www.zarvanycia.cc.ua Преподобна Меланя Римлянка13 січня - день п

  • 13.01.15, 22:29

www.zarvanycia.cc.ua Преподобна Меланя Римлянка13 січня - день пам'яті преподобної Меланії Римлянки (439).

Преподобна Меланія народилася в християнській сім'ї. У чотирнадцять років Меланія проти своєї волі була видана заміж за знатного юнака Апініана. З самого початку сумісного життя свята благала чоловіка жити з нею в непорочності або відпустити. Апініан відповідав: «Коли за велінням Господа у нас народиться двоє дітей в спадкоємці своєму майну, тоді разом відречемося від світу». Незабаром свята Меланія народила дівчинку, яку молоді батьки присвятили Богові. Другі пологи Меланії були передчасними і болісними. Народився хлопчик, його охрестили, і він відразу помер. Бачивши страждання своєї дружини, блаженний Апініан просив Бога зберегти життя святій Меланії і дав обітницю провести залишок сумісного життя в непорочності. Видужавши, свята назавжди зняла свій шовковий одяг. Незабаром померла їх дочка. Тим часом батьки святих опиралися їх бажанню присвятити себе Богові. Тільки, коли батька Меланії спіткала смертельна хвороба, він просив у них вибачення і благословив слідувати вибраному ними шляху, і молитися за нього.

Святі відразу залишили місто Рим, і для них почалося нове життя, цілком присвячене служінню Богові. Апініану було на той час 24 роки, а Меланії – 20. Вони почали відвідувати хворих, приймати мандрівників, щедро допомагати бідним. Обходили в'язниці, місця заслань і копальні і визволяти нещасних, які сиділи там за борги. Продавши маєтки в Італії і Іспанії, вони допомагали старцям і монастирям, купуючи для останніх землі в Месопотамії, Сирії, Єгипті, Фінікії та Палестині. За їх гроші було побудовано багато храмів і лікарень. Коли вони, покинувши батьківщину, відплили до Африки, під час плавання почалася сильна буря. Моряки говорили, що це гнів Божий, але блаженна Меланія сказала, щоб вони довірили корабель волі Того, Хто несе його. Хвилі прибили корабель до острова, на якому стояло місто. Це місто взяли в облогу варвари і вимагали від жителів викуп, загрожуючи місту знищенням. Святі внесли потрібні гроші, і тим врятували від загибелі місто і його жителів. Прибувши до Африки, вони і там надавали  допомогу всім, хто у цьому мав потребу.

У Африці святі пробули 7 років, а потім, позбувшись, по заповіді Христовій, усіх своїх багатств, відправилися до Єрусалиму. В Олександрії, їх прийняв святий єпископ Кирил і вони зустрілися в храмі зі святим старцем Несторієм, який мав дар пророцтва і зцілення. В Єрусалимі святі роздали бідним золото, яке залишилося у них, і проводили дні свої в убогості і молитві. Після недовгої подорожі до Єгипту, де святі відвідали багато отців-пустельників, свята Меланія зачинилася в самотній келії, на горі Еліонській, лише рідко бачившись зі святим Апініаном. Поступово біля келії виник монастир, де зібралося до дев'яноста дів. Свята Меланія не погодилася бути ігуменею, а як і раніше жила і молилася усамітнено. В повчаннях свята Меланія закликала сестер молитися, берегти свої помисли і зігрівати перш за все любов до Бога і один до одного.

В обителі її стараннями був побудований молитовний будинок і вівтар, де поховали мощі святих: пророка Божого Захарія, святого Першомученика Стефана і Сорока святих, які прийняли мученицьку смерть в Севастії. До цього часу святий Апініан відійшов до Господа. Свята Меланія поховала мощі блаженного і провела близько чотирьох років біля цього місця в пості і безперестанній молитві.

Свята побажала побудувати чоловічий монастир на горі Вознесіння Христового. Господь благословив її задум, пославши християн, які дали кошти на монастир. Прийнявши їх з радістю, свята Меланія за один рік здійснила цю велику справу. Закінчивши свої труди, блаженна покинула Єрусалим, відбувши до Константинополя до свого дядька-язичника, в надії спасти його душу. По дорозі вона молилася у мощей святого Лаврентія, на місці його мучеництва, і отримала добру ознаку. Прибувши до Константинополя, свята знайшла там свого дядька в хворобі. Під впливом її бесід хворий відкинув язичництво і помер християнином. В той час багато жителів столиці бентежило єретичне вчення Несторія. Свята Меланія приймала всіх, хто звертався до неї за повчанням. Багато чудес відбулося за молитвами блаженної. Повернувшись в свій монастир свята Меланія спокійно віддала свою душу Господу. Це сталося в 439 році.

Як знайти мир та спокій в душі, молитви, святе письмо, новини:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/d2WLp2pa2RY

www.zarvanycia.cc.ua 12 січня пам'ять святої мучениці Анисії

  • 12.01.15, 23:00

www.zarvanycia.cc.ua 12 січня пам'ять святої мучениці Анисії

Свята мучениця Анисія
anisijУ часи мучителя Максиміана дівчина одна на ім'я Анисія, у славнім Солунійськім граді народжена, виховувалася у багатих і вірних батьків, навчена страху Господнього, і більше чеснотами, ніж роками, росла. Бо і батьки її вигодовували догмами благочестя більше, ніж молоком. Минули її дитячі роки, і видно було ту красу понад сподівання. Особливими її книжними настановами повчали, вона ж добророзумна була — легко все розуміла, плоди достойні учення і ділом показуючи. Сповнена ж вона була Божого Духа і ангельських воістину звичаїв, надзвичайною красою лице її світилося.

Мало-бо тоді із дому виходила, молоду ж красу в оселі своїй ховаючи, і часто із сумом до себе говорила: "О оманливе життя юних, що або губить одних, або саме пошкоджуєшся іншими! Добра є старість, але горе мені: суму мене сповнює довгий час, що чекати її багато років, які відлучають від небесних". І ніколи ж не переставала та дівчина Христа прикликати на допомогу, коліна схиляючи, землю ж змочуючи сльозами. Тоді відійшли батьки її до Бога, стала спадкоємницею маєтків батьківських і думала, що робити з тими багатствами, які мала. Були-бо зібрані великі золоті і срібні скарби, просторі поселення, багато стад худоби, рабів і рабинь кількість незчисленна, вбрання дорогоцінне, шовкове, золототкане. Прикраси золоті, всілякими різновидами маргаритів і каміння коштовного прикрашені, величністю краси сіяли. Це бачивши, свята Анисія говорила: "Як врятуватисяся в таких багатствах земних? Як голову древнього змія-диявола потоптати і скинути його спокуси, як одежу?

Знаю-бо, що зроблю: проти змія змієві використаю хитрощі. Він щороку скидає стару свою шкіру, оновлюється. Скиньмо й ми різні багатства: вони-бо більше шкодять тим, хто їх використовує погано, і тим, хто їх збирає, убивають отрутою незцілимою. Скупих же і неподатливих своїми путами і сітями затягують. Земель призбирування спонукає до гніву, оману приносить збирання і брехливі мірила. Одежі дорогоцінні повчають марнославного ходження і ловлять на гріх. Гривні золоті і намисто шию гордливо підносять, бачені хочуть бути і славлені. Це-бо з ними хай зробимо. Будьмо панами їм з природи, поки вони нами понад природу не запанують. Буду ж їм воістину госпожею, добре їх витрачаючи, разом же і ухиляючись від породжуваних ними спокус. Винайду їм міцну сторожу. В утроби вдовиць, сиріт і жебраків, як же в скарбницю, вкладу їх. Вірний є податель Господь всіх, і не подвійно лише, але сторицею воздасть і доданням життя вічного. Роздам-бо все, щоб все ціле, зі сторицею примножене, прийняти. Продавши ж, хреста шукаймо. Роздавши, легко за Христом підемо. Земне із землею залишимо, щоб на Небесах жити з ангелами. Втікаймо від згубного і нечистот сповненого життя, бажаймо подвигів духовних і життя негинучого. Змінімо тимчасове на вічне. Вшануймо вельми шлюб нетлінний, пребудьмо цілими і Творцеві чисто збережімо творіння. Не порушуймо дівства печать — збережімо Христові, щоб, коли прийде, знайшов вертоград замкнений і джерело запечатане, нічим не займане. Нині, коли є торг, купймо. Гоніння і озлоблення славу мені нехай виклопочуть. Мучителі і муки райську породу хай відкриють мені. Рани ж і темниця в Оселю Христову хай уведуть мене — не лише-бо мужам є винагороди, але і жінкам вінці".

Це собі кажучи, молилася зі словами: "Господи Ісусе Христе, Світло моє, Джерело безсмертя, Кореню нетління, в дівочій утробі невимовно зачатий, що після Різдва Матір Твою Пречисту зберіг нетлінною! Благий Господи, дай, щоб не позбулася я лику дівочого, щоб не була відлучена від Оселі Твоєї, але введи мене в число дів мудрих і сподоби мене зі свічею невгасимою зустріти Тебе, щоб, непорочно здійснивши подвиг, причасницею була Слави Твоєї". Так молилася Анисія свята, зразу продала все: і не лише за такою ціною, якої що вартувало, ані як же про те бувають на торжищах купівлі і продажі, лишень до купця кажучи: "Знай, що продавані речі жебраків є і убогих, дай-бо ціну справедливу, щоб разом і собі якусь винагороду купити, праведний-бо є Господь, і правду любить, і віддає по правді". Коли ж продане було все багатство, ціну взяту роздавали жебракам і тим, хто в путах страждав. У в'язниці входячи, не тільки те, що на потребу, подавала, але і служила своїми руками, тим найбільше, котрі після прийнятих мук і ран не могли собі послужити. Ще ж і лікувала таких, мазями змащуючи, рани обвиваючи й утішаючи сумуючих. Але і всіх, хто на одрі хвороби лежав, відвідувала і з маєтку свого їм допомагала. Обходила і на площах, на дорогах, і якщо знаходила на гноїщах жебраків, хворих, — їм щедрою рукою багато помагала й утішала їх. Говорила ж до себе: "Не шукати мені насолод і утіх в багатствах, які навіть краплею води не виявляться в день суду". Все аж до останнього гроша витративши й нічого собі не залишивши, замкнулася в одній хатині і працювала своїми руками, потрібну їжу для тіла з праці добуваючи і в поті лиця свого хліб споживаючи, послухавши апостола, що каже: "Хто не працює, той не їсть". Належить-бо християнам з праці рук своїх годуватися. Вправляючись у молитвах, у пості, живучи, ніби безтілесна, навчилася-бо суворості і подвигів, дні свої провадила в трудах і в читанні Божественних Книг, ночі ж у псалмоспівах і молитвах. Мала ж замість ліжка землю, замість м'якої постелі одну рогозину, замість теплого накриття погані рубища. Спала дуже мало, говорячи собі: "Небезпечно мені спати, коли ворог мій не спить". Багато ж проливала сліз, більше, ніж пиття, яке пила. І зітхань більше в неї було, ніж слів говорених, настільки ж була божественною охоплена любов'ю, що, коли схиляла коліна на молитву, здавалося, припадала до ніг Спасителя і цілувала їх, волоссям своїм обтирала порох із ніг Господніх.

