Профиль

Ladislava

Ladislava

Украина, Днепр

Рейтинг в разделе:

Последние статьи

Свежие фотографии

Мiсто Янголiв

Страх… Алекс та Уіллям тікали з усіх ніг. Ось-ось їх наздоженуть…
Несподівано із-за  спини почулась кулеметна черга. Уіллям збив Алекса з ніг:
- Тихо. Не підводься. – Він боявся, що брата поранять. Але, краще їм померти, ніж повернутись додому. 
Коли стихли постріли – піднялись та дременули на територію покинутого заводу. Пробігли темним довгим коридором, де стеля була доволі низькою, хлопці ледь не чіплялись головами, бо обоє були високими. Скрізь клубився пил та висіло павутиння… Побігли по сходах на дах.
Колись давно, ще до війни, місто називалось Лос-Анджелес. Місто Янголів… Але війна залишила від нього лиш руїни та романтична назва…  Залишились і мешканці. Але вони, чомусь, не поспішали відбудовувати місто. Тому це місто не лише Янголів, а й Привидів. 
Алекс та Уіллям належали до гангстерів, точніше, їхні батьки належали. А хлопці надавали перевагу рок-н-ролу. Навіть  мали власний гурт… Вони були близнюками, тож одягатись їм доводилось зовсім по-різному, щоб їх не плутали оточуючі.  Уіллям був в білих шортах та білих з червоним кросівках. Жовта футболка з Міккі Маусом та картата сорочка. Алекс був  у чорних брюках, котрі заправив у високі чорні ботинки для їзди верхи, у чорній атласній сорочці, зверху – чорна шкіряна куртка. Обоє мали довге русе волосся та блакитні очі. Але Уіллям  зав’язував  ще волосся червоною хусткою, а Алекс ходив з розпущеним…
Батьки недолюблювали їх. Та і як їм можна було знайти спільну мову з хлопцями, котрі, цілком і без будь-яких варіантів, відкидали їх точку зору? І розуміти їхній, ще дитячий, максималізм вони не хотіли… Хлопці занадто багато знали  про діяльність батьківської банди, а батько був впевнений, що хлопці здадуть його ворогам або владі. Правда, про владу давно не було чути в місті…
Вибігли, нарешті, на дах. Десь  за їхніми спинами почулись кроки батька та його банди. Уіллям зіштовхнув Алекса у щілину на поверх нижче:
- Біжи, я їх затримаю…
- Але…  - Алекс обурився:  -  я тебе не кину!
- Біжи! – Уіллям  відійшов від щілини та неспішно пішов на зустріч ворогу. Він почувався спокійним та впевненим, як ніколи. Адже Алекс, любою ціною, повинен втекти. Бо він же старший…
До нього підійшов батько та десяток здорових чоловіків непевного віку, котрі оточили його. Батько наблизився до нього та запитав:
- Ну, і де ж Алекс? Якщо ви добровільно відмовитесь від своїх поглядів та повернетесь додому – я вам навіть нічого не зроблю!
Уіллям імпульсивно вигукнув:  
- Скоріш помру! Я вам нічого не скажу!
Батько впритул підійшов до нього та вдарив його по обличчю:
- Мале вовченя! Я ж вб’ю тебе! Чи ти не віриш? – потім скомандував своїм охоронцям: - Примусьте цього нахабу говорити! Щоб він більше не смів мені суперечити!
Охоронці збили Уілляма з ніг та почали бити. Хлопець звернувся клубочком  та намагався закрити обличчя руками. Але його всеодно стали бити. Він навіть не намагався просити пощади. Уіллям заморився від такого життя. Краще смерть, ніж так жити і надалі…
Батько зупинив охорону та нахилився до хлопця:
- Ну, може тепер згодишся на перемови? У тебе ще є шанс реабілітуватися…
- Ні, краще смерть! – Уіллям відсторонився. Хтось вдарив його ногою по спині… Уіллям, наче захищаючись, виставив вперед руку й показав “peace”. Батько вдарив його чоботом в обличчя.
