Після важкого тижня, менеджер, врешті-решт, відправилася на пляж, щоб відпочити. Там вона познайомилася з маленькою дівчинкою Мелоні. Малеча жила зі своєю мамою неподалік, в маленькій хатині. Гарний настрій дитини швидко передався менеджеру. Вони весело грали разом на березі. Втомившись вони прилягли відпочити і побачили ластівку, що пролітала мимо.
- Це летить радість. -  сказала дівчинка.
- Що летить?
- Радість. Мама завжди говорить, що ластівки приносять радість.
Увечері менеджер попрощалася з дівчинкою і поїхала додому. Як тільки вона відчувала, що їй необхідно побачити  Ластівку вона їхала до Мелоні, на пляж. Вони весело проводили час, а інколи вони просто сиділи поруч і спостерігали за ластівками. Через деякий час жінка відчула принесену ластівками радість. Це була особлива дружба. Одного дня жінка прийшла на берег із сумом. Як завжди, Мелоні, радісно вітала її. Але жінка хотіла залишитися одна.
- Я сьогодні не налалаштована грати з тобою, Моя мама померла.Дай мені спокій.
- Їй було боляче, коли вона померала?
- Звичайно, боляче! - Обірвала її жінка і пішла.  Дуже глибоко вона занурилася в свій біль. Через декілька тижнів жінка відчула себе краще і почала нудьгувати за Мелоні.  Вона відчувала себе трохи винною. Жінка знову поїхала на пляж але не знайшла там Мелоні. Тому вона підійшла до хатини. Молода, дуже сумна жінка запросила її увійти. Менеджер представилася:
 - Я не бачу Мелоні, ми так добре грали разом, де вона ховається?
-  Мелоні померла минулого тижня. У неї була лейкемія. Напевно, вона  Вам не сказала цього. - Раптовий біль пронизав менеджера. Мати продовжила:
- Вона любила цей пляж і просила переїхати сюди, я не могла їй відмовити. Здавалося тут вона відчуває себе краще, декілька днів вона була щаслива, але раптом її здоров'я різко погіршилося, її голос обірвався. Мелоні попросила мене передати Вам дещо я зараз.
Мама принесла їй щось в строкато розфарбованому папері з написом «Для моєї подруги». В середині вона знайшла намальований її пляж: жовтий пісок, блакитне море і велика ластівка, в низу було акуратно підписано «Ласточка принесе  Тобі Радість». Жінка більше не могла стримувати сліз, вона обійняла матір Мелоні. Тепер малюнок висить над її письмовим столом на видному місці – дарунок маленької дівчини, що навчила її радіти.
Інколи, здається, що лише трагедія може нас вирвати з нашого скаженого життя і змусити задуматися над дійсно важливим. Ми часто дуже зайняті, щоб відчути красу моменту, подякувати за подарованих нам людей, багато хто з нас пережив трагедії і удари долі. Інколи відбуваються речі які ми не можемо зрозуміти, багато що здається вищим за наші сили – катастрофи, важкі хвороби, смерті – є частиною нашого життя, ніхто не може їх уникнути! Питання в нашій реакції. Може ми шукаємо пояснення скаржимося або прагнемо навіть в такій ситуації знайти світлу сторону.
Давайте насолоджуватися кожною миттю. Треба частіше згадувати наскільки дорога нам кожна людина що зустрічається на нашому шляху, наскільки неповторна кожна мить нашого життя. На жаль багато що здається само собою зрозумілим і ми вважаємо що у нас безмежно багато часу. Лише трагедія заставляє нас знову зрозуміти що кожна мить справжній подарунок. Скільки подарунків ми не приймаємо - просто не помічаємо їх. Ми дуже велику увагу приділяємо нашим турботам, які здаються настільки важливими. Нам необхідно поглянути на них збоку і запитати себе: «Що залишиться від них через років 5?». Швидше за все нічого, найбільше постраждає здоров'я, якщо ми запустимо дуже глибоко і перебільшимо їх значення. Але мить, що зачепила, наше серце набагато сильніша...

P.S. Той хто загострює свою увагу на цілях і планах - живє  тільки для майбутнього, помилка в тому що і у майбутньому він буде жити тільки для майбутнього. Таким чином ми ніколи не зможемо насолодитися МОМЕНТОМ (Magic Moments).

Куди втікає любов? - запитало маленьке щастя у свого батька.
- Вона помирає, - відповів батько. Люди, не бережуть те, що мають. Просто не вміють любити!

Маленьке щастя задумалося: Ось виросту великим і стану допомагати людям! Йшли роки. Щастя підросло і стало великим. Воно пам'ятало про свою обіцянку і щодуху прагнуло допомагати людям, але люди його не чули. І поступово Щастя з великого почало перетворюватися на маленьке і чахле. Воно дуже злякалося, як би зовсім не зникнути, і відправилося в далеку дорогу, щоб знайти ліки від своєї недуги.