Така думка породжувала в ній сліз джерела, і тими сльозами ноги омивала Владики, і волоссям їх обтирала, і було безперервне її бажання, щоб звільнитися і з Христом жити. Била ж у груди свої, молилася, говорячи: "Всемогутній Господи Боже, Отче Єдинородного Твого Сина Ісуса Христа, Господа, і Бога, і Спаса нашого, що сидиш на престолі слави Твоєї, Тобі ж тисячі тисяч архангелів служать, і сили сил перед Тобою стоять, Твоєму повинуючись велінню: Престоли, Господства, Начала, Власті. Тебе ж хвалять Херувими і славословлять Серафими, трисвяту пісню співаючи безперестанно. Ти духи, що не підкорилися Тобі, в тартарі глибокому занурив і змія, що залишився без Твоєї благодаті, путами нерозривними зв'язав, з престолу ж Свого його на землю скинувши і від небесних служб відігнавши, позбавив його блаженного життя і гординю його хресним піднесенням здолав. Ти із непорочних Своїх надр, Бога Слова, перед віками сущого, Спасителя душам нашим, від Духа Святого і Марії Діви Родженого, до нас послав, і тим відшукав заблудлих, і утвердив немічне, і зцілив розбите. Тебе призиваю, смиренна і грішна раба Твоя, всім серцем своїм. Ти, що знаєш кожного помисли, вогонь, у світ вкинений від Єдинородного Твого Сина, запалив у моєму серці й іскру сущої в мені віри в лампаду любові перемінив. Прийди, щоб спасти мене, недостойну рабу Твою, бо Тебе бажаю, Тебе шукаю і до Тебе пристаю всією міцністю своєю.

Господи [Боже Сину], прийми молитву мою, що приношу Тобі серцем сокрушенним і духом смиренним. Не зневаж мене, заради якої, о Ісусе Христе, був Ти на хресті прибитий, по лиці ударений, заради якої оцет із жовчю пив, смерть гірку скуштував, у третій же день із мертвих воскрес, і на Небеса вознісся, і сидиш праворуч Отця. Не осором мене ані не відкинь мене із числа рабинь Твоїх, але сподоби мене, бо християнкою стала на знаменні святого хреста Твого, зроби мене учасницею страждань Твоїх, волю Твою у мені сповнюючи, щоб достойна була явитися перед Лицем Твоїм. Ти мене Своєю збережи, прибив страх Твій плоть мою, присудів Твоїх я боюся. Відверни очі мої, щоб не бачили суєти, але більше відкрий їх, прошу Тебе, щоб розуміти мені чудеса закону Твого. До Тебе прихилена є з лона матері моєї, Ти Господь мій. Батько мій і мати моя залишили мене, Ти ж, Господи, прийняв мене. Виправив кроки мої, щоб сповнилася сорому раба Твоя, але учинив зі мною знамення на благо і виконав прохання моє, бо перед Тобою все бажання моє, і зітхання моє від Тебе не утаїться.

Знову до Тебе молюся, Боже Отче. Поможи мені, хай не виявиться гріх на мені, рабі Твоїй. Тобі-бо приношу себе, поклавшись на вівтар сповідання і смирення свого, хай же прийнята буду, як всеспалення овече і теляче, і як безліч ягнят вгодованих, так хай буде жертва моя перед Тобою. І сподоби мене іти за Агнцем Твоїм, Непорочним Ісусом Христом, Вам же, Тобі із Ним і зі Святим Духом, Слава, і Честь, і Сила навіки віків. Амінь".

Так помолившись, встала з молитви й ознаменувала все тіло своє знаменням хресним. Це бачивши, нечистий змій не терпів ангельського і небесного того життя, бачив-бо її що вже перебувала духом на Небесах, що страждати всім серцем за Христа хотіла, і скреготав на неї зубами своїми, і хатину її похитати і скинути намагався, але, бачачи її знаменням хресним всюди огородженою, втікав, невидимим биттям прогнаний. Проте вкладав часом святій лінь і відчай, вона ж безперестанною молитвою, ніби стіною, загороджувалася, зразу руйнуючи його підступність. Сумував-бо ворог істини і "О лихо мені, окаянному!" — говорив. "Я, — каже, — ангелів з Небес зі собою взяв, багатьох сильних підкорив я, нині ж юнаками і дівчатами осміяний стаю: смерть-бо, як життя, люблять і, нею вінчані, на Небеса спішать, залишаючи мені — світ неживий. Утішає мене кров мучеників, яких убивають, але віра, і подвиги їхні, і те, що проповідують, змінює цілі міста і народи. Храми мої розоряються, замовчуються передбачення, викидаються жертви, жерці мої засумували — ті, що спершу веселилися. І на мою погибель всюди встановлюється хрест, і вже падає моє царство, бо ті, що в муках радісні, в гробах же страшні, печуть мене, б'ють і звідусіль проганяють. Що я на них вигадав, те обернулося на гіршу біду мені, але, однак, знаю, що зроблю, винайшов на них одну хитрість". І зразу ворог винаходить річ таку. Хотів заздрісник славу святих мучеників вкинути в забуття, щоб не пам'ятав ніхто про них до останнього роду, поховати і безвісними без писання зробити.

Влаштував, отож, щоб без суду і допиту не від царів уже та ігемонів, але від простіших і гірших людей убиті були християни всюди. Не розумів всезлобний, що Бог доброї волі більше, ніж слів потребує. За напученням диявольським Максиміан велику кількість християн сам згубив. Виглядало, ніби знеміг, наситився доволі невинної крові, як же хижий звір, коли, з’ївши багато якоїсь плоті, пересититься і вже більше їсти не хоче, тоді, ніби лагідний, не зважає на тварин, що біля нього ходять. Так і мучитель той всескверний, омерзівши убивством, притворну показав лагідність, кажучи-бо: "Не є достойними християни, щоб перед очима царськими бути убитими, яка-бо є потреба їх допитувати, слова ж їхні і діяння писанню передавати? їх-бо з роду в рід шанувати й про них оповідати будуть серед тих, хто тою ж християнською вірою вражений, і здійснюватимуть вони пам'ять їм повіки. Тому велю, щоб, як худоба, заколені були без випробовування і писання, щоб смерть їхня була безвісна і пам'ять про них загинула мовчанням. Це нечистий цар порадивши, зразу дав наказ всюди, щоб, хто хоче, убивав кожного християнина без боязні, без сумніву, зовсім не боячись за убивство те якогось суду чи кари. Убивали ж християн без числа щодня і щогодини, на всілякому місці, у всіх краях, і градах, і селах, на площах, на дорогах, і в домах, і на торжищах. Всяк-бо, зустрівши вірного, його ж пізнавши, що християнином є, зразу, мало що чи нічого не кажучи, бив чим-небудь, чи ножем проколював, чи сік мечем, чи якоюсь зброєю, чи камінням, що трапилося, або деревом — і убивав, наче звіра або худобу, що сповнювалося написане: "Заради Тебе умертвляють нас кожен день, ми стали як вівці, що призначені на заколення".

У той лютий вбивчий для християн час свята діва Анисія всім серцем бажала померти за Христа . Духом ведена, вийшла із хатини своєї, хотіла іти до храму Господнього. Коли входила вона у ворота, названі Касантріотійськими, чувся гамір серед людей: святкували нечестиві у той день свято сонця з приношенням нечистих їхніх жертв. І ось один із воїнів царських супроти неї ішов. Він, побачивши діву гарну, цю Анисію святу, безчинним звичаєм підбурений, більше ж від самого диявола намовлюваний, зупинив її, кажучи святій: "Дівчино, скажи мені, куди йдеш?" Вона ж, бачивши його безчинство і безстидність і про ворожу спокусу думаючи, знаменувалася хресним знаменням перед очима його. Той же, ніби звір, що справді від звіра був лютіший, не соромився цнотливого мовчання дівочого, але, вважаючи себе збезчещеним і зневаженим, взяв її, як вовк вівцю, і голосом лютим грізно допитував її, хто є і куди йде? Агниця ж Христова хотіла ухилитися від рук і безчинного його на неї погляду, короткою відповіддю позбутися його намагалася, кажучи: "Раба я Христова і йду до церкви". Він же, безстидник, діяв у ньому біс, сказав їй: "Не пущу тебе туди йти, але поведу тебе до жертви богів наших, сонце-бо сьогодні вшановуємо". Те кажучи, покриття, що було на голові в неї, насильно зірвав, хотів відкрити вродливе лице її. Вона ж мужньо пручалася і голови своєї відкрити не давала, плюнула в лице йому, кажучи: "Хай зупинить тебе мій Ісус Христос, дияволе". Він же люті сповнився й імені Христового чути не терпів, оголив меч, який же носив, ударив у ребра її і проколов її наскрізь. Свята ж дівиця зразу на землю впала, із пролитою кров'ю вилила і душу свою святу, передавши її в руки Христа Бога свого, Якого ж любила й померти за Нього у всі дні життя свого ревно бажала. Люди ж, що поблизу ходили і бачили те, обступили її, що лежала в крові мертва. І чи то через юні літа її і люту смерть оплакували, чи то на царське безбожне веління нарікали, що видав суд неправедний, щоб неповинно людей губити. Чесні ж її мощі хтось з вірних взяв і, чесно спорядивши, поховав за два поприща від воріт Касантріотійських з лівого боку шляху народного, і дім молитовний над нею пізніше створили. Таке було за володіння Максиміана, у нас же царює на безконечні віки Христос Ісус, Господь наш, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

Преподобна Феодора Кесарійська, жила в VIII ст., була дочкою патриція Феофіла і його жінки Феодори. Її батьки довго не мали дітей, про що дуже сумували. Вони багато молились і дали обітницю, якщо в них буде дитя, присвятити його Богові. Коли дочка що в них народилась підросла, мати привела її в обитель святої Анни, де дівчина була віддана під керівництво ігумені. Там вона навчилась Слову Божому.

