Хто є справжні батьки української інфляції

В останні дні почастішали звинувачення з боку представників Партії регіонів на адресу уряду Тимошенко щодо надвисокого рівня інфляції.

Інфляція не розбирає, де закінчився Янукович і розпочалася Тимошенко

І хоча з багатьма звинуваченнями щодо соціального популізму, браку зрозумілої і прогнозованої економічної політики уряду Тимошенко можна погодитись, проте чути їх від представників попереднього уряду трохи смішно. Бо, як відомо, уряд Януковича зразка 2006–2007 року так і не спромігся представити парламентові програму своє діяльності. Тому суспільство не побачило зрозумілої і прогнозованої економічної політики попереднього уряду, який майже повністю був представлений членами Партії регіонів. Той уряд запам’ятається лише постійними скандалами з шахрайством щодо повернення ПДВ, забороною продажу зерна, сотні тисяч тонн якого потім згнили в портах, нахабного й відвертого розкрадання державного майна і розповідями пана Азарова про капусту, яка подешевшала.

А особливо некоректними з боку представників Партії регіонів є звинувачення на адресу уряду Тимошенко з приводу інфляції, бо неважко зазирнути в дані Держкомстату та Національного банку, для того щоб зрозуміти, кому ми маємо дякувати за ту шалену інфляцію, яка обкрадає передусім найменш захищені верстви громадян у промислових районах країни, де можливості підгодовуватися за рахунок власного підсобного сільгоспвиробництва значно менші, ніж у представників сільськогосподарського центру та заходу країни.

Саме протягом 2007 року відбувалося розкручування інфляційної спіралі. Так, за даними Держкомстату, у 2007 році інфляція споживчих цін становила 16,6% річних, і хоча ця цифра рівня інфляції вже сама по собі найвища після 2000 року, вона не повністю відображає, що відбувалося з розкручуванням інфляції у 2007 році. Насправді, якщо аналізувати ситуацію більш детально, то можна побачити, що протягом першої половини 2007 року рівень інфляції споживчих цін становив 8,23% у річному вимірі, а за шість місяців другого півріччя – уже 23,88%. А якщо дивитись на останні чотири місяці того ж таки 2007 року, то нескладно порахувати, що рівень інфляції в річному вимірі сягнув 32,93% річних. Тож очевидно, що уряд Януковича залишив у спадок уряду Тимошенко висхідний тренд інфляції, якій міг лише зростати.

Ось вам і Юліїв день...

Інша справа, що пані Тимошенко в характерному для себе стилі соціального популізму, як у тому анекдоті, стоячи на краю прірви, зробила рішучий крок уперед. Саме так можна розцінювати бездарне виконання зобов’язань з повернення знецінених заощаджень. При цьому не обійшлося без відвертого шахрайства. Так, пообіцявши повернути протягом двох років знецінені заощадження відповідно до Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України", пані Тимошенко без зайвого галасу протягнула Законом «Про Державний бюджет 2008 року» норму, згідно з якою вилучила частину другу статті третьої вищезгаданого закону. А саме там встановлювалося державне зобов’язання з проведення індексації в розмірі, що дорівнює інфляції за період до здійснення кроків з повернення заощаджень. Ось тобі, бабцю, і Юліїв день... Одним кроком держава скоротила свої зобов’язання перед громадянами з майже з 500 мільярдів гривень приблизно до 125. Але й з тих 125 мільярдів протягом 2008 року пані Тимошенко пообіцяла повернути лише 20. Та навіть цих розмов було достатньо для того, аби інфляційна спіраль, що залишилась у спадок від уряду Януковича, почала розкручуватися ще більше. Так, за даними Держкомстату, протягом перших п’яти місяців 2008 року інфляція споживчих цін становила понад 35% у річному вимірі.

Енергоносії плюс змова, популізм і незграбність Нацбанку

Які ж причини такої надвисокої інфляції?

Безперечно, надзвичайно чутливим для української економіки є різке подорожчання енергоносіїв (газу й нафти) та продуктів харчування на світових ринках. Але ці чинники зростання цін характерні для всіх країн, та рівень інфляції в Україні один з найвищих у світі.

Тут ми зіштовхуємося з відверто провальною політикою Національного банку та колишнього й сьогоднішнього урядів країни. В основі такої ситуації: різке зростання цін виробників – 23,3% за весь 2007 рік і 24,2% тільки за п’ять місяців 2008 року; повна відсутність контролю антимонопольного відомства за картельними змовами виробників, особливо у сфері виробництва харчових продуктів і продажу нафтопродуктів; втрата контролю за доходами громадян, що зростали значно швидше, ніж продуктивність праці. Так протягом 2007 року доходи громадян зросли на 30,3%, а вже протягом січня–квітня 2008 року відносно січня–квітня 2007-го (свіжіших даних Держкомстат досі не оприлюднив) доходи зросли на 45,6%. Те, що ці гроші тиснутимуть на споживчий ринок і ціни на ньому, має бути зрозумілим навіть школяреві, але тільки не нашим урядовцям. Так, пані Тимошенко на днях заявила, що нічого поганого в такому зростанні зарплат та доходів немає, бо вони, мовляв, нижчі, ніж на Заході. Щоправда, чомусь вона не розповіла, наскільки нижчий в Україні рівень продуктивності праці та які у нас обсяги енерговитрат і взагалі витрат матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції.

