІН
   Переклад з китайського Ян Хіни Шуна

ЧАСТИНА ПЕРША

1.

Дао, яке може бути висловлене, не є постійне Дао. Ім'я, яке
може бути названо, не є постійне ім'я. Безіменне є початок неба і землі
що володіє ім'ям - мати всіх речей. Тому, хто вільний від пристрастей, бачить
його [Дао чудову таємницю], а хто має пристрасті, бачить його тільки в кінцевій
формі. Обидва вони одного і того ж походження, але з різними назвами. Разом
вони називаються якнайглибшими. Від одного якнайглибшого до іншого - двері до всього
чудовому.

2.

Коли всі люди дізнаються, що красиве є красивим, з'являється і потворне.
Коли [все] дізнаються, що добро є добром, виникає і зло. Тому буття і
небуття породжують один одного, важке і легке створюють один одного, довге і
коротке взаємно оформляються, високе і низьке один до одного схиляються, звуки
зливаючись, приходять в гармонію, попереднє і подальше слідують один за одним.
Тому мудра людина віддає перевагу недіянню і здійснює учення безмовно.
Тоді всі речі приходять в рух, і вони не припиняють [свого руху].
Він створює і не володіє [тим, що створене], робить і не користується [тим, що
зроблено], завершує справи і не гордиться. Оскільки не гордиться [всі істоти
його] не покидають.

3.

Якщо не поважати мудреців, то в народі не буде сварок. Якщо не цінувати дорогоцінних
предметів, то не буде злодіїв серед народу. Якщо не бачити бажаного предмету, то
не хвилюватимуться серця народу. Тому управління мудрої людини робить
їх серця порожніми, а шлунки - повними. Воно ослабляє їх волю і укріплює їх
кости. Воно постійно прагне до того, щоб у народу не було знань і пристрастей
а що мають знання не сміли б діяти. Здійснення недіяння [мудрецем]
завжди приносить спокій.

Стріла Амура........випала.

(Поема)

Розстаня                         Дощ хмаринок                     Прощай

Тиха білью                     з небес на                             пішла

Осінь                               землю                                   Далеко за поріг

                                                                                       Обох життя

-Ти погорда                    А сльози зараз                      Життя пішло

беручка                           нас прощання                       Від серця відірвалось

який хосен                      От все –підірвано

Тобі я                               мости                                    І теж пішов

здався                                                                             у інший бік

                                          Навернення                          клепку тями

Лишень завада                 у віру Серця                        втратив

Ти піди знайди                 як не було                            А сльози заступили

Віднаджувать                                                                 путь

Гудити і не берусь           Скупа сльоза

                                           Подалі далі                          Її в життя

Тобі суддя                         від неї                                   вже не вернуть

Лишень небес                   Така ж самота

Блакить і                            Як і я                                    Як разом

Ти сама                                                                            „в річці”

Твої-мої                             Гирловище                           нам не плити

Схололи почуття              у грудях                                обом по ній

                                           Герцю

І невертати                        стугонить                              То серце плаче

Забуття                              Двобійння                             Коли стріла

У нас немає                                                                      Еротамура

Майбуття                           Навстріч                               Із нього

                                            Любов                                   раной випала

Тебе б небачити                розлука-біль

Повік                                                                                 Аби зотліти

Повір не радий                 Снаряддя                                Почуття

Тебе зустрів                      для бою крові                         Чужих уже

                                           Пломінні чуття

У час Розради                                                                    Далека тінь

Я сумів                              Зіткнулись                               минулої утрати

І краяв серце                     навмируще                             

Спогадами літа                                                                  Бо ж разом  

                                            Виходивши                             зі стрілою

Яке і знов                           сльозой                                   Тож серця

Зустрів в тобі                     І стогонами                             шмат за

Жаркеє                                плачу                                       нею впада

Пломенеє літо                    За втраченим                          В пилюку

Жагучі ночі.                                                                        Часу

Мішаючи                              І знову

Шраминня                            зацвіте весна

Наближуючи                        навкруг

Осінь                                     шраминня

                                               Що залишилось

Осіній сум                             навіки

Роздум’я

Сивий волос                          Але це буде

Стресу                                    Інша весна

                                                Не нас

Не бачим ми                          Тебе й мене

Й вже                                      не наше літо

Наших тіней                           У нас з тобою –

                                                 Лишень осінь.

Далекі бачені

Світи

Світання самоти

 

Хоча і знову

В іншу

Рану

Стріла Амура

Залетить

 

Пробивши серця

Їх розбудить

Бажанням

Хтивістью

Кохання

 

Наповнить

нашії тіла

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Отчий   дім.

