(продовження 7)
Симон знову повертається до того, що сталося на
його очах. Він чув, що так мало статись, щоб здійснилось сказане пророками, хоч
це дехто хоче обминути. Та все одно на душі було важко: „Невже Ісус ось так
назавжди пішов від нас?” Ось і сьогодні Симон час від часу поглядає в бік Голгофи.
Ісуса там вже немає. Зрештою немає ніде.”
Симон просив в Бога милості і допомоги. Він просив відкрити йому істину... І
ось минуло сім днів, а йому щось і далі бентежить душу.
В цей час до чоловіка, що все ще не міг вийти з важких роздумів, підійшла
дружина. Глянувши в його сумні очі, вона стала розповідати Симону про те, що
сталось за цих кілька днів: „Містом ширяться суперечливі чутки. Згідно одних,
учні викрали тіло Ісуса з гробу. Ці чутки розповсюджують священики і сторожа.
Сторожа говорить, що тіло вкрали, як вони спали.”
”Нісенітниця якась, - думає Симон. - Як можна стверджувати про те, чого не
бачив?”
„ За іншими чутками - розповідає далі дружина, - Ісус воскрес на третій день.
Про це розповідають учні Христа і навіть Його матір Марія. Вони Його бачили на
власні очі після воскресіння. В їхніх очах світиться велика радість. При
розповіді вони їх не ховають, як священики чи сторожа. І говорять з такою
впевненістю, що їм не можна не повірити.”
Розповідаючи жінка раптом помітила, що Симон міняється на лиці, в його очах
зажевріла іскорка надії, яка швидко розгорялась. І ось якась невідома сила
підняла його з місця на рівні ноги. Він нічого не кажучи швидко виходить на
вулицю. Здавалось би, що після посту в нього не стане сили йти. Та він прийняв
рішення. Він прямував на Голгофу.
Симон знову йшов тим шляхом, яким ніс на плечах хреста за Ісусом, шляхом, яким
не раз проходив в думках. Симон дійсно був замучений тілесно, та в нього
розгорілось ціле полум’я, яке давало сили пройти цей шлях ще раз. Пройти ступаючи
по слідах Ісуса зрошених кров’ю з Його ран. Симон не пам’ятав скільки часу він
йшов. Але ось вона - Голгофа. Ось місце де розіп’яли Спасителя... Симон здіймає
сандалії з ніг. Далі він іде босоніж. Ось тут стояв хрест на якому висів
Христос - Син Божий. Симон падає обличчям на землю так рясно зрошену кров’ю
Христа. Він мовчки плаче Разом з сльозами з його серця виходить біль і сум.
Перед його очима постає образ Ісуса. І на німе Симонове запитання: „Де Ти,
Господи?” в вухах йому лунають слова Спасителя сказані розбійнику в останні
хвилини: „ Сьогодні зі мною ти будеш в раю!” Так, це слова Господаря, Пана,
Який запрошує до Свого Небесного дому, усвідомлює раптом Симон і з полегшенням
зітхає: „Тепер я знаю де Ти, Господи!”
Раптом десь над ним пролунав розпачливий жіночий зойк і плач:
- Він помер!?
- Ні, я живий !- хотів крикнути Симон, та пересохлі губи ледве ворушились. Тоді
він зібравшись з силою перевернувся на спину. Симон лежав горілиць, розкинувши
широко руки, як той хрест , що він ніс на собі. А над його головою було
бездонне голубе небо. Симон в душі заусміхався, десь там в небесній височині,
на золотому троні, праворуч Отця сидить Ісус Христос і ласкаво усміхаючись
дивиться з небес на Симона і благословляє його.
Та небо над головою хтось заступив. Симон напружившись впізнав свою заплакану
дружину з дітьми. Вона збентежено глянула на його щасливе обличчя. Їй здалось,
що Симон щось говорить, ледве ворушачи губами. Жінка нахилилась ближче. До неї
донеслись слова, які так хотів сказати їй Симон:
- Я живий! І Він живий! Я знаю!, - шепотіли потріскані губи Симона. Кажу тобі:
Христос воскрес! Воістину воскрес!
