Активісти блокують "беркуту" підходи до Києва
- 05.12.13, 02:42
Молюсь за тебе, Україно,
Нарешті вільна та єдина,
За праці праведних синів,
За ледарів і трударів.
За влади жадібних мужів –
Їм, Боже, совісті б краплину!
Бо дурять, бідну, мов дитину,
Мою нещасную країну,
Та в’яжуть до старого тину,
Немов би дійную козу,
Та з півночі гнилу лозу
В імперських ночвах тягнуть нишком –
Хоч сорому їм, Боже, трішки,
Бо нашого їм, бач, замало...
Якби ж вони той сором мали,
То не тягли б, не розкрадали
Усе, що бачать на землі.
Бо, як в пісочку тім малі
Кирпаті дітки у дворі
Тендітні пасочки складають,
Міцненько грабельки тримають,
Гребуть до себе і волають,
Мілких цеберок владарі –
Так, ледь не взявшись за ножі,
Держави владнії мужі
Мою Батьківщину деруть,
І ділять,
І на шмаття рвуть,
І продаються тут і там!..
Нехай вкоротить віку вам
Господь…
Хоч те просити гріх –
Забракло б вам земних утіх…
Так от в чім мудрість Мойсея,
Того Господнього спудея,
Що сорок років у пустелі
Не будував ні стін, ні стелі,
Народ виводивши з холопів,
Держави не заклавши доти,
Аж як змінилось покоління…
Зростай,
Зростай,
Живе насіння!
Зростай, країно молода!
Та щоб за вітром не пливла,
Свого триматися учись,
Й сліпій жадобі не корись!
Бо ті лиш України діти,
Що вільними зростуть, зуміти
Могли б ошукану й убогу
Звести на ноги.
Хай плине час –
Я вірю, вірю,
Що, як птахи летять у вирій
І повертаються потому,
Знайшовши вірний шлях додому –
Так на землі моїй святій
Минуть негода й буревій,
Минуть невігластво й жебрацтво,
І храм просвіти та багатства
Зведуть долоні молодії!
Лише тоді,
Лише тоді я
Скажу: не зникли задарма
Оті рядки,
Оті слова,
Що гнівом краяли папір,
А часом віщували мир:
Все недарма.
Той мир прийшов
Слідами наших підошов.
Он не хватает звезды с небес,
И не подарит Картье –
Не в силах…
Но в душу вселяется Бог
Или бес,
Когда очертания плеч унылых
Раскинет крылом гитары изгиб,
И струн неземная коснется сила.
И – то ли ты
На мгновенье погиб,
То ль обнаружил,
Что встал из могилы…
И рвется душа
Осколками нот.
И сердце
Жрец вырывает из тела.
И больше не важно,
Ты жив или мертв –
Лишь бы она
Надрывно пела,
Ангельским хором на облаках,
Из преисподней –
Демона воем,
Эта гитара в его руках,
Которой
Из смертных
Лишь он
Достоин...
Я очень соскучился.
Да.
По тебе.
Но знаю, что время
Неумолимо.
Что в этой неравной и жесткой борьбе
Лишь дети и старцы судьбою хранимы.
Что ждет одиноких и хмурых дождей
Под куполом мира жестокий старатель –
Чтоб души просеять сквозь сито страстей
И золотом бросить на серую паперть.
Что дух закалится, пройдя через боль.
Что серые будни спасительно вески,
Уже заслоняя тот мир, где порой
Ты был еще чист и наивен по-детски.
Я очень соскучился.
Только молчи.
Чудовищных, дерзких обид
Не прощают.
И незачем знать,
Слышишь – незачем! – чьи,
Чьи сны
Твоя тень
Без стыда
Навещает…
Мне ночь не колыбельные поёт –
Глазами звезд
Из мрака смотрит вечность.
Не в эту ль тьму бесследно жизнь уйдет,
Круговорот
Сменив на бесконечность?
Не в эту ль тьму
Уйдет туман надежд,
И призрачного счастья ожиданье,
Пророков мудрость, суета невежд,
Беспечность жизни,
Смерти назиданье?
В шагах столетий
Звуки голосов
Безмолвием окутает забвенье –
Покуда нет у времени оков,
Покуда есть у вечности терпенье…
Мгновения теряются в веках.
Уходит сумрак лунною тропою.
Лишь звезды,
Оставаясь в небесах,
Незримый чертят круг
Над головою…