"Захід дракона Валіка" або "Як помирають пакетні дракони"
- 24.09.17, 19:40
Під "заходом" я мав на увазі той захід, який відбувається з Сонцем на небі кожного дня, чого не можна сказати про чиєсь життя, яке має лише один захід. Навіть, якщо мова йде штучне "життя".
Гадаю, вже мало хто з читачів пам'ятає про дракона Валіка - диво, яке було створене з пакетного сміття, обклеєного скотчем. Про його створення вже є замітка, посилання до якої я заховав у цій світлині:
Якщо згадали, тоді добре)
Після тієї замітки мене час від часу питали, що з ним сталося. Чи не пошкодили його? Чи не вкрали його? Ні. Це було навіть дивним, але Валік впевнено тримався на своєму місці, на відміну від його шиї (котру принаймні два рази у місяць приходилося підіймати). На нього ніхто не зазіхав, проте його знатно обстріляли недопалками з верхніх поверхів. Навіть зима не зламала міцного дракона і навіть мій син)
Навесні та влітку Валік став улюбленцем місцевої котячої родини і випробував незвичну для себе роль гнізда.
Пройшов рік з того дня, як драконяча лапа ступила у мій під'їзд. За цей час скотч встиг потемнішати, бруд вкрити білу "луску", а стретчеві крила перетворитися на друшляк. Хоча ці зміни трохи погіршили зовнішність Валіка, вони надали їй певної зрілості, наче мою домівку стереже справній древній дракон!
Але стати по-справжньому древнім йому, напевне, вже не вдасться.
Наприкінці цього тижня я не знайшов Валіка на своєму звичному місці. Як пізніше виявилося, його хтось висунув з клумби (мабуть, через прибирання землі) та відтягнув його до поляни, на якій ще донедавна було невеличке звалище дерев'яного непотребу. Бідний дракон лежав кинутим наче мотлох. Його "послуги" охоронця-талісмана-прикраси подвір'я були вже нікому не потрібні.
Знайшовши надвечір час після двох дощів та прогулянок з родиною я нарешті дістався його та трохи відтягнув від поляни, яка могла стати черговим багаттям. Поставивши Валіка у його звичну "стійку", я помітив, наскільки зносилися його крила, яких майже на залишилося, наскільки зносився скотч після багатьох дощів і наскільки стерлися зіниці в його "шампанських очах". Дивлячись у них я відчував себе зрадником. Зрадником власного творіння, власного "сина".
Я не міг нічого вдіяти, коли в мене була нагода: не знайшов виставок, які б змогли прийняти Валіка, не знайшов людини, яка б змогла прихистити його хоча б на деякий час. Ні, було дві людини, але вони жили надто далеко, а транспортування такого велетня було неможливим у легковій автівці. Замовлення вантажівки було б не дешевим задоволенням. Або, все ж таки, я міг щось вдіяти, але мені не вистачило сміливості чи підтримки у потрібний час. Я сам змайстрував його настільки великим, настільки, наскільки в мене було натхнення, бажання... Але у реальному житті йому не знайшлося місця.
Дивлячись на випадкових перехожих, які з швидкоплинною цікавістю озиралися на диво-дракона, зробленого зі сміття, я повернув Валіка мордякою у бік сонця, яке заходило. Це сталося якось ненавмисно, але виявилося дуже символічно. Валік майже ніколи не відчував на своїй білій блискучій "шкірі" тепла сонячних променів, стоячи увесь час або у моїй оселі, або у тіні між двох бетонних фортець. Тепер, хоча б зараз, він відчує це тепло.
Сподіваюся, це не останній його захід, але все може статися. Я досі бачу його з балкону. Бачу, як повз нього проходить черговий збирач сміття, яких у нашому районі останнім часом розвелося більше, аніж безхатніх собак. Можливо, на нього вже поклали око - і на нього чекає болісна переробка у щось інше, у чому буде вже менше цінності.
Сонце зайшло. Доки я набирав цю замітку, масивна шия Валіка знову впала. Мені болісно думати, що з ним станеться завтра. Вже осінь, і попереду ще багато дощів. Я досі можу відновити своє найбільше драконотворіння: благо, матеріалів в мене вистачить, а от де це робити, та для кого, окрім себе? Я хотів комусь подарувати своє диво. Безкоштовно, аби воно випромінювало мою любов та натхнення будь-кому, хто його побачить чи торкнеться. Але не знаю, до кого звернутися...
