Профиль

giginbottom

giginbottom

Украина, Одесса

Рейтинг в разделе:

  • giginbottom.blog.i.ua

Свежие фотографии

не угодишь

  • 05.11.17, 09:05
-А давай въебашим по портвейну и в постель?
-Фу, как ты разговариваешь с дамой? Нет чтобы предложить вина, поговорить о высоком. Ты же был кандидатом филологических наук!
- Ок хорошо. Хм. А знаешь я бы не отказался от фужера Шато Лафит урожая 1965 года, и чтобы томик стихов Гийома Апполинера, и посидеть за тем крайнем столиком в маленькой кофейне на Монматре. И чтобы редкий теплый дождь. А на столе еще дымящийся кофе и круассан из Сент-Поля. И капли дождя медленно, причудливыми, неповторимыми линиями, стекающие по стеклу витрины.
-Милый я тебя хочу!
-Уйди отсюда, тебе бы только трахаться, ты способна опошлить любую мечту...

думки вголос

  • 03.11.17, 19:35
В нас багато голодних олігархів і мало ситого по зав`язку народу. Тому в нас замість реформ одна хуйня міняється на іншу.
Дядько в маршрутці.

Гігоєна

  • 03.11.17, 19:27
( драма на три дії)
Дія -1
Йдемо із Зайком до поліклініки.
- Маам! Хочу банан, яблуко і гранату.
- Не гранату, а гранат. Але дорого ж...
- Ок. Доктор сказав, що мені треба...Маам! А гранат - то ті самі сємки, але з соком гамоглобіна, правда ж?
Сміюся. Сік гамоглобіна - це вам не лушпайками лускати.
- Маам! І мняска хочу. Тіпкаклєту.
- Добре. Підемо після процедур, купимо.

Дія-2
Йдемо з поліклініки попри базар. Купуємо фрукти і зелень.
- Маам!
- Що?
- Чисто пацаняче - треба швидко відлити...
Підводжу до туалету, кажу:
- Біжи, я почекаю на вулиці.
- А чого, там же в коридорі можна...
- В нас продукти у відкритій сумці.
Зайко побіг, я чекаю. А воно ж - вікна нарозстіж і з того відділення, де чисто по-пацанячому відливають, і з сусіднього - дівчачого все чути. А там отаке:
- Дєня, пісяй давай бігом! Давай мама потримає цюрлика , ну! Та куди ж ти? От йолки! Дома не міг покакати? Ше й понос! От шо за день, га? Ну, давай! Давай мама попу витре! Не крутись! Стій отут! Дєня, стій кажу тобі! Бо зараз мама пісяти піде, а тебе цигани вкрадуть. Дєня, не плач! На цукерку тобі. Стій тут!..
- Пані, вибачте! Хто ж в туалеті дитині цукерку до рота пхає?
- А шо?
- Бруд, мікроби. То ж - дитина...
- Йдіть до сраки! Вчити вона мене буде. Я, може, на роботі, нє? А малого нема на кого лишити...
- Пані, але ж це елементарна гігієна...
- О! Розкажіть мені! Я в школі вашу гігоєну на отлічно знала...
- Але ж...
- Ше навчіть мене руки мити!
- Ви не любите свого сина?
- Чого вчепились, га? Пані Гігоєна мені найшлась! Сина я не люблю? Я не люблю, коли мені без мила в сраку лізуть!.. Пішли, Дєня! Мама купить масьинку і ше цукерку!..

Дія-3
- Маам! Он мняско підходяще. На тіпкаклєту...
Хотіла купити. Але побачила на куті прилавка Дєню...
Що я хотіла сказати? Та нічого такого.
Люди, мийте руки, чи що?
Бо інакше - до сраки ті медреформи...
Люба Бурак