Несподівано пролунав владний голос:
- Залиште його у спокої та забирайтесь геть! А то я вас всіх зараз вб’ю! 
Батько обернувся – в нього цілився з револьвера Алекс:
- Я вас всіх вб’ю! Краще вам усім померти, чим і надалі мучити оточуючих!
Батько скрикнув:
- Тебе Бог покарає! Ти не вистрілиш! Виродок!
- Це тебе Бог покарає. – Алекс був напричуд спокійний, а голос його набув урочистості: - Я тобі за все відомщу! – він поступово підвищував голос: - Я тобі нагадаю все, за що я та Уіллям на тебе в образі, за що тебе ненавидить півсвіту…  І тобі теж стане страшно та боляче! – звів курок та зняв з запобігача. Націлився: - Тепер ти покинеш мій світ раз і назавжди!
- Ні, будь ласка! – Батько справді злякався: - Не вбивай мене! Я ж тебе не вбив!
Алекс серйозно заперечив:
- Краще б вбив, чим мучив! – тут же спокійніше додав: - Але я не буду таким жорстоким. Я просто тебе пристрелю. Ave!
Пролунав у повній тиші постріл. Уіллям вигукнув:
- Алексе, не треба!   - його голос потонув у цілковитій тиші.
Алекс був спокійний. Він підійшов до мертвого тіла та стріляв в нього, доки не закінчились набої… Потім підійшов до краю даху та кинув вниз револьвер. Став на самому краю та обернувся – Уіллям підвівся та серйозно дивився на нього… Охорона невпевнено задкувала, вони, очевидно, не хотіли, щоб їх пристрелили. Спрацював принцип собачої зграї: вожака вбито, а останні бояться  сутичок навіть із суттєво слабшим ворогом. Тому вони просто втекли… 
Алекс підбіг до брата  та обійняв:
- Пробач…
Підійшов до краю, обернувся та слабо посміхнувся. Уіллям уважно дивився на нього.
 Алекс глянув на пляж, що був перед будівлею: там хвилі неспішно пінились та омивали пісок й прибережні скелі. М’яко світило південне сонце, як і колись давно, більше десятиліття тому, коли біля цього моря співали Guns n`Roses. Так тут було задовго до Guns n`Roses. І за часів золотої лихоманки в 19-ому столітті… І коли сюди вперше потрапили люди… Десь там, у блакитному морі, стрибали дельфіни… Дельфіни… Алекс та Уіллям завжди з ними дружили…
Алекс обернувся та тихо проговорив:
- Пробач. Але я повинен померти.
Уіллям викрикнув:
- Ні! Будь ласка! Я не зможу без тебе… Ти ж мій брат…
Алекс перервав його:
- Ні. Я не зможу жити. Пробач. Але так буде краще для нас обох. Пробач.
Алекс відвернувся від нього та стрибнув вниз. Уіллям підбіг до краю – внизу, у воді, десь промайнули дельфіни… Опустився на коліна – його душили сльози…
Дельфіни… Вони підхопили людину, закружляли. Прийняли його, як свого родича, котрого давно не бачили… Дельфіни…
Уіллям збіг на берег. Якось відсторонено, без емоцій, помітив, що вода вже не світиться від радіації… Море… Вода ласкаво шуршала.  Вперше за доволі довгий час він відчув, що море все ж-таки живе… І, як не дивно, це не зворушило його. Уіллям ще ніколи не відчував себе таким самотнім. Сльози текли по його обличчю:
- Алекс… Можливо, так справді треба… Алекс, але мені буде тебе не вистачати… - Несподівано помітив зграю дельфінів, котрі підплили зовсім близько до берега. Але ж після війни дельфіни покинули місто… Невже повернулись?
Вийшов на центральну набережну, точніше, те, що від неї залишилось. Людей не будо. Проте, весь океан кишів дельфінами… Нахилився до води – один із дельфінів підплив до нього та заглянув йому в очі…
Уіллям, зовсім знесилений, сів на сходах, котрі вели до води, та гірко заплакав… Місто Янголів, де живуть дельфіни…

