Ось така цікава розмова... (не моя).

"Мій співрозмовник, боєць з позивним Лев, був щиро здивований, коли я запитав його: «А ви знаєте, що ваш загиблий друг Марк Паславський був мільйонером?» Чоловік витримав невелику паузу і тільки потім відповів: «Нічого собі! Буде що розповісти родичам і друзям! Я ж два місяці жив з Марком в одній кімнаті гуртожитку в Артемівську. Ми разом звільняли від терористів Лисичанськ і Попасную ... Мільйонер, говорите? Хіба мільйонери воюють? »

Досьє «ФАКТІВ»

Марк Грегорі Паславський був інвестиційним банкіром в Нью-Йорку. Закінчив військову академію у Вест-Пойнті. Дослужився до капітана 75-го полку рейнджерів. У 1991 році приїхав в СРСР. Наприкінці 90-х років фактично оселився в Україні. Допомагав продавати металопродукцію Маріупольського заводу за кордон. Крім того, працював у банківській сфері. Мільйонер. В квітня 2014 року прийняв українське громадянство, щоб відправитися воювати за Україну простим рядовим.

* Марк Паславський говорив, що, коли настане мир, він купить собі будиночок далеко-далеко в Карпатах (фото з особистого архіву друга Марка Паславського, бійця з позивним Лев)

- С Марком я якось відразу здружився, - згадує Лев. - Він щойно приїхав з учебки в Артемівськ, де розташовувався наш взвод батальйону «Донбас», разом з іншими бійцями. Дивлюся, такий чоловік у віці, сухорлявий, з пронизливим поглядом, якось нерішуче стоїть в сторонці. А нас повинні були заселяти в гуртожиток. Підходжу до нього і кажу: «Пішли швидше, а то кімнат не залишиться». Але чоловік тільки хитро посміхнувся мені і відповів по-українськи, але з якимось дивним акцентом: «Я знаю кількість кімнат і вже підрахував, скільки бійців туди повинні заселити. Не квапся, підемо поселятися останніми ». Я недовірливо глянув на нового знайомого і тільки півгодини по тому зрозумів, яку хитрість він задумав. Виявляється, всі хлопці поселилися в кімнатах по чотири людини, а нам з ним дісталися найостанніші апартаменти, в яких ми опинилися удвох. Більше нових бійців не було. «Бачиш, головне - все точно розрахувати!» - Посміхнувся мій новий знайомий, коли ми почали заселятися в кімнату.

Мені не давав спокою його дивний акцент, і я запитав: «Ти найманець, чи що?" "Чому це найманець? Я українець! Причому справжній українець », - і показує мені свій паспорт громадянина України. «Насправді я народився в Америці, - розповідав Марк. - Мама у мене звідси. Живу тут давно, ще в 90-ті роки приїхав, коли Радянський Союз був. Трохи бізнесом займався. У 2004 році, коли почалася Помаранчева революція, стояв з усіма на Майдані. Під час останньої Революції Переваги був під обстрілами на Інститутській. А потім почалася війна. Знаєш, я ні секунди не замислювався про те, чи варто мені йти добровольцем. Вирішив записатись в батальйон "Донбас". Правда, на той момент у мене ще було американське громадянство. Мені не хотілося, щоб мене сприймали як американського найманця, і тоді я вирішив юридично оформити своє українство. Ось цей паспорт отримав в квітні нинішнього року. Мені недавно брат з Америки дзвонив, лаявся небагато. Розумієш, я не сказав своїм близьким, що йду на війну. Вони про це дізналися з випуску новин ».

У нас прийнято, що у кожного бійця є свій позивний. Кажу Марку, що і йому не завадило б собі щось придумати. «А я вже придумав! - Посміхнувся Марк. - Буду Тарасом. На честь Тараса Шевченка! Я багато його віршів напам'ять знаю. Вважаю Шевченко справжнісіньким українським революціонером. А адже і зараз у нас, по суті, проходить революція ». Але позивний американцеві все ж довелося змінити. У нас вже був один Тарас - людина з керівництва батальйону. «Ну ладно, тоді я буду Франко - в честь Івана Франка, - погодився Марк. - Ти перевір по нашому підрозділу, не зайняте чи це ім'я? »Так і став Марк Паславський Франко.

