"Досить! Маю їх направду досить!"
Усі в Небі затамували подих. Ніхто досі не бачив Ісуса таким розгніваним. Це Він громоподібним голосом виявив Свій Божий гнів.
"Упродовж 33 років Я був серед людей, казав їм не раз, що діла у тисячу раз важливіші за слова. Тому мене розіп'яли. Усіляко пояснював, що не за ділами і не за обрядами можна пізнати моїх учнів, а за проявами любови. Однак майже ніхто цього не зрозумів! Виголошують палкі проповіді, співають величальні гімни, беруть участь у зврушливих богослужіннях, але чинять так мало!"
"Що зробиш, Ісусе?"-запитав несміливо один з ангелів.
"Відберу їм мову... Так, як це було з Захарією, батьком Йоана Хрестителя!" Так вирішив Ісус і забрав усім християнам дар мови. І раптом у цілому світі серед християн запанувало велике мовчання.
Спочатку люди дивувалися. Багато побігло до аптек, щоб купити сиропи і таблетки від захворювань горла. Попит на трави й мед також був великим. Потім вони почали непокоїтися і врешті-решт людей охопила тривога.
Як молитися без слів? Як могли люди сказати Ісусові й ближнім, що люблять їх? Великі богослови не могли вимовити навіть слово "Причастя", а оратори без слів почувалися безробітними. Прості люди не могли навіть сваритися, але, що гірше, не знали, як висловити солідарність, потіху, співчуття, спільність поглядів.
Поміркувавши, дійшли висновку: "Те, що не можемо сказати словами, можемо переказати за допомогою дій" Багато так вважало. Великі майстри слова стали безпосередніми й щирими, навчилися "говорити" поглядом, усмішкою, чуйністю, допомогою. У богословських університетах повідкривали їдальні й притулки для вбогих і безпритульних. Катехиза стала радісною, наче цікаве захоплення.
Багатьом було соромно згадувати, як легко брехати словами.
У деяких газетах з'явилися статті із заголовком: "Дивіться, як вони люблять одне одного!"
Людей приваблював дух приязности, злагоди, справжньої гостинности, який був притаманний учням Ісуса.
Коли Ісус повернув їм дар мови, їх це майже засмутило.
Під час великого мовчання збагнули, як багато любови у християнській вірі.

"Дітоньки! Не любімо словами, ані язиком, лише-ділом і правдою"(1Йо.3, 18)
Нині тим паче...

Бруно Ферреро

Під час поїздки до Єгипту турист запитав у мусульманина:
-Як вам вдається молитися п'ять разів на день?
Мусульманин відповів питанням:
-А як вам, християнам, вдається по три години на день просиджувати перед телевізором?

Піно Пелегріно

Двоє монахів вирощували троянди. Один із них втішався спогляданням їхньої краси та аромату. А другий зрізав квіти та роздавав перехожим.
Одного дня перший монах дорікнув своєму співбратові:
-Як ти можеш позбавляти себе краси й аромату трлянд?
А другий відповів:
-Троянди залишають чимало пахощів на руках того, хто їх дарує!

Приказка каже:"Коли береш-наповнюються руки, коли даєш-наповнюється серце"

Піно Пелегріно

Відомий учитель зустрівся з гуртом молодих людей, які виступали проти шлюбу.
Вони аргументували свою позицію тим, що справжньою основою стосунків пари є романтика, ї що зі стосунками, коли вони згасають, краще покінчити, замість того, щоб грузнути у пустій монотонності подружнього життя.
Учитель сказав, що поважає їхню думку, однак розповів їм таку історію:
-Мої батьки прожили у шлюбі 55 років. Одного дня, коли моя мама спускалася сходами, у реї стався інфаркт. Батько підбіг до неї, підняв її, як міг, і майже волоком затягнув у бусик. Перевищуючи швидкість він щодуху мчав до лікарні. Та коли він туди прибув, мати, на жаль, уже померла.
На похороні батько не розмовляв, погляд його був розсіяним, він майже не плакав. Увечері ми, його діти, зібрались разом з ним.
В атмосфері болю і ностальгії ми згадували зврушливі історії з минулого. Батько попросив мого брата, який був богословом, щоб той сказав йому, де зараз перебуває мама, і брат став розповідати про життя після смерти, припустив, де вона зараз може бути і що з нею може відбуватись.
Батько слухав дуже уважно. І раптом він попросив:
-Відвезіть мене на цвинтар
-Тату,-відповіли ми.-Та ж зараз одинадцята година ночі, ми не можемо негайно їхати на цвинтар.
Він підвищив голос і з крижаним поглядом сказав:
-Не сперечайтеся зі мною! Будь ласка, не сперечайтеся д чоловіком, який щойно втратив ту, що була його дружиною 55 років!
На якусь мить запала шаноблива тиша. Ми більше не сперечалися, поїхали на цвинтар, попросили дозволу у сторожа, і, тримаючи у руці ліхтар, підійшли до могильної плити.
Батько погладив її рукою, помолився і сказав своїм дітям, які зворушено спостерігали за цією сценою:
-Знаєте, ці 55 років були щасливими, ніхто не може говорити про справжню любов, якщо не уявляє, що значить розділити своє життя з такою жінкою, якою вона була.
Він зробив паузу і витер обличчя.
-Ми з нею були разом під час тієї кризи, коли я шукав роботу,-продовжив він.-Ми разом скдадали речі, коли продали будинок і переїхали з міста. Ми спільно раділи, що наші діти отримали освіту, плакали одне біля одного, коли втрачали дорогих нам людей, разом молилися у приймальному відділенні лікарень, ми підтримували одне одного в стражданні, ми обіймали одне одного кожного Різдва, ми прощали одне одному помилки...діти мої, зараз вона пішла, а я радий...а знаєте чому? Бо вона пішла раніше від мене, і їй не доведеться пережити мою агонію і біль, бо вона не буде змушена мене ховати, залишатися самотою після мого відходу. Через це все пройду я, і я вдячний за це Богові. Я так її люблю, що мені б не хотілося, щоб вона страждала...
Коли батько перестав говорити, обличчя братів і моє було залите слізьми. Ми обійняли його,і він нас розрадив:
-Усе гаразд, дітки, можемо повертатись додому, це був хороший день.