(далі буде)
його очах. Він чув, що так мало статись, щоб здійснилось сказане пророками, хоч
це дехто хоче обминути. Та все одно на душі було важко: „Невже Ісус ось так
назавжди пішов від нас?” Ось і сьогодні Симон час від часу поглядає в бік Голгофи.
Ісуса там вже немає. Зрештою немає ніде.”
Симон просив в Бога милості і допомоги. Він просив відкрити йому істину... І
ось минуло сім днів, а йому щось і далі бентежить душу.
В цей час до чоловіка, що все ще не міг вийти з важких роздумів, підійшла
дружина. Глянувши в його сумні очі, вона стала розповідати Симону про те, що
сталось за цих кілька днів: „Містом ширяться суперечливі чутки. Згідно одних,
учні викрали тіло Ісуса з гробу. Ці чутки розповсюджують священики і сторожа.
Сторожа говорить, що тіло вкрали, як вони спали.”
”Нісенітниця якась, - думає Симон. - Як можна стверджувати про те, чого не
бачив?”
„ За іншими чутками - розповідає далі дружина, - Ісус воскрес на третій день.
Про це розповідають учні Христа і навіть Його матір Марія. Вони Його бачили на
власні очі після воскресіння. В їхніх очах світиться велика радість. При
розповіді вони їх не ховають, як священики чи сторожа. І говорять з такою
впевненістю, що їм не можна не повірити.”
Розповідаючи жінка раптом помітила, що Симон міняється на лиці, в його очах
зажевріла іскорка надії, яка швидко розгорялась. І ось якась невідома сила
підняла його з місця на рівні ноги. Він нічого не кажучи швидко виходить на
вулицю. Здавалось би, що після посту в нього не стане сили йти. Та він прийняв
рішення. Він прямував на Голгофу.
Симон знову йшов тим шляхом, яким ніс на плечах хреста за Ісусом, шляхом, яким
не раз проходив в думках. Симон дійсно був замучений тілесно, та в нього
розгорілось ціле полум’я, яке давало сили пройти цей шлях ще раз. Пройти ступаючи
по слідах Ісуса зрошених кров’ю з Його ран. Симон не пам’ятав скільки часу він
йшов. Але ось вона - Голгофа. Ось місце де розіп’яли Спасителя... Симон здіймає
сандалії з ніг. Далі він іде босоніж. Ось тут стояв хрест на якому висів
Христос - Син Божий. Симон падає обличчям на землю так рясно зрошену кров’ю
Христа. Він мовчки плаче Разом з сльозами з його серця виходить біль і сум.
Перед його очима постає образ Ісуса. І на німе Симонове запитання: „Де Ти,
Господи?” в вухах йому лунають слова Спасителя сказані розбійнику в останні
хвилини: „ Сьогодні зі мною ти будеш в раю!” Так, це слова Господаря, Пана,
Який запрошує до Свого Небесного дому, усвідомлює раптом Симон і з полегшенням
зітхає: „Тепер я знаю де Ти, Господи!”
Раптом десь над ним пролунав розпачливий жіночий зойк і плач:
- Він помер!?
- Ні, я живий !- хотів крикнути Симон, та пересохлі губи ледве ворушились. Тоді
він зібравшись з силою перевернувся на спину. Симон лежав горілиць, розкинувши
широко руки, як той хрест , що він ніс на собі. А над його головою було
бездонне голубе небо. Симон в душі заусміхався, десь там в небесній височині,
на золотому троні, праворуч Отця сидить Ісус Христос і ласкаво усміхаючись
дивиться з небес на Симона і благословляє його.
Та небо над головою хтось заступив. Симон напружившись впізнав свою заплакану
дружину з дітьми. Вона збентежено глянула на його щасливе обличчя. Їй здалось,
що Симон щось говорить, ледве ворушачи губами. Жінка нахилилась ближче. До неї
донеслись слова, які так хотів сказати їй Симон:
- Я живий! І Він живий! Я знаю!, - шепотіли потріскані губи Симона. Кажу тобі:
Христос воскрес! Воістину воскрес!
(далі буде)
