Всерйоз задумався над проблемою суб'єктивного сприйняття особистості і поведінки в залежності від її екстер'єру.

Жорстоко я суджу, як виявилося. Легковажність, простиму красуням, не допускаю в образі "каченят". Помилки блондинок викликають співчуття, огріх шатенки приречений на осуд. Важко визначити критерії краси і духу, за якими мене приваблює людина більше -- так само важко як вслідкувати за тими змінами мого ставлення  у співставленні з тим, що я про людину дізнаюсь. Признаюсь чесно - ви всі починаєте з дуже високої авансованої планки, за милими аватарами уява малює таких же ангелів плоті і душі. Хтось до мене ближчий, хтось залишився майже не поміченим. Життя -- штука полярна. Падіння здаля взагалі сприймається за розважальне шоу. Гірше, коли дорогі люди набивають собі гулі від падінь в/на моїх очах. 

Проблема тут ще в тому, що мені, мабуть, байдуже, якими люди є насправді, про це ні я, ні інші не дізнаємося, мене стосується, радує чи болить лиш те, якими люди видаються мені. До речі, мене  завжди бісило, коли мені заявляли, що мені повинно бути все-рівно, прикриваючись недостатньою близкістю. Цікаво, ви що, дійсно вважаєте, що знаєте те, як я ставлюсь до вас, чи я до вас не байдужий? 

Інша аномалія - от є люди, які мені симпатичні (чи зовнішністю, чи голосом, чи просто єдиним вчинком) і хоч би вони кіл в мене на голові тесали - я буду їх захищати перед  оскарженнями морального імперативу. А є курйози і навпаки -- вже совісті доводиться вступатися за тих, проти кого ополчилося моє Я. І я знаю, коли це трапляється -- тоді і тільки тоді, коли руйнується позитивний образ, який так бережно вимальовувало те саме моє его. Воно ж тоді злиться, коли почувається ошуканим.  

Питайтеся, може час почути, що я про вас думаю, і починати розбивати мої ілюзії, поки це ще не так боляче? Мені...

---

...-- плоть до плоті, так ніжно, трепетно і тепло. Торкаєшся кінчиками пальців її долоні, її шкірка там така тоненька, алебастрово-біла і водночас шовковиста, що аж лоскотно стає --  так би й хотілося попестити  її трішки довше. Психологи твердять, що саме внутрішня сторона долоні відповідає за запрошення провести разом не одну гарячу нічку. Але обійми жодних покривал, будь-то атлас чи бавовна, не зрівняються з тим простим, тваринним, а все ж життєво необхідним задоволенням, коли розум відходить на другий план, а розмовляють люди лиш на мові тіла. Так, ще мої пальці  у її руці, а розум вже встиг промалювати вишукано-еротичну картину продовження простого дотику. Парадоксально, я не бачу навіть її лиця, яке губиться в напівтемряві переповненої маршрутки, весь гамір якої відходить на другий план у момент, коли я передаю 25 коп. здачі у простягнену руку -- ніжну, трепетну і теплу. 

Віртуальна присутність особи в сучасному інтернеті без цього атрибуту, без своєрідного веб-лиця не уявляється вже можливою. Так, багато-хто ховається за тваринками, за відомими акторами чи анімованими героями мультиплікації. Хто трохи сміливіший, то не соромлячись своєї зовнішності, на аватар ставить своє фото. Як правило, красиве, студійне, ну або просто класне. Що стосується такого сайту як вконтакті, то переважно так і є. Але вже зовсім розкуті індивідууми полюбляють епатувати публіку нестандартністю своєї юзерпики. 

Так от, десь більше року тому потрапила на очі мені саме одна така персона. Важко чоловіку мого віку пройти повз фотоальбом молодої стриптизерші. Красиві костюми з хутра, з кожною наступною фоткою їх ставало все менше, поки все не зупинялося на стрінгах у фіналі виступу. Правда тоді спитав її, чи не боїться вона такі фотосети залишати у відкритому доступі (мало там що, може то наступниця леді Ю. майбутня), на що молода куртизанка відповіла дуже просто. "Я художниця. Для мене ці фотографії не є поганими."  

