На календарі - середина тижня, 14.09.2016 

І я рада вітати всіх  у нашому  затишному  ресторанчику " Ранкова Зоря"

Як ви, мабуть,уже  здогадалися, саме я сьогодні  - шеф-кухар 

Відкрию вам зараз невеличку  таємницю - я й сама люблю смачненько поїсти. 

Але  ще більше я  люблю смачно нагодувати моїх гостей.    А це значить, що зараз я буду пригощати вас смачними стравами, щоб вам усім вистачило енергії до самісінького обіду. Тому що, ми поснідаємо зараз, а наступний  сніданок буде ааааажжжж...... завтра.

Все буде по-простому, без манірної вишуканості, але так смачно, що вам  захочеться  приходити  до нас щодня.

А в нашому ресторанчику вам  завжди  раді!!!!

    Бажаю  всім приємного апетиту!  

 

З ароматними спеціями!!!!!!!

 

Не хочете зранку м’яса?

Будь-ласка – смачнюща риба! Та ще й з лимончиком! 

 

А це  - сніданок для тих, хто вже  почав «ліпити» гарну фігуру на Новорічне свято

 

 Ну, а на десерт - смаколик: 

фініки під ванільним кремом з подрібненими фісташками  

Дуже сподіваюсь,  що вам було смачно   

Бажаю вам всім затишних ранків і  спокійних сніданків в

 оточенні  коханих і близьких вашому серцю людей!

Гарного вам продовження цього дня!  

 

Кава для тих, хто не п'є чай!

           Наші рухи – швидкі і поривчасті, як сильне непероборне бажання. Ще один рух – і ти нахиляєшся до мене, посміхаючись. Ще один рух – і я відчуваю, що я повністю підкоряюся твоїй владі. Я зараз, ніби жертва,яку ти приворожив – своїми світлими очима, своїм пластичним тілом, своїми умілими руками. Я підкоряюся тобі повністю, кожною клітинкою свого тіла, але для тебе це немає ніякого значення. Ні зараз, ні раніше, і боюсь, що ніколи не матиме...

 Ти легенько нахиляєш мене і, ніби спеціально, притискаєшся щокою до моєї шиї. Я відчуваю твій гарячий подих на своїй шкірі. Як же я люблю ці миттєвості. Душа моя тріпочеться десь всередині, вона в передчутті. І тіло моє в передчутті – передчутті збентеження і азарту. Ти відчуваєш мене, як ніхто. Тобі подобається те, що ти робиш зі мною. Ти знаєш, як я чекаю зустрічі з тобою. Посміхаєшся мені, але очі твої залишаються такими  ж холодними…

              Кожен раз я думаю, що ми з тобою створені один для одного. Наші гарячі рухи, стук сердець – одночасний, швидкий, пришвидшений, скажений. Наші серця б’ються, як одне, не вистачає повітря від захвату і швидкості… Ти ніби тримаєш мене на ниточці, як оту ляльку – то наближаєшся до мене на небезпечно малу відстань, то відштовхуєш від себе, ніби розсердившись, то притискаєшся до мене так гаряче, що я забуваю, як треба дихати. Мені здається, що ти одурманений мною – моїм волоссям,  моїм тілом, моїми руками.Ти знову нахиляєш мене, завівши мені руку за спину. І я не можу втриматися, щоб не застогнати. Я підкорююся тобі повністю – в цій грі, в цьому танці, в цьому небезпечно жаркому танці. Ти прекрасно все знаєш і бачиш. Ти намагаєшся зробити все ідеально, ритмічно і пристрасно. Піднімаєш мене знов і, сильно притискаючись до мене, продовжуєш вести мене у танці за собою. Крок, другий, третій. Танго з тобою – пристрасть, танго з тобою – кохання, танго без тебе - моє життя. Ти – всього лише мій учитель танців.

     Але головне- не це. Замовкне музика, затихнуть кроки на паркеті. Я буду йти додому  під дощем  і згадувати, як я танцювала з тобою танго – парний танець пристрасті, кохання  і  моєї самотності…

 

Мабуть, треба дописати малесеньке пояснення. Розглядала сьогодні картину. Сподобалась мені картина просто...http://photo.i.ua/user/7047925/457417/14171511/. 

Асоціації в голові якось виникли самі собою. 

У всіх все добре.