- Незважаючи на те що Марк багато років прожив в Україні, він так і не зміг звикнути до деяких особливостей нашої країни? Я бачив його сторінку у «Твіттері», де він вів своєрідний щоденник. Ось одне з висловлювань Марка: «Щось не так відбувається в цій країні. Бойцов відправляють на війну без зброї. Кажуть, щоб добували собі самі. Деякі і зараз його шукають! »

- Так, ви праві, Марк багато чого не міг зрозуміти з того, що у нас відбувається. Він мені якось казав: «Дивись, Лев, ми пересуваємося до бойових позиціях на шкільних автобусах. Та це ж труну на колесах! Потрапимо в засідку - і ніхто не виживе! »Дуже довго Марк не міг зрозуміти, чому у деяких з наших артилеристів влітку на голові зимові шапочки. Ну ось, яке обмундирування привезли, в тому і ходимо. Марку це складно було зрозуміти. Адже він закінчив військову академію у Вест-Пойнті в США і дослужився до звання капітана. Знає толк у військовій справі. В Америці в армії все організовано. А те, що відбувається у нас, Марку нагадувало партизанщину.

- Незважаючи на своє офіцерське звання, в батальйон «Донбас» Марк прийшов у званні рядового ...

- Так, це правда. Він сам так захотів. Не хотів виділятися. Але не виділятися таким людям, як Франко, складно. Він був дуже колоритною фігурою в нашому батальйоні. По-перше, йому було 55 років. По-друге, іноземець за своєю суттю, хоч і з українським паспортом. Ви знаєте, як він смачно міг матюкатися українською мовою! Ну так от, Марк говорив мені не раз, що він хоче бути звичайним солдатом. Якщо він хотів когось похвалити, завжди говорив: «Ти справжній солдат!»

Звичайно, звикати до нашої дійсності йому було складно. «Тут у вас годують жахливо, - скаржився він мені. - Чому воїн повинен так багато витрачати часу на те, щоб добути собі нормальну їжу? »Ми жартували іноді над ним. Беззлобно. Якось відправили Марка в каптьорку, щоб приніс зі складу обмундирування. А в Америці не прийнято нічого давати безкоштовно. Він і подумав, що обмундирування на складі треба купити. А тут каптерщика з байдужим виглядом говорить йому: «Бери все, що тобі потрібно!» Марк суне йому гроші, а той не бере. Прийшов, цілий оберемок обмундирування несе і посміхається: «Це що, виходить, що я вкрав? Чому комірник грошей не взяв? »Ми йому почали пояснювати, що у нас тут все по-іншому. «Так я вже зрозумів, - сміється. - Тільки для мене це все незвично. Ви мене частіше на склад посилайте. Це так цікаво, брати щось без грошей. Ніколи не крав, а тут - наче щось таке протизаконне роблю ».

Якось я забігаю в кімнату і кричу: «Марк! Бігом на шикування! »Насправді ніякого побудови не було. Ми просто вирішили пожартувати над американцем. Франко прибігає на місце, дивиться, всі ходять спокійно, курять, на нього - нуль уваги. «Хлопці, ви чого? - Дивується американець. - Ви чому не виконуєте наказ? »« Не хочемо підкорятися », - відповів я байдужим тоном. Тоді Марк ... «побудувався» один. Встав по стійці «струнко» і чекає начальство. Всі ходять, сміються, а він стоїть. Потім я пошкодував одного, а ми тоді вже досить сильно здружилися, в декількох боях разом брали участь, і говорю, що ми над ним пожартували. Мовляв, ніякого побудови не було. «А я що, не знаю? - Посміхнувся Марк. - Ви пожартували з мене, я пожартував над вами! Зробив вигляд, що повірив вам ».

Після кожного бою Марк збирав так званий брифінг. Каже, що у них в Америці так прийнято. Бійці завжди уважно прислухалися до порад Марка. Він не просто розбирав бій до найдрібніших подробиць - він його аналізував. Чому в такій-то ситуації боєць загинув? Чому не вдалося з першого разу звільнити будь-якої населений пункт? Все знав, аж до того, скільки треба брати з собою в бій ріжків автомата, щоб і вистачило, і було чи не важко пересуватися. А потім, після брифінгу, він усіх пригощав ірисками. Знаєте, Марк дуже любив солодке і любив пригощати всіх цукерками.