Далі події її життя, що потрапили в об'єктив фотокамери, пройшли десь таким чином: захоплення пірсингом переросло в проколи стінки носа, цього виявилося замало, мабуть, бо пірсинг з'явився і на сосках. З фестивалю татуажу в Пітері привезла юна леді дві наколки: ангел-демон на шиї та диявол, що нашіптує на вухо наступні сюжети татуажу.  На вершечку стегна з'явилося палаюче червоногаряче серце, котре протягом року розросталося до коліна галузкою троянди, синьою ластівкою з вишеньками у дзьобі, золотою підковою та пісочним годинником, зеленою пляшкою, морською зіркою та дельфіном на синіх хвильках. Час від часу фотоальбом радував звичними фотками з подорожей в перемішку з фотосесіями у стилі садо-мазо. 

Людина дійсно творча - в захопленні від її вітражів та політичних карикатур, яких вже не одна сотня. Тіло теж не пасе задніх, вдало і оголено позуючи для студійних ню та на грані еротичних робіт. Мабуть сам процес залишився поза кадром, але героїня нашої оповіді завела пірсинг також на статевих губках та кліторі, що ефектно доповнило її сценічно-пожиттєвий образ. 

А тепер повернімося до наших баранів, ну тобто аватарки, бо саме вона мене на цю замітку і наштовхнула. Так от, малюю картину її аватарки маслом: як в кращих традиціях спадкоємців Мазоха, її волосся на потилиці міцно затиснуте в руці, саме дівча затягується через звернуту з паперу трубку кокаїном, ну і для кращого естетичного сприйняття сюжету, сама доріжка наркоти прокладена на ерегованому члені невідомого нам натурщика.  Ну і тепер питання, а чи не переборщила моя однокласниця? 

Вчора купили поповнення. І знову чистокровного німецького лошака. Ще цілком юного, народився в березні цього року,але вже цілком готового до дефіляди вулицями древнього Львова. У вогнях вечірнього міста виблискуючий глибоким перламутром корпус цього Буцефала манитиме охочиш погладити гривку норовливого коника. З-під ніздрів, що в теперішню погоду соплять молочно-білою парою, вчувається вся скажена енергія чотирьохкамерного дволітрового серця. В собі наш коник ввібрав сили 140 своїх співбратів. За десять секунд в сідлі можна стрімоголов нестися зі швидкістю далеко за сотню. І апетит радує - не їсть взагалі, п'є лише 6 літрів на 100 км. Підкови взагалі класу W 215/55 R16.  

Якщо вже дійшли до збруї, то який коник без сідла? Сідло з натуральної шкіри Nappa кольору Latte Macchiato з інкрустаціями із кореня горіхового дерева та грубо шліфованого алюмінію. По іронії долі він теж шестірка, назвемо його, напевно, Вольф. 

П.С. Зараз першу його фотку закину. 

Хоча ні, не так. Ми самі безжалісно позбуваємося його. Довгі роки цей коник працював на нас вірою і правдою, батько купив його тоді, коли я ще спокійненько плавав у лоні матері. Багато спогадів, багато доріг ми пройшли, пробігли, промчались. А зараз що, все більше і довше ти стоїш у своєму стійлі. Постарівся, вже не так виблискує на сонці твоя збруя, не так манить око твоя масть кольору золотої охри. А як і виведемо тебе десь-колись з конюшень, то ж не на прогулянку, а тащити на собі щось важче і далеко не чисте. 

Хотів хоч твою фотку виставити сюди, та де там. Жодної фотографії в цифрі, ти залишився вірним минулому тисячоліттю, старій добрій плівці з мильнички. Пафосно, та все ж тебе я не забуду. Не хочу, щоб ти здохла в мене на очах, нехай останні роки свого життя ти проведеш в людьми, кому більше станеш у пригоді ти, а вони попіклуються краще за тебе. Зрадію дуже, коли тебе випадково перестріну ще на дорогах рідного міста, а так на всяк випадок прощавай. Прощавай, машинко, якою я вперше рулив, прощай, моя старенька шестьорка.  