 (с)

василий на восьмое марта

купил для тещи бумеранг

бросайте мама посильнее

глаза закройте стойте тут

* * *  

иван алену не послушал

из грязной лужи похлебал

и ничего с ним не случилось

поскольку был уже козлом

* * *  

аркадий в заедавший шредер

бумагу протолкнул рукой

до этого пять пальцев было

а стало восемдесят два

* * *  

ты приходи ко мне в суботу

не будет дома никого

пришел в суботу обзвонился

нет никого не наврала

* * * 

прочтя ты скоро станешь папой

кирюха выпрыгнул в окно

и не дождался сообщенья

простите это блин не вам

* * *  

чтил свято заповедь геннадий

не возжелай жены чужой

и потому с женой антона

спал неохотно без души 

* * *  

егору мать велит чтоб девок

в их доме не было ноги

вздохнул егор но как велели

себе безногую нашел

* * *  

страдал паталогоанатом

запором ровно до тех пор

пока один из пациентов

не попросился покурить 

* * * 

никита сам себя сегодня

сводил в кино и ресторан

потом купил себе подарок

теперь надеется на секс

* * * 

библиотекарша оксана

увидев рваный переплет

душила игоря но тихо

чтоб соблюдалась тишина

* * *  

большие половые губы

олег нащупал в темноте

хотя искал на антресолях

ключ торцевой на тридцать два

* * *  

не всю людмилу любит костя

а лишь один ее фрагмент

однако взял женился сдуру

на всей людмиле целиком

* * *  

минет в подарок из хургады

оксана мужу привезет

но рейс задержан и подарок

* * * 

да вы хамло кричит мефодий

я бы вас вызвал на дуэль

кабы не ваш почтенный возраст

и то что вы моя жена 

* * * 

 с утра газетку почитаю

и кофе в чашечку налью

всему что портит настроенье

фак ю

* * * 

хотелось вот какая я

а то работать в выходные

пипец херово скукота

  а сейчас  - танцуют все!

 Ласкаво просимо на Австралійський континент -  континент веселих кенгуру, обезбашених дінго і ще тисяч великих  і маленьких друзів людини, від яких вам захочеться.......втікти світ за очі. Правда,  самі австралійці якось же живуть. І не тікають. Одне слово - антиподи, і ходять не так, як ми, а вверх ногами  

Видать, геть туго з "успішними кандидатами" у Находки, раз за один день виставила таку кількість заміток з вакантними посадами. Десь щось у неї не зістиковується - або їй треба міняти нік на "Потєря" (може, на таке рекрутерське ім'я бажаючі працювати за першу частину банального слогана повалять косяками   ),  або якось конкретизувати умови праці.

Уявіть - софіти, в залі приглушене світло. На сцену виходить жінка. Висока,  в довгому сріблястому платті « в підлогу» і красивим хвилястим волоссям до плечей.

Це я – Ми Ла. Привіт! 

Я прийшла подякувати всім вам!

Насамперед, організатору конкурсу «Продавець вічності"  -Leda717 Просто фантастична ідея, яка збурила весь сайт. Браво Вам, Ledo!

Звичайно ж – учасникам, креосам, як писав Romahan.   Просто диво яке, скільки людей взяло участь в цій чудовій  імпровізації.

І найбільша дяка - нашим дорогим блогерам, які і самі прекрасні письменники і поети, але в цьому конкурсі виступили в ролі читачів. І які з нетерпінням чекали виходу кожної нової конкурсної замітки, хвилювались за конкурсантів і віддавали достойну шану  в коментарях кожному, хто у свій, оригінальний, спосіб, описав саме своє бачення способів продажу і покупки такої ефемерної  Вічності.

Дякую всім, хто вирішив, що мій закоханий Зевс вартий перемоги. Дещо несподівано для

 мене і від того ще приємніше. Дуже всім дякую!!!          

                   Особиста подяка моєму  Доброму Другу! Ти – справжній Алмаз!

                                    Бажаю вам, мої дорогі блогери – ЖИТИ!!! 

Закохуватись, кохати, писати книжки, малювати полотна. Щодня ставати кращими. Ми всі занадто складні, занадто різні, занадто своєрідні – і в цьому наша краса. Щоб кожен з вас мав змогу дарувати весь  час: комусь – добре слово, комусь – вірші чи пісню, а комусь – ніжні теплі обійми. Вдихайте життя  на повні груди! Милуйтеся красою природи, милуйтеся один одним. І будьте певні – навколо є добрі люди!

Всі, хто завітав – будь-ласка, пригощайтеся!  Кожному - вранішня філіжанка кави із щастям –

 ви так не можете, а я вмію! 

 

                          Терміново добавляю фуршетний стіл. Бо, може, хтось не снідав 

 

Р.S. З приводу тексту російською мовою. Зразу хотіла написати на суахілі…. 

      Ровно  в 15:00 в дверь позвонили. Айзек улыбнулся. Он любил пунктуальных людей, а уж если это дама, то ему это было вдвойне  приятно.

      Женщина, стоявшая  на пороге его особняка, была высокой и стройной брюнеткой с тонкими чертам лица и греческим профилем. Опытным взглядом Айзек оценил ее тонкую талию, затянутую толстым ремнем серебристого френча, который, не далее, чем позавчера, был выставлен в новой коллекции в галерее "Haute Couture" Кристиана Лакруа.  Ее длинные ноги были одеты в прекрасный средиземноморский загар. Общая картина ему понравилась.

    - Рад познакомиться с вами, Сибилла! – Айзек наклонился поцеловать протянутую к нему руку. – Ваш секретарь предупредил меня, что вы всегда крайне пунктуальны. Очень приятно иметь дело с людьми, которые ценят время друг друга. Но - почему вы босая?

