Хрест
- 25.04.08, 13:57
- Сенс
(продовження 2)
Сотнику і тим більше його воїнам, було байдуже
помре засуджений зараз чи пізніше, чи буде Він сам нести хрест, чи хтось інший.
Тож вислухавши священика він дав команду воїнам, вибрати когось з натовпу нести
хрест замість Ісуса. Але це було непросто. Справа в тім, що нести хрест
рахувалося ганебним і добровільно навряд чи хто на це би згодився. Тому-то
воїни мали зробити це силою.
- Гей, ти! - раптом роздалось біля Симона.
Чоловік повернувся на голос. Прямо перед ним стояв римський воїн.
- Я? - перепитав Симон, оглядаючись по сторонах.
- Так! Саме ти! - гаркнув воїн. - Бери хрест! І то мерщій! - закомандував він
розгубленому Симону.
Симон хотів відмовитись або хоч сховатись в юрбі. Він оглянувся позад себе,
шукаючи шляху для втечі, аж раптом його погляд упав знову на Учителя.
Ісуса важко було впізнати. Він був увесь в крові. Якраз в цей час Він намагався
підвестись. Та після жорстокого бичування це було нелегко зробити. Хрест в
тисячі раз поважчав.
Симон знав, що по закону злочинця перед стратою бичували, але не мали права
завдати більше ніж сорок ударів. Особливо жорстоко це робили римляни. Щоб не
порушити закону, бич зробили з трьома ременями по 60-70 сантиметрів
довжини. На кожному по 12 свинцевих наконечників з цвяхами по 1,5 сантиметрів.
Крім того на Ісусове чоло наклали вінок з терну палестинської породи в якого
колючки досягали до 7
сантиметрів. Щоб його надіти воїни палками били по ньому
від чого колючки впивались в голову і ламались... Звичайна людина не могла б
витримати такого катування. Та Ісус витримав і ще й ніс важкий хрест...
В Симона самого зі страху підкошувались ноги. Він нетвердою ходою підійшов до
Ісуса і вхопився за хрест. На якусь хвилю їхні погляди зустрілись, Симонів
трішки розгублений, Ісуса - підбадьорливий. Симон ще більше розгубився. Симону,
як і зрештою всім навколо, здавалось, що підтримки потребував саме Ісус. Та
Христос бачив, що діялось в глибині людського серця. І навіть в важкі хвилини
страждань, Його очі світились неземною любов’ю до людей. Любов’ю, яку не змогли
збагнути ні ті, що катували, ні ті, що насміхались, ні ті, що були байдужі, ні
навіть ті, що знали і любили Ісуса. Погляд Ісуса наче говорив до Симона: „Не
переживай, не бійся ганьби, не бійся тих насмішок, які впадуть і на тебе. Ти
маєш це зробити, як і Я маю зробити те, заради чого Отець послав мене на цю
грішну землю. Роби своє, а Я своє”. Ця німа, секундна розмова додала сили і
впевненості Симону і він звалив хрест собі на плечі.
Симона поставили позаду Ісуса, щоб бува хто не подумав, що це його страчують.
(далі буде)
Сотнику і тим більше його воїнам, було байдуже
помре засуджений зараз чи пізніше, чи буде Він сам нести хрест, чи хтось інший.
Тож вислухавши священика він дав команду воїнам, вибрати когось з натовпу нести
хрест замість Ісуса. Але це було непросто. Справа в тім, що нести хрест
рахувалося ганебним і добровільно навряд чи хто на це би згодився. Тому-то
воїни мали зробити це силою.
- Гей, ти! - раптом роздалось біля Симона.
Чоловік повернувся на голос. Прямо перед ним стояв римський воїн.
- Я? - перепитав Симон, оглядаючись по сторонах.
- Так! Саме ти! - гаркнув воїн. - Бери хрест! І то мерщій! - закомандував він
розгубленому Симону.
Симон хотів відмовитись або хоч сховатись в юрбі. Він оглянувся позад себе,
шукаючи шляху для втечі, аж раптом його погляд упав знову на Учителя.
Ісуса важко було впізнати. Він був увесь в крові. Якраз в цей час Він намагався
підвестись. Та після жорстокого бичування це було нелегко зробити. Хрест в
тисячі раз поважчав.
Симон знав, що по закону злочинця перед стратою бичували, але не мали права
завдати більше ніж сорок ударів. Особливо жорстоко це робили римляни. Щоб не
порушити закону, бич зробили з трьома ременями по 60-70 сантиметрів
довжини. На кожному по 12 свинцевих наконечників з цвяхами по 1,5 сантиметрів.
Крім того на Ісусове чоло наклали вінок з терну палестинської породи в якого
колючки досягали до 7
сантиметрів. Щоб його надіти воїни палками били по ньому
від чого колючки впивались в голову і ламались... Звичайна людина не могла б
витримати такого катування. Та Ісус витримав і ще й ніс важкий хрест...
В Симона самого зі страху підкошувались ноги. Він нетвердою ходою підійшов до
Ісуса і вхопився за хрест. На якусь хвилю їхні погляди зустрілись, Симонів
трішки розгублений, Ісуса - підбадьорливий. Симон ще більше розгубився. Симону,
як і зрештою всім навколо, здавалось, що підтримки потребував саме Ісус. Та
Христос бачив, що діялось в глибині людського серця. І навіть в важкі хвилини
страждань, Його очі світились неземною любов’ю до людей. Любов’ю, яку не змогли
збагнути ні ті, що катували, ні ті, що насміхались, ні ті, що були байдужі, ні
навіть ті, що знали і любили Ісуса. Погляд Ісуса наче говорив до Симона: „Не
переживай, не бійся ганьби, не бійся тих насмішок, які впадуть і на тебе. Ти
маєш це зробити, як і Я маю зробити те, заради чого Отець послав мене на цю
грішну землю. Роби своє, а Я своє”. Ця німа, секундна розмова додала сили і
впевненості Симону і він звалив хрест собі на плечі.
Симона поставили позаду Ісуса, щоб бува хто не подумав, що це його страчують.
(далі буде)
0
Коментарі