Мігрень і мегре

  • 03.11.17, 19:18
Хороше стареньке французьке кіно. Режисер Андрій Костенко, до-речі. Якщо його дивитись на здорову голову і не паралельно з новинами про косовицю в нашому правовому полі.
Вопшим, там головний герой - комісар парижської поліції. Некрасивий, но роботящий. Трохи наглий, бо похерює громадську думку і курить люльку в обществених місцях. Але йому то прощають, бо всі знають, що про комісара Мегре писав сам Жорж Сіменон.
Так шо така от штука. Мегре собі живе в Парижі і росзслідує вишукані французькі убійства і кримінальні оборудки. Це, ясна річ, не всім нравиця. Но у Франції не прийнято питати в злочинців, чи подобається їм Кримінальний Кодекс.
От одної ночі, коли комісар уже приспав мадам Мегре і одів свою любиму полосату піжаму, йаому подзвонили. То була п`янюча в диман сцикуха - дочка спічрайтера парламенту. Но комісару вона збрехала, шо є дочкою судді з Ла Рошеля.
Комісар переклав на другий бік свою мадам Мегре, а пістолета з-під подушки в карман пальта і поїхав виручати сцикуху з халепи.
Дівка була реально буха, но накотила ще рюмашку і попросила Мегре спасти її від бандитів. По іменах вона їх не знала, бо бандити були з якогось глухого села і невиховані, тож під час сексу не представились. З особливих прикмет бандитів сцикуха запам`ятала такі, шо по них їх опізнати можна хіба в морзі , туалєті, або в активній фазі статевого життя.
Чим вони їй загрожують, дівка тоже не могла пояснити. З чого комісар зробив висновок, шо саме тим, що опізнати можна в морзі або в туалєті.
Але комісар був доброю людиною. Тож, аби дівка не опозорилась ще більше, завів її в готель, щоб проспалась.
А утром дівка накатала заяву на Мегре. Типу він хотів її зґвалтувати у збоченій формі, оскільки вона саме лежала на боку. Но вона не дала, бо в ту ніч уже надавалась по саме німогу.
Сцикуха зняла побої, синяки від наручників, полоси від батога і два чиряки на сраці в якості доказів хтивості комісара. Плюс - нажалілась таткові, спічрайтеру парламенту.
Татко сцикухи подзвонив префекту і потребував голову Мегре на таці.
Префект сказав таткові, щоб той не заривався так сильно. Бо живе не в Старому завіті, а в новітній Європі. І, шо вопше він - не цар, а просто штатне пашталякало і його дочка далеко не танцівниця, а обична малолітня курва.
На що спічрайтер зауважив, шо зараз він пише не тільки для парламенту та урядової газети, но і для опозиційних лушпайок.
Префект подумав, завів справу і викликав Мегре на кавйор.
Комісар вислухав префекта, накурив його своєю люлькою, прикинув хрен до носа і поняв звідки в цій справі ростуть ноги.
- Пане префекте, - сказав Мегре. Дайте мені десяток людей, машину, гроші на бензин та бухло і я змию цю венеричну пляму з моєї біографії.
- Добре, - погодився префект. - Але тільки тому, що вашу біографію писав Сіменон.
Мегре запустив маховика по справі, яку крутув уже півроку, но на малих оборотах. Це була трохи странна справа. З парижських ювелірок почали пропадати дешева біжутерія і бурштин.
Мегре запідозрив у цьому старого ворюгу і бандюка, який недавно вийшов з тюрми. Але бандюк сидів дома і ніде не відсвічував. Тому Мегре поставив за ним слєжку.Бандюк занервував і пообіцяв Мегре відкрутити голову і наробити всяких пакостів.
Тож тепер комісар вломився до нього в хату поговорити за преступлєніє і наказаниіє.
- Начальнік! - Взмолився бандюк. - Я тут не при ділах! Дивись: я з зони так откидався, шо аж мені ноги відняло!
І показав Мегре інвалідний візок і ноги, накриті пледом.
Комісар запідозрив, що під тим пледом сховане шото серйозне, но по Фройду в ті роки ще ніхто допитів не проводив.
Аж тут прийшла з магазіна коханка бандюка - скромна дівчинка Аліна з глухого села в Альпах. Вся в така в шубі з штучного песця і обвішана всім набором дешевої біжутерії, яку вже півроку шукав Мегре. Попалились, вопшим.
Дівчинка з порога начала розказувать бандюку про акції та знижки і показувати комісару пеньюари та спідню жіночу білизну.
Жіночого білля комісар не любив з дєцтва. Навіть, переживши два гей-паради, Мегре так і не зрозумів цього ліберального прикола: навіщо так стискати яйця кружевами, єслі прості сімейні труси дарують відчуття свободи і вільного статевого простору?
- От ти мені скажи, - сказав комісар. - Не стидно дівчинку в дешеве вбирати?
- Вона з села, - відповів бандюк.
- Та отож, - комісар закурив люльку. - І вопше, ти шо не міг нормально з тим бурштином провернути? Поїхати в рівенські ліси над Луарою, взяти помпу, селян і насосати його під соснами?
- Дякую, - сказав бандюк. - Я вже на зоні насосався.
- Ну, тепер знову будеш.
- Не буду, - відповів бандюк. - В цьому ділі такі люди замішані і з такими помпами, що вам не снилось.
Так і сталось. Француватий картавий прокурор відсторонив комісара Мегре від справи на два тижні, щоб встигнути її зам`яти.
І комісар провів їх з пользою. Слідкував за фігурантами і змушував їх робити помилки.
Спічрайтеру стало не до комісара, коли він довідався про вагітність своєї доці-сцикухи від депутата з опозиції. Він одразу взявся рішати то питання в правовому полі.
Но все-одно в ітогє посадили доктора, який так скучав за мамою з виноградника в селі, шо робив підпільні аборти в Парижі.
Бандюк виявився хорошим, бо дбав, щоб його дівчинка мала до шлюбу вишите плаття, рушники і дві ікони з бурштину, як то заведено в неї в селі.
Картавий прокурор сказав по радіо, що ніхто не втече від відповідальності.
Комісара поновили на роботі. А мадам Мегре спекла йому шарлотку з яблуками за те, що він у неї такий мудрий і про нього пише Сіменон.
А, може, за те, що стільки років, незважаючи на нові віяння, комісар зберігає вірність старим добрим сімейним трусам...

