Настав час повернення до традиційних для України форм самоврядування в суспільстві, які водночас є вимогою чинної Конституції України. Нинішні органи влади Революція гідності визнала корумпованими. Вони потребують перезавантаження, а в подальшому – заміни шляхом перевиборів. До того ж динаміка подій в Україні набрала таких швидких обертів, що день у день змінюється свідомість громадян щодо зміцнення, власне, владних повноважень, захисту інтересів людей.

Потреба в утворенні територіальних громадах назріла ще до появи Майдану. Бо корупція торкнулась кожного з пересічних громадян на місцях – у селах, селищах, містечках. А в деяких регіонах несправедливість досягла такого рівня, що в людей увірвався терпець. Обставини змусили їх самоорганізуватись і захищати свої землі, надра, своє право, гарантоване Конституцією України. Тож у багатьох населених пунктах відбулися збори, віча, які підготували ґрунт для усвідомлення потреби захистити самих себе. Тільки об’єднавшись за адміністративно­територіальним принципом, місцеві громади здатні розв’язувати свої проблеми і боротися з різними зайдами, які приходять на їхню територію та ігнорують їхні права.

В Україні вже створено 44 територіальні громади. Не зважаючи на кризову політичну та економічну ситуацію, на збори приїхали голови і представники територіальних громад із Дніпропетровської, Луганської, Київської, Івано­Франківської, Житомирської областей.

– Ми хотіли почути одного з наших активістів – невтомного борця за справедливість, фермера Віктора Чміленка. Та він не зміг приїхати: його розстріляли снайпери на Майдані, – сказав головуючий на зборах Ігор Гурняк.

Усі присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять Віктора Чміленка. Колеги пригадали виняткові приклади його героїчної боротьби з місцевою прокуратурою, його протести проти сфальсифікованих звинувачень. На хуторі біля села Борисівка, що на Кіровоградщині, Віктор сам збудував хату, розмалював її соняшниками. Як добрий сім’янин, любив дружину і прагнув сімейного щастя, ростив доньок. Був годувальником і захисником родини. Землю називав святою, бо вона дарована Богом. Достеменно знав історію свого краю, своєї родини. Його діда­хлібороба, противника колективізації, розстріляли за землю. Фермер тяжко працював — мав своїх 50 гектарів, а ще 300 орендував у людей. Засіяв поле пшеницею і вона добре зійшла, утворивши зелений килим. Та одного дня на неї наїхали своїми джипами мисливці, які розважалися, полюючи на кабана. Віктор сам, без зброї, кинувся боронити своє поле. П’ятеро дужих мисливців жорстоко і довго били хлібороба. Конфлікт міг закінчитися трагічно, якби дружина не покликала на допомогу надійного охоронця – господарського пса. Після цього Віктор звернувся до правоохоронних органів, щоб вони захистили його. Однак там проти фермера сфабрикували кримінальну справу, бо нападники­мисливці були відомими персонами. Так хотіли раз і назавжди з ним розправитись. Проте Віктор завжди вірив, що справедливість на боці скривджених і про це не треба мовчати.

Він приїхав під будівлю прокуратури і влаштував акцію протесту. На білому простирадлі намалював новітній герб прокурорів – знак долара та написав гасло «Коли безправ’я стає законом – спротив стає обов’язком». Простирадло закріпив на тракторі, до якого прив’язав дві кози і чотири свині. Він з гідністю казав у суді: «Я – господар на своїй землі, я – влада в моїй державі. Бо я – частинка українського народу, бо тут лягли в землю мої діди». Віктор Чміленко переміг – він вже тоді був готовий віддати своє життя за вільну Україну.