Імператор Лев Ісавр ( 716-741 рр.), іконоборець, замислив видати замуж дівицю Феодору за одного з своїх наближених. Її насильно взяли з монастиря і привезли до Константинополя, де все вже було приготоване для шлюбу. Але під час шлюбного бенкету відбувся напад скіфів на столицю, і жених святої Феодори, був посланий відбити ворогів і загинув у першому ж бою. Скориставшись загальною метушнею, свята Феодора непомітно втекла, сіла на корабель і прибула до своєї обителі. Коли за нею прибув царський чиновник, він побачив її вже черницею, що прийняла постриг. Вона була одягнена в рубище. Святу більше не змушували покидати обитель і вона в суворих подвигах, пості і молитві провела решту свого життя. На тілі вона носила тяжкі залізні вериги, не знімаючи їх до смерті.

Пошук на сайті відкриє горизонти ваших цікавостей, цікавтесь:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/KNpKE6UfBnM

www.zarvanycia.cc.ua Преподобный Маркелл Апамейский

  • 12.01.15, 22:01

www.zarvanycia.cc.ua Преподобный Маркелл Апамейский

Преподобный Маркелл, игумен обители "Неусыпающих", был

родом из г. Апамеи в Сирии. Он рано лишился своих родителей-христиан. Образование получил сначала в Антиохии, затем в Ефесе. Всё имение, доставшееся от родителей, он роздал нищим, порвав связь с миром. В Ефесе под руководством опытного старца Маркелл вступил на путь подвижничества, но затем ушел в Византию к преподобному АлександруЖитие.. Преподобный Александр Константинопольский., игумену обители "Неусыпающих". Обитель получила название от того, что в ней псалмопение совершалось беспрерывно - день и ночь. Преподобный принял Маркелла и постриг его в иночество. Ревностно подвизаясь в бдении, посте и молитве, святой рано удостоился великих духовных дарований и дара прозорливости. Он провидел день кончины аввы Александра и свое избрание игуменом, но, будучи сам еще молод, не захотел иметь подначальных и временно удалился из обители, обходил монастыри, получая назидание от старцев.

После смерти святого Александра, когда игуменом был поставлен авва Иоанн, Маркелл вернулся, к великой радости братии. Авва Иоанн сделал Маркелла ближайшим своим помощником. После смерти Иоанна святой Маркелл, вопреки своему желанию, был избран игуменом монастыря и в этом сане пребывал 60 лет. Далеко распространилась слава о его святой жизни. К Маркеллу приходили издалека знатные и простые, богатые и убогие. Окружавшие святого много раз видели Ангелов, сопутствовавших святому и охранявших его. Помощью Божией обитель "Неусыпающих" благоустраивалась. Святой Маркелл, получая от верующих людей средства на ее расширение и украшение, построил прекрасную большую церковь, больницу, странноприимный дом. Своей молитвой преподобный врачевал болезни, изгонял бесов и творил чудеса. Так, один из иноков был послан в Анкару и там заболел. Будучи при смерти, он мысленно воззвал к своему авве. В тот же час преподобный Маркелл духовным слухом услышал вопль ученика, встал на молитву, и больной тотчас же выздоровел. Когда корабль, на котором находились его иноки, находился в опасности, молитвой преподобный утишил морскую бурю. Когда святому сказали, что в Византии бушует пожар, он слезно помолился за погибающий в огне город, и пожар утих, как бы потушенный слезами преподобного. Однажды слуга некоего вельможи Ардавурия, незаслуженно обвиненный, укрылся в обители от гнева господина. Ардавурий дважды требовал от святого Маркелла, чтобы он выдал ему Иоанна, но тот всякий раз отказывался. Тогда Ардавурий прислал отряд воинов, и монастырь был окружен. Упавшие духом братия пришли к авве, прося избавления от беды. Святой Маркелл один бесстрашно вышел за ворота монастыря к воинам, держа крест. Преподобного окружало сияние, от креста исходили молнии; слышался гром. Тогда отряд обратился в бегство. Ардавурий, узнав от воинов о случившемся, пришел в ужас и, ради святого Маркелла, простил слугу.

Преподобный мирно преставился к Богу в 485 году. Его верный ученик Лукиан тяжко скорбел о нем, но на пятый день после кончины преподобный Маркелл явился ему и утешил, предсказав скорую кончину.

В пошуку ви знайдете дуже багато душевних постів та новин:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/gMZ85iyp_ok

www.zarvanycia.cc.ua Святі мученики 14 000 немовлят вбиті царем

  • 12.01.15, 21:29

www.zarvanycia.cc.ua Святі мученики 14 000 немовлят вбиті царем Іродом у Вифлеємі.

Коли прийшов час здійснення найбільшої події - Втілення Сина Божого і Народження Його від Пресвятої Діви Марії-, східні волхви побачили на небі нову зірку,  яка сповіщала про  народження Царя Іудейського.  Вони негайно попрямували до Єрусалимa для поклоніння Народженому, а зірка вказувала їм шлях. Вклонившись Богонемовляті, вони не повернулися в Єрусалим до Ірода, як він наказував , але, отримавши одкровення від ангела, пішли в свою країну іншим шляхом. Тоді Ірод зрозумів, що задум його знайти Немовля не здійснився, і наказав вбити у Вифлеємі та околицях всіх дітей чоловічої статі від двох років і молодше. Він розраховував, що серед убитих дітей буде і Богонемовля, в Якому вбачав суперника. Замордовані немовлята стали першими мучениками за Христа. Гнів Ірода обрушився і на Симеона , який усенародно свідчив у храмі про народження Месії. Коли святий старець помер, Ірод не допустив, щоб його гідно поховали. За велінням царя  був убитий святий пророк священик Захарія : його умертвили в Єрусалимському храмі між жертовником і вівтарем за те, що  не вказав, де знаходиться його син, Іоанн, майбутній Хреститель Господа Ісуса Христа. Гнів Божий незабаром покарав і самого Ірода: його спіткала люта хвороба, і він помер, живцем з'їдений черв'яками. Перед смертю нечестивий цар довершив міру своїх лиходійств: убив первосвящеників і книжників іудейських, рідного брата, сестру та її чоловіка, свою дружину Маріамну і трьох синів, а також 70 наймудріших мужів, членів Синедріону.

Вифлеємська трагедія
Коли людина вперше читає Євангеліє, то може жахнутися тому факту, що у Вифлеємі були вбиті 14 000 невинних немовлят. Про сенс їхніх страждань і смерті розмірковують і тепер викладачі  духовних шкіл,  філософи. Як же оцінювати сенс страждань Вифлеємських немовлят, і  яке місце уготовано їм у загробному житті?

Ніякі страждання не  є безглуздими перед Богом. Про це говорять і численні свідчення із Святого Письма, і приклади з життя людей, які страждають у цьому світі через ті чи інші причини. Промисел Божий про людину і світ спрямовує все до блага, але не завжди людському чуттєвому розумінню вдається усвідомити і побачити це відразу, в одну мить.   Іноді й далекі історичні приклади залишаються для нас незрозумілими з точки зору виправданості страждань. Вифлеємські немовлята стали першими мучениками за Христа, проливши свою невинну кров за Спасителя світу, хоча й несвідомо, але це сталося за Промислом Божим. Після Хресної Жертви Спасителя страждання за Нього стають для людини свідченням віри. Адже  з  грецької - «мученик» - «свідок».

Приклади мучеництва можна умовно  поділити на дві групи: мучеництво добровільне і за потребою . У першому випадку мученику пропонується відректися від Христа і продовжувати жити без Нього на землі і в загробному житті  або з Ним, постраждавши за Нього: «Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того і Я перед Отцем Моїм Небесним визнаю» ( Мф.10 : 32). До другого подвигу мучеництва відносяться ті випадки , коли людина не вибирає «життя або віру», а приймає страждання тому, що комусь у  релігійних чи політичних цілях необхідно знищити своїх опонентів.  Цар Ірод Великий, дізнавшись про новонародженого Царя Юдейського ( який за пророцтвом з'явився на світ у Вифлеємі) і побоюючись , щоб Він не відняв із часом у нього царства, «послав повбивати всіх немовлят у Вифлеємі  й  у всіх межах його  від двох років і менше » ( Мф.2 : 16 ).

За переказами,  їх було 14 000. Не знаючи, де саме знаходиться Ісус, Ірод бажав у числі цих невинних страждальців згубити новонародженого Христа. У цих немовлят не було вибору:  вони ще не усвідомили життя з її мінливістю, ні в кого з них не запитали, чи вибирають вони цей шлях, чи ні. Але саме такою була їхня дорога в Царство Небесне. За свої великі злочини Ірод не уникнув покарання Божого - тіло його вкрилося болючими ранами. Поруч із ним не було жодної людини, яка б співчувала його стражданням . Але й на смертному одрі Ірод продовжував множити зло: наказав убити брата, сестру та її чоловіка, нарешті, приговорив до смерті свою дружину Маріамну і трьох синів, бачачи в них суперників.

 Але ж чому Господь допустив смерть і муки невинних дітей, адже вони не вчинили ніякого зла і гріха?
Тут можна так відповісти щодо земної участі цих немовлят. Святитель Іоанн Златоуст говорить: «Якби хто взяв у тебе кілька мідних монет, а натомість віддав тобі золоті, невже ти вважав би себе скривдженим? Навпаки, не говорив би ти, що ця людина - твій благодійник ?». Тут кілька мідних монет - наше земне життя, яке рано чи пізно закінчується смертю, а золото - життя вічне. Так, за кілька миттєвостей страждань і мук немовлята здобули блаженну вічність, здобули те, чого святі досягали подвигами і працею усього життя. Вифлеємські немовлята успадковували собі вічне життя в сонмі ангелів. Для них страждання були тими таємничими дверима, які привели  в Царство Небесне.

Пророк Єремія пише: «Голос чути в Рамі, плач і ридання та голосіння: Рахіль плаче за дітьми своїми, не хоче втішитися, бо немає їх» ( Іер.31 : 15 ). Чи це стосується тільки  Вифлеємських немовлят чи  всіх поколінь християнських мучеників-немовлят?

Рама - це містечко в Ізраїлі, де була похована Рахіль, дружина старозавітного патріарха Якова, сина Ісаака й онука Авраама . За переказам , коли сина Рахілі, Йосипа, вели в Єгипет, як бранця і раба, він, проходячи повз гробницю своєї матері, заплакав і заголосив: «Мати моя, чуєш ти мене? Мати моя, бач, куди ведуть твого сина?» У відповідь із гробниці почулося ридання. Потім, коли вавилонський цар Навуходоносор в 586 році до Різдва Христового  розгромив Іудейське царство, він наказав переселити його жителів у Вавілонію, а Рама була містом, де збирали бранців - іудеїв, щоб перевозити їх у далеку країну.