Люба Бурак

Кіно і реформи

  • 03.11.17, 19:09
Подивилася оце гамериканське кіно про непросту судьбу їхньої простої колорадської врачихи-хірурга Ненсі.
Шо вам сказати? Єссі чесно - то їм там реально треба реформу медицини. Бо те, що у них є наразі - то якийсь песець в білому халаті.
Ні, я то розумію, шо кіно є кіно, а реальність може вопше в сюжет не вписуватись. Але це реально жесть, а не шо-небудь.
Кароче. У врачихи була Днюха. Вона лишила свою неповнолітню темношкіру донечку на сусідку по общазі і моsкальку по совмєстітєльству Наташшу. А сама пішла в нічний клуб з пуерто-ріканцем Пако. Дорогою до клубу їх перестріли знервовані негри, в яких не було настрою і грошей і навішали Пако люлєй. Бо в Пако, як оказалось, грошей тоже не було.
Врачиха псіханула і вдарила Пако сумочкою поверх поламаного носа. Пако відключився, а псіхована врачиха пішла в нічний клуб сама, бо в неї трохи грошей було, но в пориві егоїзму вона рішила їх потратити тільки на себе.
І от пока врачиха пила подвійне дайкірі і танцювала сальсу з мексиканським наркоділєром Хуаном і бразильським торговцем в`яленим листям коки Луїсом, в неї вдома Наташша спекла руsку піцу "Расстєгай". З головами кільки, силіконовою ікрою, молоковмісним продуктом "О`Бурьонка", кислими огірками і слабосольоними мухоморами. Зверху то все залила кетчупом і майонезом, посипала зеленню алоє, каланхоє, фаленопсіса і термоядрами кокосових горішків.
А потом нагодувала тою піцою темношкіру донечку врачихи і напоїла її свіжим стєкломоєм. Розказала їй казочку про велику і прекрасну страну роsію, де всігда є перспектива хароших доріг, варіант зеро отсутсвія дураків і круглий год цвіте і поростає мохом демократія.
А потім Наташша вклала темношкіру дєвочку спати і побажала їй світлого майбутнього.
Сама ж доїла піцу, запивши її гальбою пивного напою "Балтіка", принесла з дому ще пляхан "Бояришніка", в кухні врачихи найшла сольоний арахіс і сіла дивитись серіал "Інтерни".
А тим часом врачиха рішила, шо несправедливо поступила з Пако. Бо, хоч він і набитий мудак, но на сьогоднішню ніч іншого мужика вона навряд чи найде. Бо це ж штат Колорадо, а не Рязанска область сказочної страни. Тут даже неприлічні мужики вночі на дорогах не валяються.
А Пако - прилічний і, навіть, неп`ющий. Потому шо береже кусок печінки і одну почку на випадок, якщо не вдасться перевезти сім`ю через кордон обичним нелегальним шляхом. Тоді Пако із червоношкірого мігранта готовий стати чорним донором.
Вопшим врачиха пішла шукати Пако. Но найшла поліцейських. І вияснила, шо знервовані негри були оперативнішими і найшли Пако скоріше за неї. Поліцейські стали задавати їй всякі невдобні питання. Но врачиха відморозилась, шо типу вона не при ділах, в неї Днюха, а негри брешуть, що бачили їх з Пако разом.
Негри вже лежали фейсами в асфальт, їм то не дуже подобалось і вони звинуватили врачиху в расизмі.
Но врачиха Ненсі була не в тім`я бита, як Пако. Вона дістала свій паспорт і показала поліцейським фото своєї донечки. Негри обламались.
Поліцейські готові були відпустити її, но один - тоже афроамериканець - виявився шибко мультикультурним і спитав у врачихи типу: якого хуя вона вночі лазить по трасі?
Врачиха чесно призналась, Що саме так - вона перебуває в активному пошуку.