До повного провалу економічної політику урядів у 2007 і 2008 роках додалася ще й неузгодженість та неефективність діяльності Національного банку, особливо у 2007 році. Так, протягом 2007 року грошова маса зросла на 51,7%, а готівкові кошти поза банками – на 48,2%. Багато в чому зростання грошової маси пов’язано зі зростанням кредитних вкладень на 71,4% та залучення грошових та товарних кредитів за кордоном з боку банківських і небанківських установ (що змушувало Національний банк постійно викуповувати надлишкову пропозицію іноземної валюти, емітуючи тим самим додаткову гривню). Зростанню розміру готівки поза банками, окрім зростання зарплат та соціальних виплат, посприяло різке зростання обсягів кредитів фізичним особам – на 97,8%, до 160 млрд. грн. У кредитній заборгованості фізичних осіб на кінець 2007 року 110 млрд. грн. – це споживчі кредити (у тому числі на придбання легкових автомобілів). Окрім цього, частина іпотечних кредитів також зрештою пішла на споживчі цілі (гроші за продані земельні наділи селяни використовували не лише і не стільки на накопичення, скільки на поточне споживання).

Протягом 2008 року Національний банк почав виправляти ситуацію з кредитним бумом, який суттєво вплинув на зростання інфляції. Хоча й тут не все так добре, бо якщо у травні 2008 року обсяг кредитних вкладень зріс на 1,0% (до 499,6 млрд. грн.), то вже у червні – на 3,7% ( з початку року на 21,4%, в річному вимірі – на 42,8%). При цьому обсяг кредитів юридичним особам у червні збільшився на 4,5% (з початку року – на 20,0% і в річному вимірі – на 40,0%) – до 325,7 млрд. грн., а обсяг кредитів фізичним особам –  на 2,5% (з початку року – на 23,8% і в річному вимірі – на 47,6%) – до 192,4 млрд. грн.

 При цьому продовження з боку уряду політики соціального популізму замість розробки та впровадження системи цільової адресної допомоги найменш забезпеченим верствам населення багато в чому призводить до того, що протягом червня 2008 року обсяг готівки поза банками зріс на 5%, до 124,7 млрд. грн..

Тимошенко – Януковичу: чия б корова мукала

Які ж висновки можна зробити з усіх цих даних Держкомстату та Національного банку?

По-перше, відповідальність за розкручування інфляційної спіралі лежить на уряді Януковича, який не мав зрозумілої хоча б для самих себе програми дій, зокрема й у зв’язку зі зростанням на світових ринках цін на енергоносії та продукти харчування. Окрім того, попередній уряд не визначив узгодженої з Національним банком грошово-кредитної політики щодо неконтрольованого зростання обсягу кредитів, особливо споживчих кредитів населенню. Ці два владні інститути не визначили пріоритетність цінової стабільності національної валюти по відношенню до стабільності курсу гривні до долара, що, у свою чергу, спричинило додаткову емісію гривні і, як наслідок, зростання обсягу грошової маси в обігу. У цьому плані на звинувачення щодо рівня інфляції з боку представників Партії регіонів уряд Тимошенко міг би цілком доречно сказати: чия б корова мукала.

По-друге, хоча відповідальність за надвисоку інфляцію протягом другої половини 2007-го та перше півріччя 2008 року більшою мірою несе уряд Януковича, діяльність уряду Тимошенко в частині наявності та реалізації зрозумілої економічної програми, зокрема щодо приборкання інфляційних процесів, не набагато краща. А спроби бути доброю тіткою, яка роздає нічим не забезпечені соціальні виплати, неминуче зумовлюватимуть нові різкі стрибки інфляції.

Сама по собі спроба приборкати інфляцію споживчих цін без ефективної та зрозумілої для суспільства реформи газової сфери, вугільної галузі, комунального господарства, транспортну, боротьби з корупцією може вже наприкінці цього року та особливо у 2009-му призвести до не менш високого стрибка цін на все і вся. Очевидно, що протягом цих років, починаючи з 2007-го і, як мінімум, до 2010-го, усім громадянам доведеться на власній шкурі відчути, як легко розганяються інфляційні процеси і як важко їх зупинити, особливо без узгодженої професійної та прагматичної політики уряду та Національного банку.

Борис Кушнірук, економіст

Чи є здоров`я українців соціальним капіталом країни?

Чи є здоров’я населення соціальним капіталом країни? Здається, нині воно становить для влади лише прикру проблему. Кожен мусить покладатися на себе й на тих лікарів, яких знаходить чи то в районних поліклініках, чи то в приватних медичних центрах. У будь-якому разі відповідальність за лікування лежить на самому пацієнті. Про сутність охорони здоров’я розмірковують фахівці, які знають проблему зсередини.

Сергій ПОДПРЯТОВ, доктор медичних наук, заслужений лікар України, лауреат Державної премії України:


— Людина має дбати про своє здоров’я, адже воно є цінністю, яку неможливо купити. Якщо вона прагне бути самостійною, незалежною, то має, безперечно, бути й здоровою — звідси необхідність дотримуватися режиму харчування, зберігати фізичну активність. Дуже багато важать працьовитість, добре ставлення до оточення, щирість — без цього здоров’я взагалі неможливе.

Потрібно впровадити диспансеризацію. Підраховано, що значно дешевше з певною регулярністю проводити масові огляди населення: це дає змогу виявити хвороби на таких стадіях, коли їх можна за короткий час і з невеликими затратами вилікувати. Це вигідно й у соціальному плані — люди зберігають працездатність, і в економічному — витрати на диспансеризацію та лікування в початковій стадії значно менші, ніж на лікування запущеної хвороби. Власне, цим шляхом ідуть високорозвинені країни — там дуже добре поставлено діагностику, і людей орієнтують на те, щоб до лікаря зверталися при перших проявах негараздів зі здоров’ям. Дуже поширеною є санітарно-просвітниць­ка робота, коли людей повідомляють про можливі прояви хвороби і про лікарні, де можна обстежитися.

На жаль, системи диспансеризації в нас на сьогодні немає, тому пацієнт має прийти до свого дільничного чи сімейного лікаря, а той уже визначить перелік обстежень і фахівців, котрі мають його оглянути.

