Ліна Костенко

 

* * *

У жадобі ідейної висі
зіп'ялись на словесні котурни
і шпурляють недокурки мислі
у невпізнані прірви, як в урни.

Бідні лицарі коньюнктури!
Ви ж забули істину просту,
що найвищі у світі котурни
не замінять власного зросту.

***

Вітаю всіх зі Святом Незалежності!!!

ХАЙ НАША ДОЛЯ НАС НЕ МИНАЄ,

ХАЙ КРАЩЕ В СВІТІ ЖИВЕТЬСЯ !

ШАНУЙМОСЯ,  БРАТТЯ,  БО МИ ТОГО ВАРТІ!

А ТАКИ - ВАРТІ!

БУДЬМО!

Юрко Позаяк

Я був в Ленінграді,
Я пив там вино
Вино в Ленінграді
Це справжнє гівно!

Я був за кордоном,
Я пив там коньяк -
Коньяк за кордоном -
Сциклистий шмурдяк!

Ніде так не п"ється
Як в тихим дворі
У Києві ріднім
О пізній порі.

1987

Оксана ЗАБУЖКО

  • 22.08.08, 10:41

ПОПЕЛЮШКА

І тільки в роті присмак гіркоти…
Самітнице, трагічне оленятко,
ну що із того, що зуміла ти
з трьох шитих сріблом шкур щасливо облиняти —
як з линовища, вислизнуть з шовків,
нагрітих пахом орхідей і поту
по тому вальсі, де — усі замки
здавалися розбиті! — що, як потім
ти знов сидиш, посиніла на буз
у студіні нетопленої кухні,
а на підлозі репнутий гарбуз
жолобиться, як пика, сном запухла?..
А може, то був сон — той цілий бал, той пал
світел! суфітів! залів чорнозівих,
що ніс тебе крізь них музичний вал,
в повітрі набираючи курсивом
твій кожен рух, що мов питав: для ко-
го, ах, кому всі мої вроки?..
Скипав la court, як в рондлі молоко, —
і сліпнув принц, спинившись за три кроки!
Сидиш? Сиди. Заструпіле пальто
накинь на плечі — в пудрі, як в азбесті…
В цій кухні не впізна тебе ніхто —
ні принц, ні двір, ні мачуха, ні сестри.
Ось зараз мачушин фланелевий халат
постане в скошенім дверми прозорі —
й твоя сльоза, прохлипнута невлад,
нічого в світі цім не опрозорить…
Ти будеш їм шкромадить начиння,
золити їх білизну пранцювату,
із поверха на поверх, як чумна,
гасать з перинами — ну вопшем, працювати:
їх наволоки, вогкі од зітхань,
на вітрі розчепіриш простопадло —
в бганках і брижах, в пасоці кохань
рентґенознімки ночі — простирадла…
І це — твій світ.
…І тільки на очах
тремка пліва — тайне знаття засвідчить:
десь там, в палаці, згублений личак
стає щосмерк криштальним черевичком.
Зліта, як вдих, підйом, тонить каблук струна,
ряхтять ламкі світла, покресані на грані, —
і з глибу кришталю, як з річкового дна,
струмить твій силует в вечірньому убранні…
Як телевізор, Господи прости!
Вся королівська рать спішить на цю лятерну —
і подивля взувачки мудрий стиль,
оздоблення і вирібку майстерну.
В музей личак! Під скло! Відкритий доступ — від
сімнадцяти нуль-нуль (коктейль) по північ.
Встановлено ціну — коли хто хоче слід
відзняти в гіпсі, і вітрини непробивні,
й сигналізацію. До закриття за п’ять
хвилин — поспішно гонять екскурсантів,
і навздогін ляскочуть-реготять
підземні сонмища під перебив курантів…

Лиш ти ні пари не пророниш з губ,
мов їх мороз навіки забужавив.
Газетний репортаж про принців шлюб
з принцесою сусідньої держави
вжиєш на пасмуги — поклеїти вікно
проти зими. Тобі, либонь, не банно.
Бо в принципі — хіба не все одно,
хто то була ота музейна панна?..
І хеппі-енд, і сажа, і кагла,
і витяжка пічна, і леп придворних звичок…
Простіть мені. Робила — що могла.
Один був гріх — згубила черевичок.

1989

Юрко Позаяк

ДУМА ПРО СЛОНИКА

Слоника замучили
Кляті москалі,
Похилився слоник
Хоботом к землі:

“Прощавай же, Україно,
Ти ж мій рідний краю!
Безневинно молоденький
Слоник помирає!
Гей! Гей!”

1988

Василь СТУС

  • 21.08.08, 12:10

ВЕРТАННЯ

Перерізане світлом вікно
вулиці — біле по білому
аж до болю.
Насип.
Далеке шосе.
Машини.
I небо вологе — над.
Шлях у себе:
вабить (уже закритий),
відкривається (на розлуці).
Темінь. Шукай.
Що там? Сніг,
бором — кукурудзиння.
Досвітні таємниці.
Терикон.
Смердюча річка
глибом випахла.
Нехитрі подорожі
ставком.
Дитяча зверхність,
невимовлене зріднення
з кригою, з вітром.
Душе, шалій.
Скільки не повертайся
(черга даремних спроб) —
ось воно, зачудоване:
перерізане світлом вікно
вулиці — біле по білому.

Аж до болю.
Насип.
Далеке шосе.
Машини. I небо вологе — над.

