Катрусьці
Ти любиш землю, я – асфальт,
Коханця ти, я – чоловіка,
Ти любиш прозу – в ній я дилетант,
Та разом ми уже чверть віку.
Мені говориш: «Більше не пиши,
Бо вірші – не твоє життєве кредо!»
Мій давній друже, я люблю тебе
І прислухаюся до тебе.
Та речі є такі в житті,
Яким порад твоїх не треба.
Ти любиш прозу? Так пиши,
Мене ж до себе манить...
Читати далі...