Зупинися хто йде мимо,

Прочитайте цю новину!

Чи є в Луцьку краща дівка,

Аніж ключникова жінка?

Хоч і вік сурйозний має,

Та розпусти не минає.

Вся в убранстві дорогім,

А гріха! то повен дім.

Геть пожертви й молитви,

Тільки б в домі парубки!

Щойно з двору чоловік –

Як молодчик на поріг!

З ними гамір і розмови –

Не вертайся муж до дому.

Ген ти муже необачний!

Відкуйдохай її смачно:

Вимаж гноем з під хортів,

Мо й повиженеш чортів;

Чи кийком її здобудь,

Най забуде про весь блуд.

Ян Жоравницький — луцький шляхтич. Учився в Жидичині. Служив у луцькій міській канцелярії. Протягом двох років судився за маєтності із своїм братом Олександром Жоравницьким — ключником і городничим Луцька. За участь у наїздах і за вбивство королівського секретаря Балтазара Гнівоша в селі Свинюхах, Яна Жоравницького було засуджено на смерть і страчено 1589 р. До нас дійшов єдиний вірш Яна Жоравницького — «пашквіль» на дружину його брата Олександра.

«Хто йдеш мимо, стань годину...». Цей побутовий «пашквіль» Ян Жоравницький написав 1575 р., і він протягом кількох днів розійшовся по всій Волині. Як свідчить О. Левицький, вірш став приводом до судової справи і був записаний в актові книги луцького і володимирського судів, завдяки чому він і дійшов до нашого часу.

Озернися, брате, глянь ліса палають,

І на наше поле вітер іскру дме.

Придивися, брате, матері ридають,

За дітьми своїми горе долі гне.

Прислухайся, брате, до панів чванливих,

Від вельмож нахабних, не втрачай слова.

Слухай інших, брате, бо прийде година,

І на твої землі ступить зла нога.

Відчуваєш, брате, відголоси смерті,

Винограду грона кров’ю налились.

Доторкнися, брате, до своєї землі,

Як дрижить країна зрозумій, не бійсь.

Стань на ноги, брате, на важкій дорозі,

І про «хату з краю» пригадай лиш так:

«Якщо на домівку лихо ікла точить,

Я пліч о пліч з братом підійму меча».

© Ветер Города

Крепко холодом держит за жилы зима,

Острым снегом землица поустлана.

В спину криками павших дышит стена,

Вся плевком пистолетным искусана.

Мои очи обвязаны чёрным платком,

За спиной крепко спутаны руки.

Ночь прощалась со мною мохнатым снежком,

Утро здравствует выстрелом гулким.

Слышу рядом дыханья таких же как я,

И не выдохи это не вдохи,

Это скрипы сердец, это души шумят,

Ставя точки в последние строки.

Потерпел бы стрелок, позевал бы капрал,

Мы б успели со всеми проститься.

Да уж палец дрожа на курок свой упал,

И свинцовые прыснули брызги.

Запятнались рубахи калиновым цветом,

Капли наст прожевав остывали.

Умирали согласно отцовским заветам,

За родимую землю себя отдавали.

© Ветер Города

Контраст...
день блажен был. был светел и ярок...
Угас... 
сжёг закатом сердечный подарок...
Пришла...
желтозубая ночь скрипнув пастью...
Меня...
разорвав в послевкусии счастья...

Стою...
на коленях в кровавой я луже...
Зову...
но кому ты в предсмертии нужен...
Бежал...
я дышал и пьянел в эйфории...
Лежать...
приказали мне высшие силы...

Видать...
я кого-то обидел душою...
Вкопать...
теперь сказано крест надо мною...
Контраст...
моё счастье подвласно лишь свету...
Угас...
тёплым красным пятном по паркету...

© Ветер Города

Вихрем взбита трава на макушке холма.

В поцелуях хрустальной росы

Колет ломкой иглою ковыль небеса

Распуская седые усы.

Жабий скрежет болотом играет,

Под шуршание сочных осок.

И рогоз головою качает

Дирижируя сей хоровод.

В тополях, убаюканы ветром,

Пробудились от сна соловьи.

Голоса их подхвачены эхом -

Есть молитва горящей зари.

Воздух мягок сыреющим утром,

Щекоча лёгкой дрожью укрыл,

Пробегая по телу прохладой

Открывает глаза на весь мир.

© Ветер Города

Заграбастала ночь нахальная

Тёплый день под свои телеса.

Понавесила звёзды хрустальные

Чёрной тушью залив небеса.

Белы тучи ветрами повымела,

Жёлтый серп водрузив вместо них.

Тёмной тряпью все улицы вымыла,

Город спит, муравейник утих.

Разогнала коморками душными,

Пропотевший, уставший народ.

Подостлав сновиденья подушками,

Прогоняет дневной сумасброд.

Ну а мне ночь явила подарок,

Только он до противного стар:

Для души вновь ищу я заплаток,

Сам себе я хмельной санитар.

© Ветер Города