Новий сайт розпочав свою роботу у безмежному павутинні. За задумом автора - це плацдарм для висловлення своїх думок у формі публікацій. Якщо маєш про що писати і вмієш писати - подавай матеріали. Тоді тобі сюди: http://pravdyvo.org.ua

 

Четверо дрогобицьких дівчат у віці 18-20 років покинули рідні домівки й подалися своєю життєвою дорогою - пішли у монастир. За своїм професійним обов'язком журналіста я побував у цьому затишному (без перебільшення!) обійсті, де мешкали й у молитві проводили свій час 32 молоді монашки греко-католицького контенплятивного монастиря у Брюховичах, що під Львовом. Я зрозумів: їм там добре.

Давньоукраїнське слово "жона" походить від давньоукраїнського "муж". Заміжня жінка - "замужона", скорочено - жона. Це не мій уявний витвір, а деталі дослідників-філологів. Отже, жінка походить не тільки від чоловікового ребра ("Створення світу"), а й саме слово має початкову основу у "чоловічому" слові. 

Усіх, хто привітав мене сьогодні з Днем мого народження, запрошую на віртуальну вечірку!
Буде багато питва і їжі! Буде музика! Усе, звичайно, віртуальне...
Лише я буду не віртуальний. Справжній Я! Мені сьогодні - 47.Сказав для того, щоб не запитували. Бо сум бере, коли сам про це подумаю.
А кому недалечко, заходьте в мій офіс. Дрогобич, Шкільна, 4. Третій поверх. Після 15.00.
Запрошую! Заодно, вітаю всіх з наступаючими Різдвяними святами!

Серед жанрів української пісні є один малодосліджений та маловисвітлений - "сороміцькі" пісні (від слова "соромитися"). Ці пісні, як і український народний гумор, відрізняються від вульгарних російськомовних пісень та анекдотів, у них - дотепність та веселий характер, добра вдача українського народу. Ось деякі з "сороміцьких" українських коломийок (замість останніх слів за римою мають бути інші - "сороміцькі"):

"Всі ся хлопці поженили,
Зробили по-людськи,
Хіба я ся не оженю,
Бо не маю блюзки. (тобто п...цьки).

Всі ся хлопці поженили,
А я - в листопаді,
Та таку си жінку візьму,
Що широка в плечах

Та я би ся не женив,
Не велике діло,
Як би ми ся молодому,
Їсти не хотіло.

Або мене оженіть,
Або ня повісьте,
Або моє причандалля
Возьміть тай вдріжте.

Ой весілля, весілля,
Зарізали рака,
Молодому голова,
А молодій клешні.

Ой весілля, весілля,
Зарізали бузька,
Молодому голова,
А молодій крила.

Котилася торба з горба,
А в тій торбі раки,
Та я тебе, моя мила,
Пригорну до серця.

Ой дівчино, дівчинонько,
Шляк би тебе трафив,
Та-с ми дала напівперек,
А я не потрафив.

Я нікому не давала,
Хіба раз німому,
Бо німому файно дати -
Не скаже нікому.

Бо німому файно дати,
Бо німий не скаже,
А німий як не скаже,
То пальцем покаже.

Стара баба, шиґди-шиґди,
Не гралася ниґди,
А тепер ся грати мусить,
Бо ї кашель дусить.

За брудною шибкою сонце сходило,
На жито столочене жаревом лило.
Відбилося маревом в брудних калюжах
І лагідно гладило прив'ялі ружі.

Ледь мружаться очі від того видива,
І бачиться вже їм картина правдива;
Десь там вдалині - міражі й віртуальність,
А ближче тут - будні і сіра реальність.

Десь там вдалині - те, що хочеш, шукаєш,
А ближче, - то те, з чим живеш і що маєш,
Десь там за окраєм, - чого прагнеш щомиті,
А тут - з чим прийдеться миритися-жити.

Не переймайся, любий друже,
Коли нема того, що любиш,
І не жалкуй, не мучся дуже,
Як не знаходиш, а лиш губиш.

