хочу сюди!
 

Людмила

48 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років

Замітки з міткою «катерина рай»

Олексій сай: «мистецтво − це каталізатор роздумів»


В оформленні матеріалу використані роботи Олексія Сая з проекту «Excel – Art» К.Р. Чим, на твій погляд, відрізняється українське мистецтво від, скажімо, європейського?

О.С. Наприклад тим, що, як не дивно, тут немає традицій. Сформованих поділів на жанри. Тут все ще дуже сиро, досі, немає визначеності навіть серед людей, які дивляться, сприймають сучасне мистецтво. Їх не так давно стало багато, до того їх не було, і цей процес прийшов трохи пізніше, ніж у Росії. І сказати, що я їх відокремлюю, не можу, тому що ми в схожому культурному просторі знаходимося, і розповідати, що тут більше живопису, а там більше концептуалізму, це не зовсім і особливість. Я не можу дати певну відповідь, чим ми відрізняємося.

 

К.Р. А в європейській контекст достатньо ми інтегровані ментально, культурно?

О.С. Ми розвиваємося і особливого шляху я поки не бачу, кожен його поки шукає. Є центри тяжіння, якого всі прагнуть, це не угруповання, не групи і навіть не схожі за образом мислення. Просто центри тяжіння. Але вони ніяк не названі, ніяк не позначені, і в них теж немає визначеності. Як на мене, і це добре немає визначеності більше загадок.

 

 

К.Р. Ми прийдемо до єдності в цій країні, як ти вважаєш?

О.С. Єдність... Що означає єдність? Я не можу зі своїм сусідом єдність відчути, але я можу розуміти, чим він живе і не заперечувати його інтереси. Це буде не єдність, а усвідомлене співжиття в одній країні. Буде, все буде, воно вже до цього йде, люди вже про це думають і набагато більше, ніж раніше. Можу сказати, що зараз всі трохи краще один одного пізнають, і будуть просто звертати увагу на ці відмінності, і використовувати їх як переваги навіть. Якщо говорити про сферу мистецтва, то на мапі тієї ж Росії є Москва, Санкт-Петербург і Єкатеринбург, і десь зовсім окремо Владивосток, про який ми теж зовсім нічого не знаємо. Звичайно, я маю на увазі сучасне мистецтво, а не акварелі з церквами. Тут уже було більше точок, які між собою перетинаються. Є Харків зі своїми ідеями, є Одеса, і Київ, і Львів, який сильно відокремлений від нас, і в Івано-Франківську, і в Тернополі є, і скрізь є, є і в Луганську, і в Донецьку теж є, і цих точок побільше навіть, ніж у Росії. У нас все розвинене стає.

 

 

К.Р. Яку роль у цьому процесі усвідомленості, розумінні один одного, відіграє мистецтво, на твій погляд?

О.С. Мистецтво це каталізатор роздумів. Це його найперша функція, поки що. Тому так, звичайно, відіграє. Я не можу сказати, що художники відразу стали піднімати соціальні проблеми. Але поки ми, поки мистецтво, не в опозиції до життя і суспільству, ми можемо ефективно впливати, на відміну від росіян. Вони скоро будуть у тій же коробочці, що і тридцять років тому. Для художника це вигідне становище «всі навколо мене гноблять і я нікому нічого не винен», але, по суті, набагато краще, простіше і ефективніше коли тебе бачать, чують і розуміють, чим коли не бачать і не розуміють. Я б не хотів повернутися в часи застою.

 

К.Р. Яка роль художника в ситуації, яка склалася зараз в країні?

О.С. Кожна людина стала більш громадянином, ніж раніше. Я не можу сказати, що є якась роль і вона змінилася. Трохи більше звертаємо увагу на суспільство. Цього достатньо, що б мистецтво змінилося. І дійсно люди стали більш уважні не тільки до новин, а й взагалі до всього що відбувається. Аналізують більше дійсність, ніж раніше, тому наша роль збільшується. Ми ж робимо дива, речі загадкові, всі кажуть, що ми виробляємо зміст. Але це навіть не зміст, ми просто натискаємо на якісь кнопки, які виробляють зміст. А це вже у кожної людини в голові окремо.

 

 

К.Р. Як ти думаєш війна України з Росією, що це взагалі за війна? Війна інтересів, війна розділу грошей, культурна війна, чому вона сталася? Як ти її бачиш?