За своїм географічним положенням місто Рама знаходиться в 12 -ти кілометрах від Вифлеєма. Тому, коли цар Ірод «послав побити всіх немовлят у Вифлеємі й у всіх межах його » (Мф.2 : 16), ця територія включала в себе й  Раму. У Старому Завіті пророк Єремія описує мешканців Єрусалиму, яких забирали на чужину (Іер.1 : 15), і ці слова про плач Рахілі сказані про них. На цьому сумному шляху вони проходять повз місто Рама - місце поховання Рахілі ( 1 Цар.10 : 2 ); і Єремія описує Рахіль, яка навіть у гробі оплакує  долю, що випала її народу у Вавилонському полоні. І вже  через століття відбулася більш страшна трагедія:  не вороги забирали в полон , а свої одноплемінники вбивали невинних дітей.

 У наш час, пам'ятаючи про немовлят із Вифлеєму, ми згадуємо про всіх  убієнних - вбитих просто так , без звинувачення, без якого б то не було «складу злочину», убитих просто так, з тієї причини, що це було потрібно численним  каїнам та іродам.

Передання говорить, що немовлят було 14 000, але в Євангелії про це нічого не сказано. Чи має якесь значення ця цифра?

Їх було, як вказує візантійська традиція, 14000. Зрозуміло, що стільки дітей «від двох років і менше» просто не могло бути в маленькому Вифлеємі і його околицях. Звідси стає ясно, що число це має символічне значення . Воно перш за все говорить про масовість такого явища, як вбивство невинних, як репресії, які найчастіше  відбуваються  не  з одним-двома, а з  тисячами і навіть мільйонами.  Евфимий Зігабен, візантійський богослов ХII століття, пише про це так: «Ірод вважав, що зірка, яка сповістила мудрецям зі сходу про Різдво Христове, не відразу ж з'явилася їм, Немовля народилося задовго до її появи. Для більшої безпеки він і повелів випередити час на два роки».

У той же час можна говорити про символічність цифри 14 як про число синів Рахілі. У Біблії синами Рахілі називають не тільки Йосипа та  Веніаміна, народжених нею, але також і онуків ( сини Йосипа та Веніаміна ) - «це сини  Рахілі, що народилися у Якова, усіх душ чотирнадцять» (Бут.46 : 22). За  чотирнадцятьма  тисячами  своїх синів плаче Рахіль через 17 століть після свого земного життя.

Взагалі, цифра 14 часто зустрічається, наприклад, у родоводі Спасителя:  «…всіх поколінь від Авраама до Давида чотирнадцять поколінь, і від Давида аж до вавилонського переселення чотирнадцять поколінь, і від вавилонського переселення до народження Христа поколінь чотирнадцять» ( Мф.1 : 17 ). Пам'ять  про вбитих у Вифлеємі немовлят Церква почала здійснювати вже в II столітті. Ймовірно, тоді й була визначена цифра 14 000.
Усі питання  щодо Вифлеємських немовлят виникають тому, що ми трохи плутаємося в періодизації . Справді, до якого Заповіту відноситься ця жахлива історія - до Старого чи до Нового?

Дуже поширеною помилкою є віднесення тієї чи іншої події до Нового Заповіту лише на тій підставі, що про нього йдеться в Новому Завіті. Це не так. Давайте звернемо увагу, наприклад, на історію святого Іоанна Предтечі - останнього старозавітного пророка, який, володіючи дивовижною святістю, сподобився не тільки бути покликаним до пророчого служіння, але й побачив здійснення свого пророцтва. Новий Завіт укладений тільки у Христі: в Його Тілі,  яке за нас ламається, і Крові, яка за нас проливається. З цієї точки зору, Вифлеємські немовлята є старозавітними мучениками, тому що Христос є першим новозавітним  Первосвящеником, Пророком і Царем. І з первосвященства Христа випливає і Його першомученичество. Він став першомучеником Нового Завіту, добровільно принісши Себе в Жертву Викуплення.  Вифлеємські немовлята також можуть бути названими мучениками за Христа, тому що вони загинули внаслідок моторошної історії, головними сюжетами якої були події з життя Христа, і загинули, у прямому сенсі, замість Нього.

Куди потрапили душі Вифлеємських немовлят після смерті? Як ми віримо, до принесеної Жертви Ісусом Христом, душі всіх померлих людей - і праведних, і грішних - сходили в пекло, оскільки людина в невідродженому, занепалому стані не могла бути чадом Божим і наслідувати рай - дім Отця Небесного. Тому, пам'ятаючи про це, нам не складе ніяких труднощів відповісти на питання про посмертну долю Вифлеємських немовлят: вони були вбиті і після смерті переставилися до  сонму старозавітних праведників, пророків і мучеників.  І вже потім тільки Господь наш, померши на Хресті, Своєю душею зійшов у пекло і, розтрощивши вічні його окови, вивів всіх, що повірили і чекали на Нього. Немовлята померли до Христа, але після воз'єдналися з Ним, бо Він помер і за них.
Звичайно, коли читаєш відповідне місце Священного Писання, то не можеш не жахнутися тій жорстокості, з якою обернувся світ до ні в чому невинних дітей. Природно, у нас тут виникає ряд питань, насамперед про сенс такого страждання. Тут дуже важливо підкреслити такий факт, що  страждання Вифлеємських немовлят не мало ніякого сенсу, бо вбивство невинних (тим більше дітей) не може мати ніякого сенсу. Була лише явна зла воля і умисел Ірода.  Це сталося тому, що «світ лежить у злі» ( 1 Ін.5 : 19 ) і не знає Бога.

Бог же не створив страждань, і саме по собі страждання - це те, за допомогою чого диявол намагається зробити цей світ безглуздим. Безглуздість страждань - проблема, з якою намагалися впоратися багато релігій. Але особливість вчення Христа в тому, що воно не намагається позбавити людину від страждання як такого, а пропонує людині наділити своє страждання глуздом (сенсом,змістом) і перетерпіти його до кінця. І Сам Христос Своїм прикладом показав, як ми повинні переносити біди, страждання, випробування . Він Сам опинився в самому епіцентрі страждання, болю, смерті. Страждання і смерть - це та зброя, на яке розраховував диявол у війні проти роду людського. Але саме вони ( і Воскресіння, звичайно) - те, чим Христос переміг сатану. Тепер тільки від нас залежить, чи буде наше страждання пережите  з Христом чи  воно так і залишиться безглуздим і безпросвітним. Хто в Христі, той придбаний, а не втрачений, що б з ним не сталося!

А як же діти? Що від них залежить? Тут слід звернути увагу на слова пророка Єремії, які наводить євангеліст Матвій, оповідаючи про цю трагедію: «Глас чути в Рамі, плач і ридання та голосіння: Рахиль плаче за дітьми своїми, не хоче втішитися, бо їх немає » ( Іер.31 : 15). Здавалося б, при чому тут це? Можна подумати, що Матвій наводить це місце тільки для того, щоб підкреслити трагізм події,  яка відбувається. Але давайте відкриємо Біблію і прочитаємо далі: «Так говорить Господь: «Стримай голос свій від голосіння і очі твої від сліз, бо є нагорода за працю твою, - говорить Господь, - і вони вернуться з краю ворожого. І є надія для твого майбутнього, - говорить Господь, - і вернуться діти твої в межі свої » ( Іер.31 :16 -17). Євангелист, мабуть, навпаки, хоче підкреслити наявність якогось прийдешнього блага,позбавлення, порятунку навіть у  таких випадках.

Нагадування про Бога, новиини, розклад богослужінь:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/J-QoUwskbTo

www.zarvanycia.cc.ua СТРАДАНИЯ ДВАДЦАТИ ТЫСЯЧ МУЧЕНИКОВ В НИКОДИ

  • 10.01.15, 21:17

www.zarvanycia.cc.ua СТРАДАНИЯ ДВАДЦАТИ ТЫСЯЧ МУЧЕНИКОВ В НИКОДИМИИ СОЖЖЕННЫХ.
Во время злонравного царя Максимиана Херкула в Никомидии процветала вера христианская и усиливалась изо дня в день. Однажды царь находясь в том городе, осознал это и сильно огорчился, задумав план истребления христиан. Приблизился праздник Рождества Христова и царь зная, что в тот день все христиане собираются в церкви, приказал, чтобы воины окружили церковь и подожгли ее. После полуночи, когда прошло празднование, и народ находился внутри храма, воины окружили храм, никого не выпуская наружу, и царский посланник вошел в церковь объявить христианам царский приказ, чтобы все люди принесли жертву идолам, иначе все будут сожжены.
Тогда архидиакон, храбрый воин Христов, распалился ревностью божественной и стал воодушевлять народ, напоминая о подвиге трех отроков в печи Вавилонской. «Посмотрите, братья, на жертвенник в алтаре Господнем и поймите, что на нем сейчас за нас жертвовал Господь и Бог наш истинный; что же мы не положим за Него души наши на этом святом месте?» Народ вдохновился на смерть за Христа, и все, которые были оглашены, крестились и были миропомазаны. Воины тогда зажгли церковь со всех сторон, и христиане, двадцать тысяч сгорели в пламени, славя Бога. Пять дней, тогда горела церковь, и дым, поднимавшийся к небу, был напоен дивным ароматом, и место то озарялось чудесным златозарным светом. Так славно скончались многочисленные мужчины, жены, девицы и дети, и приняли венец вечной славы в царстве Христовом. Пострадали и прославились в 303г.

Душевні замітки, коментарі, роздуми:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/cGNCDKF0E5k

www.zarvanycia.cc.ua 9 января – память святого апостола первомуч

  • 09.01.15, 21:13

www.zarvanycia.cc.ua 9 января – память святого апостола первомученика и архидиакона Стефана

Свя­той Сте­фан про­ис­хо­дил из ев­ре­ев, жив­ших за гра­ни­цей, то есть вне Свя­той Зем­ли. Такие евреи на­зы­ва­лись эл­ли­ни­ста­ми, так как в них чув­ство­ва­лось вли­я­ние гре­че­ской куль­ту­ры, до­ми­ни­ро­вав­шей в Рим­ской им­пе­рии.

По­сле со­ше­ствия Свя­то­го Ду­ха на апостолов Цер­ковь ста­ла быст­ро рас­ти, и воз­ник­ла необ­хо­ди­мость за­бо­тить­ся о си­ро­тах, вдо­вах и бед­ных во­об­ще, при­няв­ших кре­ще­ние. Апо­сто­лы пред­ло­жи­ли хри­сти­а­нам выделить семь до­стой­ных му­жей для опе­ки нуж­да­ю­щих­ся. По­свя­тив этих семь че­ло­век в диа­ко­ны, что зна­чит слу­жи­те­ли, апо­сто­лы сде­ла­ли их сво­и­ми бли­жай­ши­ми по­мощ­никами.