На мою думку, нам варто було б запозичити досвід країн-сусідів. У Чехії кожна жінка в перші три місяці вагітності мусить пройти генетичне обстеження. Це закріплено законодавчо: якщо жінка ухиляється від таких обстежень, а потім народжує неповноцінну дитину, то догляд за нею є її довічним обов’язком. І навпаки, якщо обстеження показало нормальні дані, а дитина народжується з вадами, то догляд за такою дитиною — довічний обов’язок дер­жави.

Система охорони здоров’я повинна працювати на людину ще до її народження й супроводжувати все життя. Сучасна діагностика і своєчасне лікування є бізнесово вигідним у всьому світі, інакше на Заході не було б настільки потужно розвиненої медицини. Там система спонукає до високоякісної роботи — до розробки й упровадження якнайефективніших способів лікування. Це вигідно суспільству, зокрема й щодо вкладання коштів.

Юрій САЄНКО, завідувач відділу соціальних експертиз Інституту соціології НАНУ, професор:

— Здоров’я складається з фізіологічних чинників, чим і займається медицина. Характерно, що і медики, і соціологи фіксують невпинне погіршення стану фізичного здоров’я населення України за останні п’ятнадцять років. Культурологія, психологія та соціологія відстежують рівень духовного здоров’я людей з точки зору повноцінної та соціально активної особистості. Одним з вирішальних критеріїв соціального здоров’я людини є участь у повсякденному житті країни та вирішенні її проблем. З цього погляду ми маємо нездорову державу й нездорову націю: ми — як пожежна команда, боремося з невирішеними проблемами минулого, які, на жаль, переходять і в майбутнє.

— Чи є соціально здоровішими люди в розвинених країнах?

— На Заході мало палять, займаються фізкультурою. Там серйозно ставляться до страхування. Якщо людина має соціальну страховку, вона мусить двічі на рік пройти огляд у певних фахівців. Тоді держава вкладатиме в неї менше коштів у разі вчасно виявленої хвороби. Соціальне здоров’я стає найбільшою цінністю. Адже людина повинна бути соціально активною, а її діяльність на благо країни — ефективною. Людина зазвичай бере участь у діяльності громадських організацій (у деяких країнах кількість активних людей доходить до 80%). За нашими даними, до громадської роботи в Україні залучено всього 13% населення. У нас не розвивається громадянське суспільство, немає соціальної відповідальності за те, що відбувається. Заблоковано розвиток середнього класу — а саме він створює умови для суспільного розвитку.

— Як оцінюють своє здоров’я наші громадяни?

— У 1992 році людей, які відповіли, що в них відмінне та хороше здоров’я, було 29%, а нині — близько 20%.

Загострився інтерес людей до екології. У минулі роки зазначали, що екологічні чинники впливають на їхнє здоров’я 10% опитаних, сьогодні — 17%. Передусім громадянам дошкуляє забруднення території їх проживання сміттям — на це вказали 51% опитаних, забруднення повітря автотранспортом — 43%, хімічними речовинами та викидами виробництва — 33%, на підвищений вміст шкідливих речовин у харчових продуктах — 29%.

На жаль, соціологія ще не вибудувала інтегрального індексу соціального здоров’я, хоча окремі його показники фіксуються в соціологічному моніторингу Інституту соціології НАНУ.

Дмитро КРАКОВИЧ, директор з консалтингу Київського міжнародного інституту соціології (вісім років прожив у Нью-Йорку, переконаний, що світ «розвиненої демократії» далеко не ідеальний):

— Років десять тому в Америці обговорювали реформу системи охорони здоров’я, завдяки якій медична допомога мала стати практично безплатною в результаті впровадження безплатного страхування. У суспільстві тоді було розгорнуто широку піар-кампанію проти цієї програми, висловлювалася думка, що вона зруйнує медицину, знизить якість медичних послуг. Як наслідок — реформа так і не відбулася.

— Якими є нагальні проблеми американської медицини?

— Мабуть, головна проблема в тому, що медицина в США — це бізнес. І вона завжди була такою. Мета лікарів — не вилікувати хворого, а зробити його постійним пацієнтом. До речі, в Америці менше практикують радикальні засоби лікування, такі як хірургія, а більше покладаються на терапію. Навіть коли хвороба триває роками, лікарі намагаються гамувати її медикаментами без хірургічного втручання.

Щоправда, в Америці перед­бачено відповідальність за лікарську помилку. Судова система тут дуже активна. Величезні кошти переходять не тільки до лікарів, а й через суд від лікарів до пацієнтів.

—Як живуть в Америці інваліди?

— Там часто можна побачити людей з особливими потребами й у вищих навчальних закладах, і на вулицях. У бюджетних організаціях є квота, за якою вони зобов’язані брати на роботу певну кількість таких людей, якщо ті здатні її виконувати. У Нью-Йорку всі автобуси пристосовано для перевезення інвалідів на візках — задні двері спрацьовують як ліфт, водій допомагає і піднятися в салон, і спуститися. У метро зроблено спеціальні спуски, з яких можна з’їжджати на візках. У США інвалід може вільно пересуватися містом.

Сподіваюся, що й наше суспільство зміниться у своєму ставленні до людей з особливими потребами.

Ірина Кириченко

Потрібна ніч, аби політики подивилися українське кіно

Цього року традиційний український кінофестиваль “Відкрита ніч” збігся у часі з Днем Конституції. Причому кіномитці стверджують, що такий збіг зовсім не випадковий і спільного між основним законом і кінофестивалем існує багато. Почали з однакового віку: і Конституції, і фестивалю цього року виповнилося 12.

– Конституція приймалася вночі, це була так звана конституційна ніч, а у нас традиційно відбувається кіноніч. І українське кіно, і українська Конституція об’єктивно існують, але всіма ігноруються. Останнім часом вони викликають неадекватну і дуже загострену реакцію всього нашого інформаційного простору: один справжній психоз стався, коли примусили дублювати фільми українською мовою, інший відбувається навколо Конституції. І основне – ані без української Конституції, ані без українського кіно Україна просто не може існувати, – перераховували спільні риси брати Капранови на відкритті фестивалю.