О.С. Ну це війна проти всього хорошого, насправді. Це війна проти розуму. Це безглузда сварка, коли б'ють посуд. Це як фільм був прекрасний «Війна сім'ї Роуз», це такого ж роду речі. Навіть не має значення які інтереси послужили початком цього конфлікту, він розвивався довго, до нього готували, всіх людей накрутили і позбавили розуму. Виправдати її нічим, пояснити її ніяк не можна, сказати, що ми приберемо якогось злого Путіна і його кліку, і все закінчиться ні. Тепер люди повинні будуть сто років один перед одним вибачатися. Це дуже погана і неприємна війна, наслідки якої будуть дуже довго тривати. І головне навіть не в тому, хто скільки кого вбив, або «віджав», забрав, наробив поганого і скільки доброго вони намагалися дістати за це в процесі. Тут вам гроші і землі, тут вам смерті і вбивства, навіть недоумкуватий вбивця та мілітарист розуміє, що він втрачає більше ніж знаходить. Тому я нічого не можу сказати. Я не можу навіть припустити якого біса це все почалося. Питання навіть не в тому, що у нас коїться, а в тому, що творитися в головах у людей, які вважають, що це потрібно продовжувати, що це питання до росіян, які неоднозначно ставляться до цього і допускають емоційні оцінки чужих людей. Ми справді чужі люди і не варто нас взагалі розглядати. Я єдиний вихід бачу закритися. Тобто посваритися так, щоб не розмовляти. А потім, років через десять, розбиратися.

 

К.Р. А що робити з такими територіями, як Донецьк, наприклад, де знову перемогли регіонали на виборах?

О.С. У мене дуже сумний прогноз із цього приводу. На сьогодні мені здається, що там буде нова Трансністрія.

 

 

К.Р. Що ти міг би побажати людям без певної позиції?

О.С. Ну, поменше слухати інших людей взагалі, кого б то не було. Замкнутися і подумати. Інформації достатньо у кожного, яка б вона не була, її можна отримати з власних  роздумів.

 

К.Р. У чому ми різні росіяни та українці?

О.С. Є характерні особливості, це навіть не національні, а багато в чому комунальні особливості. Є дійсно зверхнє ставлення до країн соцтабору, в цілому у росіян. І ступінь колективної свідомості зараз у нас виростає. І з одного боку, це добре, а з іншого колективна свідомість може бігти натовпом куди завгодно. Колективна свідомість росіян вирішує, що фашисти йдуть вирізати немовлят. Два раби, це ж не журналіст вигадав, це продукує колективна свідомість. Само собі говорить, само собі вірить. Це небезпечні моменти нашої колективної свідомості, яка зараз просто борсається і бореться з дійсністю на рефлекторному рівні. Далі, коли воно все устаканиться, куди воно піде поки не знаю. Так що нам доведеться ще багато працювати. Не в жанрі пропаганди, але в жанрі пошуку опори, на якій все буде стояти.

 

Оголошено номінантів шевченківської премії

ОГОЛОШЕНО НОМІНАНТІВ ШЕВЧЕНКІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ

На офіційному сайті Комітету з Національної премії України імені Тераса Шевченка оголошено номінантів з літератури, літературознавства, мистецтвознавства, публіцистики та журналістики.

Варто зазначити, що перелік імен у номінації «Література» значно вирізняється від інших літературних рейтингів, більш відкритих і недержавних. Серед 14 номінантів є: книга повістей та оповідань «Хлопчик з планети «Ч» та Вогняні Пси» Віктора Терена, роман «Бог задумав інакше…» Йосипа Струцюка, літературно-художнє видання «Кедрове Божелісся» Марії Влад, роман-декалог «Посаг для приречених» Мирослава Лазарука.

У номінації «Публіцистика і журналістика» опинились телевізійний проект «Цивілізація INCOGNITA» Валерія Бебика, публіцистичне видання «Де ти, доле України?» Левка Лук’яненка, літературно-художнє видання «Мальована історія Незалежності України» братів Капранових та інші.

Про значення держаної нагороди та її загальний стан Cultprostir розповіли цьогорічні номінанти брати Капранови: «Нас висунула на Шевченківську премію Асоціація українських письменників, звичайно, з нашої згоди. Ми є у номінації «Публіцистика» це одна з небагатьох галузей художнього слова, яка має соціальну користь, важливість. І це можна дійсно виміряти. Ми не любимо змагатися в тому, що не можна порівняти. У публіцистиці не так вже й багато робіт, але є перенаселення у літературі. Там вистачає самовисуванців. Якщо сказати чесно, то принцип Шевченківської премії «можна я», на наш погляд, не зовсім відповідає її статусу. Але він єдино можливий сьогодні, коли фактично немає літературних експертів, які б зробили первинний відбір гідних премії. Тому тут ми маємо добровольців. Тих, хто хоче отримати шанс. Якби держава спробувала налагодити діалог з інтелігенцією, у ньому могла б народитися і нова концепція державних премій. Але оскільки держава зараз розмовляє через війну, до того через диктатуру, до того через потребу нагодувати людей, то і премія залишається дивною. Критикувати її – багато розуму не треба. Вона незахищена з усіх боків».

Нагадаємо, що сума грошової винагороди лауреатам Шевченківської премії щороку визначається указом Президента України, вона не обкладається податками, а самі лауреати отримують право на надбавку до пенсії «за особливі заслуги перед Україною».