– Кожен прийшов на Майдан шукати захисту, бо те, що записано в нашій Конституції, не діє, – сказала юрист­правозахисник Римма Білоцерківська. – У 1996 році, відколи був прийнятий Основний Закон незалежної України, місцеве самоврядування стало конституційним правом територіальних громад. Однак з 1996­го по 2012 рік у конституційний спосіб не створено жодної. Як з’ясувалося через громадську експертизу, 18 років тому ми з вами не оформили на себе, як громадян, національне багатство – землю, надра, промисловий і економічний потенціал. Отже, земля належить людині по праву народження, як сказано у Біблії, в книзі Буття 1.28. Та й у положеннях нашої Конституції (статті 13, 14 та 143) записано, що ми є рівноправними співвласниками землі, всього, що її наповнює, і надбань попередніх поколінь. Кожен громадянин, за законом, відповідає за свою землю перед Богом, нащадками і співвласниками та отримує з неї прибуток. Сьогодні ми маємо приклади активної роботи територіальних громад. Їх небагато. Але вони дієві.

Майдан дав поштовх до створення територіальних громад по всій Україні. Роман Олексевич, голова Прибужанської територіальної громади, повідомив, що у Кам’янка­Бузькому районі їх уже п’ять. Як свідчать приклади, це надійний інструмент для вирішення проблемних питань місцевого самоврядування. Приміром, громадам вдалося повернути у свою власність колишні колгоспні ліси, віддані рішенням одного голови сільради приватним фірмам, і заборонити їхнє вирубування. А також переглянути і скасувати незаконно видані державні акти на землю, налагодити контроль оплати орендованих земель. На позачерговій сесії Кам’янка­Бузької районної ради представники територіальних громад ініціювали створення Народної ради. А це вже реальні кроки до того, щоб встановити порядок користування землею, лісом, надрами, які, за Конституцією, належать народу – територіальним громадам. А також не дати знищити природні багатства різним пройди­світам, які приходять на споконвічні землі селян, і, вдаючись до підкупу, заради збагачення, завдають екологічної шкоди довкіллю. Саме про такі кричущі факти перетворення території сіл на суцільну гноївку розповіли голови територіальних громад сіл Делієве та Сівка­Войнилівська на Івано­Франківщині.

– Данська фірма «Даноша» збудувала на землях Прикарпаття потужні свинокомплекси і щороку збільшує їх кількість. Нас з усіх боків оточили смердючими фермами. Ми задихаємося від бруду. Був намір побудувати ще одну свиноферму за 500 метрів від Сівки­Войнилівської. Тоді за справу взялася територіальна громада, озброївшись своїм конституційним правом. Консультували нас юристи, ми звернулись до суду. Це була велика боротьба, але ми виграли суд і не допустили цього будівництва. Наступний крок громада спрямувала на повернення пасовищ людям. Бо сільська рада незаконно віддала їх одному ґазді. Проти громади почали діяти поширеними в нашому корумпованому суспільстві методами — підкупом, шантажем, погрозами. Ми запропонували провести збори сільської ради, але вони були зірвані – нам не дали можливості висловитися. Питання так і залишається відкритим. Це і був наш сільський Майдан. Він ще триває...

Голова територіальної громади села Делієве Марія Підгаєцька розповіла, що члени громади ретельно зібрали факти про грубі порушення прав населення компанією «Даноша». Ніхто і досі не знає про реальні потужності свинокомплексу, який щороку будує нові й нові ферми. Сьогодні його права набагато більші, ніж могла очікувати громада. Обсяги розбудови викликають у людей стурбованість через негативний вплив на здоров’я й навколишнє середовище, водні ресурси, землю. До того ж свиноферми в селах Лани і Делієве побудовані на пагорбах, що збільшує кількість стоків і, відповідно, посилює сморід.

– Запах гноївки, яку розбризкують на полях, негативно впливає на самопочуття і здоров’я людей, – розповіла Марія Підгаєцька. – В Україні немає контро­лю за запахом, нормуються лише деякі складники, 
зокрема аміак, що робить місцеве населення беззахисним перед екологічним впливом. Компанія зливає відходи в ґрунт у кількості, що знач­но перевищує його потребу в органічних речовинах, а це призводить до його руйнації. Коли громада звернулася до компанії із запитом про обсяги гноївки, їй відмовилися надати інформацію. Використовуючи понад 200 га громадських паїв, компанія «Даноша» не компенсувала людям їх оренду. Великий розмах виробництва завдає шкоди не лише людям, через проїзд великогабаритних машин руйнуються сільські дороги, з’являються тріщини в будинках. Свинокомплекси, які є об’єктами підвищеної екологічної небезпеки, розташовані за десять метрів від межі Галицького національного парку, в басейні річки Дністер – все це потребує контролю екологічної інспекції. Я навела лише кілька фактів, а їх значно більше. Усі ці порушення прав територіальних громад ми зафіксували у скарзі і надіслали її до апарату радника із виконання статутних зобов’язань, до Омбудсмена, незалежного органу групи Всесвітнього Банку (CAO). Як громадяни, котрі постраждали від дій компанії «Даноша», що є дочірнім підприємством данської компанії AXZON A/S в Україні, ми вимагаємо зупинки діяльності ферм, які працюють або будуються з порушенням законодавства, доступу до повної інформації про них, зменшення екологічних і соціальних впливів та компенсації за збитки, заподіяні здоров’ю людей та довкіллю.

