Про походження назв Україна та Русь

Україна , колишня Скіфія , на давніх картах розташована під знаком Тельця , через це вона для стародавніх народів — Країна Тура,Бика. “Влесова книга” на дощечці 7 є мовить :“Ми-коровичі:скіфи,анти,руси,боруси,сурожці” . Автор “Влесової книги” недвозначно самоідентефікує , самоотожнює себе і свій народ з коровичами -кравенцями-українцями.

Бо,зокрема польське діалектне karv ,споріднене з етнонімом коровичі і означає і “корова” і “бик” . У своєй книзі “Таємниці розкриває санскрит” Степан Наливайко доводить що назви Таврика ,Скіфія,Русь,Україна,Волинь(як і Буковина ,Гуцульщина,Бойківщина) — семантичні двійники і означають “Край/Країна Тура/Бика” . Найдавнішим санскритським відповідником польському karv є go яке теж означає і “корова ” і “бик” , тому цілком імовірно що У в Україна — залишок від go . Що таке можливо засвідчують факти порівняння санскритськіх слів з українськими,gosayin - хазяїн, gudabha — худоба. Санскритські go ,gu в українській мові можуть передаватися як ха , хо ,ху,го, гу. Дуже ймовірно що Одеса , “Край Бика” , постала від первісного Годеша ,Годеса , де деша , деса - “край” , “країна” . Одещина багата на трипільські пам'ятки пов'язані з поклонінням Бикові.

У багатьох народів бик,тур-живе втілення досконалої краси,нездоланної могутності й божественності, а в давніх уявленнях вони посідали першорядну , навіть світотворчу роль. Бик в українському фольклорі — символ творення , парубок,чоловік-віл, дівчина — телиця,жінка,земля -корова. Така символіка переповнює наші весільні пісні та обряди.На Галичині у вересні відзначали Туриці — свято Тура.

В Індії бик теж уособлював віру , закон (дгарму, у ведах арта). У Давній Індії биків чорної масті жертвували Варуні , слов'янський аналог Варуні — Даждьбог.В Україні жертвоприносини чорного бика зафіксовано востаннє у 1520 році.

Дгарму формують шастри — священні книги , а в ІІІ ст до н.е. жителі Херсонеса Таврійського ,літописного Корсуня , звідки у Х ст. до Києва прийшло християнство,у так званій Херсонеський присязі , клянуться “...я охоронятиму для народу састер і не розголошуватиму нічого потаємного ні еллінові(!), ні варвору...” , тут састер — це відповідник шастр. Наявність цього терміну на теренах України засвідчує етнічну осібність херсонесців — таврів від греків і варварів ,довколишніх племен , і він також засвідчує індоарійську приналежність таврів,столицею яких і був Херсонес,літописний Корсунь. Так що шастри Давня Україна знала ще два з половиною тисячоліття тому ,хоча ,звісно вони існували і до цієї писемної згадки.

За давніми уявленнями ,назва “Країна Тура,Бика” була рівнозначною назві “Праведна країна” ,”Країна Дгарми-Арти”, “Артанія”. Саме за таке значення для Давньої України промовляють факти: скіфи-сколоти й таври-руси-поляни- вони ж коровичі-кравенці-українці, сповідували дгарму. Та й для деяких античних авторів скіфи-кравенці- найсправедливіший і найправедніший народ.

Зв'язки Києва і літописного Корсуня ,кримських таврів і подніпровських русів споконвічні і непреривні.Недарма через 13 століть після Херсонеської присяги саме з Корсуня князь Володимір приніс до Києва християнство. Візантійський автор ХІІ ст. Іоан Цец , прямо каже , що назва таври тотожня назві руси. “Влесова книга” багато уваги приділяє ареалові сучасного Криму , давньої Таврики, але знає тут тількі русів , а не таврів. Бо таври — руси , грецький переклад місцевого етноніму руси.

Тож з усього цього випливає що Україна та українці набуток не недавніх , а найдавніших історичних часів. Назви Україна та українці існували на нашіх теренах упродовж тисячоліть й існують і нині. Вони ,як і сам народ , як і країна цього народу ,котрі собою означають,незнищені.

********************************************************************************************

                                         Malorossa і малороси

В українскому назвотворенні як і в етногенезі простежується іранський вплив , тому цілком виправдане залучання іранських мовних фактів до витлумачення українських реалій. У нас в Україні існує безліч назв та призвіщ на “чорно” , Чорновіл , Чорнотур , Чернобиль , козацькі призвища Калнавіл , Кальміус , які теж означають Чорновіл,Чорнотур (н-перс.kal — бик)

В цьому плані привертає увагу назва Malorossa , яка засвідчена в “Космографії” у VІІ ст. коли ще не існувало не етноніма малороси ні назви Мала Русь, місто в азійській частині Боспору на Таманському півострові .

Виникнення назви Малоросія відносять до XVІІ ст. , тобто через тисячоліття після фіксації назви Malorossa . Грецькою “melas”, “melan” - “чорний” (латис. Melпs),від і.-є. “mal”

В боспорському ареалі знаходимо чимало “чорної” топономії , тому цілком можливо що Malo в Malorossa означає теж саме що і “melan” , тобто “чорний” , а rossa при прийнятому тлумаченні має означати “бичичі” , “туричі” . За дослідником Трубачовим , саме до Криму сходять найраніші (VI ст) письменні фіксації назви русь.

А тисячоліттямі раніше (VI ст до н.е.) “Книга Ієзекіїля” згадує народ рош в етнічному контексті з кімерійцямі і скіфами ( тут слід зауважити що кімерійці це грецька вимова сіверців ) . У такому разі назва Malorossa означає “Чорнобиків” “Чорнотурів”, стає в один ряд із назвами Кімерік, Чернігів , Вороніж,Чорнобиль , а етнонім малороси — до ряду етнонімів кімери-сувіри-сівери-галичани.

Тож виходить що назва Маларосія насправді не Мала Русь , а поготів не Мала Росія , а Чорна Русь , Країна Чорного Бика-Тура, Край Чорнобичичів — чорнотуричів.

Назва Кімерія-Сіверщина-Малорусь, тобто Чорнорусь, могла первісно означувати кімеро-чернігово-сіверські, древлянські й галицько-волинські землі, протиставлені в літописах Поляно-Руській землі, сприйманій як Біла Русь, тобто найбільш праведна й чеснотлива з-поміж інших. Назви малоруси — «чорнобичичі» й Малорусь — «Чорнорусь» на певному історичному відтинку і з цілком певних великодержавних міркувань зазнавали вмисного, цілеспрямованого й масованого наступу, що мав якомога затушувати, знецінити їх первісне значення і переосмислити до значення малороси й Малоросія, протиставного назвам великороси й Великоросія. Що якнайкраще лягало в концепцію безпідставного і штучного міфу про «старшого» й «меншого» брата. Хоча тут явне намагання поставити все з ніг на голову, бо насправді «старший брат» виявляється молодшим, та і взагалі чи “братом”.

       * При написанні цього блогу були використані матеріали з книг Степана Наливайко "Індоарійські таємниці України" та "Таємниці розкриває санскрит"

С.Наливайко - Сходознавець - індолог,перекладач,член Спілки письменників України,завідувач кафедри іноземних мов і порівняльних досліджень в науково - дослідному інституті українознавства МОН України.