Профіль

Pebeta

Pebeta

Україна, Харків

Рейтинг в розділі:

Останні статті

в архів. поль елюар

  • 18.04.10, 06:25
И улыбка
___
В мире нет беспросветных ночей
Вы мне верить должны если я говорю
Если я утверждаю
Что всегда даже в самой кромешной печали
Есть открытое настежь окно озаренное светом
В мире есть мечта начеку
Есть желанье которое нужно исполнить
Есть голод который нужно насытить
В мире есть благородное сердце
И пожатье надежной руки
И внимательные глаза
И жизнь которая хочет
Чтоб ее разделили с другими.

Дякую

  • 11.07.08, 15:09

Я тепер маю сенс життя. Я тепер знаю для чого жити... Точніше, для кого. Для Тебе. Мені байдуже, що там буде далі, але поки Ти зі мною (хоча нас відділяють кілометри й кілометри), я спокійна. І я Тобі за це вдячна.

Вдячна за те, що Ти є. Вдячна за те, що Ти такий. Вдячна за те, що Ти увійшов в моє серце і заповнив ту пустошу, яка так довго там була. Вдячна за те, що знаю, що Ти мене завше підтримаєш. Вдячна за те, що Ти - мій друг. Вдячна за те, що не змушуєш жалкувати ні про що і не змушуєш серце боліти. Вдячна за те, що навив бути терплячою. Без Тебе мені б не вдалося. Вдячна за те, що поновив в мене смак до життя - мені тепер є, до чого прагнути, є чого бажати. Вдячна за те, що сприймаєш мене такою, якою я є, без прикрас. Просто вдячна за те, що я люблю Тебе. Інкаше життя було б жахливим.

Спасибі.....

Дорога

Повсякчасно шукаючи відповідь,

Ми блукаєм в тенетах життя.

І уже несила нам вибратись.

І вже мрієм про забуття.

А та відповідь ближча не стала

Від ста тисяч безсоних ночей,

І надія, така занепала,

Не розпалює пломінь очей.

А ми далі все йдем і спіткаємось,

Розбиваюче серце у кров.

А ми далі ідем і ховаємось,

Коли поряд проходить любов.

Йдем, очі вп'яливши в землю, зітхаючи,

Вже забувши, навіщо живем,

Все спочатку щораз починаючи,

Сподіваючись на ліпше ... тихцем.

ґрати

ґрат, ґрати, ґрати... Усюди ґрати. Ми самі запроторуємо себе за них, аби сховатися від почуттів.

Ховаємося за ґратами власних осель, встановлюючи їх на вікна, виправдовуючи це тим, що боємося, що до нас забереться крадій. А насправді просто намагаємося перешкодити місячному сяйву потрапляти до наших кімнат, аби він не нагадував про власну одинокість...

Ховаємося за ґратами холодних слів, вдаючи з себе байдужих, аби не показати, наскільки нам боляче... Ховаємося за ґратами рутинної праці, вдаючи з себе зайнтих, аби не було вільного часу для самотньості... Ховаємося за ґратами натягнутих посмішок, аби ніхто не міг запідозрити нас у тому, що нам буває погано...

А насправді ховаємося ВІД СЕБЕ...