Щоб зустрітися з однодумцями на зборах територіальних громад у Кам’янці­Бузькій, Світлана Дякова подолала в ці напружені дні нелегку дорогу – аж із села Недайвода, що в Дніпропетровській області. Вона розповіла, як у двох селах створили територіальну громаду. А приводом для її виникнення стала загроза знищення заказника державного значення «Інгулецький степ», в якому закарбована історія краю за 4 тисячі років. Там є 40 видів рослин, занесених до Червоної книги. Все це багатство і краса, якими пишаються мешканці краю, знаходиться біля села Недайвода під Кривим Рогом. Однак там розпочали видобуток граніту. Експертизу земель готувало Міністерство екології, яке в такий спосіб посприяло відкриттю кар’єру. Мешканці Недайводи б’ють на сполох: у надрах землі є уранові руди, саме через них у сімдесятих роках тут не наважились видобувати граніт.

— Тому зібралися дві громади сіл і звернулися до суду з позовною заявою – захистити від знищення і степ, і людей. Прокуратура винесла припис призупинити розробку кар’єру і на вимогу громадськості замовила експертизу землі у фахівців Ботанічного саду в Кривому Розі. Поки що проблема остаточно не розв’язана, але ми тримаємо її на контролі – в судах і прокуратурі. Бо чимало чиновників і посадових осіб сподіваються, що людям набридне «воювати» і ми опустимо руки, – повідомила Світлана Дякова.

Як засвідчили промовці, діяльність новостворених територіальних громад активізує роботу сільських рад. Адже громади пропонують депутатам і головам сільських рад звітувати перед мешканцями сіл про те, як розподіляються бюджетні кошти.

Учасники зборів ухвалили резолюцію, яка має сприяти розвиткові громадянського суспільства, де власником є громада, а не політичні партії та громадські організації, котрі створюють ті самі партійці. Керівниками територіальних громад є голова територіальної громади та виконавчі органи: комітети територіальної громади, громадських представників, народних засідателів тощо. Статутом визначається склад комітетів та їхні повноваження. На загальних зборах громадські представники територіальної громади виконують волю її членів з окремих зафіксованих у підписних листах­протоколах питань. Саме громада має вирішувати, кому надати право депутатського представництва в місцевих радах.

Підготувала Лариса МАРЧУК.

http://www.viche.info/journal/4124/

Того дня, коли я завітала в село Руда, йшов мокрий сніг, налипаючи на одяг. Гурт людей на автобусній зупинці приязно запросив мене під накриття в затишний бокс.

– Цю зупинку ми самі зробили, – чи то хвалиться, чи то констатує факт привітна жіночка й продовжує: – А все почалося зі створення місцевої територіальної громади.

Слово за словом – знайомимося: «Ярослава Костунь, мешканка Руди». Розповідає: все, що відбувається в селі, їй не байдуже.

– Іще зовсім недавно отак на зупинці стояли односельці й нарікали: і те не добре, і там щось погане побачили. Й так безнадійно змалюють картину, що настрій геть псується. З тим і розійдуться по хатах, – далі ділиться роздумами пані Слава. – Якось у село приїхали чергові орендарі. Виплачуючи мізерну орендну плату, почали підсовувати старим людям для підпису незаповнені договори оренди на їхні паї. А ті, хоч як прикро, навіть не поцікавилися цінами, не порівняли, не проаналізували своєї вигоди. Усе відбувалось, як у кошмарному сні: мовляв, виходу немає, слід погоджуватися на те, що є.