50%, 1 голос

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

50%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Надія

Еліас вимушений був погодитись піти з Ніком до нічного клубу. І що тільки Нік там забув? Краще б вони разом пішли на концерт Kottak Attack… А то він сам буде сумувати на концерті…

Клуб виявився доволі неприглядною обшарпаною будівлею з неоновою вивіскою «Der Nacht». Так, саме тут Еліас і не хотів опинитись вночі… Ці філософські роздуми перервав Нік:

- Ну, ось ми й прийшли!  Зараз я познайомлю з компанією! Дівчата давно хотіли знайти нових друзів!

Еліас навіть не обурився. Він звик за останній тиждень до цих Нікових вибриків… Лише, він не розумів, чому це Нік став таким шанувальником усяких вечірок: коли вони навчались в університеті, Нік мав зовсім інші уподобання… Вони ввійшли до просторого приміщення, де на всю котушку ревів клубняк, сіпались, неначе навіжені, підлітки та молодь, а у повітрі стояв солодкувато-терпкий сморід пива, енергетиків, парфумів, поту… марихуани, цигарок. Іще й напівголі тіточки років 25 – 30 скакали по естраді й збирались роздягатися… Еліас здригнувся з огидою й звернувся до Ніка:

- І, навіщо ми сюди прийшли?

- Ну… мені тут подобається. Нещодавно я познайомився тут з класною дівчиною…

Тим часом вони підійшли до строкатої компанії – п’ятеро дівчат у міні сукнях, неначе вони збирались танцювати стриптиз, та семеро хлопців , котрі мали доволі не тверезий вигляд, а двоє – взагалі, спали на дивані. Еліас не міг стримати своє презирство до цієї шайки:

- Ніку, і як ти з ними спілкуєшся? Вони ж навіть на людей не схожі?

- Еліасе, я не знав, що ти такий зануда. Якщо тобі щось не подобається – йди звідси! – Нік відвернувся від нього.

Еліас вийшов на вулицю – вже було темно. Лиш у вікнах будинків горіло світло. Клуб здавався чорною потворою з неоновими зубами, котра хоче проковтнути кожного, хто проходить повз. Людей не було, дув холодний північний вітер. Заходила гроза, пахло озоном та мокрою травою. Пробіг дворовий пес. Каркнула ворона – і чого це їй не спиться? Впали перші великі та несміливі краплі. Світ важко зітхнув. Ось вже дощ впевнено та сильно поливає стомлене місто.  Добре, що зараз літо… Бо дощ був холодним. Блимнула блискавка – одна, друга, третя… Вітер стих. Лиш ллє дощ, неначе у Бога прорвало систему водопостачання…

Тим часом хлопець зрозумів, що заблукав. Промок до нитки та хоче спати… Зловив таксі – платні взяв водій рази в два більше, ніж вдень. Проте, через пів години Еліас пив вдома каву та слухав Guns’n’Roses.

Наступного ранку він прокинувся перед обідом, і тільки тому, що подзвонив брат та запропонував разом піти на концерт Kottak Attack. Звісно, Еліас не встояв перед такою звабливою пропозицією…  Тож, виліз з ліжка та став збиратись – концерт буде сьогодні, а до початку – аж 2 години…

Швидко одягнувся – біла футболка, сині джинси… Незмінні червоні кеди. Накинув клітчасту червону сорочку та  обв’язав волосся червоною ж хусткою. Хутенько поїв та вибіг з дому. Але, коли прийшов до стадіону – брат уже чекав його:

  - О, з’явився! – хлопець критично огляну його одяг: - Ти схожий на соліста Guns’n’Roses. А ми йдемо на метал концерт…

Еліас зауважив:

  - Ти  виглядаєш не краще, але більше схожий на Whitesnake… Тож, квити?

Брат весело розсміявся:

 - Ну, добре… Я так радий, що йду з тобою на концерт! Я ж купив останній квиток до фан-зони!

 - Тобі справді поталанило… Бо коли я брав квиток – то до фан-зони було ще квитків біля 300…

 - Ти ж прав відразу після відкриття продажу?

- Так. Пішли краще до стадіону займати місце в першому  ряді!

Й справді, хлопці ледве встигли. А ще – після концерту вони взяли автографи у музикантів та сфотографувались з ними. Тому, після концерту розійшлись цілком задоволеними…


0%, 0 голосов

50%, 1 голос

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

50%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Самотність

Еліас неохоче розплющив очі та глянув на годинник: 8 годин. Згадав, що університет вже закінчив, а роботу ще не знайшов… Передумав лякатися з приводу того, що вже восьма.

Тож, перевернувся на інший бік та знову заснув. Прокинувся – 10 ранку. Неохоче сів на ліжку та загорнувся у ковдру. Страдницьки застогнав та скинув ковдру.