Сре­ди диа­ко­нов вы­де­лял­ся сво­ей креп­кой ве­рой и да­ром сло­ва мо­ло­дой Сте­фан, на­зы­ва­е­мый ар­хи­ди­а­ко­ном, то есть пер­вым диа­ко­ном. В ско­ром вре­ме­ни диа­ко­ны, кроме по­мо­щи бед­ным, ста­ли при­ни­мать бли­жай­шее уча­стие в мо­лит­вах и бо­го­слу­жениях.

Сте­фан про­по­ве­до­вал в Иеру­са­ли­ме сло­во Бо­жье, под­креп­ляя ис­тин­ность сво­их слов знаме­ни­я­ми и чу­де­са­ми. Успех его был очень боль­шой, и это воз­бу­ди­ло про­тив него ненависть рев­ни­те­лей за­ко­на Мо­и­сея — фа­ри­се­ев. Они схва­ти­ли его и по­тянули в синедри­он — выс­шее су­ди­ли­ще у ев­ре­ев. Здесь фа­ри­сеи пред­ста­ви­ли лож­ных свидетелей, ко­то­рые говорили, будто он в сво­их про­по­ве­дях оскорб­ля­ет Бо­га и про­ро­ка Моисея. В свое оправ­да­ние свя­той Сте­фан из­ло­жил пе­ред си­нед­ри­о­ном ис­то­рию еврейско­го на­ро­да, по­ка­зы­вая на яр­ких при­ме­рах, как евреи все­гда про­ти­ви­лись Бо­гу и уби­ва­ли по­слан­ных Им про­ро­ков. Чле­ны синедриона, слу­шая его, все бо­лее раз­го­ра­лись гне­вом.

В это вре­мя Сте­фан уви­дел, как над ним рас­кры­лось Небо, и он вос­клик­нул: «Я ви­жу открытые небеса и Сы­на Че­ло­ве­че­ско­го, Который стоит по праву сторону от Бо­га». Услышав это, чле­ны синедри­о­на при­шли в ве­ли­кую ярость. Они бро­си­лись на Сте­фа­на и вывели его за го­род. Здесь, как по­веле­вал за­кон, сви­де­те­ли, пер­вые об­ви­нив­шие Сте­фа­на, пер­вы­ми ста­ли по­би­вать его кам­ня­ми.

Па­дая под гра­дом кам­ней, Сте­фан выкрикнул: «Гос­по­ди Иису­се! Не вме­ни им этого гре­ха и при­ми дух мой».

Так ар­хи­ди­а­кон Сте­фан стал пер­вым му­че­ни­ком за Хри­ста в 34 го­ду по­сле Рождества Xристового. По­сле это­го на­ча­лось в Иеру­са­ли­ме пре­сле­до­ва­ние хри­сти­ан, от ко­то­ро­го они вы­нуж­де­ны бы­ли бе­жать в раз­ные ча­сти Свя­той Зем­ли и в со­сед­ние стра­ны.

Так христианская ве­ра ста­ла рас­про­стра­нять­ся в раз­ных ча­стях Рим­ской им­пе­рии.

Тропарь

Апостолом совсельник и страстотерпцем первострадалец, Христов служитель, прехвальне Стефане, первее бо совершив мучения течение, безчисленныя роды человек равно Подвигоположнику Христу приведе. Темже яко апостола и страдальца верховнаго чтуще тя, молим: моли Христа Бога даровати нам велию милость.

Релігійні Свята, роздуми, новини:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/fSUBr3Xue00

www.zarvanycia.cc.ua 8 січня - Собор Пресвятої Богородиці і свят

  • 09.01.15, 00:02

www.zarvanycia.cc.ua 8 січня - Собор Пресвятої Богородиці і святого Йосифа Обручника

Празник Христового Різдва показує величний Божий план відкуплення людського роду. Божий Син з безконечної любови до нас стає малою Дитиною. На Свою Матір Він вибирає Пречисту Діву Марію. Завдяки Пресвятій Богородиці Божі плани могли стати дійсністю. Без Неї не було б Христового Різдва, не було б відкуп­лення. Відомий церковний письменник  о. М. Мешлер, роздумуючи про таїнство Христового воплочення і роль в ньому Пречистої Діви Марії, вигукує: "О пречудне і взнесле створіння! В Її руки і серце зложив Бог наше спасення! Без Неї ми не мали б Ісуса, без Неї ми не були б відкуплені. Вона дала свою згоду, і дала її свобідно з безграничної любови до нас... Безпосередній наслідок воплочення для Марії був такий, що Вона справді стала Богородицею. Марія є дійсно Мати Божа якраз тому, що Вона є Мати Христова".

Східна Церква, маючи на увазі гідність богоматеринства, при­значила другий день Христового Різдва на окреме пошанування гідности Пресвятої Богородиці.

Східна Церква традиційно після великого празника святкує пам'ять тих осіб, які виконували головну роль в подіях празника. У Христовому Різдві на першому місці коло Христа бачимо Пре­святу Богородицю. Тож уже в перших віках вірні разом збиралися наступного дня після Христового Різдва, щоб подякувати Пречистій Діві Марії за те, що дала нам Спасителя та віддати Їй почесть, як Божій Матері. Від того зібрання вірних і сам празник називають зібранням, Собором.

Годі означити, у котрому столітті празник Собору Пресвятої Богородиці ввійшов у загальну практику Церкви. Деякі святі Отці IV ст., як святий Амвросій, блаженний Августин, святий Епіфаній Кипрський і святий Йоан Золотоустий з нагоди празника Христо­вого Різдва у своїх проповідях чествують і почитають Пресвяту Богородицю. Можливо також, що якийсь час празник Собору і пам'ять святого первомученика Стефана святкували в один день, бо щойно в VII ст. вшанування пам'яті святого Стефана перенесено на третій день свят.

Натяк на святкування Собору Пресвятої Богородиці наступного дня після Христового Різдва знаходимо в 79 правилі Шостого Вселенського Собору, що відбувся в Константинополі 691 року.

Релігійні Свята, роздуми, новини:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/eavK2s-XcYs

www.zarvanycia.cc.ua 7 січня 2015 року - Рождество Господа Бога

  • 08.01.15, 23:37

www.zarvanycia.cc.ua 7 січня 2015 року - Рождество Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

Історія Різдва Христового

Господь Бог сотворив людину з любові і поселив її в Едемському саду, де і благословив такими словами: «Будьте плідні і множіться, і наповняйте землю, і підпорядковуйте її собі». І дав Господь Бог чоловікові таку заповідь: «З усякого дерева в саду їстимеш, з дерева пізнання добра і зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш». Але людина переступила Божу заповідь і згрішила, за що і прогнав її Господь Бог з Едемського саду. Однак у своїй доброті і милосерді обіцяє Господь Спасителя світу.

Людство очікувало приходу Месії чотири тисячі літ, від часу гріхопадіння Адама і Єви, чекали з великою тугою на Спасителя світу праотці Старого Завіту, Патріархи, пророки, переживали великі потрясіння та випробування.

У 2400 році Господь Бог за часів Ноя зсилає всесвітній потоп.

В 2000 році покликаний Авраам з Урії Халдейської до Ханаан-краю, де Господь Бог обіцяє йому, що зробить його плодовитим, виведе з нього народи, навіть царі вийдуть з його покоління.

В 1900 році Господь Бог устами Патріарха Якова промовляє так: «Берло від Юди не відійде, ні жезл з-поміж стіп у нього, поки не прийде Той, якому він належить, Йому будуть коритися народи».
 
Мойсей у 1400 році виводить ізраїльський народ з єгипетської неволі, в якій він перебував 430 років.
 
1013 року Давид, син Єссея, стає царем Ізраїля, з роду якого має народитися Спаситель світу.
 
У 973 році цар Соломон зводить Єрусалимську святиню на славу Божу.
 
У 754 році цар Ромул заснував вічне місто Рим.
 
За кесаря Августа вийшов наказ переписати всю Вселенну. Перепис цей перший відбувався, коли Сирією правив Киріній. Ішли всі записатися, кожний - у своє місто. Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарет в Юдеї в місто Давида, що зветься Вифлеєм. Бо він походив з дому і роду Давида, щоб записатися з Марією – зарученою своєю.
 
Дорога від Назарета до Вифлеєму простягається на сто п’ятдесят кілометрів. Кількаденна подорож в найприкрішій порі року і в стані, в якому перебувала Пречиста Діва Марія, була надзвичайно виснажлива і важка. Сподівалися знайти місце на відпочинок. Прийшли до Вифлеєму, бо чотири ночі провели в загальних заїздах. Але тут становище було ще гіршим, всі доми і гостинниці були зайняті. І там, де можна було ще потиснутися і зробити місце, бачачи, що родина з Назарета убога і Марія в очікуванні дитини, господарі закривали перед ними двері, а навіть їх зневажали. З великим сумом і болем у серці святий Йосиф Обручник разом з Марією Дівою опускають місто і прямують на Вифлеємські поля.
 
«Там за Вифлеємом у полі убога стаєнка стоїть. А в ній то Марія Пречиста над Божим Дитятком клячить». Йосифе, куди провадиш Діву Марію, адже це шопа, в якій ховаються від дощу пастухи зі своїми отарами. Невже в стаєнці має народитися Месія, Цар Неба і Землі. Невже нічого кращого мешканці Землі не могли приготувати для свого Спасителя? Мабуть, це була Божа Воля – показати безмежну любов до людського роду.
 
Ангел Господній розбудив пастухів, які після важкої щоденної праці відпочивали. Вони не розуміли, що відбувається. «Чудуються, що ся діє, чи свитає, чи не дніє, явленіє з неба незрозуміле». Ангел до них промовляє: «Не бійтеся. Я вам звіщаю велику радість, що буде радістю всього народу. Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь». Почувши цю радісну вістку, заговорили пастухи один до ного: «Ходімо лишень до Вифлеєму та подивімося на цю подію, що Господь об’явив нам».
 
З великою радістю спішать пастухи один наперед одного, щоб першими прибігти до Месії і віддати Йому належну честь і славу. І тут вони бачать шопу, яка ще донедавна служила для них і їхніх отар захистом і прибіжищем, а тепер осяяна наднебесним сяйвом. Пастирі зупинилися. Всі мовчать. Невже наша стаєнка стала також прибіжищем для Месії. Це неможливо. Серце почало сильніше битися. А їхня радість стала ще більшою. Увійшовши до шопи, знайшли Марію, Йосифа, Дитятко, що лежало в яслах на сіні. «О сіно-сіно, сіно, як лелія, на нім повила Ісуса Марія. Певно щасливі тії руки були, що для Ісуса то сіно косили. О сіно-сіно, цвіте найсвятіший, лежить на тобі Ісус наймиліший».
 