Тож жінку обурили така безвихідь і покірність односельчан. Спало на думку, що слід змінювати цю ситуацію та, як власникам землі, диктувати свої умови. Треба створювати територіальну громаду села. Саме таке право гарантує Конституція України. Про яке, на превеликий жаль, мало хто знає, бо не цікавиться цим.

Вона проштудіювала Основний Закон держави. А там чорним по білому у статті 140 визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Основний Закон держави дає можливість територіальним громадам села, селища, містабезпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляти майном, що є в комунальній власності; встановлювати місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечувати проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснювати контроль за їх діяльністю. Громади також вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

З огляду на гарантії Конституції виникла пропозиція створити територіальну громаду села Руда. Розпочали з формування комітету громадських представників територіальної громади. До його складу ввійшли односельці та інші особи, які добровільно й на безоплатній основі виявили бажання працювати на благо громади, жертвувати на суспільні потреби свій час, розум і працю. Їх обрали на загальних зборах більшістю голосів. Очолив комітет голова територіальної громади села Руда Іван Олексійович Байор.

Вирубування лісу гуртом зупинили

Треба було докласти чимало зусиль, щоб люди повірили у свої можливості. Процесу утворення територіальної громади села Руда дещо своєрідно «посприяла» Прибужанівська сільська рада, до складу якої входять мешканці сіл Руда, Руда­Сілецька, Гайок, Прибужани. Місцеві депутати, котрі замість того, щоб захищати інтереси селян, концентрували увагу на не завжди реальних програмах, припускалися в роботі багатьох прикрих помилок. Тож територіальна громада з перших днів своєї діяльності насамперед зажадала звіту сільської ради. Представники комітету стали постійно відвідувати сесії, цікавитись, куди йдуть гроші з місцевого бюджету. Зрештою «відшукалися» кошти, отримані від оренди невитребуваних паїв. Їх повернули в бюджет сільської ради. Поетапно здійснили переоцінку землі та встановили адекватну вартість оренди паїв.

Селян давно турбувало незаконне вирубування лісу, який свого часу належав місцевому колгоспові, адже садили його самі мешканці. Встановили, що за погодженням голови сільради колишні колгоспні ліси передали в комунальну власність конкретному підприємству, працівники котрого все довкола вирубали, залишилися тільки тріски та сміття. Громада почала розслідування із залученням тележурналістів, юристів. У важкій боротьбі люди зупинили незаконне знищення лісу. Після цього стосунки з підприємством розірвали в масштабах району й за клопотанням людей прийняли рішення про повернення цих лісів у власність територіальних громад краю.

Селян украй непокоїв аварійний стан дренажних систем, які в попередні роки періодично ремонтували та очищали. Вода із села стікала аж до насосної станції й викачувалася в річку Західний Буг. Нині в центрі села Руда утворилося смердюче болото.

– Ми порушили це питання на районному рівні, пішли на прийом до депутата Верховної Ради. Зрештою нас почули й підтримали: виділили з екологічних коштів 50 тисяч гривень на відновлення стічних канав та очищення стічних вод. Усі гроші використано в повному обсязі, – розповідає Ярослава Костунь. – До речі, цей приклад мав продовження. Прибужанівська сільська рада скористалася нашою ідеєю, роздобула й собі 100 тисяч гривень екологічних коштів для потреб сіл Прибужани та Руда­Сілецька. Відрадно й те, що в Прибужанах також почала діяти територіальна громада.

Земля не Калитчина, а народна

Сплив уже рік відтоді, як активно запрацювала територіальна громада села Руда. Їй удалося розв’язати низку проблем місцевого значення. Територіальна громада – юридична особа публічного права. Тож згідно із законом, як власник земель, на яких проживають її члени, контролює, кому й за які кошти земля здається в оренду, як від цього наповнюється бюджет сільради, на що витрачаються гроші.