Встав. Згадав, що сьогодні вже 15 квітня й зітхнув з полегшенням: скоро літо – він не переносив холоду. А голод він звик терпіти з початку весни – його рахунок заблокували у зв’язку з банкрутством банку. Тепер він навіть не мав грошей, щоб поїхати до Ганновера – там мешкала його родина. Тож – сидів у своїй квартирі в Берліні – добре,що хоч квартира є… А якщо сімейний бізнес зовсім здохне – прийдеться продавати.  Тож, залишалось лиш сидіти та чекати. Саме цим Еліас і займався вже доволі довгий час… 

Одягнув старі пошарпані джинси, білу футболку із фотографією Scorpions. Ввімкнув  Kottak Attack  та став шукати кеди. Знайшов їх аж під ліжком, у дальньому кутку. Взув. Кеди були червоні зі логотипом Ferrari . Побрів на кухню, намагаючись знайти хоч одну думку в голові – але марно. Випив кави з молоком, з’їв яєчню – чим же ще повинен снідати молодий не одружений безробітний? Подумав, що можна було б і причесатися – став перед  дзеркалом й розпустив довгий хвіст… Трохи помедитував, дивлячись на себе в дзеркало, потім скуйовдив каштанове волосся… Зітхнув у сотий, мабуть, раз за ранок та просто причесався. Вдягнув шкіряну рокерську куртку та вирішив піти побродити містом…

Вийшов до центрального парку та примостився на лаві – останнім часом він сидів тут майже кожен день та спостерігав за перехожими. Ось – блондинка на високих підборах з наглою пикою, за макіяжем навіть лиця не видно – лиш пика. Кігті накладні. Вона підійшла до Еліаса та  нагло роздивилась його, потім спитала солодким, але прокуреним голосом:

- Що, красунчику, сумуєш? Чому сам сидиш? У тебе, мабуть, подружки не має? То, може, цієї ночі розважимося?

Еліас огризнувся:

- Ти спочатку пазурі обріж та вмийся… А то я відьом не дуже люблю…

«Відьма» проспівала, закурюючи цигарку:

- Ну, чому ти такий злий? У тебе такі гарні очі…

Еліас дременув до парку, аби подалі від дівахи. Зупинився у темному закутку, сів на лавку та обхватив голову руками. Чи скоро брат назбирає грошей та перешле йому, щоб він міг повернутися додому? Несподівано задзвонив телефон. Це був його брат. Він коротко повідомив, що рахунки розморозили, фірму врятовано. Тож, він може повертатись додому…

Еліас полегшено зітхнув та побіг з усіх ніг додому. Швидко зібрав речі та поїхав до аеропорту. Взяв квиток до Ганноверу на найближчій рейс літака. Повідомив брата, що летить додому.

Коли вийшов з літака, став ловити таксі – будинок сімї був за містом. Раптом хтось окликнув його:

- Еліасе!

Він обернувся – брат підбіг до нього та радо кинувся йому на шию:

- Я так сумував за тобою! Нарешті ти повернувся! Ти ж допоможеш мені владнати документи фірми? Ти надовго? Мати турбується, що ті до сих пір не одружений! А Клара згодилась вийти за мене заміж, ти тільки матері не кажи поки що! А ти як? Поки не шукав роботи? Може будеш займатись зі мною справами фірми? Бо я все сам не встигаю…

Еліас перервав його монолог:

- Заспокойся! Брате! Я так тобі вдячний, що ти зустрів мене! Справді… Я дуже за вами нудьгував…

Хлопці пішли до автомобіля, продовжуючи жваву бесіду. 


67%, 2 голоса

0%, 0 голосов

33%, 1 голос

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Пятница 13-тоё

Пятница  13-тоё. Рауль собирался на свидание с очаровательной девушкой – Нелл. Уговорить её на это было нелегко. Ведь ей всего 18. И, раньше она ни с кем не встречалась. Он был удивлен тем, что она согласилась на свидание именно с ним, он ведь старше её на пять лет… Да и кавалеров у нее всегда с избытком. 

Рауль в очередной раз критически осмотрел себя в зеркале. Пригладил длинные волосы. Одернул темно-синюю футболку и вытер пальцами белые кроссовки. Позвонил Нелл:

- Ты уже собралась?

- Да, почти… Заходи минут через 20…

Через 20 минут Рауль был возле дома Нелл. Позвонил ей еще раз. Оказалось, что девушка еще не собралась. Рауль к ней зашел, потому что куковать у подъезда он не горел желанием.

Когда он вошёл, девушка радостно ему улыбнулась:

- Привет! Я так рада тебя видеть!

