Чи то є довгий сон? Чи марево?

Чи то є довгий сон?

Чи сіре марево єдине?

Можливо я невірно явність розумію?

Твої слова складаються із іншомовних літер?

Та ні. То вітер віє. Сильний вітер.

Нечую я від нього.

Шум та свист.

Хлопком із автомату, немов хлист,

Все що хотів сказати ти, в німі кує він грати.

Усі слова твої… Всі… Всі… Мій брате…

Не чую я тебе.

Й ковтають мене ночі.

Не можуть зОрити у них блакитні очі,

Тягучих рік, пролитої тобою,

Словами твОїми й ділами, крові.

Моєї крові брате.

Сорочка сніжно-біла

Просякла кровію моєю й почорніла.

На сим як і душа моя, вся темна від тих зрад,

Які мені підніс мій рідний брат.

І злість прокинулась.

І раптом захотілося кричати:

Що дієш ти зі мною милий брате?!

По що та кривда на все теє що кохали?!

Чому над трунами мамички заридали?!

Я заволав!

Та то, чи довгий сон?

Чи сіре марево єдине знов?

Можливо явність ми порізному відчули?

Але навіщо ж вітром засвистіли кулі…

Глухими стали ми й сліпими…

А в мороці вітри зміцніли ...

© Ветер Города