 Стрічає  липа

біля  хвіртки

позіха .

 

 Порожньо   завше

на  подвір`ї

спориш   царює

дражнячи   курей.

 

виглядає

 Одна   вона

в  холодній  хаті.

 

 Лиш  ця розрада

і   надія – що

виглядать   своїх  дітей.

 

Омар Хайям

Рубаї

(Переклад Василя Мисика)

 
--------------------------------------------------------------------------------

1
Цей гордий небосхил, байдужий лиходій,

Ще жодному із нас не підживляв надій:

Де знайде зігнуту під тягарем людину,

Іще один тягар він накидає їй.

 

 

 

2
Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі,

Що вмерти мушу я, що строки в нас малі:

Того, що суджено, боятися не треба.

Боюсь неправедно прожити на землі.

 

 

 

3
Як жалко, що мені, прихильнику вина,

Дістався цей калам* і келія тісна!

Ти висох молячись, а я в шинку промок.

Зате для мокрого й геєна не страшна!

 

* Очеретяне перо.

 

 

 

4
Коли єство моє ліпив Творець із глини,

Зарані відав він про всі мої провини.

Якщо від нього й гріх, чому мене він хоче

В день суду ввергнути в палаючі глибини?

 

 

 

5
Настало свято. Злих думок воно

Немало зборе.

Підчаший ллє у піалу вино,

Ясне й прозоре.

Намордник посту, молитов оброть

Це свято зніме

Із тих ослів, що ждуть його давно...

О горе, горе!

 

 

 

6
Є  бик у небесах, Волосожаром зветься;

Є й під землею бик, що бачить не дається.

Хто ж оком розуму погляне, той помітить,

Що посередині табун ослів пасеться.

 

 

 

7
Недоброзичливість ніколи не могла

Узяти верх: до злих вертались їх діла.

Я зичу благ тобі - ти зла мені бажаєш:

Ти благ не діждешся, я не побачу зла!

 

 

 

8
Шукай людину скрізь: на бідному постої,

У закутку нужди і в пишному покої.

Одна душа жива за сто Кааб дорожча!

Чому ж ідеш до них? Шукай душі живої!

 

 

 

9
Коли у небуття і ймення наше кане,

Не згасне сонечко у небі полум'яне.

Нас не було, та світ не був від того гірший;

Він не погіршає й тоді, як нас не стане.

 

 

 

10
Хіба не дивно, що пани чиновні,

Самим собі нудні, хоч горді зовні,

До кожного, хто здирство зневажає,

Такого пишного презирства повні?

 

 

 

11
У кого кожний день в запасі півкоржа,

У кого свій садок і хата не чужа,

Хто в рабстві не родивсь і сам рабів не має,

У того світлий зір і радісна душа.

 

 

 

12
О світе! Знаєш сам, які твої діла!

Сидиш недвигою у башті гніту й зла!

Одним добро даєш, а іншим - лихо! Тільки

Це й знаєш ти, осел! Ні, гірший від осла!

Пісня.

 

Поринь  у  забуття

І  спомин  минулого   життя

Сном   стане  як  буття

Не  в  сон  ти  свій  зявися  знову

Ясної  думки  і  життя.

 

 

 

Дао

 

Душа озветься іменем своїм

А розум Мудрістью наповнить „я”

Осяє шлях мого життя.

 

 

Слава

 

Славо Богине

Ладо Люба

Ангел ти наш перемоги

Воїв витязів Хранитель

А більше все ж –коханню Ти розрада й поміч.

 

 

Буда

 

Буття і небуття

Уздрівши ледь

Душа у вирій полетить

А та „нірвана” –просто мить.

 

 

Як  з кошеням

ти  бавилась

мов кішка

а серце -

не  в  змозі  утікти..

Сховатися

від кігтів

твоїх гіпнотизуючих очей.

Істиний Творець Слова - це не клоун артист, він не пхає свою фізію в камеру.



Книги письменника повинні бачити, а не очередного  Шоумена...
це по перше
по друге Творити Слово - Се ДАР!.
і ніяка найкрутіша освіта не дасть Дару співати, писати, танцювати, одним словом - Творити.!

 

навіяно  темою

"Мы ищем рыцарей-мужчин"

 

у Лицарів-
нєт лимузина

и не Торговый
"бизнэсмен"

а  всё же
 Лицемерно заявляем
что ищем Рыцарей

хотя
вы - в поиске
Владельца

Владельца,
быть при нём
красивой
куклой

вздыхая
томно
за окно-
мечтать и
грезить
в золочёной клетке

за рыцарем..

 

вперше  за 15  літ  пишу  вірш   на  російській -

довели