Над стаєнкою розносився радісний голос ангельського співу: «Слава во вишних Богу, а на Земли мир, во человіціх благоволеніє». Пастирі, віддавши поклін і дарунки Божому Сину, були вельми щасливі і дякували Господу Богу за цей великий дар, що вони удостоїлися бачити Того, якого старозавітні праотці так сердечно прагнули, пророки проповідували, а праведні бажали бачити. І ми разом з пастирями возрадуймося і возвеселімся цього великого дня Рождества Христового. Хай світло Вифлеємської зірки розжене темряву гріха і гніву з наших сердець, родин і нашого народу. Хай світло Божої правди і любові перебуває між нами. Хай мир, який оголошують ангельські хори Вифлеємської ночі, буде основою нашого життя на Землі.
 
Серед ангельського співу, що розносився по Вифлеємських полях, лунав ще один голос, голос Матері, Матері, яка, приголубивши до своїх грудей Дитятко, так Йому співала: «Люлі, люлі, лі, Ти моє Дитятко. Люлі, люлі, лі, Божеє Ягнятко!» Марії, як Матері, було дуже важко і сумно. Кожна мати старається для очікуваної дитини приготувати найкращу оселю, колиску, пелюшки. Пречиста Діва Марія не мала найнеобхідніших речей, хустку з голови зняла і постелила в яслах замість пелюшок. Не маючи речей матеріальних, Діва Марія дала своєму Синові найчистіше материнське серце і любов своєї душі, чисті ясні очі, лагідні материнські руки і теплий погляд, який тої холодної ночі зігрівав Спасителя. А ми принесімо Марії, святому Йосифові і Божій Дитині неоціненний дар, який може мати на Землі людина, дар святої віри, любові і надії. Покажімо Матері Божій нашу любов до Христа. Відкриймо свої серця для Нього, а це потішить і розвеселить сумуюче серце Пречистої Діви Марії. «Нам Господь родився. Цілий світ радіє. Ти не плач над Сином, Пречиста Маріє! Обігрій любов’ю, притули до серця, поклади у ясла, бо немає місця. Колиши Ісуса, нехай відпочине. Бо не було місця, лиш в яслах на сіні».

Коротка історія

Протягом трьох перших сторіч християни не мали окремого празника Христового Різдва. У той час був тільки празник Богоявлення, яке святкували 6 січня. Цей празник поєднував у собі і Христове Різдво і Хрещення Ісуса в ріці Йордані. Грецьке слово "Епіфанія" чи "Теофанія", що значить "З'явління" чи "Богоявлення", у перших віках християнства означало не тільки появу Ісуса Христа при його хрещенні, але і його появу на землі, тобто його народження.

Про давню злуку цих двох празників і їхнє святкування в один день свідчить тотожний уклад у нашому богослуженні. Схема богослужби цих празників одна й та сама. Обидва мають навечір'я з постом, Літургію святого Василія Великого з вечірнею у навечір'я, царські часи, велике повечер'я зі співом "З нами Бог", на Літургії "Єлици" і т. п. Різниця в їхньому богослуженні полягає тільки у змісті богослужби.

У перші століття деякі Церкви, а передусім Західна, з празником Богоявлення пов'язували не тільки Христове Різдво і його Хрещення, але й поклін трьох мудреців, чудо в Кані Галилейській, чудесне розмноження хліба, а подекуди навіть і воскресення Лазаря, бо всі ті події це свідки Богоявлення — появи Бога на землі. І якраз святкування більшої кількости подій із життя Ісуса Христа разом з празником Богоявлення було одною з головних причин, чому Західна Церква перша відділила Христове Різдво від Богоявлення і почала святкувати його окремо.

За прикладом Західної Церкви згодом і Східні Церкви починають празнувати Христове Різдво 25 грудня. Вирішальну роль у цій справі мали три великі Отці Східної Церкви: святий Василій Великий, святий Григорій Богослов і святий Йоан Золотоустий. Святий Василій Великий ( V 379) був першим, хто почав святкувати Христове Різдво 25 грудня в Кападокії між 371 і 374 роками. Йому приписують одну проповідь на Христове Різдво. Під його впливом святий Григорій Богослов ( V 390) запроваджує цей празник у Константинополі. 25 грудня 379 року він починає свою проповідь словами: "Христос родиться — славте! Христос з небес — зустрічайте: Христос на землі — величайте!" А відтак далі говорить: "Сьогодні празник Богоявлення або Різдва, бо так і інакше зветься цей день і дві назви даються одному празникові тому, що Бог з'явився людям через народження... Від з'явлення — назва Богоявлення, а від народження — Різдво. Ось таке торжество празнуємо сьогодні — прихід Бога до людей..."

Пізніше, коли Христове Різдво на Сході стало окремим празником, то за Богоявленням 6 січня залишилася тільки подія Христового Хрещення.

Службу на празник Христового Різдва уклали Роман Сладкопівець, патріярх Герман, Андрій Критський, Йоан Дамаскин, Косма Маюмський і патріярх Анатолій.

У VI ст. свята Єлена, мати цісаря Костянтина Великого, побудувала у Вифлеємі храм у честь Христового Різдва. У кодексах цісаря Теодосія з 438 року і цісаря Юстиніяна з 535 року знаходимо закон про загальне святкування празника Христового Різдва.
 
Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Різдво твоє, Христе Боже наш, засвітило світові світло розуміння: в ньому бо ті, що звіздам служили, від звізди навчилися поклонятися тобі — Сонцю правди, і пізнавати тебе — Схід з висоти. Господи, слава тобі.

Слава, і нині: Кондак, глас 3: Діва днесь преістотного родить і земля вертеп неприступному приносить. Ангели з пастирями славословлять, а волхви зо звіздою подорожують, бо ради нас родилося дитя мале — превічний Бог.

Різдво Христове:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/jE8E8WIxEOE

www.zarvanycia.cc.ua Преподобномученица Евгения Римская, преподо

  • 08.01.15, 23:02

www.zarvanycia.cc.ua Преподобномученица Евгения Римская, преподобномученики Прот, Иакинф и мученица Клавдия

Преподобномученица Евгения, родом римлянка, жила в Александрии, куда ее отец, Филипп, был послан императором Коммодом (180 - 192) в качестве наместника Египта. Евгения получила прекрасное образование и отличалась добрым нравом и красотой. Многие знатные юноши добивались ее руки, но вступать в брак она не хотела. Познакомившись с Посланиями апостола ПавлаЖитие.. Апостол ПавелИкона. Апостол ПавелМолитвыХрамы, она всей душой устремилась к христианству и тайно от родителей, в сопровождении своих двух рабов, Прота и Иакинфа, переодевшись в мужскую одежду, удалилась в мужской монастырь. Там она со своими рабами и спутниками приняла святое Крещение от епископа Элия, которому было открыто о ней в видении, и он благословил ее подвизаться в монастыре в образе инока Евгения.

Своими подвигами святая Евгения стяжала дар исцеления. Однажды к ней за помощью обратилась богатая молодая вдова Мелания. Увидев юного инока, эта женщина воспылала нечистой страстью, но будучи отвергнута, она измыслила клевету о попытке насилия. Святая Евгения предстала на суд к правителю Египта, т. е. к своему отцу, и была вынуждена открыть свою тайну. Ее родные обрадовались, найдя ту, которую долго оплакивали. Через некоторое время все они приняли святое Крещение. Но Филипп, по доносу язычников, был смещен с поста правителя. Александрийские христиане избрали его своим епископом. Новый правитель, опасаясь народного гнева, не стал открыто казнить Филиппа, а подослал убийц. Во время уединенной молитвы епископа ему были нанесены раны, от которых он через три дня мученически скончался. Овдовев, Клавдия с дочерью и слугами уехала в свое поместье, находившееся в окрестностях Рима. Там Евгения продолжала иноческую жизнь. Она привела ко Христу многих дев, а Клавдия устроила странноприимный дом и служила вдовам. По прошествии нескольких спокойных лет император Галлиен (260 - 268) вновь начал гонение на христиан, и многие из них нашли убежище у святых Клавдии и Евгении. В то время осиротевшая молодая римлянка из царского рода, Василла, услышав о христианах и о святой Евгении, захотела встретиться со святой и написала ей письмо. В ответ святая Евгения прислала своих друзей и сподвижников, Прота и Иакинфа, которые просветили Василлу, и она приняла святое Крещение Служанка Василлы рассказала ее жениху Помпею, что его невеста стала христианкой, и Помпеи пожаловался императору на христиан, проповедующих безбрачие. Привлеченная к ответу, Василла отказалась вступать с Помпеем в брак, и за это ее закололи мечом. Святых Прота и Иакинфа потащили в идольский храм для принесения жертвы, но едва они вступили туда, идол упал и разбился. Святые мученики Прот и Иакинф были обезглавлены. Святую Евгению тоже насильно привели в храм Дианы, но не успела она еще вступить в него, как всё капище вместе с идолом разрушилось. Святую мученицу бросили в Тибр с камнем на шее, но камень свалился, и она осталась невредима. Невредимой осталась она и в огне. Тогда ее бросили в ров, где она находилась 10 дней. В это время ей явился Сам Спаситель и возвестил, что она войдет в Царство Небесное в день Рождества ХристоваО празднике.. Рождество ХристовоИкона. Рождество ХристовоМолитвыХрамы. Когда в 262 году наступил этот светлый праздник, палач умертвил святую мученицу мечом. Вскоре приняла мученический венец и святая Клавдия. Преподобномученица Евгения предупредила ее о дне смерти.