Не сокочи своє сумління,
Що не зробив усе, що мислив,
Що всі старання і уміння,
За крок до генія зависли.

Не йди по терню босоногим,
Не лізь у воду, одягнувшись,
Не оббивай чужі пороги,
Не дослухайся, не почувши.

Не вір вухам, як зле щось вчують,
Не вір словам, що маслом мажуть,
Не йди за тим, хто пастки снує,
Не міряй все: "так люди кажуть".

Не йди, мій голубе, "в нікуди",
Створивши сам себе для себе,
Не вгадуй те, що завтра буде, -
До завтра ще дожити треба.

Радій, коли уранці встанеш
І Слово впевнено промовиш,
На сонце вранішнє поглянеш
І Дух Його у ньому вловиш.

Радій, бо Він те Слово чує,
Радій, бо кроки твої бачить,
І весь той шлях, що ти торуєш
Лише із Ним в житті щось значить.

Іди вперед, хай крок за кроком
Твій шлях усе вільнішим буде, -
Лише під пильним Його оком
В житті своєму все здобудеш.

Анатолій Кінах, тодішній міністр економіки України, вочевидь розпочав власну передвиборну програму, розмістивши на вулицях столиці щити з рекламою власної книги «Український прорив», виданої ще у 2005 році. Дещо пізніше з'їзд блоку пані Тимошенко затвердив свою передвиборну програму з гучною назвою «Український прорив. До справедливої і конкурентоспроможної країни», зідравши половину назви з однойменної книги Анатолія Кінаха.
Після появи рекламних щитів БЮТ пан Кінах привітав пані Тимошенко з успішним, на його думку, плагіатом. «Я хотів би, щоб такого конструктивного плагіату було якнайбільше», - підкреслив він і додав, що в такому випадку нарешті буде забезпечено консолідацію зусиль для розвитку країни.

Звідки в Юльки логотип?Цікавий ресурс надибали та на діслали мені добрі люди. "Вільне кохання" зветься. Але цікавий він не цим, хоча в кого які уподобання, а своїм логотипом. Не знав я про такі уподобання тієї, за яку дехто так боровся... Congratulations! We are open now. Freelove.org will try to make your connection to our world, the one of better people with more opportunities, less problematic and truly available, писалося на тому ресурсі. Писалося, бо далі ресурс просто зник, а згодом появився у зовсім іншому вигляді. Мабуть Юлині піарщики викупили дизайн...Логотип мав форму серця з написом "FreeLove" і був розміщений за адресою: FREELOVE.ORG А створений він був, до речі, ще 5 серпня 2003 року. Мені смішно... А вам?

Юльця Тимошенко - велика плагіаторка. Серія перша.
Історія Юліної коси.
Один відвідувач бібліотеки натрапив на книгу "Славетні імена Придніпров'я", а в ній на картинку Юлі з косою. Його шокувало те, що книга видана в 2002-му році. І в ній про Юлю? Адже проти Юлі в той час з боку тодішньої влади був жорсткий прессинг. Виявилося, що то не про Юлю, а про Галину. Про підпільницю Галину Андрусенко, що жила на Дніпропетровщині. Певно маленька Юля бачила її фото у піонерській кімнаті чи ще десь, а подорослішавши - вирішила завести собі таку косу. Але як тодішня цензура пропустила такий натяк на Леді Ю - дивно. Уривок з книги:
"Її розстріляли на світанку. Сквер в пам'ять хороброї підпільниці Галини Іларіонівни Андрусенко. 1923-1943». Ці слова викарбувані на пам'ятнику, що стоїть поруч з інститутом інженерів залізничного транспорту..." Ну що ж , характерні образи співпадають. Як там кажуть? "Сталева леді"? Згадується Юля за ґратами, і слова пісні Володимира Висоцького: "значіт правільниє кніжкі ти в дєтстве чітал".
Другу серію очікуйте наступного разу.