Яничари

Доборолась Україна до самого краю,

                 Гірше ляха свої діти

                 Її розпинають

                                   Т. Шевченко

Зліше смерті та пекуча рана,

Гірше безнадійності розлук:

В синові пізнати яничара,

Вирваного із батьківських рук.

Як пророче і сумне видіння:

Замість неба тліє чорний  дах.

Яничарів проросло насіння

На елітних і густих ланах.

Годувала їх земля, поїла,

Відчинила житниці навстіж…

Тож  диявольська, напевно, сила

Викупила душі їх за гріш.

Сіллю матерям лікують рани,

Кров козача укриває стяг.

Скіфські стогнуть жалібно кургани,

Пеклом їх веде Чумацький шлях

Знала б та калина, що ростила

Злую долю в травах лободи,

В річці би вражину утопила,

Щоб народ позбавити біди.

2013

Вірш написано ще за часів Януковича. Час іде, а він, по-моєму, не втрачає актуальності.

За народною легендою, Чумацький Шлях – це дорога, що веде у вічність. На середині вона розгалужується у протилежні сторони (рай та пекло).

Яничари — регулярна піхота в Османській імперії, що діяла у 14 — 19 століттях, поповнювалася примусовим набором дітей християн.