Святкові вітання, замітки, новини:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/Rfy3QcWhrsw

Www.zarvanycia.cc.ua страдания святых десяти мучеников критских

  • 05.01.15, 21:41

www.zarvanycia.cc.ua СТРАДАНИЯ СВЯТЫХ ДЕСЯТИ МУЧЕНИКОВ КРИТСКИХ

Декий, царь римский, назначил на остров Крит1 правителем соименного себе Декия, который был похож на своего царя жестокостью, мучительством и гонениями на христиан. Прибыв на остров Крит, Декий тотчас велел разыскивать всех верующих во Христа и приводить к себе на мучение. И стали приводить к нему христиан твердых в вере и, после многих пыток и мук, предавали их различным образом смерти. В это время были взяты и приведены к мучителю десятеро славнейших мужей. Они были родом из разных городов: из Горгинского2 города - Феодул, Саторнин, Евпор, Геласий и Евникиан; из Киоса - Зотик; из Епиней - Помпий и Агафопус, из Кидонии - Василия, из Ираклии – Еварест3; все же одинаково стремились к вечному небесному блаженству. Они предстали перед мучителем, - и каких только смелых речей не высказали они, какого мужества ни показали, каких только мучений не испытали, каких мук ни победили своим терпением! Их били, мучили, влачили по земле, били камнями, насмехались над ними, плевали на них; так в течение тридцати дней терпели они всяческие поругания. 28 декабря назначен был суд, и когда сел игемон, привели на последний суд страдальцев, полных доблести и мужества. Игемон же в безумной ярости жаждал жестокими руками погубить святых мучеников, а они были готовы терпеть до последнего издыхания. С гневом убийца-игемон посмотрел на них и сказал:
- Что за безумцы вы, ибо ни благоразумие, ни время не научило вас тому, что полезно?
Потом, как будто бы уже устрашив их самим гневом, прибавил:
- Принесите жертву, а если нет, то я больше уже ничего не скажу вам, и вы узнаете, каков Декий, которому вы не хотите повиноваться!
На это мученики отвечали:
- Игемон! Мы и словом и делом в течение уже долгого времени достаточно показали вам, что ни богам жертвы не принесем, ни вашему повелению не покоримся.
Игемон, прервав их речь, сказал:
- Так вы нисколько не думаете о муках, нечестивцы?
- Мы вовсе не боимся мук, - отвечали святые, - мы даже весьма благодарны тебе, что ты приготовил нам такое духовное торжество, т.е. мучение за Христа, и предложил его нам.
Игемон сказал:
- Не так еще будет: вы узнаете силу великих богов, которых вы бесстыдно хулите, не стыдясь многих присутствующих премудрых людей, которые почитают первейшего из богов Дия, а также Геру, Рею и других4, теперь вы будете подвергнуты таким мукам, что не только исчезнет ваше мужество, но и другие, такие же как и вы - непокорные, если только такие найдутся, бояться будут.
На это твердые душою мужи опять отвечали:
- Не говори нам, игемон, о Дии и матери его Рее! Это нам не новость: знаем, слышали от отцов своих о его происхождении, жизни и нравах. Он был так невоздержен и так нечестив, что прелюбодействовал не только с женщинами, но и с мужчинами, чародейством и волшебной хитростью он изменял свой настоящий вид и принимал иной, все для большего и большего прелюбодеяния, и постоянно осквернял себя постыдными делами. Некоторые, охваченные тою же страстью, подражали его мерзостям - ибо чего легче подражать злу? - они провозгласили его богом, построили храмы, стали приносить ему жертвы, чтобы и богу казалось приятным то, что хотелось им самим, чтобы блуд и невоздержная жизнь не только не считалась ненавистною богу, но, увы! признавалась богоугодною.
Так говорили угодники Божии, игемон же терзался от гнева, чувствуя, что они правы; еще более неистовствовал народ, кидаясь на мучеников, и растерзал бы их руками, если б Декий голосом и мановением руки не прекратил волнение и крик в народе. Водворив молчание, он стал обдумывать, какую бы лютую смерть изобрести мученикам. И тотчас, по приказу игемона, мучители схватили святых на мучение, и стали подвергать их разнообразным мукам, - одинаковым по жестокости и мучительности. Один из них был повешен и его строгали железными когтями: вырывались жилы, и куски его тела падали на землю. Других били камнями и острыми кольями по ребрам до костей; у третьих от тяжких ударов оловом, разбивались суставы, ломались и раздроблялись кости. Каждого мучили различно. Даже слышать больно о такой жестокости мук, как для милосердых нестерпимо смотреть на эти мучения, так и слышать тяжело их подробное перечисление. Но мученики принимали такие муки совершенно спокойно, или правильнее сказать, претерпевали их с радостью, и стоявшим вокруг казалось, что они не столько страдают от боли, сколько жалеют о недостаточности мучений и желали бы еще больших. Все сбежались посмотреть на них, как на нечто новое и удивительное, - и верные и неверные, верные, сохраняющие веру втайне, спешили подивиться мужеству страдальцев и через то утвердиться в вере, а неверные - надругаться над терпением святых и, смотря на их страшное мучение, насладиться их муками. При этом они не только не выказывали ни малейшей жалости, но побуждали игемона и мучителей еще к большей жестокости. Побуждаемый ими, игемон отдавал приказания, а мучители исполняли их, глашатай же в это время восклицал:
- Пощадите самих себя, покоритесь начальникам, принесите жертву богам.
Мученики же среди таких жестоких страданий превосходили своим мужеством и терпением всех: и народ, и глашатая, и мучителей, и самого игемона, и более всего князя их - сатану и всю его силу. Все мученики, как бы согласившись между собою, взывали:
- Мы христиане, Христова жертва, закланная за Христа; если и десять тысяч раз нужно будет умереть, умрем охотно!
Когда же святые мученики пренебрегли всеми муками, тогда усердный слуга сатаны Декий, отчаявшись в возможности убедить их и принудить принести жертву, произнес над ними смертный приговор. Святых повели на усечение мечом к месту, отстоящему недалеко от города, оно называлось у жителей той страны Алоний. По дороге к нему страдальцы проявили нечто новое и необыкновенное: во все время мучения они были единодушны и единомысленны, под конец же стали спорить только о том, кому из них первому идти под меч и раньше принять венец. Но этот спор прекратил Феодул, - один из сих святых мучеников, - говоря, что тот из них будет первым, кто после всех подставит свою главу под меч: если, видя пред собою усекновение и смерть всех остальных друзей своих, не убоится ни мало, не проявит никакой скорби, не изменится даже в лице, то он по истине явится славнейшим подвижником и победителем. Все согласились со словами Феодула. Прежде всего они воспели общую песнь к Богу:
- "Благословен Господь, Который не дал нас в добычу зубам их! Душа наша избавилась, как птица, из сети ловящих" (Пс.123:6-7). Потом, придя на названное место, каждый из них произнес следующую молитву:
- Прости, Господи, рабам Твоим и приими пролитие крови нашей за нас и за наших сродников и друзей, и за все отечество, пусть освободятся от тьмы неведения и светлыми очами узрят христианскую веру, и познают Тебя, Истинного Света, Царя Вечного!
После их молитвы, стали отсекать им одному за другим святые и победоносные головы, души же их с радостью восходили ко Христу Богу. После их усечения, когда ушли мучители, некоторые из христиан, оставшись на том месте, собрали святые тела мучеников и погребли с честью5.
По окончании гонения, когда воссияло опять благочестие, блаженный Павел, епископ города Гортины, прибыв в Константинополь, испросил позволения перенести тела святых из места Алония, - в котором они были погребены после усечения мечом, - в Гортину. Возвратившись в Крит и прибыв на место Алоний со множеством христиан, из которых некоторые были при страданиях святых, и очистив лежащую на них землю, он нашел тела их как бы во влаге, сохранившиеся волею Божией - неповрежденными и целыми, и перенес их со славою, в охранение городу и на помощь всем, в ней нуждающимся. Их молитвами да сподобимся и мы стать участниками уготованных им небесных благ, благодатию и человеколюбием Господа нашего Иисуса Христа, Ему же со Отцом и Святым Духом честь и слава вовеки. Аминь.
Кондак, глас 4:
Денница возсия мучеников честное страдальчество, предозаряющее нам в вертепе раждаемаго, Егоже Дева безсеменно роди.

ПРЕПОДОБНЫЙ НИФОНТ, ЕПИСКОП КИПРСКИЙ

Преподобный Нифонт, епископ Кипрский (IV), родился в Пафлагонии, образование получил в Константинополе. В детстве он был кротким и добрым, часто посещал церковную службу. Но в юности он стал вести разгульную и греховную жизнь. Временами, приходя в себя, он ужасался глубине своего падения, но, полагая, что ему уже не получить прощения, продолжал нечестивую жизнь.
Однажды он встретил своего друга, который долго с удивлением смотрел на его лицо. На вопрос Нифонта, чему он удивляется, друг отвечал: «Я никогда не видел ранее у тебя такого лица, оно черное, как у эфиопа». Эти слова показали Нифонту глубину его падения, и он стал взывать к Божией Матери, прося Ее заступничества. После долгой молитвы он увидел, что Лик Божией Матери на святой иконе просветлел и Она улыбнулась.
С тех пор Нифонт непрестанно молился Царице Небесной. Если он впадал в грех, Лик Богоматери от него отворачивался, а после покаянных слез и молитвы опять милостиво взирал на него. Наконец, Нифонт полностью изменил свою жизнь, стал проводить время в молитве и покаянии.
После болезни, от которой получил исцеление помощью Божией Матери, он приобщился Святых Таин, затем принял иноческий постриг и усилил свои подвиги, изнуряя тело в борьбе со страстями. Эта борьба была долголетней, на святого Нифонта много раз нападали бесы, но с помощью Божией он преодолевал их. От Господа он получил дар различать происки лукавых духов и побеждать их, а также видеть исход душ после смерти.
Уже в старости, придя в Александрию, он был в видении указан Патриарху как достойный принять епископский сан. Его поставили во епископа города Констанции на Кипре. Однако епископом он пробыл недолго. О времени своей смерти святитель Нифонт узнал за три дня. Перед кончиной его посетил святитель Афанасий Великий. На смертном одре святой сподобился увидеть Ангелов и Пречистую Божию Матерь.

Память святого Павла, епископа Неокесарийского

Святой отец наш Павел, будучи епископом Неокесарийским1, настолько прославился добродетелями, что дивное имя его стало известно Ликинию2, царствовавшему тогда в Никомидии. Ликиний, начавший жестокое гонение против христиан, потребовал Павла к себе. И когда посланные представили святого на суд царя, то, прежде всего, старались подействовать на него угрозами и томили голодом, а потом начали бить его. Все это святой мужественно переносил, и все удивлялись его терпению. После того подвергли его еще такой пытке: раскаленный железный обруч, испускавший огненные искры, ковач посредством клещей положил святому на ладонь, а другою его ладонью прикрыл этот обруч и, стянув скобами обе его руки, держал пока не остыло железо. От того двигательные мускулы в руках святого свились и омертвели, так что пальцы его уже не могли ни сгибаться, ни разгибаться. Затем преподобного отца связали и отвезли к берегам реки Евфрат и там заключили в темницу.
Когда император Константин Великий, оставив Рим, окончательно воцарился на востоке и в указе по этому случаю выразил желание, чтобы все его подданные были христианами, тогда всем, кто за имя Христово был в изгнании и заточении, дарована была свобода, и каждый возвращался на свою родину. Тогда же и святой отец наш Павел, тоже отпущенный на свободу, занял свой святительский престол и просиял благочестием, как и прежде, когда был еще отшельником, присутствуя наряду с прочими 318 святыми отцами на I Вселенском соборе, бывшем в Никее3, святой Павел был там одним из тех, которые носили на теле своем язвы4 Господа Иисуса: из присутствовавших на соборе отцов иные лишены были рук, иные - ушей, иные - носа, другие - глаз, или имели какое-либо другое повреждение на теле; одни за Христа претерпели биение, преломление костей, истерзание суставов, другие перенесли огненное опаление и строгание телесных своих членов. Среди них и блаженный Павел являлся доброчестным страдальцем за веру Христову, так как и он имел на себе следы палочных побоев и святые руки его обожженные были сведены и не действовали. Собор составлен был против злочестивого еретика Ария, который Божественным судом тогда был предан проклятию. После собора отцы представлялись царю. Блаженный царь Константин при этом взял руки блаженного Павла и, облобызав их и прикладывая к глазам своим и другим членам своего тела, возгласил:
- Велика наша радость приветствовать того, кто так пострадал за Христа Бога нашего, и целовать эти сожженные руки, теперь беспомощные.
Возвратился потом блаженный Павел в свой город на святительскую кафедру и, после многих лет управления паствою с миром отошел ко Господу.