Сьогодні територіальні громади сіл Руда та Прибужани вважають першочерговим завданням захищати свої землі від екологічної катастрофи, яка загрожує довкіллю. Річ у тім, що рішенням сесії Львівської облради на землях громади передбачений видобуток сланцевого газу. А селяни прийняли спільне рішення про заборону його розвідки та видобування. Підписалися під документом й члени новоствореної територіальної громади селища Добротвір. Відбулися загальні збори, завдяки Інтернету всі присутні подивилися фільми про технологію видобутку сланцевого газу, одержали документальні свідчення про катастрофічні наслідки такої діяльності, адже вода в річках та водоймах не буде придатною для використання. Жахливо, але тільки на території Львівщини заплановано поставити 200 тисяч свердловин із вежами, що призведе до цілковитого знищення земель сільськогосподарського призначення.

– Територіальна громада селища Добротвір, землі якої і так розташовані в зоні екологічного ризику (тут понад 50 років працює Добротвірська ТЕС), із тривогою сприйняли рішення депутатів облради, – сказала член територіальної громади Ганна Сологуб. – Адже довкола селища – мальовничі озера, ставки, розкішний Західний Буг, які є багатством і гордістю наших краян і всього цього ми не хочемо втратити. Ми зібрали необхідну кількість підписів, провели віче жителів селища й одностайно сказали: «Ні! – видобутку сланцевого газу на території Добротвора».

Коли голова селищної ради заодно з територіальною громадою

Ініціативу громади підтримав голова селищної ради Добротвора Роман Ніколаєв.

– Якщо територіальна громада активно працюватиме й діятиме за Конституцією та в рамках Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», то для мене це велика поміч. Бо один у полі не воїн. Я маю чимало проблем, які самотужки не завжди можу розв’язати. Ось для прикладу своєрідний «камінь спотикання»: Добротвірська ТЕС орендує в громади чималі площі землі, а податок до бюджету селищної ради не платить. Сподіваюся, члени територіальної громади Добротвора допоможуть мені вирішити це питання.

Мешканка Добротвора Марія Жуковська активно працює в комітеті громадських представників, у складі якого 31 особа. Вивчають досвід й інших територіальних громад, які діють в Україні. Пані Марія вважає, що залучити людей до активного життя, замислитися над тим, що можна змінити та як зробити своє село чи селище квітучим, – справа, яка вартує того, щоб піти на безкорисливу жертву: віддати свій особистий час для громадського добра.

– У суспільстві, де відбувається процес переоцінки цінностей на користь матеріального, а не духовного, людям важко повірити, що можна для когось щось зробити просто так, не очікуючи фінансової компенсації, – продовжує розмову Марія Жуковська. – А я цим живу. Мені приємно бачити, скажімо, як радіють діти, коли ми, вивчивши їхні листи­побажання на адресу святого Миколая, за зібрані кошти наших членів громади придбали подарунки, реалізувавши дитячі мрії. Також усією громадою врятували понад 100 лелек, які торішнього березня ледь не загинули від голоду й холоду на наших водоймах. «Чим живете ви?! – запитую добротворців. – Підніміться з диванів, не лише проголосуйте за краще життя, а й самі спробуйте виявити ініціативу, залучити до цієї справи сусіда, приятеля! Зробіть так, щоб біля вас ставало добре іншим! Адже критикувати ми вміємо, а треба прагнути виправити те, що хтось не так зробив. Тож позбудьтесь агресії, необґрунтованих претензій! За бажання завжди можна знайти вихід із будь­якої непростої ситуації».

На думку Марії Жуковської, найбільша проблема в роботі територіальної громади полягає в тому, що дехто з очільників органів місцевого самоврядування вбачає в її діяльності зазіхання на владу. Але законодавчо влада належить громаді й громада має право контролю над владними структурами, тож і вимагає звітів про діяльність будь­якого голови. І це є нормою, записаною в Конституції України.

– Я знаходжу спільну мову з нашою територіальною громадою. Бо насильно людей ощасливити не можна, – вважає голова селищної ради Добротвора Роман Ніколаєв. – Коли ініціатива виходить від членів територіальної громади, тоді ми маємо перспективу поступу громадянського суспільства, а відтак і держави в цілому.

Краще не скажеш.

http://www.viche.info/journal/4049/