Без політики у нас не відбувається жодний культурний захід, тож не дивно, що “Відкрита ніч” не стала виключенням. Отже на оглядовий майданчик гори Уздихальниця поряд із замком Ричарда, що на Андріївському узвозі, у ніч з 28 на 29 червня завітали не тільки заслужені кіномтиці, критики і студенти-початківці, а й політики-кіномани. Одним з перших прийшов на фестиваль В’ячеслав Кириленко з дружиною. До речі, це вже не перший візит нардепа на “Відкриту ніч”. Два роки тому він всю ніч поспіль дивився українське кіно тут же на узвозі.

– Трансляція в прямому ефірі надала фестивалю більшого розголосу. І молоді люди, які роблять перші кроки в кіно демонструють своє мистецтво на всю країну. Наші кінематографісти найкращі в світі, - з впевненістю заявив Кириленко.

Любов нардепа до кіно не закінчується на патетичних висловлюваннях, як це зазвичай буває у політиків. Він був одним з ініціаторів постанови про обов’язкове дублювання фільмів українською мовою. А зараз у Верховній Раді зареєстрований законопроект Кириленка щодо створення сприятливих умов для розвитку національної кінематографії.

– Грошей на кіно буде значно більше, – характеризує позитивні наслідки в разі прийняття свого законопроекту Кириленко. - І використання цих грошей під час кіновиробництва буде набагато простіше. В країні є гроші і є кінематографісти, значить щось не працює в державному механізмі. І це треба терміново полагодити.

Міністр культури Василь Вовкун, як кажуть, з’явився прямо з корабля на бал.

– Я приїхав з Київської області, ми відкривали перший міжнародний еко-фестиваль  “Трипільське коло” і вже сюди я трошки спізнився, - вибачався міністр і додав. – “Відкрита ніч” проходить в 12-й раз. Таке символічне число. Я б хотів побажати членам журі відкрити 12 чудесних несподіваних імен, які б завтра на кращих кінофестивалях представляли Україну.

Розпочався фестиваль студентським ігровим фільмом “Гідний до служби!” Артема Антонченка, який взявся за висвітлення нелегкої юнацької справи – як “косити” від армійської служби. Андрія надихнув власний досвід проходження військомату.

 – Військомат проходили всі хлопці. Ніхто не оминув цієї зарази, – сміється Артем. – “Косити” не так просто, як здається, але можна.

До речі студентські ігрові фільми цього разу виявилися наймасовішими – 10 річок з 27, представлених на фестивалі. “Відкрита ніч” – це гарний старт для студентів-кіношників, це єдиний екран, де вони можуть показати свої роботи, до того ж на всю країну.

Помітно виділилися вночі студентські неігрові фільми “Пророк” і “Гастролі”. “Пророк” Максима Черниша – це історія життя відомого пітерського бітломана Миколи Васіна, який намагається збудувати храм любові і музики Джона Леннона, де кожну годину гратиме “All you need is love”. Головний герой далекий від радостей і хвилювань звичайної людини, все його життя – це “Beatles”. Інша трагікомічна історія життя знайшла своє втілення у стрічці “Гастролі” Сергія Веклича. Жінка, яка мріяла бути актрисою і провалилася на іспитах в естрадне училище, стає продавщицею в електричках і знаходить свого глядача серед пасажирів.

Масштабністю учасників цього року виділявся і так званий кампус талантів “Мініаніма”, організований за підтримки дитячої студії анімаційних фільмів "Червоний собака".  В ньому брали участь молоді кінематографісти, чиї сценарії перемогли у попередньому конкурсі, тож вони отримали можливість протягом місяця зняти і змонтувати свій короткометражний фільм.

Організатори фестивалю зазначили, що стрічок подають дуже багато (цього року – 100) і однієї ночі не вистачить, щоб всі їх продивитися, тож “довелося відмовляти хорошим режисерам і хорошим фільмам”.

УНІАН поцікавився в арт-директора “Відкритої ночі” Михайла Іллєнка, чи не планується в майбутньому змінити формат фестивалю.

– Форма нашого фестивалю вже досить стабілізувалася, – розповідає Іллєнко. – Ну хто буде тиждень поспіль ходити вночі і дивитися? Це такий більше романтичний імпульс, ніж реалістичний. Щоправда, ці червневі ночі найкоротші протягом року. Є довгі ночі, але тоді дуже холодно.

Вже третій рік поспіль “Відкрита ніч” транслювалася в прямому ефірі Першого національного. За підсумками інтерактивного голосування через sms-повідомлення приз глядацьких симпатій було присуджено студентському ігровому фільму “Троє у кімнаті” Анастасії Титової. До речі, минулого року дружина режисера-переможця проголосувала за чоловіка 620 разів. Приз коштував трохи дешевше, ніж всі дзвінки. Але так само багато дзвінків прийшло від інших глядачів, отже перемога виявилася цілком справедлива.

“Відкритій ночі” вже 12. Це вік дитини, у якої все ще попереду, але вже є досягнення і перемоги, порою виникають і складності. Майбутніми планами, амбіціями і проблемами “своєї дитини” з УНІАН поділився Михайло Іллєнко.

– Головне, щоб “дитина” росла і в неї з’являлися друзі, – посміхається пан Михайло. – Щоправда, вони і так з’являються. Нас (фестиваль. – Авт.) запрошують у різні міста і не лише України. Уже втретє через Перший національний нас побачила країна. Хотілося б реалізувати таку форму розповсюдження: щоб була машина, яка весь час перебувала на маршруті (приміром, сьогодні Черкаси, Кіровоград, Вінниця, Київ, наступного разу в іншому напрямку) з великою кількістю наших фільмів. Приїхали в село чи у військову частину, полетіли на Тузлу до прикордонників і показуємо українське кіно аби тільки була напруга: хочеш просто неба, хочеш в клубі, будь-де. Нам треба робити фільми, які збиратимуть черги звичайного глядача. Наша задача сьогодні – перехопити глядача, якого вкрали у нас іноземні фільми.