Вопшим, її пов`язали разом з неграми і повезли до відділку. Але дорогою туда в неї задзвонила мобіла. Її срочно викликали на роботу, бо в городі обєзумівші християни прямо в церкві затіяли перестрілку з мирними арабами. Ніхто з християн не вижив, а двом мирним арабам потрібні були операції.
Врачиху разом з неграми завезли до лікарні. Там вона бистро всіх порізала і зашила, а потом довго сперечалась зі страховим агентом арабів про те, чи вогнепальне поранення - то нещасний випадок на виробництві, чи побутова травма.
В ітогє страховий агент звинуватив її в нецільовому використанні коштів з рахунків його клієнтів. І врачиху завезли до відділку.
Там її чекала заплакана Наташша і працівники Служби соціальної опіки, котрі повідомили врачисі, шо її темношкіра донечка мало не померла через недбальство матері, яка тримає небезпечні речовини в доступному для дітей місці.
Врачиха офігіла і впала в ступор. Но Наташша сказала їй, шо нічого прикидатись дурою, потому шо дитина явно ж чогось нажерлась вредного до її приходу. Бо домашні пироги з пилу з жару ще нікому не зашкодили.
А працівники служби опіки пообіцяли врачисі вопше веселе життя, якщо виясниться, що слабосольоні мухомори і стєкломой не містять токсинів.
Кароче, невідомо чим би то все скінчилося, якби в цей момєнт не пробили часи на міській буцигарні. Всі спам`яталися, що наступило Різдво і стали одне одного вітати. А до відділку зайшов молодий, красивий і багатий адвокат, в якого спустило колесо в Бентлі і він вирішив його на халяву накачати поліцейським насосом.
Поліцейські охреніли від такої наглості. Але пока до них дойшло, шо надворі ніч і їх використовують втемну, адвокат занявся справою врачихи прямо на столі шерифа.
Потім він її виграв в суді.
Тоді взявся за страхову компанію тих мирних арабів. І довів, що справа яйця виїденого не варта, бо вогнепальне - то куля в лоб, а не два пальці об асфальт.
А далі він вже не знав як захищати ту врачиху, то взяв і женився на ній.
І, оскільки адвокат був афроамериканцем, то Служба соціальної опіки сама привезла темношкіру донечку врачихи до нього додому.
А Наташшу звинуватили в інформаційному кретинізмі і заборонили дивитись кулінарні шоу на каналі рашатудей.
І всьо. Хепі енд.
Врачиха вернулась на роботу вагітною, на Бентлі і з новою сумочкою.
Но в кіні про це ні слова!!!
От уявіть собі на минуточку: лікарня, куча персоналу, колеги, медсестри, куча народу... І ніхто ні слова про сумочку, Бентлі, мужика врачихиного. Поздоровили в двох словах - і все. Ніхто не завідує, не розказує в ординаторській, шо повезло, а в каптьорках - шо насосала...
Всі працюють!!!! Здуріти можна.
І - да: ні одної санітарки в кадрі. Хоч мельком. Жодної!
Таке враження, що не лікарня, а чортішо.
Голівуд, бля! Де младша санітарка з грязною шваброю і в потріпаному халаті, який вона за старшою медсестрою доношує? Такий - з карманами обвислими? Куди у вас пацієнти 20 $ за винос утки кладуть?
І вопше: медичні реформи тій Америці нада. Но вони їх бояться сильно. В них там медична і фармацевтична мафія. Плюс страховики...
Я думала, шо вони Уляну Супрун до нас працювати відправили. А подивилась кіно і поняла, шо ні. Вчитись. Їм до нас...

