часом сприймати все буквально.
Іноді це буває на грані фолу. Я, канєшно, не підношу принтер до монітору, коли комп пише мені "комп'ютер не бачить пристрою", але щось типу того можу вчудити.
В медучилищі колись мала дуже скаженого вчителя української мови і літератури, мав він погоняло Чіпка. Молодий був тоді, проте до біса нудний і змушував мало не на пам'ять знати ті "Хіба ревуть воли.." чи Зачаровану Десну. Нам по 16-17 років.. Ну яка Десна, Чіпка? Він казився і застосовував до нас свій педагогічний прийом: поставити бовдурів рядочком біля стіни, поруч з дошкою, щоб на них вся група дивилась із засудженням. Стою я якось в тому рядку, перша половина пари скінчилася, Чіпка каже: "Все, можете присісти". Ну я натурально і присіла навпочіпки. Думала, що він саме це мав на увазі,бо це в його манері. Сміялись, пам'ятаю, всі тоді. Навіть він.
Днями пішла на Нову пошту замовлення отримати.
-драсті
-драсті
-хочу одержати замовлення
-добре, наш додаток у вас є?
-так, ось *відкриваю в додатку не те, що потрібно*
- назад, будь ласка..
Натурально роблю пару кроків назад від оператора. (ну бо пандемія, може я занадто наблизилася до стійки і тому подібні мотиви мала собі). Сміявсь. Каже, я мав на увазі поверніться назад у додатку.
Хтось ще так плугує по життю?