Преставление святого Феоктиста, архиепископа Новгородского
Память 23 декабря (по ст.ст.)

О времени и месте рождения святого Феоктиста, а также о его родителях не сохранилось никаких известий. Из его жизни до святительства известно только то, что он подвизался в Новгородском Благовещенском монастыре — был его игуменом.
По преставлении архиепископа Климента новгородцы с посадником своим Андреем много рассуждали о преемнике его, все, от мала до велика, возлюбили Богом назначенного, мужа смиренного и доброго, игумена Благовещенского монастыря Феоктиста. Собрав звоном вече у Святой Софии, князь Борис Андреевич и все новгородцы почтительно привели его и посадили во владычном дворе, пока узнают, где митрополит. В то самое время святой митрополит Максим оставил Киев и переселился во Владимир на Клязьме. В 1300 году приехали в Великий Новгород святой митрополит Максим, а с ним епископы: Ростовский Симеон и Тверской Андрей. Они и поставили Феоктиста архиепископом Новгороду. «Знаменаша его в церкви святого Бориса и Глеба месяца июня 28 дня и того же месяца поставиша его во Святой Софии, на память святых апостолов Петра и Павла. И совершиша праздник светел, и бысть радость Новгороду о своем владыце». Торжество для Новгорода было поистине необыкновенное: только в первый раз Новгородский владыка был посвящен в новгородском храме Святой Софии.
О пастырской деятельности святого Феоктиста летописи сообщают лишь отрывочные сведения. В недолгие годы его святительства в Новгороде происходит усиленная постройка храмов.
В 1300 или 1301 году по благословению владыки Феоктиста была заложена каменная церковь во имя Архангела Михаила на Михайловской улице и через два года освящена. В 1301 году новгородцы срубили четыре деревянных храма. В 1302 году заложили каменную церковь во имя святых князей-мучеников Бориса и Глеба, «которая порушилася». В следующем году были срублены еще четыре деревянных храма в Новгороде.
В 1305 году святитель Феоктист участвовал в договорах Новгорода с великим князем святым Михаилом Тверским (память 22 ноября/5 декабря) о сохранении прежних взаимных отношений. «Княжение твое, — говорят новгородцы, — честно держати (должны), по пошлине (по обычаю), без обиды, а тебе, господине, також Новгород держати (должно) без обиды по пошлине». Печать на договоре представляет Богоматерь с Предвечным Младенцем на персях, а на обороте слова: «Феоктист, архиепископ Новгородский».
В том же году новгородский посадник Симеон Климович по благословению святителя поставил каменную церковь в честь Покрова Пресвятой Богородицы на воротах от Прусской улицы, на каменном детинце (детинцем называлась
в Древней Руси внутренняя крепость). 9 декабря архиепископ Феоктист освятил «великим священием» храм во имя святых Бориса и Глеба и другой, на княжеском дворе, в честь Отцов Первого Вселенского Собора. Через два года (в 1307 г.) новгородцы пожаловались великому князю святому Михаилу на его новгородских наместников. На жалобе была печать святителя Феоктиста. Вообще время тогда было смутное: московский князь Георгий Даниилович препирался с великим князем Михаилом за княжение в Новгороде. Несправедливые домогательства московского князя причиняли Новгороду много неприятностей. Писец Апостола 1307 года со скорбью говорит: «При сих князьях сеялись и росли усобицы, и жизнь наша гибла от ссор княжеских, и век людей укорачивался». К тому же в это время у владыки Феоктиста и у новгородцев было «немирье» с псковичами.
Все это должно было огорчать святителя и, может быть, влияло на его здоровье. В том же 1307 году, в декабре, после восьмилетнего управления новгородской паствой, святитель Феоктист «своего ради нездоровья» оставил архиепископскую кафедру. Благословив новгородцев, он удалился в Благовещенский монастырь, где «изволив молчальное житие». Так в безмолвии, то есть в свободе от суеты людской, прожил святитель три года в обители. Архиепископское место святителя Феоктиста по уходе его в монастырь занял его духовный отец Давид, которого все новгородцы с игуменами и со всем иерейским чином возлюбили и с честью посадили во владычном дворе, а святитель Феоктист благословил его на свое место.
23 декабря 1310 года блаженный святитель Феоктист мирно почил. «Он много пострадал для Бога», — говорит современник. Когда он преставился от этой временной жизни, святая душа его взошла на небо, а лицо как бы озарилось светом. Видевшие это дивились и прославляли Бога. Честное тело святителя было положено всем иерейским чином в монастырской Благовещенской церкви. «Дай же, Господи Боже, ему Небесное Царство, а Новгороду — молитву его и благословение», — заключает летописец свой рассказ о кончине святителя.
Таковы немногочисленные известия о трудах и подвигах земной жизни святителя Феоктиста. После его блаженной кончины Бог прославил его многими чудесами. Упомянем лишь некоторые из них.
В первый раз Бог прославил святителя Феоктиста через 300 лет после его преставления. Супруга царского дьяка Иулиания долго была больна, так что потеряла всякую надежду на выздоровление. Но вот одной ночью явился ей во сне муж в священном облачении и сказал: «Поищи гроб архиепископа сего города Феоктиста и получишь исцеление». Дьяк справился по летописям
о гробе святителя, привез больную жену в Благовещенский монастырь, отпел здесь панихиду и раздал щедрую милостыню. Больная тогда же почувствовала облегчение, а скоро и совсем выздоровела. Благодарный дьяк пожелал, чтобы тогда же была написана икона святителя по явлению, бывшему его жене. В то же время пономарь Софийского собора Феодор, занимавшийся иконописанием, написал икону святого Феоктиста с древнего подлинника, который сохранился на стене Софийской паперти. На иконе святитель изображен в молитвенном положении пред иконой Благовещения Пресвятой Богородицы.
В 1664 году князь Василий Ромодановский, наместник Новгорода, по благоговейному усердию к святителю велел очистить среди остатков Благовещенской церкви от развалин гроб святителя и устроить над ним часовню, потом устроил раку над мощами с ликом святителя и наконец возобновил каменный храм, который существует и доныне.
Между тем святитель продолжал изливать благодать чудотворений. В 1700 году перед гробом прозрела дочь знаменского священника, ослепшая после долговременной болезни. Такое же чудо совершилось над дочерью священника Ильинской церкви и над женою священника той же церкви. Десятилетний немой отрок, сын купца Афанасия, получил дар слова после молебна у раки святителя. В том же году исцелились два родные брата — купцы Потап и Иоанн. В 1705 году у раки святителя Феоктиста получил исцеление Антон Михайлов Боровиков. Он страдал умопомешательством и был без языка.
В 1707 году мощи блаженного были положены открыто, исцеления продолжались. Так, в 1710 году крестьянка Мария, двадцать лет бывшая больной и три года слепой, мгновенно получила исцеление после того, как облобызала лик святителя на гробе. Жена новгородского дворянина Силы Корсакова долго страдала внутренней болезнью. Раз во сне явился ей неизвестный муж в архиерейской одежде и велел идти на гроб святителя Феоктиста. Она исполнила таинственное повеление и при гробе чудотворца исцелилась. В 1703 году по молитвам у раки святителя разрешилось неплодство жен дворянина Феодора Нелядинского и Симеона Савельева Зеленина.
В 1714 году явился в сонном видении неизвестный муж в святительском одеянии купеческой вдове Марии, которая целый год не владела руками и ногами. Вспомнив о святителе Феоктисте, она со слезами стала молить его о своем исцелении, дала обет помолиться пред его ракой и действительно исцелилась. Подобное же явление святого в ночном видении и в том же году было пономарской вдове Евдокии, лежавшей в расслаблении. Священнолепный старец явился ей во сне и сказал: «Для чего ты напрасно лечишься у глупых волхвов?» Евдокия велела сыну своему снести себя на гроб святителя Феоктиста и там получила исцеление.
Последнее чудо в рукописном житии святителя Феоктиста XVIII столетия записано под 1727 годом. Там сказано, что после продолжительной болезни исцелился, отслужив молебен при гробе святого, посадский человек Софроний.
Почитание памяти святителя Феоктиста началось вероятно вскоре после его кончины. Местное празднование ему в Благовещенском монастыре установлено до 1786 года, в котором был устроен придел во имя его. В 1786 году по ходатайству митрополита Петербургского Гавриила мощи святителя Феоктиста с разрешения Священного Синода были перенесены из упраздненного Благовещенского монастыря в Георгиевский и положены в серебряной раке под спудом в храме, подле стены, у иконостаса, по левую сторону алтаря. В 1827 году архимандрит Фотий устроил здесь придел во имя святителя Феоктиста.
Тропарь, глас 3
Божия Слова Премудрости изрядный служитель, ангельскаго жительства истинный подражатель, Божественныя чистоты рачитель, архиереом сопрестольниче, преподобным сожительниче, пастырская красота, Великому Нову граду похвала, святителю пречестный Феоктисте, отче наш, Емуже, Слову Божию, в житии сем послужил еси, моли спастися душам нашим.
Кондак, глас 8
Архиерейское украшение, Великому Нову граду богодухновенное удобрение, сущия бо в нем люди на пажитех живоноснаго закона Господня упасл еси и сего ради в лице святых водворятися сподобися, и святую твою память многими леты сотвори неоскверненну, в нейже тя почитающе, радуйся, от души вопием ти, святителю отче Феоктисте, Великому Нову граду похвала и утверждение.

Душевний спокій та мир стає досяжний при здійсненні молитви, та роздумах:
http://www.zarvanycia.cc.ua/

Зарваниця в соціальних мережах:
http://vk.com/zarvanycia ,
https://www.facebook.com/zarvanycia.net ,
http://www.odnoklassniki.ru/profile/533438398557 ,
https://twitter.com/Zarvanycia ,
http://blog.i.ua/user/6200557/ ,
https://www.youtube.com/embed/qHPg59ith9g