Терміново треба найти зразки макіяжу, які візуально роблять лице молодшим. Сестрьонка на своєму весіллі хоче виглядати вісімнадцятилітньою ))) Хелп зі ссилками чи порадами. Сучасний її стан можна зиркнути тамка. 

А сервіс не який-небудь, а нашого порталу.

Почалося це давним-давно, ще за тиждень до мого дня народження, коли в мене виникла ідея від порталу отримати не лише торта в гостьовій, а дещо матеріальніше. В той щасливий день тоді ( як виявилося потім, він таким для мене не був) за допомогою конструктора склав замовлення персоналізованого реглану (кому цікаво). Розраховуючи на швидкість поштового відправлення, за п'ять-шість днів до пам'ятної дати оплатив замовлення і чекав його з певним рівнем нетерпіння і цікавості.

О диво, замовлення прийшло з запізненням всього на один день, але це ж не страшно, правда ж?

Гірше, коли розкривши пакет і примірявши реглан, він виявляється на розмір більшим, ніж я розраховував. Так, mea culpa, в тому, що погано підібрав розмір, винен я, але сюрпризи на цьому ще не закінчилися. Вже на собі помітив дефект пришиття резинки до рукава - два см непрошитого шва  - "мелочь, но очень неприятно". Звернув це все назад в пакет і потащив додому, щиро надіючись, що мої розчарування закінчились, але ні. Доля таки підкинула прекрасну нагоду для рекламації, бо прийшовши додому і глянувши на фасад виробу, мене почала турбувати дивна нечитабельність нанесеного принту. 

На замітку фломастеру - автору заготовки - там ще загон з другим шаром в буквах i.ua (жовтим кольором). Менше з тим, цікаво скільки треба надихатися шкідливих випарів, щоб напис нанести шиворот-навиворот?

Звернувся в службу підтримки на наступний день після виявлення конфузу.  Після розгляду фотографії, що бачите ви, і проведення внутрішнього розслідування (круто, в них напевно цілий підрозділ в штаті розслідує інциденти з клієнтами) мені було запропоновано "Автолюксом" відправити їм реглан, а вони пообіцяли відправити мені заміну цього ж дня. Я аж стішився, навіть на радощах М-ку попросив замість L-ки, в чому мені не відмовили. Прикольно, відправив, чекаю, на пошту надзвонюю - нема. 10 днів пройшло, вирішив зв'язатися, вияснити в чому проблема. 

Виявляється, чекають вони номера декларації, щоб забрати брак, і лише тоді відправлять мені мій реглан. ( Обідно, що в нашій державі вже на слово не вірять. ) Запропонували вибрати навіть варіант доставки -- автолюксом чи кур'єром, вибрав кур'єра, чекаю на наступний день.

Правда, чекав не довго, в 11 прийшла СМС з текстом "Встречайте заказ автолюксом ******** завтра после обеда". Дивно мені стало, що номер декларації відповідав в точності моєму номеру телефона, зайшов в чат, переконав таки, що знову помилка.

Нарешті настав довгоочікуваний день отримання замовлення. Беру, везу додому навіть не розпаковуючи, не надіюся вже, що то мій розмір, але все ж інтуіція підказує, що таки мій. І фронтальний принт через кульок просвічується в правильному напрямку - невже все гаразд?

Так. Розриваю скотч, першою бачу бірку з роміром М, логотип сайту сидить правильно, відчуття задоволення помаленько настає... Але тривало воно лише доти, поки я не підійшов до дзеркала. Ще коли надягав, спина здалася мені на диво пустою )) Дійсно, гладенька червона спинка, а на ній пусто ))). 

Судячи з того, як професійно вибачалася пані Дарія, не я перший, не я останній ))  

з цьогорічного урожаю )