Результати кінофестивалю “Відкрита ніч. Дубль 12”:

Гран-прі - студентський ігровий фільм “Отроцтво” режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука.

Кращий неігровий студентський фільм – “Гастролі” режисера Сергія Веклича

Кращий ігровий студентський фільм – “Як тата і мамо розпрощалися у три раунди” Максима Буйницькі та “Вирвані листки” Мар’яна Бушана.

Краща професійна операторська робота – Володимир Галицький, фільм “Закон”.

Краща студентська операторська робота – Артем Рижиков, фільм “Троє в кімнаті”.

Краща режисура – “Страта” Андрія Марченко та “Як тата і мамо розпрощалися у три раунди” Максима Буйницькі.

Переможці Кампусу талантів “Мініаніма” – “Маланка” Сергія Мельниченка, “Смугастий крокодил” Ольги Семак і “Мрії” Ольги Юрасової.

Приз Оргкомітету - фільм “Сумна пригода” Слави Феофілактова.

Приз за краще акторське виконання Ілля Маловічко, фільм “Вирвані листки”.

Спеціальний приз – фільмам “Закон” Віталія Потруха та “Одне бажання або різдвяна казка” Олександра Бикова.

Анна Ященко

Потрібна ніч, аби політики подивилися українське кіно

Цього року традиційний український кінофестиваль “Відкрита ніч” збігся у часі з Днем Конституції. Причому кіномитці стверджують, що такий збіг зовсім не випадковий і спільного між основним законом і кінофестивалем існує багато. Почали з однакового віку: і Конституції, і фестивалю цього року виповнилося 12.

– Конституція приймалася вночі, це була так звана конституційна ніч, а у нас традиційно відбувається кіноніч. І українське кіно, і українська Конституція об’єктивно існують, але всіма ігноруються. Останнім часом вони викликають неадекватну і дуже загострену реакцію всього нашого інформаційного простору: один справжній психоз стався, коли примусили дублювати фільми українською мовою, інший відбувається навколо Конституції. І основне – ані без української Конституції, ані без українського кіно Україна просто не може існувати, – перераховували спільні риси брати Капранови на відкритті фестивалю.

Без політики у нас не відбувається жодний культурний захід, тож не дивно, що “Відкрита ніч” не стала виключенням. Отже на оглядовий майданчик гори Уздихальниця поряд із замком Ричарда, що на Андріївському узвозі, у ніч з 28 на 29 червня завітали не тільки заслужені кіномтиці, критики і студенти-початківці, а й політики-кіномани. Одним з перших прийшов на фестиваль В’ячеслав Кириленко з дружиною. До речі, це вже не перший візит нардепа на “Відкриту ніч”. Два роки тому він всю ніч поспіль дивився українське кіно тут же на узвозі.

– Трансляція в прямому ефірі надала фестивалю більшого розголосу. І молоді люди, які роблять перші кроки в кіно демонструють своє мистецтво на всю країну. Наші кінематографісти найкращі в світі, - з впевненістю заявив Кириленко.

Любов нардепа до кіно не закінчується на патетичних висловлюваннях, як це зазвичай буває у політиків. Він був одним з ініціаторів постанови про обов’язкове дублювання фільмів українською мовою. А зараз у Верховній Раді зареєстрований законопроект Кириленка щодо створення сприятливих умов для розвитку національної кінематографії.

– Грошей на кіно буде значно більше, – характеризує позитивні наслідки в разі прийняття свого законопроекту Кириленко. - І використання цих грошей під час кіновиробництва буде набагато простіше. В країні є гроші і є кінематографісти, значить щось не працює в державному механізмі. І це треба терміново полагодити.

Міністр культури Василь Вовкун, як кажуть, з’явився прямо з корабля на бал.

– Я приїхав з Київської області, ми відкривали перший міжнародний еко-фестиваль  “Трипільське коло” і вже сюди я трошки спізнився, - вибачався міністр і додав. – “Відкрита ніч” проходить в 12-й раз. Таке символічне число. Я б хотів побажати членам журі відкрити 12 чудесних несподіваних імен, які б завтра на кращих кінофестивалях представляли Україну.

Розпочався фестиваль студентським ігровим фільмом “Гідний до служби!” Артема Антонченка, який взявся за висвітлення нелегкої юнацької справи – як “косити” від армійської служби. Андрія надихнув власний досвід проходження військомату.

 – Військомат проходили всі хлопці. Ніхто не оминув цієї зарази, – сміється Артем. – “Косити” не так просто, як здається, але можна.

До речі студентські ігрові фільми цього разу виявилися наймасовішими – 10 річок з 27, представлених на фестивалі. “Відкрита ніч” – це гарний старт для студентів-кіношників, це єдиний екран, де вони можуть показати свої роботи, до того ж на всю країну.

Помітно виділилися вночі студентські неігрові фільми “Пророк” і “Гастролі”. “Пророк” Максима Черниша – це історія життя відомого пітерського бітломана Миколи Васіна, який намагається збудувати храм любові і музики Джона Леннона, де кожну годину гратиме “All you need is love”. Головний герой далекий від радостей і хвилювань звичайної людини, все його життя – це “Beatles”. Інша трагікомічна історія життя знайшла своє втілення у стрічці “Гастролі” Сергія Веклича. Жінка, яка мріяла бути актрисою і провалилася на іспитах в естрадне училище, стає продавщицею в електричках і знаходить свого глядача серед пасажирів.