Люба Бурак

оно вам надо? оно вам не надо,ну так идите куда вам надо!

  • 01.11.17, 23:12
Сегодня села на конечной в маршрутку, никого нет, притулилась у окна, смотрю через непомытое окно в свой дзен, отрешилась и воспарила.
Тут меня вытаскивает из небытия женский голос.
Простите, можно рядом с вами сесть?
Да, конечно, - отвечаю я и снова отрешаюсь.
Но не тут-то было.
Простите, продолжает женщина, это вы так иронизируете? "Да, конечно" - это что? Вы что хотите сказать - мол, ага, только и мечтала, чтобы вы рядом сели? Да?
И стоит.
Нет, я просто ответила, что да, садитесь, конечно, не возражаю.
Это вам так кажется, что вы просто ответили. А вы ответили ехидно. Я же вижу, что автобус пустой, могла бы на любое место сесть, и вы тоже это подумали, да?
Нет. Я это не подумала. Я вообще ни о чем не подумала...
Но ответили! Ответили, не подумав? Может, все же раньше надо подумать, потом ответить? А то я, например, сарказм услышала в вашем ответе.
Женщина произнесла это, поджав губы. Меня изображала, наверное.
Я засмеялась, потому что губы у меня никогда не поджимаются по причине их формы да и вообще... То есть, я только мысленно могу их поджать.
Вы... простите... что от меня хотите? - спросила я женщину.
Я хочу искренности. Вы искренне хотите, чтобы я рядом с вами села в пустом автобусе, или из вежливости?
Тут я немного подустала от такого иезуитства и говорю - я очень искренне не хочу, чтобы вы сели рядом со мной. Очень искренне и от всей души не хочу. Отстань.
И тут она улыбнулась и говорит - вот это я сразу поняла. Что на самом деле вы не хотите, чтобы я рядом села. Это вы так издевались... Хоть бы раз в человеке ошиблась! Никогда не ошибаюсь.
Потом помолчала и снова - а что это вы со мной на ТЫ? Почему отстань, а не отстаньте?
Вы просто очень молодо выглядите, отвечаю. Поэтому - отстань.
Да?! Ну, спасибо. Даже настроение поднялось. Сами испортили, сами и подняли. Пойду сяду, наконец.
Можно рядом с вами?..

дядюшка сэм уже не тот...

  • 01.11.17, 10:22
Я дитя 80-х - 90-х, не чужда дачных Бугазовских радостей жизни простого человека. Поэтому для меня "сэм" - это конечно же уменьшительно-ласкательное от "самогон". Так что я была слегка обескуражена, когда где-то у кого-то в комментах прочитала: "Та я вот на сэме сейчас сижу". Не знала, что и думать. Существующих знаний определенно не хватало. Оказалось - на "семинаре". Вот оно - дыхание времени. А вы говорите "ничего не меняется"... А тут смотрите, что стало со старым добрым сэмом...

о русском празднике Хеллоуин

  • 28.10.17, 20:01
Что примечательно, куда ни плюнь везде кельты. Везде адепты трилистника без страха и упрека. Заебись наблюдать, как Вася Хуйкин из Зажопинска и Муся Шлагбаум из Пердичева, забыв о всех присущих положению скрепах, о просвирках и свечках в церкви, о фаршмаке и шаббате, превращаются в нажравшихся в говнище ирландцев с тыквой в жопе и клыками из магазина сюрпризов во рту.
Хеллоуин, блядь. А потом китайский Новый год встретить не забыть. Это очень важно, потому как год сивой кобылы сменяется годом синего кролика. Ебануцца можно. Наследники Мао из Усть-Пиздищинска уже готовят бумажного дракона.
А вообще, никто не виноват, конечно. Бизнес и ничего личного. Общепит делает все, чтобы вы пришли залить сливу синькой именно в этот день. Потому что праздник. И всем похуй, что праздновать. Принципы вообще заканчиваются там, где начинается бухло и блядки. Хэллоуин, кстати, очень русский праздник. Хотя бы потому, что многим совершенно не нужно тратиться на наряды. Бесы, вурдулаки, зомби, ведьмы, эти карнавальные костюмы не дешевы, да и грим весьма не простой. А у нас надел форму сотрудника ГИБДД, эвакуаторщика, служащего Почты России или работника ЖКХ, и вот ты вполне себе полноценная нечистая сила. Можно еще значок депутата приколоть, но это уже будет слишком жестко. Удобно, я считаю.
Саша Гутин