P.S. Згадую учорашній вечір, коли я разом з майже дворічним сином пішов до найближчої крамниці (неподалік від місця де лежав Валік). Владик, мій син, дуже полюбляє ходити по магазинах, де він ламає дверцята камер схову та котить візки. Незважаючи на це, продавчині саме цієї крамниці дозволяють йому це робити, з цікавістю дивлячись на те, що він буде робити. Коли Владик знову вхопився за візок, одна з продавчинь сказала, що йому подобаються великі іграшки, на що я погодився і додав, що це він успадкував від мене. Жінка подумала, що я мав на увазі автомобіль, допоки я не розказав їй про свого "пакетного сина", якого вона, як виявилося, ніколи не бачила, хоча працює поруч. Побачивши знімки з мого смартфону вона була вражена Валіком, і після кількох компліментів моїй творчості сказала, що йому місце на якійсь виставці. Її навіть здивувало те, що за освітою та роботою я жодним чином не стикаюся з творчістю. Що я міг їй сказати? Я досі не визначився з кращим проявом своєї творчості, хоча зараз це, скоріш за все, - література, хоч вже встиг погратися у скульптуру (пластилінову та пакетну) і малювання (олівцем, ручкою, олійними фарбами та у комп'ютерних графічних редакторах). Можливо, ця невизначеність, під тиском сьогоденних справ, також коштувала життя Валіку.
P.P.S. Аби не завершувати цю замітку на сумній ноті, зроблю кілька побажань тим, хто дістався до її кінця.
Будьте сильними та сміливими, наче дракон або той, кому по силах його здолати! 
Нехай вам завжди вистачатиме здоров'я та наснаги до великих справ, та до їх завершення! Обов'язково! 
Нехай поруч з вами завжди будуть люди, які вас підтримають, і не забувайте про тих, кому потрібна ваша допомога. Саме ваша допомога. У вирі буденної метушні ми їх не помічаємо, допоки не стає запізно.
Нехай вам завжди вистачатиме здоров'я та наснаги до великих справ, та до їх завершення! Обов'язково! 
Нехай поруч з вами завжди будуть люди, які вас підтримають, і не забувайте про тих, кому потрібна ваша допомога. Саме ваша допомога. У вирі буденної метушні ми їх не помічаємо, допоки не стає запізно.
Дякую усім! А наостанок, моє найголовніше драконяче побажання:
ЗАПАЛЮЙ!!!
24
Коментарі
DANAH
124.09.17, 19:51
blac bird
224.09.17, 20:00
wind_
324.09.17, 20:10
Ого! Я теж вражена! Він красень навіть зараз...
А у нас маленький отакий є:
http://photo.i.ua/user/4658646/450042/13788099/ )
WalesDragon
424.09.17, 20:23Відповідь на 1 від DANAH
WalesDragon
524.09.17, 20:24Відповідь на 2 від blac bird
Не стоит)
WalesDragon
624.09.17, 20:26Відповідь на 3 від wind_
Дякую!
Можливо, після зміни дислокації його знову помітять (і не тільки сміттєзбиральники)
trinks
724.09.17, 22:49
цікаво було прочитати продовження
анонім
825.09.17, 01:37
Надеюсь, что он еще поживет какое-то время хотя-бы во дворе
а вообще, читая заметку, я задумался о том, что если были бы силы и возможность на это, то можно было бы попытаться оборудовать какое-то место специально для него. Где-то во дворе или же на ближайшей детской площадке, где он вполне бы мог подойти. Правда, для такого, его надо бы немного "подлечить" все же, крылья у него пострадали..
WalesDragon
925.09.17, 07:46Відповідь на 8 від анонім
В теории, всё можно. Вероятно, живи я в частном секторе, мне удалось бы на время взять в аренду соседский гараж (возможно, у меня был бы и свой). Но здесь жилой массив: гаражи здесь тоже есть, но они чаще предназначены для стоянки машин, а не хранения строительного хлама. Сам же я сооружать навесы не умею, да и в открытом доступе для прохожих разного калибра дракон подвержен угрозе вандализма.
Есть, конечно, через двор полузакрытая площадка, которой занимается садовод-любитель. Там он оборудовал мощённые камнем дорожки, клумбы и пруд с фонтаном, правда, согласится ли он пожертвовать частью своего места для цветов для дракона? Судя по парочке элементов декора, он – человек верующий (хотя именно валлийский дракон, вроде как, не числится в чёрном списке христианства)
WalesDragon
1025.09.17, 07:51Відповідь на 7 від trinks
Дякую! Сподiваюся, що незважаючи на обставини, далi таки буде