Масштабністю учасників цього року виділявся і так званий кампус талантів “Мініаніма”, організований за підтримки дитячої студії анімаційних фільмів "Червоний собака".  В ньому брали участь молоді кінематографісти, чиї сценарії перемогли у попередньому конкурсі, тож вони отримали можливість протягом місяця зняти і змонтувати свій короткометражний фільм.

Організатори фестивалю зазначили, що стрічок подають дуже багато (цього року – 100) і однієї ночі не вистачить, щоб всі їх продивитися, тож “довелося відмовляти хорошим режисерам і хорошим фільмам”.

УНІАН поцікавився в арт-директора “Відкритої ночі” Михайла Іллєнка, чи не планується в майбутньому змінити формат фестивалю.

– Форма нашого фестивалю вже досить стабілізувалася, – розповідає Іллєнко. – Ну хто буде тиждень поспіль ходити вночі і дивитися? Це такий більше романтичний імпульс, ніж реалістичний. Щоправда, ці червневі ночі найкоротші протягом року. Є довгі ночі, але тоді дуже холодно.

Вже третій рік поспіль “Відкрита ніч” транслювалася в прямому ефірі Першого національного. За підсумками інтерактивного голосування через sms-повідомлення приз глядацьких симпатій було присуджено студентському ігровому фільму “Троє у кімнаті” Анастасії Титової. До речі, минулого року дружина режисера-переможця проголосувала за чоловіка 620 разів. Приз коштував трохи дешевше, ніж всі дзвінки. Але так само багато дзвінків прийшло від інших глядачів, отже перемога виявилася цілком справедлива.

“Відкритій ночі” вже 12. Це вік дитини, у якої все ще попереду, але вже є досягнення і перемоги, порою виникають і складності. Майбутніми планами, амбіціями і проблемами “своєї дитини” з УНІАН поділився Михайло Іллєнко.

– Головне, щоб “дитина” росла і в неї з’являлися друзі, – посміхається пан Михайло. – Щоправда, вони і так з’являються. Нас (фестиваль. – Авт.) запрошують у різні міста і не лише України. Уже втретє через Перший національний нас побачила країна. Хотілося б реалізувати таку форму розповсюдження: щоб була машина, яка весь час перебувала на маршруті (приміром, сьогодні Черкаси, Кіровоград, Вінниця, Київ, наступного разу в іншому напрямку) з великою кількістю наших фільмів. Приїхали в село чи у військову частину, полетіли на Тузлу до прикордонників і показуємо українське кіно аби тільки була напруга: хочеш просто неба, хочеш в клубі, будь-де. Нам треба робити фільми, які збиратимуть черги звичайного глядача. Наша задача сьогодні – перехопити глядача, якого вкрали у нас іноземні фільми.

Результати кінофестивалю “Відкрита ніч. Дубль 12”:

Гран-прі - студентський ігровий фільм “Отроцтво” режисера Дмитра Сухолиткого-Собчука.

Кращий неігровий студентський фільм – “Гастролі” режисера Сергія Веклича

Кращий ігровий студентський фільм – “Як тата і мамо розпрощалися у три раунди” Максима Буйницькі та “Вирвані листки” Мар’яна Бушана.

Краща професійна операторська робота – Володимир Галицький, фільм “Закон”.

Краща студентська операторська робота – Артем Рижиков, фільм “Троє в кімнаті”.

Краща режисура – “Страта” Андрія Марченко та “Як тата і мамо розпрощалися у три раунди” Максима Буйницькі.

Переможці Кампусу талантів “Мініаніма” – “Маланка” Сергія Мельниченка, “Смугастий крокодил” Ольги Семак і “Мрії” Ольги Юрасової.

Приз Оргкомітету - фільм “Сумна пригода” Слави Феофілактова.

Приз за краще акторське виконання Ілля Маловічко, фільм “Вирвані листки”.

Спеціальний приз – фільмам “Закон” Віталія Потруха та “Одне бажання або різдвяна казка” Олександра Бикова.

Анна Ященко

Янукович і капуста

Світлана Пиркало, письменниця, Лондон

Мені часто сняться дивні сни про політиків, найчастіше – про Віктора Януковича. Зазвичай я пишу про них до своєї іншої колонки, в «Газету по-українськи», але в останніх двох фігурувала капуста і кухня, тому формально вони ніби підпадають під проект «Кухня егоїста».

Попереджаю одразу: що це все означає, я не маю жодного уявлення, і Фройд, за вдалим висловом письменниці Ірени Карпи, точно плакав би.

Так от, спершу мені наснився теперішній прем’єр: ніби я листоноша, розношу газети по хатах, а в одній із них сидить Віктор Федорович Янукович за великим столом. Стіл застелено зеленою скатертиною з китицями, приглушено світить настільна лампа, як у Леніна, а Віктор Федорович в окулярах, зсунутих на ніс, на вирваному із зошита аркуші пише листа до газети «Сільські Вісті» – про капусту. Що одну половину треба на зиму нашаткувати і заквасити, а другу – покласти у погріб, тільки таким чином, щоб качани один одного не торкалися, бо погниють.

– Федоровичу, – кажу я, – чого ви тут сидите? У вас виборча кампанія, вам же треба їздити по регіонах, агітувати. Що ви оце пишете, гаєте час?

Янукович зиркає на мене поверх окулярів і каже:

– Світлано, ви молоді, нетерплячі, про вибори тільки й думаєте. Вам аби стрибати по регіонах та на мітинги ходити. А людям треба зберігати на зиму капусту. Не всі знають, наприклад, що качани не мають лежати підряд, а хто їм розкаже, якщо не я? От я по суботах і пишу до «Сільських Вістей», бо мені болить кожна капустина.

На цьому сон закінчився. А сьогодні вночі приверзлася Юлія Тимошенко. Ми сиділи на кухні після виборів, голоси вже було підраховано, я бринькала на гітарі пісню «Спроси у меня» із фільму «С легким паром». А Тимошенко психувала.