About opiates

  • 27.10.17, 10:40
С этим видом наркотиков взаимоотношения у русских писателей были иные, более созерцательные и восторженные. Дело в том, что у гашиша имелась литературная Традиция (с большой буквы). Речь не об одной только «Исповеди англичанина, употреблявшего опиум» (1821) де Квинси, а о более близком прошлом. В Париже с 40-х годов существовал такой Le Club des Hashischins, куда ходили — кто беседовать, кто употреблять — и Дюма, и Гюго, и Бальзак. И самое главное для наших героев — туда заглядывали поэты Теофиль Готье, Шарль Бодлер, Поль Верлен и Артюр Рембо. И эти литераторы с большим смаком описывали испытанные ими ощущения — что служило вполне себе образцом для поэтов русского Серебряного века, которые очень много переводили французов, подсматривая у них заодно эстетику и стихотворные размеры для своих произведений и умения франтить.

Первым вспоминается главный позер эпохи — Николай Гумилев. О его увлечении свидетельствуют Эрих Голлербах (у которого он просил трубку для курения опиума), Юрий Анненков, Павел Лукницкий. Да и сама Ахматова была совершенно уверена, что еще во время жизни с ней он «прибегал к этим снадобьям», хотя тщательно скрывал свои привычки от жены, поскольку она подобных чудачеств явно не одобряла. (Принимала ли наркотики Ахматова? Видимо, она к ним была равнодушна. По словам Михаила Мейлаха, когда у нее случился инфаркт, ей целый месяц кололи морфий. Он спросил, сопровождалось ли это какими-нибудь приятными видениями. «Ничего приятного в них не было, — отвечала Ахматова. — Ну, раз увидела у себя на постели кошку. Зачем мне кошка?»)

Вернемся к Гумилеву. Он увлекался и вдыханием эфира. Анненков оставил подробный рассказ, как они на квартире у инженера Бориса Каплуна (мужа Спесивцевой и кузена Урицкого) «уходили в мир сновидений» вместе с какой-то девушкой.

Кстати, именно Гумилев оставил первое в русской художественной прозе описание трипа и нестандартных ощущений, которое составляет примерно треть его небольшого рассказа «Путешествие в страну эфира».
Но увы, вообще рассказ эротический, про девушку и про их гипотетический секс, поэтому сегодня он кажется наивно-подростковым.

Эфир достать было легко. Опиум тоже. Как рассказывает Лаппа, которая приносила его для Булгакова, когда не находилось морфия, еще в 1916 году он продавался в аптеках без рецепта, и можно было набрать, побегав, сразу большую дозу.

Прозаические мемуарные «каминг-ауты» идут обычно в формате «я один раз попробовал». Например, поэт Георгий Иванов в «Китайских тенях» пишет, как из вежливости он выкурил с редактором «Биржевых ведомостей» Владимиром Бонди толстую папиросу, набитую гашишем. Собеседник обещал ему «красочные грезы — озера, пирамиды, пальмы». Вместо этого Иванов испытал легкую тошноту.

«Я ошибся, — сказал на это Бонди, — вам нужен не гашиш, а эфир, морфий».
Журналист считал себя физиогномистом и по морщинам и складкам на лице определял, к какому именно наркотику склонен собеседник.

Составить полную картину на основе мемуаров, разумеется, сложновато: о своем печальном опыте мало кто откровенничал, а про других писали в случае, когда скрывать это было абсолютно бесполезно либо если испытывали к тому или иному персонажу неприязнь.