    - Люблю эффектно появляться перед  деловыми партнерами, - глядя на него,  ответила Сибилла и Айзек  удивился необычному золотистому цвету ее глаз. А еще - он впервые слышал такой тембр голоса у женщины.  Низкий, очень низкий, почти бархатный голос. От непонятного и внезапного нахлынувшего волнения Айзек сглотнул. Казалось, что он проглотил часть этого голоса и  теперь он медленно опускается у него куда-то вниз, то ли в легкие, то ли в живот, наливая тело непонятной влажной тяжестью.

    - Извините? Мы так и будем стоять на пороге? –  женщина улыбнулась,  пытаясь освободить свою руку из руки  Айзека.

    - Ах, простите! Конечно, нет! Прошу за мной, в гостинную!

 Они шли через длинный холл, увешанный  картинами. Рембранд, Эль Греко, Матисс, Дюрер, Босх, Мане…. Величие картин поражало, но это были полотна, которые ее абсолютно не интересовали.

    - Сам не пойму, почему я согласился на личную встречу? Почему-то не смог вам отказать. Хотя, обычно, я лично не встречаюсь с покупателями. Наверное, это судьба? Как вы думаете?  - пытался разговорить гостью Айзек. Сибилла загадочно улыбнулась: - Конечно, судьба. Иначе  я не была бы так настойчива, - ее смех покатился низким эхом по мраморному полу. Айзеку же показалось, что ее смех влился в его кровь и вместе с ней начал застывать в его венах.

     Посреди гостиной, на подставке, стояла картина, поискам  которой Айзек посвятил последних 11 лет свой жизни. Ему было известно о шести разных версиях этой картины. О седьмой ее версии  он узнал случайно. И, разыскав ее и  заплатив за нее бешенные 150 млн. долларов, был несказанно рад, когда объявился покупатель на этот шедевр.

    - Но почему вы, именно  вы так заинтерисованы в покупке картины Тициана? Вас даже не испугала цена, которую я прошу за нее, – спросил Айзек. - Шампанского?

- Благодарю! Не нужно. Вы спрашиваете, почему? Все до банальности просто. Я считаю, что искусство – бессмертно. Ведь только искусство оставляет память  о прошлом  будущим поколениям, учит мыслить, наслаждаться прекрасным, воспитывать вкус. Это лично для вас, несмотря на пафосное название, которое вы дали своей арт-галерее,  искусство - выгодный бизнес и удачное вложение капитала.  Я же хочу, чтобы этот портрет напоминал мне о трогательной любви. О вечной любви. Ибо настоящая любовь, как и искусство, тоже живет вечно. И тут дело не в деньгах. Вы - продавец вечности, а я - ее покупатель.

  Сибилла подошла к картине. На ней была нарисована возлежащая на светлом ложе Даная, счастливая и освещенная мягким светом, вытянувшая обе руки вверх и ловя капли золотого дождя, который лился на нее с самих небес. «Моя красавица!» - Сибилла ласково провела ладонью по волосам нарисованной Данаи, как бы поправляя  ее прическу.  Нежность в глазах и движениях  Сибиллы удивили Айзека. Она это заметила, но руку не одернула:

   - Цена не изменилась? 800 млн. вас вполне устраивают?

    - Да, конечно. Думаю, что колличество потраченных  лет и усилий на поиски этой картины достойны такой суммы, не так ли?

     Сибилла трижды хлопнула в ладоши и в комнату начали входить стройные юноши с бронзовым загаром, в  светлых туниках, словно скопированные со статуи молодого  Аполлона. Они внесли амфоры, наполненные золотыми монетами.

     - Что это? Что это такое? - срывающимся  голосом закричал Айзек - и, багровея, повернулся к Сибилле. - Мы так не договаривались! Я отменяю сделку!

       В глазах Сибиллы внезапно сверкнули молнии. Она вдруг начала меняться и рости. Перепуганный Айзек зажмурился и почувствовал, как на его плечо легла непомерно тяжелая ладонь.Открыв глаза, он увидел перед собой высокого широкоплечего мужчину в золотистом хитоне, с рыжей и  курчавой окладистой бородой и волнистыми волосами до плеч. Золотой лавровый венок венчал  голову незнакомца. Мужчина был взъярен.

     - Сделка состоялась!!!!!!! – от его громового голоса Айзеку захотелось куда-нибудь спрятаться, забиться под стол или раствориться в воздухе. - Это по моему заказу Тициан написал именно вот эту, самую первую картину своей, нет – МОЕЙ, Данаи!!! Вот эту, где только Я и ОНА, и никого боле. Именно эту, где я проливаюсь на свою возлюбленную золотым дождем и теплым солнечным светом. И это - единственно правильный вариант нашей любви. Ты  так все еще не понял, кто я??? Ха-ха-ха!!! - гортанный смех незнакомца раздался по всему залу. – В  любом случае – спасибо тебе, человек!