– Знову уряд треба формувати. Та тільки-но очолиш – як одразу хтось почне підсиджувати. Якщо і вдасться стати прем’єром, то за рік мене точно з’їдять. І це якщо дивитись оптимістично. До того ж – уже треба починати керувати, а в мене ані скіпетра, ані держави.

Мене осяяло.

– Юле, давай так, – сказала я. – Доля твоя дійсно важка: навколо вороги, газові схеми, провокації. Давай заведемо традицію по суботах зустрічатися на кухні: я тобі даруватиму який-небудь символ влади, а ти гратимеш мелодію чергової пісні зі старого совкового фільму. Почнемо прямо зараз: ось скіпетр Петра Першого, а ти давай грай «Мохнатий шмєль».

– Добре, – каже Тимошенко, – хороша ідея. Давай сюди скіпетр, бо вже без нього хоч кричи, і налаштуй гітару.

Я давай готувати інструмент, а він не піддається. Тільки одну струну підтягну, як тут же інша розкрутилась. І ще хтось почав грюкати в двері. Гуп-гуп! Трясь-трясь-трясь! Гуп!

– Кого це принесла нечиста сила? – вилаялася Тимошенко. – Мабуть, Турчинов знову зі своїм газом. Я ж сказала: не турбуйте мене, коли я на кухні.

Трясь! Трясь! Я прокинулася. З’ясувалося, що це дійсно через газ: мужик із газової компанії прийшов знімати дані на лічильнику. Він скидався на якогось індуса, на Турчинова ж зовсім не був схожий.

А наостанок – сон від моєї колеги Ірини Мойсеєнко. Їй також сниться політик, проте лише один: Білл Клінтон. І в її сні також була присутня їжа, але не реальна, а потенційна.

– Було таке, – повідала вона, – що Клінтон мені снився щоночі. Ніби ми з ним на пару читаємо новини в радіостудії, і він мене страшенно дратує: то вступить не там, то підводку не до того матеріалу прочитає. Непрофесійно, словом. А в студії він – бо після отих усіх скандалів (Моніки Левінськи і Поли Джонс) його розжалували з президента аж до радіопродюсера. І тут ми чуємо страшенний крик – наш звукорежисер у паніці вибігає. Нам видно через студійне скло, як двері студії підпирає величезний смугастий тигр, що стоїть на задніх лапах, а передніми лупить у двері. І решту сну ми з Клінтоном не можемо вийти зі студії, бо з’їдять, тигр реве за дверима, і всі про нас забули.

Така от, дітки, капуста. Хоч зовсім спати не лягай.

Парадоксальний патріотизм

Світлана Пиркало, письменниця, Лондон

Ця колонка вийде вже після Дня незалежності, але сподіваюся, що патріотичний читач іще й досі прокидається від власного крику «Будьмо-гей», стискаючи в руці уявну булаву.

Тож порадую вже старим, проте від цього не менш приємним фактом: наше пиво відоме на Заході. Хоча й не все, а лише пшеничне.

Кілька днів тому я відвідала Боро-маркет, ринок гурманської продукції, що працює по п’ятницях і суботах під мостом Лондон бридж. За останні кілька років кожна захланна, зажерлива, пересичена, снобістська, сибаритська істота середнього класу протоптала стежку до його розкладок із бальзамічним оцтом, морськими гребінцями й олениною. Є там і паб: найменший у Лондоні, але з найбільшим вибором пива (як вони стверджують), під назвою Rake – «Граблі». Ми зайшли туди після прогулянки базаром сьорбнути трапістського пивка на розлив. Поруч зі мною якийсь невизначений, як і я, пиволюб роздивлявся бар і холодильник – західне суспільство 21 сторіччя отруєне вибором, і це ще всім гикнеться. Навіщо нам 38 видів молока? Навіщо 48 видів мюслі на сніданок? Навіщо 154 варення в супермаркеті? Невже натовпи людей ходили на демонстрації, вимагаючи у своєму абрикосовому джемі не 8,8 грама цукру на 100 г продукту, а 8,9? Навіщо нам ментальний параліч щоразу, коли треба просто вибрати гидотний чай у пакетиках на роботу? Так от, повертаючись до бару «Граблі»: бармену набридло дивитися на бігання очей нерішучого клієнта, і він порадив йому:

– Візьми українське пшеничне пиво. Послухай мене, не пошкодуєш. У них дуже гарне пшеничне пиво. Взагалі, коли думаєш про пшеничне пиво, одразу в уяві постає Україна.

У мене відпала щелепа. Знаючи, що пиво «Еталон» завоювало золоту медаль у цьому ж Лондоні кілька років тому, я все-таки була не готова до такого радикального ототожнення України із пшеничним пивом. Якось усе більше думалося про синє небо й жовте колосся, героїчну боротьбу за незалежність і соборність держави, на крайняк – сало напополам із Андрієм Шевченком. А ось, виявляється, що люди думають. Комусь, може, хотілося б, аби Україна викликала асоціації не з пивом, а з оперою й космосом, але таким я скажу: пиво – це вже дуже добре. Це чудово, бо могло бути й таке: я стою в клініці з пересадки органів, а офіс-менеджер мені й каже: візьміть українську нирку. Коли думаєш про донорську нирку, одразу в уяві постає Україна…

Україна не має такого капіталістичного надлишку, як розжирілий Захід, проте іноді може запропонувати цікаві альтернативи. Тут, наприклад, уже два місяці не можна курити в громадських приміщеннях, включно з пабами, цигарки коштують від 5 фунтів (50 гривень пачка), і на них завжди написано: Smoking kills. Куріння вбиває. Жодних варіантів. Мій чоловік не любить таких цигарок; йому більше подобаються українські, на яких щось написано красивими незнайомими літерами. Він тоді читає цей напис так: цигарки зроблять вас невідпорним і дуже дотепним, дадуть свіжий подих і довге життя.