Тяжелым наркоманом был писатель Евгений Соловьев. В 1905 году Чуковский в тексте его памяти описывает, как «могучий талант» жалостливо выпрашивал у него «гашиша», который у того отобрали. Или основатель «кружка декадентов» поэт Александр Добролюбов, «с большим лицом, имевшим совершенное сходство с белой маской, из которой жутко чернели какие-то сказочно-восточные глаза», как описывал его Бунин. По его же свидетельству, Добролюбов курил опиум и жевал гашиш. Светская львица поэтесса Паллада Богданова-Бельская курила папиросы с опиумом — для создания имиджа роковой красавицы (если верить Георгию Иванову).

Некоторые явно проговариваются в своих текстах. Например, Анненский, рассуждая о малороссийских красавицах в произведениях Гоголя, спокойно употребляет следующее сравнение: «Поднимитесь ступенью выше, и недостижимую красоту даст вам уже только опий». Татьяна Вечорка в стихах не стеснялась: «Пока расплывчато в груди / Опий колобродит душный…» Ее перу также принадлежит стихотворение «А ты замечтался о тонких приятных ядах…», где есть и про хлоргидрат, и про опиум, и про веронал.

Подробно и обстоятельно описывает ощущения от смеси перегара опиума, или терьяка, с гашишем лирический герой стихотворения «Курильщик ширы» Велимира Хлебникова.
Доктор Анфимов, рассказывая о его медицинском случае, пишет, что еще в детстве Хлебников нюхал эфир. Во время жизни в Персии поэт пристрастился к возлежанию в чайхане и покуриванию там терьяка — так рассказывает о нем и художнике Мечиславе Доброковском их друг Алексей Костерин в «Русских дервишах».

В поэтическом языке слово «опиум» встречается еще у Пушкина и давно уже приобрело переносное значение. Так что искать и вчитываться неинтересно. Только уже упоминавшийся Венедикт Март в 1922 году описывает все строго и по делу: «В игле проворной и вертлявой / Кусочек черный запестрит, / Горящий опиум-отрава / Взволнует пьяный аппетит». Вещество называлось все-таки словом «опий». Пастернак говорит именно об «опии», как и Волошин, Шенгели и Зенкевич. У Бориса Поплавского есть стихотворение «Караваны гашиша» (1918), где «варит опий в дыму голубом притонер».

С поиском слова «эфир» в лирике тоже проблемы, уж больно многозначно. А вот с «гашишем» все ясно, оно конкретное. Его воспевает, и не один раз, Иннокентий Анненский («сладостный гашиш»), упоминает Бенедикт Лившиц («вечно-женственный гашиш»). Борис Поплавский призывает рассыпать «гашиш по столику», есть он у Брюсова, Владимира Нарбута, Асеева и даже у Волошина… Георгий Иванов, тот самый, которого тошнило с одного раза, пишет: «И, как тайного гашиша ароматы, / В воздухе носилося ночное. / Все бледнее зарево заката…»

Морфий

На распространение морфия в стране сильно повлияла Первая мировая война. Многие начинали употреблять его как обезболивающее при ранениях, потом увлекались. От переутомления страдали врачи. По статистике, в 1919–1922 годах 60 % морфинистов в Петрограде были докторами или медсестрами и санитарами, прочие — воевали на фронте.

Самый знаменитый из них Булгаков, о чьем автобиографическом и душераздирающем «Морфии» мы уже упоминали. Читать записи устных бесед его жены Лаппы с Леонидом Паршиным страшнее: они не приукрашены литературщиной.

Образ любящей женщины, которая зимой мечется по захолустной Вязьме, чтобы достать дозу морфия подсевшему врачу, — страшный.
Но морфинистов было достаточно и в начале ХХ века: в их числе, например, актер Андреев-Бурлак, писательница и актриса Елизавета Шабельская; в 1914 году от смертельной инъекции умер художник Всеволод Максимович.

А вот легендарная Нина Петровская — плохая поэтесса, но талантливая изничтожительница мужчин, любовный треугольник которой с Белым и Брюсовым описан последним в романе «Огненный ангел» (в сатанинском антураже), — подсела на морфий весной 1908 года и вскоре увлекла за собой Брюсова, «и это была ее настоящая, хоть не сознаваемая месть», записал Ходасевич. А вот еще одно, его же свидетельство, теперь уже о самом поэте: «Помню, в 1917 г., во время одного разговора я заметил, что Брюсов постепенно впадает в какое-то оцепенение, почти засыпает. Наконец, он встал, не надолго вышел в соседнюю комнату — и вернулся помолодевшим. Заглянув в пустой ящик его стола, я нашел там иглу от шприца и обрывок газеты с кровяными пятнами. Последние годы он часто хворал, — по-видимому, на почве интоксикации».

