• 05.11.2014
 
• Література 
•  227

Можливість побачити Bjork: Biophilia Live в Україні, безумовно, щедрий жест з боку «Молодості». Кіно подібного жанру доїжджає до наших великих екранів раз у п'ятирічку – крім стрічок Мартіна Скорсезе про Rolling Stones, Ренати Литвинової про Земфіру і псевдохудожнього полотна про Metallica і згадати-то особливо нічого. Фільм про Бйорк вперше показали в квітні на фестивалі Трайбека – і ось він, хай усього на двох сеансах, відзначиться у нас. Майже нереальна оперативність.

Візуально-музичне шоу, присвячене виходу альбому Biophilia, найвідоміша жінка Ісландії поставила в 2011-му. Прем'єра цієї краси відбулася того ж року на Манчестерському міжнародному фестивалі. Щоб зберегти її для нащадків на відео, торік у вересні було вирішено відтворити постановку в лондонському залі Alexandra Palace. Там і зняли фільм. Навіть якщо в останні три роки вам траплялося бувати на звичайних концертах Бйорк, це не означає, що ви в курсі.

Тут все оригінально: від гігантських триметрових маятників і засіяної моніторами стелі до дивовижного міні-органа і дівочого хору з 24 ельфоподібних співачок, що зриваються в дикі танці. Унікальність антуражу відповідає характеру восьмого й останнього на сьогодні альбому Бйорк – це гранично технологічна і водночас наскрізь природна, «акустична» музика. Тихе клекотіння машин у поєднанні з живим диханням.

Щоб виразно позначити рівень технологічності, варто згадати, що Biophilia видавалася як конструктор з додатків для iPad. Кожен трек був особливим апгрейдом для планшетів, з повного набору з десяти пісень будувався особливий супердодаток. І все це у поєднанні з ігровим форматом. Там були свої грандіозні знахідки. Наприклад, гра, в якій під пісню Virus клітку пожирав вірус, стала видатною арт-провокацією. Дослухати композицію можна було, лише дозволивши агресору знищити жертву. Безодня підтекстів.

Трейлер фільму:

Те, що відбувалося в залі Alexandra Palace, викладено в змішаному стилі. Чиста, як гірська річка, музика переплетена з сеансами анімації і зйомок у стилі технологічних телепрограм ВВС. На екрані то в голову глядачеві котяться більярдними кулями планети і супутники, то граються, немов діти в пісочниці, мікроорганізми. У житті гігантських і мініатюрних форм виявляється стільки спільного, Бйорк так граціозно пурхає з мікрокосму в макро, що перша важлива думка шоу Biophilia Live осідає в голові сама собою: всесвіт єдиний, як би кому не хотілося відпиляти від цього пирога шматок побільше. Сміховинно саме уявлення про те, що у всесвіту можна щось відламати собі. Так би мовити, віджати.

Думка ця вільно блукає, не нав'язуючи себе. За нею довгохвостим причепом йде потік різноманітних меседжів, в яких інформація, по суті, невіддільна від почуття. Метаморфози клітин і життєвого слизу такі захоплюючі, що навряд їм дотичне те класичне ставлення, в якому жах змішаний з гидливістю. Тут кожен мікроб як рідний.

У потік лави, в чорні діри, у вогняну тканину Сонця, в темну матерію Бйорк занурюється з безстрашною цікавістю дитини – дарма, що їй скоро 50. Її голос, обличчя, тіло відкриті для будь-яких сюрпризів, химерних форм і рухів. Її шоу – констатація біофілії крайнього ступеня. Бйорк самозабутньо вбирає світ у нескінченності його проявів. Коли вона співає, здається, що сенс існування людства, якщо він є, стає очевидним: оспівувати красу всесвіту. В музиці, в жестах, у вчинках, у кожному подиху. Якщо так робити, диво не видається чимось неможливим. От у Бйорк, наприклад, на пісні Mutual Core міні-орган заграв сам, немов під чиїмись невидимими руками. А під Isobel божевільними темпами стали рости гриби.

Дев'ятнадцять пісень: десять нових плюс старі – від Hidden Place до Declare Independence, ідеально вплетені в загальну канву. Інопланетне вбрання головної героїні – сукня з бульбашками і зачіска, за якою можна вивчати теорію великого вибуху на макаронній фабриці. Її старий друг Мішель Гондрі в ролі порадника при постановці шоу. Багато візуальної інформації – і незнищенний смак нерозгаданих таємниць світобудови. Все це і є фільм Bjork: Biophilia Live, знятий режисерами Пітером Стріклендом і Ніком Фентоном.

До речі, режисури як такої по ходу справи інколи дуже негусто. Ніби Стрікленд і Фентон виходили на перекури, поки всі гарували. Але їх можна зрозуміти. Хто стане особливо напружуватися, коли у тебе в об'єктиві така артистка? Хіба що Ларс фон Трієр.