Бйорк серед планет і молекул

Можливість побачити Bjork: Biophilia Live в Україні, безумовно, щедрий жест з боку «Молодості». Кіно подібного жанру доїжджає до наших великих екранів раз у п'ятирічку – крім стрічок Мартіна Скорсезе про Rolling Stones, Ренати Литвинової про Земфіру і псевдохудожнього полотна про Metallica і згадати-то особливо нічого. Фільм про Бйорк вперше показали в квітні на фестивалі Трайбека – і ось він, хай усього на двох сеансах, відзначиться у нас. Майже нереальна оперативність.

Візуально-музичне шоу, присвячене виходу альбому Biophilia, найвідоміша жінка Ісландії поставила в 2011-му. Прем'єра цієї краси відбулася того ж року на Манчестерському міжнародному фестивалі. Щоб зберегти її для нащадків на відео, торік у вересні було вирішено відтворити постановку в лондонському залі Alexandra Palace. Там і зняли фільм. Навіть якщо в останні три роки вам траплялося бувати на звичайних концертах Бйорк, це не означає, що ви в курсі.

 

 

Тут все оригінально: від гігантських триметрових маятників і засіяної моніторами стелі до дивовижного міні-органа і дівочого хору з 24 ельфоподібних співачок, що зриваються в дикі танці. Унікальність антуражу відповідає характеру восьмого й останнього на сьогодні альбому Бйорк – це гранично технологічна і водночас наскрізь природна, «акустична» музика. Тихе клекотіння машин у поєднанні з живим диханням.

Щоб виразно позначити рівень технологічності, варто згадати, що Biophilia видавалася як конструктор з додатків для iPad. Кожен трек був особливим апгрейдом для планшетів, з повного набору з десяти пісень будувався особливий супердодаток. І все це у поєднанні з ігровим форматом. Там були свої грандіозні знахідки. Наприклад, гра, в якій під пісню Virus клітку пожирав вірус, стала видатною арт-провокацією. Дослухати композицію можна було, лише дозволивши агресору знищити жертву. Безодня підтекстів.

 

Трейлер фільму:

 

Те, що відбувалося в залі Alexandra Palace, викладено в змішаному стилі. Чиста, як гірська річка, музика переплетена з сеансами анімації і зйомок у стилі технологічних телепрограм ВВС. На екрані то в голову глядачеві котяться більярдними кулями планети і супутники, то граються, немов діти в пісочниці, мікроорганізми. У житті гігантських і мініатюрних форм виявляється стільки спільного, Бйорк так граціозно пурхає з мікрокосму в макро, що перша важлива думка шоу Biophilia Live осідає в голові сама собою: всесвіт єдиний, як би кому не хотілося відпиляти від цього пирога шматок побільше. Сміховинно саме уявлення про те, що у всесвіту можна щось відламати собі. Так би мовити, віджати.

Думка ця вільно блукає, не нав'язуючи себе. За нею довгохвостим причепом йде потік різноманітних меседжів, в яких інформація, по суті, невіддільна від почуття. Метаморфози клітин і життєвого слизу такі захоплюючі, що навряд їм дотичне те класичне ставлення, в якому жах змішаний з гидливістю. Тут кожен мікроб як рідний.

 

 

У потік лави, в чорні діри, у вогняну тканину Сонця, в темну матерію Бйорк занурюється з безстрашною цікавістю дитини – дарма, що їй скоро 50. Її голос, обличчя, тіло відкриті для будь-яких сюрпризів, химерних форм і рухів. Її шоу – констатація біофілії крайнього ступеня. Бйорк самозабутньо вбирає світ у нескінченності його проявів. Коли вона співає, здається, що сенс існування людства, якщо він є, стає очевидним: оспівувати красу всесвіту. В музиці, в жестах, у вчинках, у кожному подиху. Якщо так робити, диво не видається чимось неможливим. От у Бйорк, наприклад, на пісні Mutual Core міні-орган заграв сам, немов під чиїмись невидимими руками. А під Isobel божевільними темпами стали рости гриби.

Дев'ятнадцять пісень: десять нових плюс старі – від Hidden Place до Declare Independence, ідеально вплетені в загальну канву. Інопланетне вбрання головної героїні – сукня з бульбашками і зачіска, за якою можна вивчати теорію великого вибуху на макаронній фабриці. Її старий друг Мішель Гондрі в ролі порадника при постановці шоу. Багато візуальної інформації – і незнищенний смак нерозгаданих таємниць світобудови. Все це і є фільм Bjork: Biophilia Live, знятий режисерами Пітером Стріклендом і Ніком Фентоном.

 

 

До речі, режисури як такої по ходу справи інколи дуже негусто. Ніби Стрікленд і Фентон виходили на перекури, поки всі гарували. Але їх можна зрозуміти. Хто стане особливо напружуватися, коли у тебе в об'єктиві така артистка? Хіба що Ларс фон Трієр.

 


Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
16
попередня
наступна