Захотілося мені якось сюрстремінгу.
Відчути на собі креатив скандинавів в далекі періоди дефіциту солі. Багато хто бачив безліч риготних відео поїдання цієї квашеної риби. А мені чомусь це лише наганяло апетиту і азарту. Ну який він? Що, справді такий смердючий? Та ну, слабаки. На смак жеж ніби й нічого, судячи з реакції їдунів. Головне - перебороти ці перші потуги проблюватися на старті. А далі береш слизький шматочок, кладеш на хліб, жуєш. Ну цікаво ж. А шоякшо раптом мені цей запах навпаки "зайде"? В своїй професії і не такого нанюхалась. Все. Вирішено. Їду в найближчий маркет за 30 км від дому, беру омріяну баночку
і до неї хліб Кака.
Ну, щоб повний комплект був.
До гастрономічних тортур і самолюбування "їла неподобство і не кривилась" готова.
Приїхала додому з цією банкою, розхвилювалась чомусь, як в гостях у стоматолога. Сиджу, дивлюся на неї, що робити не знаю. Як її відкрити ніби знаю, але боюсь. Але хвилювання були марними. Ех, ця наша українська експресивність... Думала от так просто: купила, помучилася і з'їла. Ага.
Виявилось, квашений оселедець - це не сардини аквамарин. Зопалу місцеві до цих свячених баночок не наближаються. Місцеві взагалі нічого не роблять зопалу, сповідуюють свій принцип лагом. Поїдання цієї риби - ритуал. А для нього має бути привід зібратися. Приводом може послужити чиєсь бажання поїсти рибки. Як от моє. Але частіше, аніж двічі на рік, робити сюрстремінг-паті не можна. Шкідливо для здоров'я. І наодинці їсти цей смаколик то гріх. Ти втрачаєш радість контакту, спілкування. Так не цікаво. І люди не те подумають. Заради того, щоб зайвий раз зібратися, мабуть і була вигадана ця консерва. А ригачки на ютубі, думаю, для треш-контенту і від незнання глибини глибин.
Так і цього разу зібрався клуб гурманів. Обережно, за 3 години до вживання, відкорковують під водою цю рибку, дають їй відпочити на свіжому повітрі, а тим часом спілкуюються за кавою. Пропускають пару чайників кави зі спеціальним сиром "до кави".
Його нарізають шматочками і плавлять в чашці з гарячим напоєм. 
Аромат божественний, сьорбаєш і закушуєш одразу цим смачним сиро-кремом. І одночасно готують антураж для риби: маринують цибулю, готуюють картоплю, окремо картопляний салат, часниково-сметанний соус, салат з яєць, лаваші (даремно Каку купувала. Каку їдять з м'ясом), мітболи (саме мітболи, малесенькі такі курдуплики, бо наших людських котлет з долоню скандинави не розуміють) в білому соусі і лише потім приходить Його час.
Він досі зберігає віддалено запах здихлятини. Але в цьому і є його цимес. З антуражем дуже навіть їстівний.
Мружаться задоволено поїдаючи ото всьо. І я мружилась, щоб не образити. Але наступного разу не відмовляюся. Дуже сподобалась атмосфера.
ел, фоточки приветствуются 