- Ви говорите, що не знали, що Марк був дуже багатою людиною. Але він купував щось для потреб батальйону?

- Звичайно. Грошей він не шкодував. Або бронежилет бійцю купить, або що ще з обмундирування тому, у кого чогось немає. Багато хто з бійців нашого батальйону йому вдячні.

- А яким Марк був воїном?

- Пам'ятаю, в бою за Лисичанськ він біг на ворога найпершим. І знаєте, жодна куля його не зачепила. Я потім після бою говорив з ним. Питаю: «Марк, не страшно було?» «А чого боятися? Інші ж не бояться, а я що, не такий же солдат, як вони? »Правда, після того, як ми звільнили Лисичанськ від терористів, Марк дивувався, що слідом за армією в місто не увійшли співробітники цивільних служб. «Як так? - Обурювався він. - Електрики немає, водопровід зруйнований, телефонного зв'язку немає. Хто це має лагодити? В американській армії слідом за військовими у звільнений місто заходять люди, які тут же всі починають ремонтувати ».

- Як вас зустріли мирні жителі в визволеному Лисичанську?

- Був цікавий момент. Заходимо ми до міста. Перепочинок після бою. Навколо тиша. І раптом нам назустріч йде якась старенька і несе персики. «Хлопці, - запитує, - а ви хто будете? Наші або не наші? »« А хто ваші, бабуся? »- Питає стареньку Марк. Старенька зам'ялася, не знала, мабуть, що відповісти, а потім каже: «Так от, ви персиками угощайтесь!» Марк взяв один персик і відповів: «Дякую, бабусю!» Ви б бачили, як старенька зраділа, почувши українську мову! «Значить, наші! - Каже. - Ну, тоді, слава Україні! »

У себе в «Твіттері» Марк написав про наш взвод: «Наша бойова одиниця складається з шістьох невдах. Але патріотизм і дух робить їх найкращою групою! »Марк дуже любив свій взвод. Так вийшло, що в Іловайськ його відправили раніше, ніж мене. Напередодні, перед відправкою, ми з ним проговорили всю ніч. Марк говорив, що, коли настане мир, він продасть свій будиночок у Львові і купить собі щось далеко-далеко в Карпатах. Ще він дуже хотів відвідати Миланскую оперу. Марк взагалі був великий меломан. Знаю, що любив рок-співака Брюса Спрінгстіна. По всій Європі їздив на його концерти.

А ще він збирався у відпустку. Казав: «Звільнимо Іловайськ по-швидкому і - додому, в Штати, на місяць! Так давно маму не бачив ». Коли мене відправляли в Іловайськ, я вже знав, що Марка більше немає. Вони ховалися в школі, потрапили в оточення. Стріляли по ним з усіх боків. Марк отримав три кулі в спину. Кажуть, перед смертю він сказав: «Я мріяв стати справжнім українцем. Сподіваюся, я ним став. Так боляче і так не хочеться помирати! »Упевнений, був би вертоліт, щоб його відразу ж переправити в лікарню, Марка можна було врятувати.

Лев теж отримав поранення в бою за Іловайськ і зараз знаходиться в госпіталі. «Ось ще трохи підлікуюся - і знову в бій! - Каже він. - Буду воювати і за себе, і за одного! »

Буквально за два тижні до своєї загибелі Марк Паславський дав інтерв'ю американському журналісту Саймону Островському.

- Я вважаю, що корінь всіх бід в Києві, - говорив Марк. - Багато хто, в тому числі і політики, вважають, що все буде продовжуватися, як в останні 20 років. Але будь-який солдат, який воює зараз зі мною на Донбасі, вам відповість: так не буде! Армія тут тільки ще будується. За моїми підрахунками, лише 25 відсотків хлопців, які воюють разом зі мною, мають бойовий досвід. Якщо мене запитають, чи можу я померти за Україну, відповім, що так, я хочу це зробити! "

Марк Паславський був убитий в бою за Іловайськ 19 серпня. Його поховали на Аскольдовій могилі поруч з невідомим активістом Майдану. Відспівував Франко предстоятель української греко-католицької церкви архієпископ Святослав. Один з друзів Маркіяна (як його ще називали в батальйоні) поклав у домовину своєму бойовому товаришеві жетон на метро. «Він так мріяв, щоб у Києві метро було безкоштовне», - сказав боєць з позивним Брат."