Довго чи не зовсім йшло Щастя, невідомо, не зустрічаючи нікого на своєму шляху, відомо що стало йому зовсім погано. І зупинилося воно відпочити. Вибрало крилате дерево і прилягло. Лише задрімало, як почуло кроки, що наближаються.
Розплющило очі і бачить: іде по лісу дряхла стара вся в лахмітті, боса і з палицею бабуся. Кинулося щастя до неї:
- Сідайте. Ви, напевно, втомилися. Вам потрібно відпочити і підкріпитися.
У старенької підкосилися ноги, і вона буквально звалилася в траву. Трохи відпочивши, мандрівниця розповіла Щастю свою історію:
- Образливо, коли тебе вважають такими дряхлими, адже я така ще молода, і звуть мене Любов!
- Так це Ви Любов?! здивувалося Щастя. Але мені говорили що любов це найпрекрасніше з того, що є на світі!
Любов уважно поглянула на нього і запитала:
- А тебе як звуть?
- Щастя.
- От як? Мені теж говорили, що Щастя має бути прекрасним. І з цими словами вона дістала зі свого лахміття дзеркало.
Щастя, поглянувши на свє віддзеркалення і голосно заплакало. Любов підсіла до нього і ніжно обійняла рукою.
- Що ж з нами зробили ці злі люди і доля? - схлипувало Щастя.
- Нічого, - говорила Любов, - Якщо ми будемо разом і почнемо піклуватися один про одного, то швидко станемо молодими і прекрасними.

І ось під тим крислатим деревом Любов і Щастя уклали свій союз ніколи не розлучатися. З тих пір, якщо з чийогось життя іде Любов, разом з нею іде і Щастя, окремо їх не буває. А люди до сих пір зрозуміти цього не можуть. :(....

Їх було двоє - Він і Вона. Вони десь знайшли один одного і жили тепер одним життям, десь смішним, десь сумним, загалом, найзвичайнішим життям двох найзвичайніших щасливих.

Вони були щасливими, бо були удвох, а це набагато краще, ніж бути поодинці.

Він носив Її на руках запалював на небі зірки ночами, будував будинок, щоб Їй було, де жити. І всі говорили: "Ще би, як його не любити, адже він ідеал! З таким легко бути щасливою!" А вони слухали всім і посміхалися і не говорили нікому, що ідеалом Його зробила Вона: Він не міг бути іншим, адже був поряд з Нею. Це була їх маленька таємниця.

Вона чекала Його, зустрічала і проводжала, зігрівала їх будинок, щоб Йому там було тепло і затишно. І всі говорили: "Ще би! Як її не носити на руках, адже вона створена для сім'ї. Зрозуміло, що він такий щасливий!" А вони лише сміялися і не говорили нікому що Вона створена для сім'ї лише з Ним і лише йому може бути добре в Її будинку. Це був їх маленький секрет.

Він йшов, спотикався, падав, розчаровувався і втомлювався. І всі говорили: "Навіщо Він Їй, такий побитий і стомлений, адже довкола стільки сильних і впевнених в собі". Але ніхто не знав, що сильніше за Нього немає нікого на світі, адже вони були разом, а значить, і сильніші за всіх. Це була маленька їхня таємниця.

І Вона перев'язувала Йому рани не спала ночами, сумувала і плакала. І всі говорили: "Що він в ній знайшов, адже у неї зморшки і синяки під очима. Адже що йому варто вибрати молоду і красиву?" Але ніхто не знав, що Вона була найкрасивішою в світі. Хіба може хтось порівнятися по красі з тією, Яку кохаєш? Але це була Його таємниця.

Вони всі жили, любили і були щасливими. І всі дивувалися: "Як можна не набриднути один одному за такий термін? Невже не хочеться чого-небудь нового?" А вони так нічого і не сказали. Просто їх було всього лише двоє, а всіх було багато, але всі були поодинці, адже інакше ні про що б не запитували. Це не було їх таємницею, це було те, чого не поясниш, та і не потрібно...

Один східний володар побачив страшний сон, ніби у нього випали один за одним всі зуби. У сильному хвилюванні він покликав до себе тлумача снів. Той вислухав його заклопотано і сказав:

— Повелителю, я повинен повідомити Тобі сумну звістку. Ти втратиш одного за одним всіх своїх близьких.
Ці слова викликали гнів у володаря. Він велів ув'язнити нещасного і покликати іншого тлумача, який, вислухавши сон, сказав:
— Я щасливий повідомити Тобі радісну звістку — ти переживеш всіх своїх рідних.
Володар обрадувався і щедро нагородив його за це передбачення. Придворні дуже здивувалися:
— Адже ти сказав йому те ж саме, що і твій бідний попередник, так чому ж він був покараний, а ти винагороджений? - запитували вони.
На що мудрець відповів:
— Ми обидва однаково тлумачили сон. Але все залежить від того, не що сказати, а як сказати!

Біжить мавпа по лісу і кричить:

- Криза, криза, криза;

йде вовк і питає мавпу:

- ти чого кричиш?

- Як чого кричу!? Криза!

- Яка нафік криза?! Як їв мясо так і буду їсти!

- Нічого ти не шариш.

І побігла мавпа далі кричати.

Йде лисиця і питає:

- ти чого кричиш?

- Як чого кричу!? Криза!

- Яка нафік криза?! Я як ходила в шубі так і буду ходити!

- Нічого ти не шариш.

Побігла мавпа далі.

Біжить, біжить, потім стала, почухала голу задницю і подумала собі:

- Яка нафік криза?! Як ходила з голою задницею, так і буду ходити :)