Післязавтра найстарший покидає нас...

Хоча ні, не так. Ми самі безжалісно позбуваємося його. Довгі роки цей коник працював на нас вірою і правдою, батько купив його тоді, коли я ще спокійненько плавав у лоні матері. Багато спогадів, багато доріг ми пройшли, пробігли, промчались. А зараз що, все більше і довше ти стоїш у своєму стійлі. Постарівся, вже не так виблискує на сонці твоя збруя, не так манить око твоя масть кольору золотої охри. А як і виведемо тебе десь-колись з конюшень, то ж не на прогулянку, а тащити на собі щось важче і далеко не чисте. 

Хотів хоч твою фотку виставити сюди, та де там. Жодної фотографії в цифрі, ти залишився вірним минулому тисячоліттю, старій добрій плівці з мильнички. Пафосно, та все ж тебе я не забуду. Не хочу, щоб ти здохла в мене на очах, нехай останні роки свого життя ти проведеш в людьми, кому більше станеш у пригоді ти, а вони попіклуються краще за тебе. Зрадію дуже, коли тебе випадково перестріну ще на дорогах рідного міста, а так на всяк випадок прощавай. Прощавай, машинко, якою я вперше рулив, прощай, моя старенька шестьорка.