8 октября в рамках ежегодного фестиваля «Дни Украины в Великобритании», который проводится благотворительным фондом Firtash Foundation, в лондонской галерее Saatchi уже во второй раз состоялось официальное открытие выставки современного украинского искусства.

Выставка «Предчувствие: Украинское искусство сегодня» объединила более 30 художников, многие из которых выставляются в иностранной галерее впервые. Потому первым делом о выставке и заданной теме хотелось услышать мнение художников.

Роман Минин:

Я не привык еще к европейским форматам.

Мы ведь находимся в другом измерении, начиная с цен и продолжая ментальными масштабами, которыми мыслят люди. Похоже, что экспозиционно они тоже находятся в другом измерении — у них больше пространства, они с ним свободно играют. Мне уютно.

Темой предчувствия я живу уже лет шесть, это видно по моим работам «Сны о войне», которые я делаю с 2011 года, в работах «Шахтерский фольклор» — там тоже много было о войне. Но эти работы тогда были предчувствием войны – теперь я живу предчувствием мира. Я хочу его.

На твой взгляд, какова роль художника в ситуации, которая сложилась у нас в стране?

Не являться рупором чьей либо идеологии, не быть украшением чьей либо партии, а думать своей головой, мыслить взвешенно и объективно. Быть третим берегом. Задача делать то, что должен. Потому что когда Украине придется остановиться и отдышаться после всего, что происходит, то, осмотревшись, мы поймем, что за это время культурный пласт все таки вырос.

Тема предчувствия оказалась близкой и понятной многим участникам, среди которых Жанна Кадырова, Тиберий Сильваши, группа GAZ, Юрий Соломко, Артем Волокитин, Александр Животков, Никита Кадан, Павел Керестей, Антон Логов, Павел Маков, Максим Мамсиков, Николай Маценко и другие.

Работы были отобраны из уже существующих и презентованных ранее.

Мария Куликовская, например, была представлена работой, которую создала еще в 2012 году для проекта «Любите Украину». По ее мнению это произведение сегодня обрело новые актуальные смыслы:

Мария Куликовская:

Первый раз я сделала эту работу, когда все рьяно готовились к Евро 2012. Это голая рефлексия на поспешное разламывание дорог, замазывание дыр, прилизывание ям. Такая плоть- живая но разорванная.

В условиях того что сегодня происходит с моей родиной, Крымом эта работа зазвучала по новому.

Главным отличием нынешней выставки в Саатчи от прошлогодней явилось то, что она строилась под четким руководством куратора и исполнительного директора Saatchi Gallery Найджела Херста, но не без  участия украинских со-кураторов — Игоря Абрамовича, Александра Соловьева, Марины Щербенко, Андрея Сидоренко.

Андрій Сидоренко о роли со-куратора выставки:

Ми пропонували художників, готували матеріали, працювали з учасниками.

Але остаточне рішення — хто саме і якими работами буде представлений — приймав Найджел Херст. Йому подобалося далеко не все. Наприклад, із 16 авторів, яких я пропонував, він обрав відсотків 20. Експозицію теж майже всю будував він.

Може, вона вийшла дещо перенасиченою, але все ж таки дуже гармонійною та європейською. Добре що такі виставки відбуваються. Для мене це величезний досвід.

Наджел Херст, исполнительный директор Saatchi Gallery:

Основное отличие этой выставки от прошлогодней заключается в том, что художники сконцентрировались на собственно современном искусстве. Они уделили меньше внимания традиционной картине, как таковой, но больше — новым медиа.

Выставка называется «Предчувствие», так как большая часть работ, которые вы видите, удивительным образом предвосхищают проблемы и социальные потрясения, с которыми Украина столкнулась в 2014 году. Важно не забывать о том, что в тяжелое время культура и искусство становятся важнее, чем когда либо, а украинская культура — невероятно богата.

Главная идея этой выставки — обеспечить широкий обзор и разнообразие украинской арт сцены, одной из самых оживленных на постсоветском пространстве. Мы подобрали группу художников двух поколений, некоторые из них создавали свои лучшие вещи в 90-х и уже имели успех на западе больше чем в Украине, некоторые — молодые выпускники 2000-х. Выставка получилась полной и яркой, на мой взгляд. Я доволен и могу поздравить участников с успехом.

Полный список участников экспозиции: Назар Билык, Сергей Братков, Данила Галкин, GAZ, Никита Кадан, Жанна Кадырова, Павел Керестей, Мария Куликовская, Антон Логов, Павел Маков, Максим Мамсиков, Николай Маценко, Роман Минин, Natsprom, Сергей Петлюк, Юрий Пикуль, Роман Пятковка, Влада Ралко, Винни Реунов, Александр Ройтбуд, Степан Рябченко, Арсен Савадов, Алексей Сай, Тиберий Сильваши, Юрий Соломко, Анна Сорокова, Анатоль Степаненко, Иван Светличный, Виктор Сидоренко, Мариан Талютто, Ten Point & Dis/Order, Олег Тистол, Василий Цаголов, Мирослав Вайда, Артем Волокитин, Александр Животков и Гамлет Зиньковский.