Того вечора я почув, що таке справжня любов. Вона дуже відрізняється від романтики, не має нічого спільного з еротикою, вона радше пов'язана з роботою і турботою, якою обдаровуютьодне одного двоє людей, що справді відповідають одне за одного. Коли вчитель перестав говорити, студенти не змогли йому заперечити. Така любов-це те, чого вони ще не знали.

Росаріо Гомес

Моя мама часто розповідала таку історію:
Була собі багата молода жінка, яка мала все: чудового чоловіка, прекрасних дітей, роботу, яка дарувала їй велику радість, дружню сім'ю. Дивним було те, що їй не вдавлось все це поєднувати-робота і справи забирали у неї увесь час, і її життя було у чомусь збитковим.
Якщо робота в неї забирала багато часу, тоді вона віднімала його в дітей, якщо виникали проблеми, вона переставала приділяти увагу чоловікові...
І таким чином люди,яких вона любила, завжди були залишені на потім. Аж поки одного дня її батько, мудрий чоловік, не зробив їй подарунок-надзвичайно дорогу і рідкісну квітку, яка існувала у світі лише в одному екземплярі. Він сказав їй:
-Доню, ця квітка тобі допоможе, навіть більше, ніж ти собі уявляєш! Тобі потрібно буде її поливати і підрізати час від часу, а також іноді розмовляти з нею, і вона віддячить тобі цим чудовим ароматом і цими дивовижними квітами.
Батьків подарунок зворушив жінку, бо квітка і справді була незрівнянної краси.
Але минав час, виникли проблеми, робота поглинала весь її час, і її стиль життя, який продовжував бути дуже хаотичним, не дозволяв їй піклуватися про квітку.
Вона приходила додому, дивилась на рослину,що й далі була вкрита квітами, які не виявляли ознак слабкости чи смерти, вони виглядали й далі красивими й запашними. Тоді вона проходила повз квітку.
Аж одного дня, ні з того, ні з сього, квітка померла.
Жінка прийшла додому і її охопив жах!
Квітка була мертвою, її корінь засох, квіти поопадали, а листя пожовкло.
Вона довго плакала, а потім розповіла батькові про те, що сталось. Тоді батько відповів:
-Я передбачав, що так і трапиться, але не можу дати тобі іншої квітки, бо такої, як ця, більше не існує, вона була єдиною, так само, як єдиними є твої діти і твій чоловік-твоя сім'я.
Усі благословення, якими Бог тебе наділив, ти повинна навчитись "поливати і підрізати", піклуватись про них, бо, як і квітка, почуття також помирають.
Ти звикла, що квітка завжди тут, завжди розквітла, завжди пахуча, і забула, що за нею потрібно доглядати.
Доглядай за людьми,яких ти любиш!
Завжди пам'ятай про цю квітку, бо Божі Благословення є такими, як і вона, Він нам їх дає, але ми повинні про них піклуватися.

Росаріо Гомес

Одного разу до Матері Терези з Калькутти підійшов фотограф. Він хотів сфотографувати її очі. Та перш ніж почати, він сказав:
-Мати, пробачте мені за зухвальство!.. Можна щось у вас запитати? Ваше обличчя глибоко позначене плином часу, але ваші очі-найщасливіші з тих, які я коли-небуть бачив! Як таке може бути!
Мати Тереза, усміхаючись відповіла:
-Мої очі щасливі тому, що мої руки витерли дуже багато сліз.

Піно Пелегріно

Одного разу під час лекції студент запитав у професора психології:
-А коли хтось може сказати, що знає сам себе?
Мудрий професор відповів:
-Ти зможеш сказати, що знаєш себе самого, не боячись помилитися, лише тоді, коли відкриєш у собі більше недоліків, ніж це зауважать інші.

Пізнайте самих себе!
Мудрець Лао Цзи казав: "Хто знає людей, той мудрий; хто знає себе самого-той просвітлений". А ліванський поет Халіл Жибран якось зізнався: "Лише одного разу я онімів. Це сталося тоді, коли якийсь чоловік спитав: "А ким є ти?""

Піно Пелегріно

Одного разу, коли я йшов зі своїм батьком, він зупинився на повороті і, помовчавши хвилину, спитав мене:

Древня індійська легенда розповідає:"Був колись чоловік, який щодня заходив до пекарні і купував п'ять хлібин

Група психологів запропонувала декільком дітям віком від 4 до 8 років запитання "Що таке любов?". Отримані відповіді були набагато ширшими і глибшими, ніж ми можемо собі уявити: