Житушечка жіноча. Галя.

       Галя пропрацювала 15 років у звичайній сільській лікарні звичайною медсестрою. Маніпуляційною. Уколи, крапельниці, шоколадки, коробки з цукерками, банани чи апельсини – звичайні атрибути сільської медсестри. Вона їх не потребувала, але й ніколи не відмовлялася. Інші медсестри поза очі її осуджували, мовляв, могла і не забирати все додому, хоча б  трохи віднести в Будинок престарілих, який розміщався в другій половині будівлі сільської лікарні, тим більше, що чоловік Галини працює поставщиком на заводі, вдома її сім’я їла ледь не з сервізу «Мадонна»  і ці апельсини і банани вони згодовували поросяткові, яке тримали для відведення підозри від забитого сирокопченими баликами і хамонами двохметрового холодильника.

      Залишався рік до вислуги, аж раптом Галя розрахувалася і терміново поїхала в Італію…. на заробітки. Всі дивувалися – навіщо їй це? Дім – повна чаша, аж горлом лізе, на вислугу не оформилася, маючи такий великий стаж, дві дочки, яким  зараз треба материнська порада…. Аж через кілька місяців стало відомо про втечу директора заводу за кордон і кримінальну справу, порушену проти чоловіка Галини.  Адвокати чоловіка пообіцяли, що, використовуючи свої юридичні хитрощі і лазівки в законі, зможуть потягнути розгляд справи, але не більше року. А за цей час треба якось легалізувати свої статки і гроші на рахунках. Він тепер невиїзний, діти підлітки, такої рідні, на яку б списали  долари  – немає. Один вихід – заробітки за кордоном. І ось так Галя, із купленою у посередника  в Римі  за 600 євро  рекомендаційними листами і адресою робочого місця,  опинилась у сонячній грудневій  Італії у одних заможних архітекторів.  І мала вона доглядати стару матір італійця, яка була напівпаралізована (не працювали ноги)  і з подвійною дозою вредності і презирства до обслуги. Не буду довго розказувати, як Галині довелося терміново вивчити італійську мову і приноровлюватися до старої своєрідної сеньйори і її сина з невісткою. 

        Але вже через місяць вона просила чоловіка в телефонну трубку забрати її звідти, бо сил і нервів у неї не залишилося, і ляже вона тут, в італійську землю ще раніше, ніж стара синьйора. Всім зрозуміло, яка була відповідь чоловіка? Ще з місяць  Галя, підмиваючи задницю старій італійці, проклинала чоловіка і ті гроші, які він приносив. Потім ще один місяць вона плакала, згадуючи, як вона жила, ні про що не піклуючись і єдиною її роботою вдома були приготування їжі і квіткова грядка біля хати. А потім вона, непомітно для себе, втягнулася. Звикла до щоденних процедур, які вона робила синьйорі, до довготривалих прогулянок, під час яких синьйора виїдала їй всі мізки своїми розказнями і верескливими забаганками, незважаючи на оточуючих. До довготривалих масажів, від яких по ночам «викручувало» руки. До специфічної італійської кухні, яка вдома здавалась смачною, а тут від щоденної пасти і непросмаженої яловичини шлунок  стискається і протестує. До постійної голосної мови італійців, які вічно щось виясняють між собою на підвищених тонах, не соромлячись її, ніби вона просиджений диванчик, а не людина.

Але закінчилася Галинині « Римські канікули» досить таки несподівано.

          Весна в Італії переходить в літо спокійно і непомітно. Ось тільки Галя возила синьйору Луїзу в колясці по набережній і дивилась, як на пляжі лежали і ніжились сотні і сотні відпочиваючих і у синьйори ще була весна.  Аж уже через тиждень синьйора заявила, що настало літо і вони тепер будуть їздити прямо по пляжу, по піску. Бо вона хоче відчути, як пісок сиплеться їй на босі ноги. На зауваження Галі, що ноги у неї - паралізовані і вона, все-одно, нічого не відчує, Галя була названа бідною задрипанкою із злиденної держави і ледащицею. Тому, наступного дня Луїза, разом з коляскою, була затягнута на пісок на пляжі. Перших 50 метрів Галя терпляче пхала цю коляску поперед себе.А потім - колеса застрягли у піску і  Галя ніяк не могла зрушити коляску з місця. Ще й синьйора почала гнівно Галю підганяти. «Ну, не їде коляска, стрягне, це ж пісок, мені важко»,  - намагалася оправдатися Галя. «Аааа! Так жерти мої харчі у тебе сила є, а коляску з  жінкою прокатати по пляжу ти не можеш?» - розкричалася розгнівана синьйора. 

          І тут Галю накрило. Не розуміючи, звідки у неї взялися сили, вона попхала цю бісову коляску із осточортілою бабкою поперед себе по цьому довбаному італійському піску. І так їй було обідно за себе, що не зогляділася вона, як почала вголос говорити українською. Галя потім мені розказувала: «Везу я її і кажу: сука ти стара! Як же ти мене за@@@@@а! Коли ж ти вже перестанеш мене мучити! Як же мені наосто@@@@@@@@а  ця Італія з їхнім піском і макаронами!» Що я ще казала, я не пам’ятаю, але зупинилася я від аплодисментів. Позаду мене стояв високий чоловік моїх років, який хлопав у долоні і усміхаючись, сказав: «Добре ж вона вас дістала!»  Ти уявляєш, як мені було соромно за себе, що я не подумала, що тут же повно українців, які розуміють мене і можуть мене почути? »

    Наступного  ж дня вона розрахувалася і через два дні вже була вдома.Це був, мабуть, перший випадок, коли людина повертається із заробітків через ….сором.

Все закінчилося добре. Чоловіка не засудили.Галя зараз має невеличку аптеку, в якій сама і працює.Обидві дочки заміжні. Обидві за американцями. Луїзі зараз 97 і вони періодично зідзвонюються.  А син-архітектор помер…