А мама написала мені про сцену, які спостерігала у Полтаві. «Не так давно на цигарках стали писати, що паління спричиняє імпотенцію, на деяких пишуть, що паління викликає захворювання на рак, а на деяких – що паління шкодить вашим дітям. Так от, біля кіоску з цигарками чоловік читає про імпотенцію і запитує: «А у вас немає без напису?» – «Ні, немає», – каже продавець. –«А з якимось іншим?» – «Ну, ось – про рак» – «Хух! Давайте краще рак».

Де ще є така країна, в якій людина може вибирати між імпотенцією й раком усього за п’ять гривень? Ніде. Із Незалежністю всіх, будьмо здорові!

У центрі Полтави руйнується пам’ятник Тарасу Шевченку

На очах у всіх у самому центрі Полтави руйнується пам’ятник великому сину українського народу Тарасу Григоровичу Шевченку. Представники місцевої влади роблять вигляд, що нічого про це не знають.

Довідка (з офіційного сайту Полтавської міської ради): Пам'ятник великому сину українського народу Тарасу Григоровичу Шевченку (1814—1861) відкрито 12 березня 1926 року. З нагоди цієї події відбувся багатолюдний мітинг трудящих Полтави і навколишніх сіл. Коли спало покривало, полинула добре знайома всім чудова мелодія композитора Г. П. Гладкого, і кількатисячний могутній хор заспівав «Заповіт». Цим незвичайним хором керували добре відомі полтавцям композитори В. М. Верховинець га Ф. М. Попадич.

На архітектурі пам'ятника позначилися художні принципи конструктивізму. Споруджений він за проектом українського скульптора, уродженця Полтавщини І. П. Кавалерідзе. Пам'ятник виконано із залізобетону. Матеріал, незвичайний для монумента, відповідає його формам. П'єдестал подано як асиметричне нагромадження площин і обсягів, з яких органічно виростає постать поета. Суворий лаконізм, узагальнені композиції форм пам'ятника створюють образ борця за народну справу. На постаменті напис: «Т. Г. Шевченко», а під ним рядок із «Заповіту» — «...І вражою злою кров'ю волю окропіте».


На фото: Пам’ятник Т.Шевченку у Полтаві.




Європейська народна партія схвильована атаками на Тимошенко

Європейська народна партія підтримує дії прем’єр-міністра Юлії Тимошенко як голови уряду і як лідера коаліції. Про це сказав президент Європейської народної партії Вільфред Мартенс в Брюсселі (Бельгія) на спільній прес-конференції з Тимошенко, передають «Українські новини».

«Ми солідарні з демократичним курсом, який проводить Тимошенко, і підтримуємо її як лідера демократичної коаліції», - сказав Мартенс.

В той же час він виразив стурбованість партії з приводу атак усередині України на уряд Тимошенко і прагненням заблокувати роботу Кабміну, направлену на проведення демократичних реформ.

«Ми як партія і я, ми всі стурбовані атаками на уряд і прагненням деяких сил заблокувати проведення урядом демократичних реформ», - сказав він.

Він додав, що ЄНП підтримує економічні реформи Кабміну Тимошенко і його антиінфляційні методи.

У саміті ЄНП 19 червня взяли участь 15 прем’єрів країн ЄС.

За інформацією прес-служби Кабміну, в рамках саміту Тимошенко провела зустріч з прем’єрами Італії Сільвіо Берлусконі, Швеції Фредріком Рейнфельдтом, Бельгії Івом Летермом.

Крім того, Тимошенко мала нетривалу зустріч з канцлером Німеччини Ангелой Меркель.

Нагадаємо, 19 червня Тимошенко відбула з одноденним робочим візитом до Брюсселя (Бельгія) для зустрічей з владою ЄС і участі в саміті ЄНП, в якому взяли участь керівники європейських держав.

У січні Європейська народна партія прийняла партію «Батьківщина», лідером якої є Тимошенко, в свої члени.

А ви схвильовані атаками на Тимошенко?

39%, 13 голосов

61%, 20 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Кількість визволителів машин «Швидкої допомоги» збільшується

Інформація про ситуацію, яка склалася з автомобілями «Швидкої допомоги» у Семенівському районі на Полтавщині, вийшла за межі області.

Учора бездіяльність районної влади щодо визволення автомобілів «Швидкої допомоги», які описані виконавчою службою в якості погашення боргу перед КП «Кременчукводоканал» прокоментував Майдан-ІНФОРМу активіст ВГО Альянс «Майдан» Тарас Токар.

І в цей же день, дізнавшись з сайту «Майдан», про припинення роботи автомобілів «Швидкої допомоги», народний депутат України (фракція БЮТ) Віктор Уколов написав і відправив депутатське звернення голові Семенівської районної державної адміністрації Григорію Пипичу та міському голові Кременчука Миколі Глухову. У своєму зверненні народний депутат просить чиновників втрутитися у ситуацію, що склалася, і не допустити порушення прав мешканців Семенівського району на отримання невідкладної медичної допомоги через відсутність машин «Швидкої допомоги» у районній лікарні.

З текстом депутатського звернення народного депутата України Віктора Уколова можна ознайомитися тут.

Майдан-ІНФОРМ у подальшому інформуватиме громадськість про хід розв’язання цієї проблеми.

Архів Майдан-ІНФОРМу на цю тему:
http://www.maidan.org.ua/static/news/2007/1213777984.html
http://www.maidan.org.ua/static/news/2007/1213859868.html

 

Громадська кампанія "НАТО - ТАК!"


Прикольна ідея. Але завжди "Наша Україна" робить всі свої ініціативи за запізненням. Правда, цього разу з невеликим.

Запрошую також відвідати більш конкретніший сайт про відносини України з НАТО: www.ukraine-nato.gov.ua