Желчный Бунин обзывал Брюсова «морфинистом и садистическим эротоманом».
И напоследок опять почитаем стихи. У Лозины-Лозинского: «Мы не знаем: откуда ты? Кем ты вызван? / Как сарафанница, поешь ты, скуля. / И из красной гортани фраз твоих вызвон / Принимает, как морфий, земля». Жуткое стихотворение у Зенкевича — «Бывают минуты…», про «нервы» и морфий, заливающий «вены волной воспаленной»… Поищите, прочитайте лучше целиком. У Кирсанова: «Я / сам набирал / из ампул яд» и «…морфий тащит в мертвый сон». Слово встречается у Северянина, Сельвинского — но уже без личного оттенка. У Поплавского есть строчки: «Ты говорила: гибель мне грозит, / Зеленая рука в зеленом небе», — а потом: «…Так впрыскивает морфий храбрый клоун…»

Поплавский, кстати, скончался в 1935 году в эмиграции, вдвоем с 19-летним поэтом Сергеем Ярхо. Оба умерли во сне, приняв большую дозу неких «недоброкачественных наркотиков». Что это было за вещество, узнаем в некрологе в газете «Меч» (от 20 октября 1935 года): героин. Наступает эпоха новых наркотиков и совсем другой литературы.

***
После Первой мировой, революции и Гражданской войны ситуация с наркотиками в стране сильно ухудшилась. Их начали использовать огромные слои обычного городского населения, солдаты, матросы, проститутки, бездомные. С точки зрения русской литературы это важно, поскольку все перечисленное выше перестало быть «предметом элитного потребления» и признаком богемы, сделалось менее модным. Впрочем, и с прослойкой писателей и поэтов в стране тоже стало как-то нехорошо…
Тырнетнула

About cocaine, pt 2

  • 26.10.17, 23:21
Легкость, с какой люди Серебряного века подсаживались на наркотики, совершенно естественна: они на них выросли.

Только в начале ХХ столетия производители перестали добавлять «вещества» в свою продукцию — до этого кокаин и опиум применяли в препаратах для местной анестезии (зубной порошок), лекарствах от простуды и головной боли, «медицинских винах» и даже детских каплях, облегчающих прорезывание зубов.
Были кокаиновые леденцы, облегчавшие боль в горле, порошок от насморка; применялся наркотик и как лекарство при стенокардии. Брокгауз еще в 1909 году рекомендовал кокаин в качестве средства от морской болезни (спорим, действительно помогало?). Использовался он для местного наркоза — в виде солянокислого раствора. Все это к началу Первой мировой войны уже было запрещено, однако потребительская предрасположенность вполне могла остаться.

Слово «кокаин» в поэзии 1910–1920-х годов употреблялось почти с той же частотой, с какой поэты пушкинской поры писали про «клико» и «аи».

Алымов призывал: «Не вдыхай магнолий кокаина!» Шенгели описывает «колкий сахар кокаина». У Несмелова: «А женщина с кокаином / К ноздрям поднесла щепоть».

Маяковский: «Горсточка звезд, / ори! / Шарахайся испуганно, вечер-инок! Идем! / Раздуем на самок / ноздри, / выеденные зубами кокаина!»
У Пастернака: «…Сыпан зимами с копыт / Кокаин!» У Земенкова: «Лицо синеет, как зажженная серная спичка / От кокаина». У Савина: «Я в сердце впрыскиваю пряный, / Тягучий кокаин стихов». Сельвинский, Саша Черный, многие другие — короче, слово входило в оперативный поэтический словарь.

Даже, прошу прощения, Николай Островский в «Как закалялась сталь» пишет поэтической прозой о красавице: «Чувственные ноздри, знакомые с кокаином, вздрагивали». В 1934 году в эмиграции под псевдонимом М. Агеев вышел «Роман с кокаином», целиком посвященный общению главного героя с наркотиками. Подозревали даже, что авторство принадлежит Набокову, — в итоге оказался Марк Леви.
Тырнетнула