Рауль аккуратно поцеловал её. Потом крепко обнял. Нелл рассмеялась и уткнулась лицом ему в плечо. Рауль тихо прошептал ей на ухо:

- Я тебя люблю…

Нелл прервала его:

- Я знаю. Иначе не стала бы с тобой встречаться. Ты мне нравишься.

Девушка заглянула ему в лицо. Потом аккуратно отстранила:

- Подожди немного. Я соберусь.

Нелл подошла к зеркалу и стала расчесываться. Но резко опустила руку, обернулась и внимательно посмотрела на парня: он стоял, прислонившись к стене, и наблюдал за ней. Девушка спросила:

- Ну, что ты смотришь?

- А нельзя? Ты ведь красивая…

Нелл прервала его громким смехом.

- Почему смеешься? – Рауль подошел к ней и обнял за плечи.

- Мне хорошо… - она резко переменила тему разговора: - Подожди минуту…  Я быстро накрашусь.

- Зачем красишься? Тебе и так хорошо.

Нелл снисходительно улыбнулась:

- Что бы было еще лучше!

Рауль упрямо протянул:

- И так хорошо. – Потом подошел к девушке, развернул её к себе за плечи: - Не надо себя уродовать. Тебе и так хорошо.

Нелл с недоумением заметила:

- Но будет лучше…

- Не надо. Если ты будешь накрашенная, тебя неудобно будет целовать. – Рауль совершенно серьезно посмотрел девушке в лицо: - Хватит приводить себя в порядок. Пошли, прогуляемся!

- Сейчас, одну минутку.

- Эта минута длиться уже около часа.

- Ну, ладно, идем. – Нелл вынуждена была согласиться с этим неоспоримым аргументом. Они вышли на улицу, по-детски держась за руки.

Вышли на набережную. Начинало темнеть. Над морем мерно мерцало лиловое небо. В воде виднелись блестящие фиолетовые рыбки. Сияли неновые вывески кафе и ресторанов. Торговцы сувенирами зазывали в свои лавки…

Нелл, как-бы между прочим, заметила:

- Вон огромный космический крейсер идет на посадку. Это военные или туристы…

- Военные. Они патрулировали с нами на прошлой неделе.

- Почему ты пошел служить на военный крейсер? Ты ведь хотел быть дизайнером…

- Не знаю. Но мне нравиться моя работа…

По небу рассыпались яркие золотистые вспышки. Нелл прошептала:

- Метеоритный дождь…  Как красиво… - и тут же бодрее продолжила: - Люди приезжают издалека, с других планет, чтобы посмотреть  метеоритный дождь. А Ведь это единственная в этой системе планета, где можно в полной безопасности наблюдать за метеоритным дождем. И мы тут живем. А ведь приезжают не только ради метеоритов, а и ради моря, старинных городов. Как обитаемых, так и заброшенных… Говорят, там живут приведения, а строили их эльфы…

- Тихо. – Рауль обнял девушку за плечи: - А, может, ты хочешь туда поехать?

Нелл улыбнулась:

- Пожалуй, не откажусь…

- Тогда, может, съездим на выходных?

- Мне надо готовиться к экзамену… У меня скоро зачет по алгебре.

- Тогда – летом?

- Пожалуй. А ты не хочешь помочь мне с алгеброй?

- Давай. Что у тебя не выходит?

Нелл достала блокнот и написала уравнение: cos2x+2cosx+5=16. Показала парню. Рауль рассмеялся:

- Да ведь это обычное квадратное уравнение! Просто решаешь его, а потом находишь arcosx  Нет ничего сложного… - Рауль резко повысилголос:

 - И, это ты учишься на прикладной математике!

-  Милый, но я просто забыла!

Рауль рассмеялся, а потом спросил:

- Чем ты завтра занимаешься?

- У меня две ленты: по физике и языку.

- Какой язык?

- Французский…

Рауль заметил:

- Но у тебя нет проблем с французским...

- Это намек прогулять ленты?

- Нет. Но я тебя встречу после второй ленты. В каком корпусе занятия?

- В 10-м я буду очень рада! Спасибо! – Нелл бросилась ему на шею.

Рауль тихо прошептал: - Я так счастлив, когда ты рядом!

20%, 1 голос

20%, 1 голос

20%, 1 голос

40%, 2 голоса

0%, 0 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.