***

Тарас Шевченко

                                                                 фрагмент

І мертвим, і живим,
і ненарожденним землякам моїм
в Украйні і не в Украйні
моє дружнєє посланіє

Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то залізите на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані раю,
Немає й бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого!..» – «Добре, брате,
Що ж ти такеє?»

«Нехай скаже Німець.

 Ми не знаєм».
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»

Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав'яне».
«Слав'яне! слав'яне!»
Славних прадідів великих
Правнукі погані!
І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав'янофіли
Так і претесь… І всі мови
Слав'янського люду –
Всі знаєте. А своєї
Дас[т]ьбі… Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже, –

Отойді ми заходимось!..
Добре заходились
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те щоб прості люде.
А гвалту! а крику!
«І гармонія, і сила,
Музика, та й годі.
А історія!.. поема
Вольного народа!
Що ті римляне убогі!
Чортзна-що – не Брути!
У нас Брути! і Коклекси!
Славні, незабуті!
У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась!»
Кров'ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах!
Подивиться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть… та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:

Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття – ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної України!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.

Може, чванитесь, що братство
Віру заступило,
Що Синопом, Трапезондом
Галушки варило.
Правда!.. правда, наїдались.
А вам тепер вадить.
І на Січі мудрий німець
Картопельку садить
,
А ви її купуєте,
Їсте на здоров'я

Та славите Запорожжя.
А чиєю кров'ю
Ота земля напоєна,
Що картопля родить, –
Вам байдуже. Аби добра
Була для городу!
А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!..
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила!

Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву,
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!

Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають

Заміс[т]ь пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку,
Сліпую каліку.
Добре, ведіть, показуйте,
Нехай стара мати
Навчається, як дітей тих
Нових доглядати.
Показуйте!.. за науку,
Не турбуйтесь, буде
Материна добра плата.
Розпадеться луда
На очах ваших неситих,
Побачите славу,
Живу славу дідів своїх
І батьків лукавих.
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
Дідів наших. Тіжкі діла!
Якби їх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину.
Отака-то наша слава,
Слава України.
Отак і ви прочитай[те],
Щоб не сонним снились
Всі неправди, щоб розкрились
Високі могили
Перед вашими очима,
Щоб ви розпитали
Мучеників, кого, коли,
За що розпинали!
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата –
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословіть дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,

І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!

 

Чи захищатиму я свою землю

Вкотре дивуюся, яка ворожнеча існує поміж нас, українців.

Варто лише зачепити тему "москалів - сук" чи "хохлів - придурків".

 А от ЦІКАВО, як кожен з нас реагуватиме, коли росіяни будуть бомбардувати нашу землю????

Ваш варіант дописуйте у коментарях


2%, 1 голос

2%, 1 голос

48%, 25 голосів

2%, 1 голос

2%, 1 голос

29%, 15 голосів

13%, 7 голосів

2%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Всі проблеми у нас самих

Люди зазвичай надто турбуються з приводу погіршення економічної ситуації в країні. Вони упевнені, що вона або допоможе їм збагатитись, або ж розорить їх. Але слід усвідомити, що, для розвитку економіки є характерними постійні піднесення і падіння. Тому  для нас цей розвиток не має жодного значення.

Для нас завжди є важливим тільки те, що відбувається усередині нас, бо саме від цього залежить не тільки наш духовний стан, а й наш добробут.

Якщо ви боїтеся, наприклад, залишитися без житла чи шматка хліба, запитайте у себе: «Що негаразд у мені самому? Чому я  досі не знайшов захисту? В якій сфері свого життя я відчуваю себе обділеним та покинутим? Що мені потрібно, щоб знайти внутрішній спокій та гармонію?»  Тому що будь-які переживання з приводу зовнішніх предметів і обставин є віддзеркаленням наших внутрішніх переконань та процесів, що відбуваються у нашій свідомості. Треба просто дозволити собі жити в достатку, сказати собі, що гроші – це не зло, а засіб отримувати те, чого ми потребуємо. Що обставини, які складаються, приносять нам добробут та спокій. І тільки від усвідомлення того, що світ є дружелюбним для нас, ми справді відчуємо його позитивне ставлення до нас. Пам’ятайте, всі проблеми знаходяться у нашій голові, і вирішення наших проблем також знаходиться там само. Тому, як ми думаємо – так ми й живемо!

Повернення (початок)

                                             Василь Махно

поезія – мабуть перейде в слова і зникне в провінції

від постійного пошуку сенсу життя і провізії

де все сходить з рук

бліді поетески помалу спиваються

співають пісні – акушерством займаються

і блядством - як вислід душевних мук

 

їхні жести і рухи напрочуд театральні

а у віршах і пози й відмінки давальні

знахідних нема

для мужчин що люблять словесний стриптиз та еротику

їхній стиль мішанина барокко і ґотики

одне слово: пітьма

 

ну а ти хто вірний музиці і хорею

ритмові рухів що збивають ґонор - а гонорею

пеніцилін

йдеш цим містом як в’язень на страту

губиш пам’ять – постійно піддатий

блін

 

значить місто будинків темних вулиць й приблудних псів

відбивається в склі стакан; на який ти завчасно

сів

і не зліз братан

ті сирени залили бетоном вуха твої

ну а зранку від віршів їхніх і пива млоїть

і скидає листя каштан-капітан

 

вже два тижні як ти підвищив його у званні

він мокне на варті - а ти не просихаєш в вині

і про неї мені не кажи

друг підливає - змієм шепоче та всі вони бляді

капітане – шикуйтесь - ми на параді

та чому цього літа сніжить